Хто такі масони І Яку вони брали участь у суспільних процесах В Україні на початку XIX ст. .

Масонство як релігійно-містична течія виникло в країнах Західної Європи в пізньому середньовіччі. Франкмасонами, або вільними мулярами називали тоді будівельників, які зводили храми і мали право вільно переходити з міста до міста (на відміну від звичайних мулярів, які виконували лише місцеві підряди). Престиж франкмасонів підкріплювався їх міфологічним багажем: свій родовід вони вели від будинків стародавніх «див світу» та храму царя Соломона в Єрусалимі. Архітектурним знанням та секретам своєї професії вони надавали філософсько-містичного сенсу, а для збереження ремесла вводили спеціальні ритуали, паролі, особливі знаки, завдяки яким засвідчувалась приналежність кожного масона до тієї чи іншої професійної категорії — учень, підмайстер, майстер та ін.

З поч. XVII ст. серед масонів з'являються перші не професійні, а «філософські» або «спекулятивні» муляри — особи вільних професій, військові, представники аристократії, зацікавлені новими для свого часу релігійними та філософськими ідеями. Саме вони й утворили ряди тих, хто сприяв згодом появі власне ордена франкмасонів, члени якого на своїх таємних зібраннях займалися читаннями та трактуванням старовинних рукописів, алхімією, теософськими бесідами, спіритизмом. Масони сповідали моральне самовдосконалення людей, об'єднання їх на засадах братерської любові та взаємодопомоги. В масонських організаціях була вироблена чітка дисципліна та звичка до конспірації, тому ложі часто ставали осередками таємних інтриг та за говорів, спрямованих проти духовної та світської влади.

Під час реформаторської діяльності Петра І масонство з Європи було занесене до Росії, де пережило свій «золотий вік» за часи царювання Катерини II. В цей час з Росії та Польщі масонство поширюється і на Україну.

На поч. XIX ст. масонство втрачає свій релігійно-містичний характер і все більше політизується. Центральні, а особливо провінційні. російські, польські та українські ложі часто створювалися скоріше як данина європейській моді і більш були схожі на дворянські клуби. Сучасник декабристів, Пржецлавський, згадував: «Ложі були ніби клуби» де дворянська військова молодь (а саме вона і була найчастіше членами лож) обговорювала проблеми політичного та культурного життя, могла спілкуватися між собою, замислюватися про майбутнє».

Участь Росії у наполеонівських війнах, розвиток капіталістичних відносин, поширення міжнародних зв'язків сприяли тому, що багато з таких лож—«клубів» набували політичного характеру. Перші таємні політичні гуртки - які пізніше будуть названі декабристським ми — виросли саме з масонських лож і використовували їх великий конспіративний досвід. У XIX ст. такі ложі існували у Києві, Житомирі, Ужгороді, Одесі, Кременчуці, Рафаїлівці, Вишивці на Волині. Велике значення мала полтавська ложа під назвою «Любов до істини, заснована у 1818 p..Членами її були М. Новіков. І. П. Котляревський, В. Тарановський, С. Кочубей, В. Лукашевич та інші,) усього 22 члени. Про діяльність її відомостей не багато, бо у 20-ті рр. XIX ст., коли масонство було заборонене v Російській імперії, всі документи масонів були знищені. Але точно відомо, що саме з ложі «Любов до істини» виросло згодом таємне Малоросійське товариство на чолі з В. Л Лукашевичем, яке ставило у своїй програмі соціальні та національні завдання. Деякі дослідники пов'язують з діяльністю полтавської ложі також. Існування у Полтаві дійсної управи декабристського Союзу Благоденства.

Па поч. XIX ст. причетними до масонства прийнято вважати більшість відомих декабристів. Так, членом ложі «З'єднані друзі» у Петербурзі був П. Пестель, ложі «Трьох добро чинностей» — С. Трубецьких, Волконський, ЛІ. Мурав’йов-Апостол. Цілий ряд членів Південного товариства належав до ложі «Об'єднаних слов'ян» v Києві, яка об'єднувала українців, росіян і поляків. Членом ложі «Овідій — 2» був під час заслання у Кишиневі О. Пушкін.

Саме з причин зв'язку з політичними організаціями масонство в російській імперії було заборонено 1 серпня 1822 p. (І наступне своє «відродження» переживало вже аж у 1905-1907 pp.). Деякі ложі були закриті ще раніше, як наприклад Полтавська — 12 березня 1819 p.

Таким чином, ми бачимо прямий і досить активний зв'язок масонських лож поч. XIX ст. з політичними процесами, які відбуваються в цей час у Російській Імперії, і зокрема, на Україні. Російський історик А. Н. Пипін, що багато займався проблемами суспільних рухів в Росії XIX ст., робить висновок, що хоча в масонстві «було багато хибного та обмеженого, але важливе у ньому було саме пробудження суспільної свідомості, виникнення моральних вимог, яких ще не знало суспільство раніше, важливими були перші спроби самостійної думки, які могли бути незадовільні, та давали початок для подальшого розвитку. Це був дійсно перший приклад суспільної ініціативи, в розвитку якої полягало все майбуття суспільства».

Більш детально з питаннями історії масонства на Україні можна ознайомитись з такої літератури:

 

Замойский Л. За фасадом масонского храма. М., 1990;

Масонство в его прошлом и настоящем. -М., 1990 (репринт. изд-е 1915 г) 1—2 т.т.;

Марахов Г. Й. Социально-политическая борьба на Украине в 20-40-е г.г. XIX в. — К. 1979;

Сергієнко Г Я. Декабристи та їх революційні традиції на Україні - К., 1975;

Семевский В. Й. Декабристы-масоны // Минувшие годы, 1908, №№ 2, 3, 5, 6;

Павловский И. Ф. Масонская ложа в Полтаве // Труды ПУЛК., вып. 6, ч. 1 — Полтава, 1909;

Медведсько П. О. Декабристи на Полтавщині X., 1960;

 

ЧИ РОЗГЛЯДАЛИ ДЕКАБРИСТИ НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ І ЯКЩО РОЗГЛЯДАЛИ, ТО ЯК?

Час зародження і розвитку декабризмів Російській імперії — 1 чв. XIX ст. — це вже безсумнівно не феодальна, але ще не буржуазна епоха. Буржуазія (а разом з нею і інші класи капіталістичного суспільства) ще тільки почала визначать своє місце у суспільному розвитку, створюючи об'єктивні соціально-економічні підноси, на основі яких розвивалася національна самосвідомість з характерним для неї прагненням до культурною, економічного й державного самовизначення з поміж інших націй. За поширеною в історичній науці думкою нації - неминучий продукт і неминуча форма буржуазної епохи суспільною розвитку. Національні ідеї впливають раніше і без них неможливий сам перехід від феодалізму до капіталізму.

Хто ж був носієм національних ідей в Російському суспільстві епохи розкладу феодальних і формування буржуазних відносин?

Величезна літературна, філософська і а епістолярна спадщина декабристів, дозволяє нам говорити про те, що саме ці революційно настроєні представники дворянства першими виступили у І чв. XIX ст. з лозунгом загальнонародної єдності, консолідації у демократичному оновленні суспільства, що по суті створювало підґрунтя для національних ідей в російській імперії.

Так у програмному документі Південного товариства декабристів «Русской правде» П. Пестеля розглядається проблема встановлення безмежних кордонів російської держави і її розв'язання супроводжується формулюванням і вирішенням того, що пізніше буде назване національним питанням. «Великому Народу Російському» пишеться в цьому документі, підлеглі і к «Его Государству» приєднані численні народи, які «желают всегда для себя независимости и отдельного политического существования».

Це їх природне, і тому законне «право народности», однак на думку П. Пестеля, не менш природним та не менш законним є протилежне, засноване на праві безпеки, «право благоудобства». Ним освячується в документі намагання багатонаціональної «Великої держави до встановлення «крепких местным положением» и естественными оплотами» кордонів, на яких сили «малих народів» які оточують державу, примножували б її власну (а не сусідньої держави) міць.

Яке ж із цих двох, однаково природних і законних, але протилежних намагань і прав береться за взірець при вирішенні питання про кордони «Великої держави»? Ні перше, ні друге. П. Пестель знаходить вихід середньому “третьем соображении» праву народності можливо надати перевагу в тому разі, коли «маленький народ» здатний зберегти державну незалежність. В іншому разі першість повинна віддаватися «праву благоудобства». Для народів, які не здатні зберегти державну незалежність, «право народності єсть... мнимое и не существующее». Такі народи повинні “соединяться духом й обществом с большим Государством”. Забуваючи про свою «прежнюю безсильную народность». Керуючись цим принципом, П. Пестель визнає право на збереження націона­льності лише за польським народом. Що стосується інших народів (в т. ч. українського), то перед верховною владою «Русская правда» ставила завдання «составить из них всех только один на­род, все различные оттенки в одну общую массу слить так, чтобы обитатели Российского Государства все били Русские». Для цього було потрібно:

1) перетвориш російську мову в пануючу на всій території російської держави;

2) відмінити різні назви народів і племен, що населяють державу і злити їх «в общее названиє Русских»,

3) затвердити одні й ті ж закони, одну форму правління по всій території Держави.

В зазначеній програмі ми знаходимо всі характерні риси національної ідеї російського капіталізму в її шовіністичній сутності, яка визнає крім себе, тільки польську національну ідею. Разом з тим стосовно декабристів слід зважити, також, на те, що в силу нерозвинутих для буржуазного розвитку суспільних умов, коли й національні рухи ще не були сформовані» вони цілком природно для свого часу підпорядковували етнічні проблеми вирішенню більш гострих соціально-політичних проблем. З їх точки зору, спільні для всіх народів Росії соціально-політичні інтереси були набагато важливіші за їх власні національні інтереси.

Крім того, слід відзначити, що сучасне наукове поняття «декабристи» включає в себе величезну кількість різноманітних за своїми політичними поглядами та морально-етичними переконаннями суспільних діячів та створених ними таємних товариств, груп, гуртків, лож. Тому не могли бути абсолютно однаковими і їх погляди на національне питання. Так, ми знаємо про існування у 1819-20 рр. таємного Малоросійського товариства, метою якого, за свідченнями сучасників, була незалежність України і її союз з Польщею. На жаль, укладений В. Лукашевичем «Катехізис автономіста" — програмний документ товариства до нас не дійшов, тому важко об'єктивно судити про ставлення членів цієї організації до національного питання, і зокрема, про незалежність чи автономію України як його програмну мету.

У «Правилах» іншої декабристської організації — товариства Об'єднаних слов'ян — була викладена головна мета — утворення федерації всіх слов'янських республік — від Білого до Адріатичного моря і від Балтійського до Чорного. Таке ж вирішення національного питання бачили керівники Польського Патріотичного товариства, яке більшість дослідників вважають також декабристською організацією, і яке мало свої управи в багатьох містах західної України.

Таким чином, в умовах розкладу в Росії феодалізму і зародження капіталістичних відносин, на початку XIX ст., перед найпрогресивнішими, революційне мислячими діячами, яких ми називаємо декабристами, починають поставати проблеми, пов'язані з процесами формування націй, проявами національної самосвідомості російського, польського, українського та інших народів імперії. Намагаючись вирішити ці проблеми, підкорити їх ідеям соціальних і політичних перетворень, різні декабристські гуртки і товариства, виробляють різні програми дій, в тому числі і протилежні за змістом. Тому говорити про якесь напевно визначене відношення декабристів взагалі до національного питання ми не маємо підстав.

На жаль, погляди декабристів на національне питання ще не стали об'єктом ґрунтовного наукового дослідження, тому при його вивченні необхідно звертатися до першоджерел:

Восстание декабристов: сборник документов й матерналов. — М, 1925 - 1958;

Избранные социально-политические й философские произветения декабристов. — ЛІ., 1968:

Мемуары декабристов. Южное общество — М, 1960;

Воспоминания й рассказы деятелей тайных обществ 1820-х годов. М, 1931—1933;

Лисенко ЛІ. М. До питання про Малоросійське товариство //УІЖ, — 1967. № 4.