Речення з однорідними членами

Однорідні члени речення відповідають на одне і те ж питання, належать до одного й того ж слова в реченні й виконують однакову синтаксичну роль (однорідними бувають підмети, присудки чи другорядні члени речення):

Хрести, лелеки, мальви і жоржини були його єдині глядачі (Л. Костенко).

Однорідні члени рівноправні і незалежні один від одного. Вони поєднуються між собою:

1. за допомогою сполучників сурядності (сполучниковий зв'язок):

Страждання наше чисте і терпляче (Л, Костенко).

2. за допомогою інтонації переліку (безсполучниковий зв'язок):

В туман, лиман, у річку Конку впадали наші голоси (Л. Костенко).

А це прийшло — як спалах, як сваволя, бездозволу, без права, без причин! (Л. Костенко).

3. за допомогою сполучників та інтонації (змішаний зв’язок): У нашому саду була розкішна флора, — жоржини и кропива, любисток і ревень (Л. Костенко).

Однорідні члени здебільшого виражаються однією і тією ж частиною мови, але нерідко однорідними можуть бути й різні частини мови: Наш керівник був дуже вимогливим і строгим, але поважав кожного підлеглого (Із газети).

Однорідні члени речення бувають непоширені і поширені (із залежними від них словами): І шум, і крик, і різні голоси, і глиб, лісів... (Л. Костенко).

У реченні можуть бути кілька рядів однорідних членів: Заплава річки Осколу заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою, соковитою травою (Остап Вишня). Один ряд — (заплава заросла чим?) очеретами, кугою, верболозом, травою і другий ряд — (якою травою?) густою, зеленою, соковитою.

У реченнях з однорідними членами можуть вживатися узагальнюючі слова, які виконують ту ж саму синтаксичну роль, однак вони означають родові поняття, а однорідні члени — видові:Під великою військовою корогвою виступало старшинство: полковники, осавули, писарі, курінні отамани (А. Дрофань). Рвала ти гірке та сиве зілля: ковилу, кермен, полин-траву (М. Доленго).

Розділові знаки при узагальнюючих словах:

* якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними членами, то після нього ставиться двокрапка:

А місяць все такий же: і молодик, і повен, і серпик, і рогалик, і місяць, як діжа (Л. Костенко).

* якщо узагальнююче слово стоїть після однорідних членів, то перед ним ставиться тире:

Тепле літо, ясні зорі — все тихесенько спли-ва (Грабовський).

* якщо ж однорідні члени стоять у середині речення, то після узагальнюючого слова ставиться двокрапка, а після однорідних членів — тире.

Все: тепле літо, ясні зорі — тихесенько сплива.

 

№46 Безсполучникові складні речення

Безсполучникові речення - це такі складні речення, предикативні частини яких об’єднуються в одне синтаксичне і семантичне ціле не за допомогою сполучників і сполучних слів, а ритмомелодійними засобами, інтонацією, поряд з якими можуть виступати і деякі інші засоби. Основним засобом зв’язку предикативних частин безсполучникового складного речення є інтонація, в якій, як відомо, розрізняють 4 різновиди: 1) перелічувальна 2) протиставна 3) зумовленості 4) пояснювальна. Залежно від характеру інтонації, за допомогою якої поєднуються в одне синтаксичне і семантичне ціле предикативні частини цих складних утворень, безсполучникові складні речення поділяються на основні 4 типи: 1) перелічувальні 2) протиставні 3) зумовлені 4) пояснювальні. Серед безсполучникових складних речень розрізняють 2 групи: 1) Безсполучникові складні речення з однотипними частинами, тобто безсполучникові складні речення однорідного складу. 2) Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами, тобто безсполучникові складні речення неоднорідного, не однотипного складу. Можна поділити на 2 типи складні безсполучникові речення 1) з перелічувальними відношеннями 2) із зіставно-протиставними відношеннями. Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами, як співвідносні із складнопідрядними реченнями, можуть виражати різні типи відношень: 1)з’ясувально-об’єктні 2) часові 3) причинові 4)умовні 5) наслідкові та ін.

 

44 Загальна характеристика складносурядного речення. Х аракт еристика складносурядних речень з єднальними, протиставними, розділовими, зіставними, градаційними, при єднальними сполучниками, зі сполучниками раптовості.

Складносурядним називається складне речення, що утворюється з двох або й більше предикативних одиниць, які об’єднані між собою за принципом рівнозначності в єдине семантичне, граматичне й інтонаційне ціле сполучниками сурядності та іншими граматичними засобами. Рівнозначність предикативних частин є однією найхарактернішою ознакою складносурядних речень, де тісно пов’язане те, що в них кожна з предикативних її одиниць виступає як відносно самостійна, зберігає значення окремого повідомлення і відносну синтаксичну незалежність. Другою характерною ознакою цього типу речень є те, що вони свої предикативні частини поєднують між собою сполучниками сурядності, які завжди знаходяться тільки між цими частинами, не належачи жодній з них, а складносурядному реченню в цілому. Найважливішими засобами поєднання предикативних одиниць у складносурядному реченні є сполучники сурядності та інтонація. Інтонація складається із мелодики звучання, інтенсивності, темпу мовлення, пауз. Вона може бути перелічувальною, протиставно-зіставною, градаційною, розділовою. Складносурядні речення з єднальними сполучниками і, й, та, та й, ні … ні, як … так, за допомогою яких виражаються як власне єднальні відношення (наприклад: Вже червоніють помідори, і ходить осінь по траві. (Рил.) Складносурядні речення з приєднувальними сполучниками та й, ще й, також, причому, при тому, при цьому (наприклад: Вона настирливо з тобою говорила, та й їй далась не легко та розмова. (Л.У.) Складносурядні речення з пояснювально-приєднувальмини сполучниками тобто, себто, а саме, як-то (наприклад: Ця баба з ганжою, як-то бувають з ганжою коні або корови. (Н.-Лев.) Складносурядні речення з зіставно-протиставними сполучниками а, але, та (але), проте, однак, зате, так та градаційними не тільки… а й, не лише… а й, не тільки… але й, не лише… але й. (наприклад: Війна скінчилася, але й в душі вона вирувала. (Гонч.) Складносурядні речення з розділовими сполучниками або, чи, а чи, чи… чи, то… то, чи то… чи то, не то… не то (наприклад: Ні, серйозно, се ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна. (Л.У.)

 

37 Ускладнене просте речення — синтаксична конструкція з однією синтаксичною основою (підметово-присудковим центром), яка може розгортатись у складне речення. Наприклад, у реченні "Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі"(Дніпрова Чайка) відокремлене означення можна перетворити на підрядне речення: Море, яке було приспане тихою ласкою ноні, мовчало зовсім. Речення з однорідними членами День був ясний, сонячний і теплий (І. Нечуй-Левицький) можна розчленувати на три неускладнені висловлювання День був ясний. День був сонячний. День був теплий. Ускладнене речення Біля хати зашуміли внуки — радість і надія у житті (А. Малишко) можна переробити на два речення: Біля хати зашуміли внуки. Вони радість і надія у житті.

 

До ускладнених належать речення з однорідними членами, з відокремленими членами, а також із внесеннями — звертаннями, вставними і вставленими словами й реченнями, слова-ми-реченнями й вигуками.

 

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (та, або, тобто, а саме тощо), окремі прийменники {крім, замість, незважаючи на, завдяки та ін.), прислівники {зокрема, особливо, наприклад тощо), а також інтонація й порядок слів. На письмі ускладнення позначаються розділовими знаками: комами, парними комами, тире, парними тире, крапкою з комою, дужками.

 

Ускладнена частина є засобом виділення, підкреслення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення, засобом передавання додаткової інформації» засобом увиразнення всього висловлювання

30. Синтаксис – розділ граматики, який вивчає будь-які граматично-упорядковані поєднання слів у їх динамічному, структурному та функціональному аспектах. Предметом синтаксису є будь-які сполучення лексичних одиниць, які можна кваліфікувати у якості тієї чи іншої синтаксичної одиниці.

Синтаксичні одиниці: слова, словосполучення, речення, текст.

Синтаксичний зв'язок – це відношення між явищами, предметами об’єктивної дійсності за часом та простором. Може бути вираженим різними способами і засобами:

- різними формами слів (граматичні)

- службовим частинами мови (лексичні)

- порядком слів

- смисловими відношеннями.

Підрядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи словосполученні. Цей зв’язок у словосполученні реалізується формами слова. Як зв’язок залежного і опорного компонентів, підрядний зв’язок реалізується в двох різновидах: прислівному і детермінантному. Деякі вчені виділяють ще опосередкований зв’язок. У словосполученні реалізується передусім прислівний підрядний зв’язок. Прислівний зв’язок є тісним, передбачуваним, а в ремних випадках – обов’язковим. Узгодження, керування, прилягання – це типові форми підрядного зв’язку.

Специфічним синтаксичним зв’язком є сурядний, що реалізується в реченні та словосполученні. Сурядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в словосполученні, простому та складному реченні. Сурядний зв’язок виражається за допомогою сурядних сполучників у простих реченнях з однорідними членами, в елементарних і багатокомпонентних складносурядних реченнях, у складних конструкціях із сурядністю і підрядністю. На відміну від предикативного і підрядного сурядний зв’язок не визначальний для виділення членів речення; він лише поширює просте речення однорідними членами. Диференційними ознаками сурядного зв’язку в словосполученні і реченні є: рівноправність компонентів; відкритість/закритість зв’язку; незалежна координація як форма зв’язку. Сурядний зв’язок передбачає такі смислові відношення між елементами словосполучень: єднально-приєднувальні (гроза і вітер, став і дивлюся); протиставні (сонячно, але морозно); розділові (то блискавка, то грім); градаційні (не лише сніг, а й мороз); пояснювальні (нейрони, тобто нервові клітини). Отже, основними типами синтаксичних зв’язків у словосполученні є підрядний і сурядний.

 

39 Відокремлення – це смислове та ритмічно-інтонаційне виділення другорядних членів речення для посилення їхнього значення у семантико-граматичній структурі речення. Поняття відокремлення членів речення увів О. М. Пєшковський. Загальні умови відокремлення такі: 1) порядок слів (постпозиція чи препозиція), від якого залежить відокремлення означень, прикладок, обставин; 2) обтяженість другорядного члена речення залежними словами (прикметникові, дієприк, присл, та порівняльні звороти) що зумовлює відокремлення означень, прикладок, обставин, додатків; 3) уточнююча функція членів речення, яка спричинює відокремлення означень, прикладок, обставин, додатків; 4) особливе смислове навантаження (виділення) члена речення, що впливає на відокремлення означень, прикладок, обставин. За семантично-граматичними ознаками відокремлені члени речення поділяються на власне відокремлені, а також уточнюючі чр За синтаксичною функцією відокремлені члени речення поділяються на три групи: відокремлені додатки, відокремлені означення, відокремлені обставини. Відокремлені означення (дієприкметники, прикметники, іменники; дієприкметниковий, прикметниковий звороти, поширена прикладка), як правило, стоять після означуваного слова: Дівчат, років до дев'яти, зібралося чималенько. Відокремлена прикладка – це субстантивований (іменниковий) зворот, який виконує у реченні функцію означення

Відокремлені обставини залежать не від одного слова в реченні, а від усього речення в цілому. Дієприслівникові звороти складають основну групу відокремлених обставин і виділяються в будь-якій позиції: Лишившись сама, Хима заплакала (М.Коцюбинський)

 

29. Вигуки – це слова, що виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють нечленороздільні звуки. За значенням вони бувають емоційні, спонукальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова.

Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явищ дійсності (о, ой,ох, ах,ех,ой лишенько, ґвалт, тьху,слава Богу, от тобі й на)

Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або слугують засобом привернення чиєїсь уваги, впливу а поведінку тварин (годі, годі, ну, цить, тсс, тпру, ціп-ціп)

Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку тощо (добридень, дякую, їй-богу, щасливо)

Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки природи, тварин, машин тощо (ку-ку, кру-кру, ках-ках-ках, гав-гав, тік-так, дзень, брязь, ш-ш-ш)

Вигуки вживаються лише в розмовному й художньому стилях, зрідка – у публіцистиці. У науковому й офіційно-діловому стилях вони не вживаються.

Іноді вигуки виступають в ролі членів речення

а) присудка: А човен хить-хить під лозою.

б) підмета: Тисячоголосне «ура» покотилося берегом.

в) додатка: Не кажи «гоп», поки не перескочиш.

 

№43 Загальна характеристика складного речення. Способи вираження відношень між частинами складного речення. Сурядність і підрядність у складному реченні.

Складне речення – це речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність. С.р. характеризується сукупністю ознак: 1)поліпредикативність 2)особлива структурна схема 3) семантична й інтонаційна цілісність. С.р., що складається з двох предикативних одиниць, називається двокомпонентним, або двочленним. (наприклад: Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не помре. (Рил.) С.р. що складається з трьох і більше предикативних одиниць, називається багатокомпонентним, чи багаточленним. Друга істотна ознака складного речення - особлива структурна схема, яка проявляється втому, що складне речення у порівнянні з простим має своєрідні структурну організацію. На відміну від простого складне речення будується не із слів і словосполучень, а із предикативних одиниць, своєю будовою подібних до простого речення, хоч загалом і відмінних від нього, які розташовуються у складі складного речення за певною схемою. Важливу роль у структурі с.р. відіграють як інтонація так і сполучникові засоби (сполучники і сполучні слова) та вказівно-співвідносні слова, що служать засобом поєднання предикативних частин складного речення в структурне ціле. Третя ознака с.р. – семантична й інтонаційна цілісність. Завершеність – виявляється в тому, що частини с.р. на відміну від простих речень не є самостійними і не мають семантичної й інтонаційної завершеності, а своїм змістом та інтонаційно зливаються в одне ціле. Основними засобами зв’язку предикативних частин в межах складного речення є інтонація і сполучникові засоби (сполучники і сполучні слова). Інтонація є універсальним засобом зв’язку предикативних одиниць в єдине ціле, чим є с.р. Інтонація може бути різних типів а) перелічення: Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє. (Т.Ш.) б) протиставлення чи зіставлення: Люди до неї говорять – не чує, не слухає. (М.В.) в) зумовленості: Буде вода – буде все. (Гонч.) г) з’ясувальна: Наснилось мені – прийшла подруга мого найпершого гуляння. (М.В.) Сполучники сурядності, які поєднуючи в одне ціле частини складносурядних речень, виражають єднальні, зіставно-протиставні і розділові відношення між ними, і сполучники підрядності, які поєднуючи частини складнопідрядних речень, виражають також існуючі між ними часові, умовні, причинові, наслідкові, порівняльна на ін. відношення. Сполучники сурядності поєднуючи речення не відносяться до будь-якого з цих речень, вони лише стоять між реченнями. Сполучники підрядності завжди стосуються підрядного речення їх не можна відривати від речення або переставляти.