Вставлені конструкції в укр.-мові

Вставлені конструкції містять додаткові повідомлення, зауваження, бувають поясненням до якогось із членів речення чи до речення в цілому: Людині суджено не рухатись по колу (Це з рештою й гаразд). На відміну від вставних конструкцій, вставлені немають модальних значень, не вказують на джерело повідомлення, на зв’язок та послідовність думок тощо. Вставлені конструкції роблять лише побіжні зауваження, додаткові повідомлення, які доповнюють, уточнюють зміст усього речення чи окремого його члена, а у зв’язку з цим вони не можуть починати речення, тому переважно стоять у середині або в кінці його. Вставлені, як і всатвні, конструкції з основним реченням граматичного зв’язку не мають. Вставленимии бувають окремі слова, словосполучення, прості і складні речення. Вони приєднуються до основного речення як безсполучниковим, так і сполучниковим зв’язком, а на письмі найчастіше виділяються дужками, рідше комами або тире. Вставлені конструкції, як побіжні зауваження чи додаткові повідомлення, безпосередньо змістового зв’язку з основним реченням не мають: Днями вони цілим класом їздили на екскурсію в Крим (Пахом Хрисантович таки дотримав слова і дав грузовик)..(Гонч.)

 

Повні і неповні речення

За наявністю членів, потрібних для висловлення думки, прості речення поділяються на повні і неповні.

У повному реченні є всі потрібні члени речення. Воно зрозуміле й поза контекстом.

У неповному — бракує одного або більше потрібних членів, які встановлюються з контексту або ситуації.

Наприклад, речення 3 одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного — дуби (Остап Вишня) складається з двох простих: 1. З одного берега у ставок сосни заглядають. 2. Аз другого, протилежного — дуби. Перше речення зрозуміле без другого. Воно повне. Друге ж речення — саме по собі незрозуміле. Воно неповне, бо в ньому пропущено слова берега, у ставок, заглядають (як повне воно б мало такий вигляд:...аз другого, протилежного берега у ставок заглядають дуби).

У неповному реченні можуть бути неназвані:

а) підмет: Вона одразу підвелася. Підвелася [вона], може, аж надто квапливо (О. Гончар). Що то — голод? [Голод —] Невелике слово, а страшне (М. Коцюбинський);

б) присудок: Тягнеться до сонця соняшник крислатий, як до тебе [тягнеться] серце, стороно моя (В. Сосюра). Я [кинувся] в двері, а вона [подалася] за мною в сад (Марко Вовчок);

в) обидва головні члени: Час летів, немов [він летів] по крилах, і, мов сон, життя минало (Леся Українка). У мудреця багатство відіграє службову роль, а в дурня — [багатство відіграє] панівну [роль] (Ю. Мушкетик);

г) будь-який другорядний член: В дитинстві ми всі ще такі, як [нас] задумала доля (О. Забужко). Людська душа — це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки [в неї] не лий уже, більше [в ній] не вміститься (О. Довженко);

ґ) кілька членів речення: Він виривався на волю, наче птах [виривається на волю] з клітки (Ю. Яновський). Ніхто не командує так народом, як [командують ним] його слуги (В. Чемерис). За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте [матір за шмат гнилої ковбаси] (Т. Шевченко).

Неповні речення вживаються в суцільному тексті, щоб уникнути зайвого, нудного повторення відомих уже слів і словосполучень. Пропуск окремих членів у неповних реченнях не лише дає змогу стисло й економно викласти інформацію, а й робить компактнішим, пов'язанішим увесь текст і, отже, полегшує його сприймання.

Залежно від того, на основі чого відбувається відновлення неназваних членів, розрізняють неповні речення контекстуальні, ситуативні та еліптичні.

У контекстуальних неповних реченнях пропущені члени відновлюються завдяки тому, що вони перед тим уже називалися: Шевченко не зводить очей з флюгера, дивиться, звідки дихає вітер. По вітру [Шевченко] визначає сторони морські... Ні, це не звідси [дихає вітер], звідки мав би прибути жаданий човен (О. Ющенко).

У ситуативних неповних реченнях недомовлене стає зрозумілим із ситуації (такі речення часто трапляються в усному мовленні): Палажечка принесла в пелені картоплі — не дуже великої, але й не дрібної: щоб швидше спеклася. — Ти яку [картоплю] любиш? — поспитала Тимоху лагідно й заклопотано. — Червону чи білу [картоплю ти любиш]? — Тимоха помовчав, роздумуючи над тим, яка [картопля] краща, але, так нічого й не придумавши, сказав: — Усяку [картоплю я люблю]. Аби тільки [вона була] піскувата, а не водяна...

(Григір Тютюнник).

В еліптичних неповних реченнях відсутній присудок, який домислюється приблизно зі змісту другорядних членів — обставин, додатків. Наприклад, у реченні Навколо тільки дрімучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й соняшники (О. Довженко) є обставина місця навколо, яка стосується неназваного присудка. А присудком тут можуть бути слова ростуть, висо-чаться, підносяться, здіймаються. 14:32:53

Еліптичні речення найчастіше трапляються в повідомленнях про:

а) існування, перебування чогось чи когось у певному місці, стані: Вище трохи — млин. В долині — луки, трава по пояс, а квіток... так і рябіють, метелики так і майорять (А. Тесленко). Чужі гріхи перед очима, а свої — за плечима (Нар. творчість). Сьогодні ніч великих передчуттів і високих бажань (О. Довженко);

б) рух у певному напрямку: Я в тютюн. Пірат за мною (О. Довженко). Полетіла Катерина і не одяглася... А москалі їй назустріч, як один, верхами... До їх... коли гляне — попереду старший їде (Т. Шевченко). За добою — доба. За ерою — ера. Кремінь, Бронза, Залізо

(Є. Маланюк);

в) джерело й характер певної репліки (пропускається дієслово зі значенням мовлення): — Не треба/ Я доповім сама! Смачного/ — палець із перснем вимкнув телефон (В. Яворівський). Він слово, а Карпо йому — десятеро (Панас Мирний);

г) наказ, побажання, заклик: На прю! Без ляку і зневіри — за правду, волю й рідний край! Бо заповзялися бузувіри народ наш винищити вкрай (М. Старицький).

На місці пропущеного члена речення залежно від інтонації може ставитися або не ставитися тире.

Наприклад: Вгорі — ліси сріблясто-сині, внизу — розлив молочних нив (М. Бажан). В зелених травах яблука червоні, в листві чубатій синій виноград (М. Стельмах). Тут у першому реченні

після вгорі та внизу робиться вичікувальна пауза і далі тон підвищується, тому після цих слів і поставлені тире; у другому — цього немає, тому тире не ставиться (так забажав автор).

Неповні речення не слід сплутувати з односкладними, у яких за їхньою природою не повинно бути другого головного члена — присудка чи підмета. Наприклад, речення Нас тягло до лісу (О. Досвітній) — повне, хоч у ньому й немає підмета;, бо воно безособове і підмет йому не потрібний.

Вставні конструкції

Вставні слова 1)виражають модальну оцінку (впевненість, невпевненість, передбачення, можливість, неможливість, вірогідність, сумнів тощо) – безсумнівно, безумовно, звичайно, мабуть, здається, очевидно, без сумніву: Почув він, мабуть, од Сороки, що Соловейка хвалить всяк (Гл.) 2) виражають почуття людини у зв’язку з повідомленням (радість, здивування, співчуття, застереження тощо) - на щастя, на жаль, на сором, як на зло, шкода: Ну та й гарна ж, нівроку, удовина дочка! 3) привертають, активізують увагу співрозмовника – чуєте, дивись, уяви собі, між нами кажучи, прошу вас: А глянь, іще й радіють люди...(Гл.) 4) вказують на джерело повідомлення – кажуть, за висловом, на думку, по-моєму: І найвища, по-моєму, краса – це краса вірності (Гонч.) 5) допомагають упорядкувати думки, пов’язати їх між собою – по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, навпаки, наприклад, з рештою, зокрема, словом: А яке ви маєте право, наприклад, руйнувати качачі гнізда? (О. В.) 6) виражають емоційність вислову, підкреслюють експресивність його – даруйте, пробачте, легко сказати: Чому ж се ти позбувся спадку. А може,ти, пробач, його розтринькав, як то буває молодечий звичай? (Л.У.) Вставні конструкції пов’язуються переважно загальним змістом усього речення, надаючи йому певного відтінку, тому виключення вставних конструкцій не рідко впливає на зміст речення, хоч принципово синтаксичної структури й не порушує На письмі такі конструкції відокремлюються розділовими знаками (комою, тире або дужками) а в усному виділяються відповідною інтонацією. Об'єктивна модальність - обов'язкова ознака будь-якого висловлення, одна з категорій, що формують предикативну одиницю – речення. Об'єктивна модальність виражає відношення повідомлюваного до дійсності в плані реальності (здійсненності або здійсненості) і ірреальності (нездійсненності). Суб'єктивна модальність, тобто ставлення мовця до повідомлюваного, на відміну від об'єктивної модальності, є факультативною ознакою висловлення. Вставні реченняЗначення, які властиві вставним словам, можуть виражатися і цілими реченнями: Як ми вже знаємо, по дорозі з Харкова Гребінка зупинився в Кременчуці (П. Жур).