Теоретичні засади термінознавства та лексикографії.

Термінологія обраного фаху.

 

Економічні терміни – це слова, що функціонують в економічній сфері суспільства і утворюють термінологічне поле економіки як науки. Серед економічно-правових термінів фіксуємо такі грецькі запозичення: автаркія, іпотека, криза, економія, агрономія, монополія, олігополія, монопсонія, хартія, поліполія, тезаврування. Латинських запозичень на позначення економічно-правових понять в українській мові значно більше, ніж грецьких, незважаючи на те, що проникли вони у словниковий склад значно пізніше. «Словник іншомовних слів» фіксує понад 300 термінів латинського походження на позначення соціально-економічних понять, зокрема:акція, актив, абсентеїзм, аукціон, бонус, віндикація, дебет, девальвація, декларація, дефіцит, дивіденд, дотація, інфляція, комерція, квота, конверсія, конкуренція, кооперація, компенсація, локо, латифундія, ліцензія, монетаризм, новація, номінал, негоція, облігація, оренда, пасив, посесія, продукція, пролонгація, реверс, ревізія, реінвестиції, рекламація, ремісія, санація, сервітут, суборенда, субституція, трансакція, фабрикат, фідуція, фіск, флуктуація, цесія, юриспруденція, юрисдикціята ін.
Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі,наприклад: струм, електрон,

План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті.

За допомогою плану узагальнюють і згортають наукову інформацію, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту. План буває простий, складний, питальний. Простий має лише основні питання. Складний має додаткові питання. Питальний план складається за допомогою питальних речень. Теза – положення, висловлене в книзі, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести; положення, що коротко й чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь; коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо

Відповідно до мети тези поділяють на вторинні й оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад підручнику, монографії, ста­тті) під час читання, реферування, їх призначення – створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі. Обсяг тез відпо­відає кількості інформаційних центрів тексту. Зазвичай їх складають мовою автора.

Вимоги до складання тез:

- формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;

- викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів; записуючи тези, нумерують кожну; у кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;

- якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:

- ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);

- стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:

- преамбула (1-2 тези);

- основний тезовий виклад (3-6 тез);

- висновкова теза/тези (1-2).

Виписки – це цитати (дослівне відтворення думок автора книжки), або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка тексту. Виписувати з книги теоретичні положення, статичні, хроно­логічні відомості можна як під час читання, так і після нього. Цитату обов'язково брати в лапки, а на кожну виписку давати посилання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити на окремих аркушах, каталогових картках.

Конспект –особливий вид тексту, який створений у результаті аналітико-синтетичного оброблення інформації першоджерела, тобто ско­рочений запис певної інформації, що дозволяє його авторові одразу чи через деякий час із необхідною повнотою відновити інформацію. До конспекту ставлять такі вимоги:

- залишають певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або широкий берег) для запису власних думок, оцінки законспектованого;

- цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела.

Текст конспекту, на відміну від тез, оформлюють довільно, крім основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.

Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) містить також відо­мості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух Процес конспектування є складнішим від попереднього і складається з трьох взаємозумовлених та паралельних мисленнєво-мовленнєвих дій: аудіювання (розуміння інформації, що сприймається на слух); мисленнєвого оброблення почутого (визначення головної і до­поміжної інформації, переформулювання); письмової фіксації інформації.

Конспекти поділяють на плановий, текстуальний, вільний, тема­тичний, опорний.

Плановий конспект укладається за попередньо складеним планом статті, книги, лекції. Кожному питанню плану відповідає певна части­на конспекту, але якщо пункт зрозумілий, то докладно не розкривається.

Текстуальний конспект – це конспект, створений переважно з цитат; це джерело дослівних висловлювань автора. Цей конспект доцільно використовувати під час опрацю­вання наукових праць.

Вільний конспект – це поєднання виписок, цитат, тез. Він вимагає уміння самостійно чітко й лаконічно формулювати основні положення. Для цього необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас слів, уміння використовувати всі типи запису: плани, тези, ви­писки, цитати тощо.

Тематичний конспект укладається на одну тему, але за декількома джерелами. Специфіка такого конспекту полягає в тому, що, розроб­ляючи певну тему за низкою праць, він може не відображати зміст кожного з них у цілому.

Під опорним конспектом розуміють систему опорних сигналів, що мають структурний зв'язок. Це наочна конструкція, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів.

За походженням конспекти поділяються на конспекти усних відповідей; конспекти друкованих праць; конспекти електронних джерел.

Реквізити конспекту усного виступу

1. Дата складання.2. Прізвище та ініціали автора виступу.

3. Назва4. Текст. Реквізити конспекту друкованої праці 1. Дата складання.2. Бібліографічні відомості першоджерела3. Текст.

Науковий етикет

Науковий етикет тісно пов’язаний з мовним етикетом. Нагадаємо, що мовний етикет – це стійкі формули, що забезпечують прийняте в певному середовищі серед певних людей включення в мовленнєвий контакт, підтримання спілкування в обраній тональності.

Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Мовний етикет має відігравати посутню роль у комунікації науковців. Їхня поведінка й мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні – у науково-навчальному підстилі тощо.

Науковець, спілкуючись з колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертання тощо), а під час спілкування зі студентами – інші.

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використовувати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати ці мовні формули. Ці зміни залежать від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування.

Майже незмінними залишилися етикетні вислови, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це формули звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради). Напр.: Глибокоповажний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажні члени спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!; вислови подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради – членові-кореспонденту Академії педагогічних наук, професору…; моєму керівникові, доктору економічних наук, професору…; сердечно дякую офіційним опонентам: доктору економічних наук, професору…; кандидатові економічних наук, доценту… і т.і. (див. табл. 18).

Нагадаємо, що в наукових текстах (і в усному мовленні) потрібно вживати авторське «ми» напр.: на наш погляд, вважаємо, ми переконані, ми дотримуємось іншої класифікації.

Мовний етикет визначається формою наукового спілкування, його різновидом, жанром. Він узгоджується зі структурою наукового тексту. Вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування.

Потрібно запам’ятати такі мовні формули: вагомі наукові здобутки…, заслугою автора…, слушною є думка…, слушно вважати, що…, справедливе твердження…, справедливо стверджувати…, без сумніву, Ви маєте рацію…, безперечно, Ваші міркування…, дякую за увагу! дякую за прихильне ставлення до мене!, дякую за запитання!, дякую за доповнення й запитання!, складаємо щиру подяку… за цінні зауваження й поради…, ми ладні погодитися в цьому, адже в …, краще було б…, на наш погляд…, на нашу д

Для мовного етикету важливими є і певні заборони, тобто те, чого не можна допускати: голосно говорити; жестикулювати, штовхати співбесідника; смикати за одяг; плескати по плечу; нашіптувати одному з кількох співрозмовників; нагадувати людині про її вік, фізичні вади.

Таким чином, науковий етикет має свою специфіку, зокрема спілкування серед науковців передбачає врахування таких факторів: адресат мовлення (студенти, колеги, науковці, учасники конференції та ін.), завдання висловлювання, мовне оформлення етикетних висловів.

Суть та види перекладу.

Переклад - один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми.

Переклад - 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу.

Види перекладу:

1. За формою переклад переділяють на усний і письмовий.

Усний переклад може бути послідовним або синхронним.

Послідовний переклад - це усний переклад повідомлення з однієї мови іншою після його прослуховування.

Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення.

2. За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад.

Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають, наприклад: Ваш проект самый интересный.-Ваш проект самий цікавий (треба - найцікавіший).

Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови, наприклад: Клиент проживает по адресу... - Клієнт мешкає за адресою...

3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:

суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів, інтерв'ю, прес-конференцій тощо;

художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові долучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації національної культури. Твори світової класики українською перекладали Леся Українка, Іван Франко, Микола Зеров, Борис Тен, Максим Рильський, Микола Лукаш, Григорій Кочур та багато інших;

науково-технічний (технічний) - переклад, який використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.

Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапами: читання всього тексту з метою усвідомлення змісту; поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад; стилістичне редагування повного тексту (слід оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори; усі терміни і назви мають бути однозначними; якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому, якщо іншомовне слово можна без шкоди для змісту замінити українським, то варто це зробити).

Реферативний переклад - 1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв'язний текст; 2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням. Реферативний переклад у 5-10 і більше разів коротший за оригінал.

Анотаційний переклад - це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо. Обсяг анотації не може перевищувати 500 друкованих знаків.

Автоматизований (комп'ютерний) переклад. Машинний переклад у сучасному розумінні цього терміна вперше було зроблено 1954 року в Джордж-таунському університеті. Сьогодні створено багато експериментальних і практичних систем автоматичного перекладу, напр., системи SYSTRAN, LOGOS, ALPS, METAL, GETA, EUROTRA тощо, до яких входить понад 15 версій для різних пар мов.

Переклад термінів

Для перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.

Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як "локальне", тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.

Щодо нових термінів норми інші. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов'язкові вимоги: мати означення; відтворювати суттєві ознаки поняття; бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); не мати синонімів; мати семантичні зв'язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії; мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).

 

 

Переклад термінів.

Терміни, які служать для точного визначення понять з області науки і техніки являються найвищим розрядом найменувань. Більшість дослідників признає, що термінологічність – одна з основних стильових рис наукового стилю, інформативне ядро лексики мов науки.

Говорячи про переклад термінів з точки зору теорії, можна наголошувати на тому, що термін – однозначний; термін не має конотативних значень; він позбавлений синонімів; незалежно від тексту термін перекладається терміном – повним та абсолютним еквівалентом. Переклад терміна далеко не завжди є простою заміною слова мови оригіналу словом в мові перекладу.

Термінознавство налічує багато різних класифікацій термінів: за діапазоном застосування, за ознакою, за структурою за будовою тощо. Супераньска А.В. поділяєтерміни на: терміни-слова, терміни-словосполучення, багатокомпонентні терміни.

В перекладацькій практиці під терміном слід розуміти слова та словосполучення, що позначають специфічні об’єкти і поняття, якими оперують спеціалісти певної області науки чи техніки. В якості термінів можуть використовуватись як слова, які застосовуються майже виключно в рамках науково-технічного стилю (asteroid – “ астероїд ”, depth charge – “ глибинна бомба ” і т.д.),так і спеціальні значення, які застосовуються і в певній галузі, і в якості загальнонародних слів (dead – “ бездієвий ”; “ нерухомий ”; “ непід’єднаний ”(в електриці); “ використаний ” (в поліграфії), а не тільки “ мертвий ”), які мають добре всім відомі загальновикористовувані значення.

Звичайно, не всі терміни перекладати важко. Деякі з них, справді, однозначні і не мають жодних інших значень ні в якій іншій сфері. Хорошим прикладом можуть слугувати такі терміни як echinococcus, karyolysis, walkaway vertical seismic profilling – вуглекислий газ, дієприкметник, кам’яне вугілля та ін. Такі терміни мають точні відповідники, які легко знайти в словниках, наприклад: “ dynamic process – динамічний процес ”, “ A-plant – атомна електростанція ”, “ abatvoix – акустичний екран ”, “ lexicology – лексикологія ”.

Інша справа з розрядом термінів-омонімів, значення яких варіюються, залежно від сфери застосування. Багатозначність таких термінів значно ускладнює роботу перекладача, адже вони не завжди перекладаються як повні еквіваленти, більш того навіть не завжди дослівно.

Труднощі перекладу термінології заключаються в: неоднозначності термінів, відсутності перекладацьких відповідників у випадку неологізмів, національній варіативності термінів

Переклад термінів налічує низку проблем. Слід пам’ятати, що з однієї мови на іншу терміни не перекладаються як звичайні слова. Оптимальним є такий шлях перекладання термінів: “поняття – український термін”, а не “іншомовний термін – український термін”, з якої мови не відбувався б переклад. Тобто пошук терміна-відповідника починається з аналізу властивостей нового поняття. Цілком можливо, що котрась з властивостей “підкаже” іншу назву цьому поняттю, ніж вона є у мові, з якої здійснюється переклад. Якщо поняття грунтується на його найголовнішій властивості чи вдалому порівнянні, то й в інших мовах ці ознаки братимуться за визначальні (наприклад, у комп’ютерній термінології: user – користувач, mouse – мишка, reset – тощо). У таких випадках переклад терміна перетворюється на переклад звичайного слова, що є найпростішим шляхом підбирання власномовної назви до певного наукового поняття.

Інколи для знаходження оптимального національного терміна доцільно зіставити терміни-відповідники з кількох мов і вибрати для перекладу найвдаліший.Переклад термінології здійснюється різними прийомами, а саме за допомогою таких міжмовних трансформацій як: лексичих, лексико-семантичнх та лексико-граматичних. Задача перекладача полягає у вірному виборі того чи іншого прийому в ході процесу перекладу, щоб якнайточніше передати значення будь-якоготерміна. Одним з найпростіших прийомів перекладу терміна є прийом транскодування. Транскодування – це побуквенна чи пофонемна передача вихідної лексичної одиниці за допомогою алфавіту мови перекладу. Даний прийом являється рідким виключенням в практиці технічного перекладу (наприклад, laser – лазер, діод – diode).

Терміни також підлягають іншому лексичному прийому перекладу – калькуванню – передача не звукового, а комбінаторного складу слова, коли складові частини слова (морфеми) чи фрази (лексеми) перекладаються відповідними елементами мови перекладу. Даний прийом застосовується при перекладі складних за структурою термінів. Наприклад: a standard key - combination – стандартна комбінація клавіш, формат рози вітрів – wind rose format.

Також переклад термінів можливий шляхом опису значення. Такий прийом застосовується при перекладі новітніх авторських термінів-неологізмів, які подаються зазвичай в лапках. Наприклад: Today we are all members of many global “non-place” communities – сьогодні ми всі є членами багатьох глобальних спільнот, що не прив’язані до якоїсь певної території. У випадку, коли словник не дає точного еквівалента тому чи іншому терміну, або ж коли застосування калькування, транслітерації чи описового перекладу недоречне, можливими також є інші прийоми перекладу. Деякі інші трансформаційні прийоми перекладу термінів вимагаються в тих випадках, коли значення того чи іншого терміну для української мови являється новим. Для прикладу можна взяти англійські тексти з різних вузькопрофесійних сфер людської діяльності.Також можна перекладати терміни, скориставшись прийомом експлікації. Експлікація – коли лексична одиниця мови оригіналу замінюється словом (словосполученням), яке передає його значення. Наприклад термін localized filter, який в даному контексті – контексті з оптичної інтерферометрії перекласти як “ локалізований фільтр ” чи “ місцевий фільтр ” неможливо через правила сполучуваності слів в українській мові. Цей термін довелося б перекласти як “ фільтр, який працює в рамках кожної точки ”.Незалежно від ступеня володіння перекладачем обома мовами, об’єму його фонових знань, він так чи інакше зустрінеться з неочікуваним в тексті оригіналу, що може бути лінгвістичними чи екстралінгвістичними реаліями. Враховуючи це, перекладачеві потрібно знати і вміти користуватися (окрім словників) різними енциклопедичними довідниками, а також поширеною у всьому світі мережею Інтернет.

Часто під час перекладу науково-технічних текстів з російської мови на українську виникають труднощі, пов’язані з правильним вибором українського терміна або загальновживаного слова. Це може статися у тих випадках, коли в російській мові для кількох понять існує один багатозначний термін (слово), а в українській мові йому відповідає не один термін (слово), а декілька. Щоб уникнути таких помилок, слід уточнювати значення подібних слів у словниках, а також звертати особливу увагу на контекст, в якому знаходяться ці слова. Розглянемо приклади.

Слово «граница» у російській мові має такі значення: «1) то, что разделяет территории соседних государств; 2) то, что отделяет что-либо от чего-то, линия раздела; допустимая норма чего-либо дозволенного, последняя, крайняя степень проявлення чего-либо». Відповідно до цих значень в українській мові вживаються слова «кордон» і «межа». Отже, «граница Украины» перекладатиметься як «кордон України», а в інших випадках слову «граница» відповідатиме в українській мові слово «межа»: межа множини, межа відводу, межа нарізі тощо.

Російський термін «емкость» перекладається українською мовою, як ємність, місткість, посудина. Термін «ємність» вживається у фізиці на позначення величини, що характеризує нагромадження заряду, наприклад, ємність акумулятора, в обчислювальній техніці – на позначення характеристики запам’ятовувального пристрою, носія даних, каналу зв’язку, наприклад, ємність у байтах, ємність дисплея. Термін «місткість» в математиці позначає характеристику математичних об’єктів, наприклад, місткість множини, місткість області. Крім того, він також вживається у значенні показника, що характеризує споживання або вміст ресурсів, наприклад, місткість барабана, фільтра. Під словом «посудина» розуміють місткість – виріб, призначений для вміщування чого-небудь, наприклад, гідропосудина.

Термін «жорсткість» вживається у механіці, де позначає здатність тіла або конструкції чинити опір деформуванню, слабку залежність технічної характеристики від інших параметрів (жорсткість конструкції, жорсткість щодо згинання). Термін «твердість» у хімії позначає характеристику концентрації певних домішок у розчині (тимчасова твердість води, карбонатна твердість). А в російській мові на позначення всіх цих понять використовується один термін – «жесткость», наприклад: жесткость конструкции, жесткость воды.

Багатозначне російське слово «область» в українській мові має п’ять відповідників: галузь, ділянка, зона, область, царина. Слово «галузь» позначає певну сферу виробництва, науки тощо, наприклад: галузь будівельна, галузь науки. Ділянка– це окрема частина поверхні, площі, простору, яку використовують з якою-небудь метою або відокремлюють за якою-небудь ознакою, наприклад: базова ділянка, ділянка пам’яті. Слово зона в українській мові використовується у значенні простору, у якому поширюється будь-яке явище, що характеризується певними рисами, особливостями, наприклад: зона поширення. У галузі біології термін «зона» позначає місце розташування якого-небудь внутрішнього органа людини або тварини, наприклад: зона серця. Частину території країни, материка, а також адміністративно-територіальні одиниці в деяких країнах називають областю, наприклад: Харківська область. Термін «область» використовується у математиці, де він називає скінченну частину простору або поверхні, наприклад: область дисперсії. Під словом «царина» розуміють сферу діяльності, коло занять, уявлень (царина знань).

29. У працях українських мовознавців та термінологів О. Курило, С. Кара ва не ь кого, Т. Кияка, Б. К і наша, О. Кочерги, О. Пономарева, С. Яреми та ін. запропоновано методи передавання термінів засобами української мови, створено чітку систему словотворчих правил, виведених із традицій української народної мови.

Застосовуючи систему словотворчих правил, можна уникнути мовних конструкцій, непритаманних українській мові, досягти точності та однозначності термінів і висловів у текстах. Бо зрозуміло, що не бажано уживати той самий суфікс для творення термінів, що означають різні, а особливо протилежні за змістом поняття, наприклад, такі властивості, як здатність виконувати дію та здатність бути об'єктом дії. Ніхто у російській мові не плутає дієприкметники на ~щий з дієприкметниками на -емый. Не слід забувати, що для кожного правила в будь-якій мові є певна кількість винятків.

Для перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.

Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як "локальне", тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.

Щодо нових термінів норми інші. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов'язкові вимоги: мати означення; відтворювати суттєві ознаки поняття; бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); не мати синонімів; мати семантичні зв'язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії; мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).

Первинне ознайомлення з текстом документа. Перед тим, як розпочати редагування тексту, слід прочитати його повністю. Під час першого прочитання не бажано вносити правки, проте можна зробити помітки на берегах чи фіксувати побіжні зауваження на окремому аркуші паперу.

Власне редагування матеріалу. Цей етап вимагає мовної корекції: виправлення орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок. Правки в тексті роблять синім або чорним чорнилом (а не червоним). Слова, цифри в тексті мають бути чіткими та охайними. Виправлений текст треба передрукувати, ще раз вичитати.

Прийоми виділення окремих частин тексту Для виділення в тексті окремих слів або частин можна порекомендувати чотири способи:

Розрідженням оформлюють окремі слова й короткі фрази. Коли слово подають розріджено, то після кожної літери роблять проміжок в один знак, а між словами й текстом - відступ у 2-3 знаки, щоб слова відділялися. Розділові знаки після таких слів ставлять на відстані одного знака, а наступне слово починають через 2-3 знаки.

Підкреслення - найзручніший спосіб виділення окремих слів і фраз. Лінію підкреслення починають під першою, а закінчують під останньою буквою слова, яке виділяють, включаючи лапки й дужки; розділовий знак, що стоїть після слова, не підкреслюють. Ціле речення треба підкреслювати суцільною рискою, починаючи від першої букви й закінчуючи останньою буквою речення.

O Правка-оброблепня - комплексний вид правки, яким передбачено аналіз й відбір фактичного матеріалу; оцінювання й покращання структури наукового тесту; мовну правку тексту; перевірку правильності зовнішнього оформлення тексту.

30. Найпоширеніші синтаксичні помилки в наукових текстах та шляхи їх уникнення.

У сучасних науково-технічних та фахових текстах широко вживають синтаксичні конструкції, не властиві українській мові, частина яких узвичаїлась під багаторічним впливом російської мови, але кожна мова має власні традиції та норми побудови словосполук і речень⁸⁰. Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних засобів усіх рівнів, зокрема й синтаксису.

Не завжди вживання розщепленого присудка є виправданим і доречним; досить часто це данина традиції, яку дехто розуміє надто спрощено, а то й неправильно. Допоміжні дієслова можуть сполучатися далеко не з усіма віддієслівними іменниками. Напр.: питання ставити, порушувати, висувати - можна; питання піднімати, загострювати - не можна; допускатися (припускатися) помилки, суперечності, недоречності - можна; допускатися (припускатися) браку, поломки, розкрадання - не можна; викликати - захоплення, радість, овації -можна; протест, хворобу - не можна

Серед розщеплених присудків трапляються і порожні, беззмістовні, а то і просто неграмотні словосполуки, наприклад: забезпечувати покращання, відбувається зростання, організувати використання, проявити пошану та ін.

Труднощі узгодження. Йдеться насамперед про узгодження присудка з підметом. Тут є кілька правил, які варто нагадати:

o Якщо підмет має в своєму складі числівник, який закінчується на одиницю, наприклад, 21,141,1991, присудок ставиться у формі однини.

o Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у множині. Однина тут можлива лише тоді, коли по-відомлення фіксує певний факт, як підсумок, або коли повідомленню надається безособовий характер, напр.: Було переведено три працівники. Такі конструкції в ділових і наукових текстах цілком доречні.

o За підмета типу п'ять осіб, сто п 'ятнадцять тонн, сімнадцять агрегатів та інших присудок може стояти як в однині, так і в множині. Однина підкреслює внутрішню нерозчленованість, цілісність; вона надає висловленню безособового характеру, виділяє загальний підсумковий результат; однина тут може ще позначати пасивність предметів. Позначаючи велику кількість предметів, теж обирається форма однини.

o Підмети зі словами більшість, меншість, низка, частина, багато, кілька вимагають від присудка однини. Множина з'являється лише тоді, як підмет або присудок - однорідні члени, коли підмет і присудок відділені другорядними членами речення, підрядним реченням; коли підмет стоїть перед присудком. Ось один із можливих прикладів: Більшість абітурієнтів, які успішно склали вступні іспити, будуть зараховані на стипендію та забезпечені гуртожитком. Порівняймо це речення без підрядного: Більшість абітурієнтів буде зарахована па стипендію та забезпечена гуртожитком.

o За підмета, вираженого займенником хто, присудок подають у формі однини: Усі, хто не пройшов реєстрації, повинні з'явитися. За підмета, вираженого займенником ніхто, ніщо та іншими, присудок - в однині: Ніхто з присутніх па сесії участі у голосуванні не брав.

o Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою. Не завжди буває легко встановити, де у словосполученнях типу виставка-продаж, вагон-лабораторія, музей-садиба, школа-інтернат та інших підмет, а де прикладка (тобто означення, яке дає підмету нову назву). Вважається, що прикладкою є поняття вужче, видове, а підметом - ширше, родове поняття (виставка, вагон, музей, школа).

Складні випадки керування. Недостатньо чітке формулювання, з одного боку, збільшує обсяг тексту, а з другого - викривлює зміст написаного. Розглянемо конкретні мовні ситуації.

Особливо часто помилки виникають внаслідок того, що з дієсловами, які вимагають неоднакових відмінків, уживається спільний додаток, наприклад: у доповіді було також відзначено, що ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами. Порівняймо: опанувати - методами, але вдосконачення методів, тому спільний додаток тут неможливий.

Близькозначні слова можуть вимагати після себе не однакових відмінків. При недостатньому знанні мови одне слово підміняється іншим, а спосіб керування залишається - так з'являється помилка.

Ось кілька близькозначних слів, які найчастіше спричиняють появу помилок:

Властивий (кому) -характерний (для кого)

Сповнений (чого) - наповнений (чим)

Оснований (на чому) - заснований (ким)

Однорідні члени речення. Науковому текстові властиві логічність, послідовність викладу, в ньому витримано ієрархію підпорядкування понять. Тому тут ставляться досить жорсткі вимоги до однорідного ряду, у якому ці логічні зв'язки особливо виразні.

У ролі однорідних не повинні виступати слова, що виражають родові (ширші) та видові (вужчі) питання. Напр.: Було посіяно зернових всього 500 га, вико-бобовіа 50 га, ячменю 40 га. Однорідний ряд побудований неправильно, треба: Було посіяно зернових 540 га, у тому числі ячменю 40 га і вико-бобових 50 га.

Не можна будувати однорідного ряду зі слів, значення яких у чомусь збігаються або перехрещуються, наприклад: Було закуплено нову апаратуру, вимірювальні прилади і пристрої на суму 14000 гри (тут значення виділених слів частково збігаються).

У наукових текстах не слід вживати як однорідні ті слова, що виражають різнопланові тематично не пов'язані поняття. Це можливо й доречно в художніх текстах.

Потребує особливої уваги сполучуванність слів. Неправильно побудовано речення: У постанові висловленні висновки і побажання, які колектив повинен врахувати у своїй подальшій роботі, проте лише побажання можна висловити, а висновки - зробити; а цього в реченні не враховано.

З погляду побудови речення розрізняють три різновиди синтаксичних конструкцій:

o активна конструкція - це конструкція, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є додатком: Кожен метод знаходить свое втілення у певній системі конкретних дій дослідника;

o зворотна конструкція - це конструкція, у якій підмет одночасно є як суб'єктом, так і об'єктом: готуватися до екзамену, сперечатися з приводу походження української мови;

o пасивна конструкція - це конструкції, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є підметом; пасивні конструкції обов'язково мають підмет. В українській мові функціонують три форми пасивного стану: 1) форми, утворені за допомоги постфікса -ся від дієслів недоконаного виду; 2) пасивні дієприкметники, утворені від дієслів дійсного способу доконаного і недоконаного виду; 3) віддієприкметникові предикативні форми на-но,-то.