Билет№32 «Малыш Цазес» Гофман, жанровое своеобразие и моральная проблематика.

Гофман-писатель прославился своими фантастическими новеллами-сказками. Жанр этих новелл можно определить, пользуясь выражением самого автора - «сказка о реальном» или «сказка из новых времен». Эти произведения можно назвать «фантазиями о современной Германии», потому что в гофмановских произведениях переплетаются два мира - реальность и фантастика.

Цахес - сын бедной крестьянки, чрезвычайно безобразный «урод», «чудовище», его «можно было вполне принять за причудливо скрученный обрубок дерева», он «на своих ногах-шипах ни стоять, ни ходить не может и только мурчить и мяукает, словно кошка». Добрая фея Розеншен расчесала кудри Цахеса волшебным гребешком, и он стал на ноги, начал ходить. Расчесывая Цахеса, фея сделала на голове красную полосу, наградив «странным таинственным даром, благодаря которому все, что кто доброго подумает, скажет или сделает в его присутствии, идет на его счет». Три красных волоса стали источником цахесових чар: все чужие достижения приписывались ему, все его пороки - другим, и лишь немногие видели правду. Цахеса достиг должности первого министра двора князя, став Циннобером. Художественный мир распадается на два: обычный, где малыш выглядит уродливым и бессильным, и тот, где Цахес становится уважаемым министром князя. Восхвалению Циннобера способствуют прежде всего чиновники, они дают ему реальную силу.

Гофман писал в эпоху политической реакции, которая установилась на большей части Европы после наполеоновских войн. Особенно ощутимой она была в отсталой, феодально-монархической, раздробленной на княжества Германии. Писатель видел плачевность карликовых монархов, похожих на Варсануфия, духовное убожество дворянства, чиновников, буржуа. Он на себе испытал неприязнь общества, где власть принадлежит Цинноберу. Безобразный Цахес не вызывает сочувствия и сожаления, потому что слишком много зла приносит другим. Достойные люди оказываются незаслуженно обиженными или посрамленными, терпят крах в карьере или в любви. Талантливый музыкант Сбиока переживает унижение, когда «оголтелые люди» бросились благодарить Циннобера за чарующую музыку, которую на самом деле написал Сбиока. Но плачевность Цахеса раскрывается, когда были уничтожены чары феи и Бальтазар вырвал из головы малыша три волшебных волоска. Все вдруг увидели карлика таким, каким он был. Его швыряли ногами. В дикой злобе и отчаянии бежал он в свой роскошный дворец. Когда же туда ворвалась разъяренная толпа, потерявший уважение к своему министру, Циннобер умер от ужаса.

История маленького Цахеса - это острая социальная и политическая сатира, направленная против малых и больших деспотов, которые вознеслись посредством несправедливости, обмана, насилия, подлости. Социальное устройство, при котором злые ничтожества могут паразитировать на труде других людей, решать их судьбы, кажется писателю безумием. Гофман предупреждает реальных Цинноберов о том, что их карьера закончится трагически. Суть финала произведения

В финале сказки Валтазар венчает свою победу над Цахесом женитьбой на прекрасной Кандине и получает в дар от своего покровителя дом с великолепной мебелью, с кухней, где кушанья никогда не перекипают и с огородом, где раньше, чем у других поспевает салат и спаржа. Насмешки простираются не только на самого героя, но и на саму сказочную фантастику. Возникает сомнение в возможности и необходимости бегства от действительной реальности в широкие романтические мечты.

Гофман Ернест Теодор Амадей був багатогранно обдарованою людиною: видатним композитором, талановитим живописцем (створював театральні декорації, ілюстрував книги, малював карикатури), але все життя був чиновником. Звідси і подвійне життя, яким він наділяв близьких йому героїв. Тема існування двох світів, притаманна романтизму, набуває у Гофмана нового звучання: із метафізичної сфери переходить у реально-життєву. Це виникає на ґрунті усвідомлення того, що між ідеальним та реальним життям існує велика прірва.

З цим поділом на два світи пов’язаний і поділ на дві категорії персонажів:

- філістери живуть у наявній дійсності і дуже нею задоволені, тому що не мають уявлення про духовний, вищий світ, не відчувають у ньому потреби. Їх – абсолютна більшість: це бюргери, чиновники, комерсанти, люди „корисних професій”;

- ентузіасти („справжні музиканти”) – живуть в інших вимірах, матеріальному світу вони не підвладні, дійсність викликає у них відразу, вони живуть духовними інтересами, мистецтвом – це поети, митці, художники та музиканти.

Найгірше те, що філістери витісняють ентузіастів із реального життя, залишають їм світ фантастичного. До митців ставляться з презирством. Повість - казка „Малюк Цахес” – це вже соціальна сатира (Гофман виходить з проблем тільки митців і мистецтва та звертається до зовсім реальних проблем реального життя).Герої: звичайні німці – студенти, чиновники, вельможі, професура.Гофман глузує з їх удаваної величі, розуму, сили. Доля Цахеса виявляє деякі закономірності:

- матеріальні та духовні блага розподіляються нерівномірно;

- той,у кого багатство, має і більшу владу, незалежно від розуму та інших чеснот;

- це дає їм право привласнювати плоди розуму та діяльності тих, хто нічого не має.

Цахес – син бідняка, до того ж ще і потвора. Але три магічні золоті волосини, які йому подарувала Фея, дають можливість стати першим міністром та вершителем людських доль.Люди, що легко піддаються масовому психозу, стають жертвою потвори: вони не бачать справжнього Цахеса, а бачать його розумним, красивим, гідним кохання.Один тільки студент Бальтазар, мрійник, романтик, який мав „жвавий і ясний розум”, протистоїть філістерському світові. Він цікавиться „високими істинами” вміє відчувати Природу і мріяти про прекрасне. І саме Бальтазару вдалося дізнався про причини звеличення Ціннобера – Цахеса, але за спробу викрити потвору його оголосили душевнохворим. І все ж Бальтазару вдається викрасти золоті волосинки і зруйнувати Цахеса, на якого кидається розлючений люд.

Висновок: Цахеси з’являються там, де між людьми встановлюються механістичні відносини, засновані на владі грошей і матеріальних цінностей, і неможливі там, де є духовні цінності.

Найбільш характерними ознаками творчості Гофмана є:

· особливий інтерес до соціально-філософських та соціально-психологічних аспектів людського життя і життя особистості;

· розуміння письменником „відчуження людини”, як прояву механістичності, що проникає не тільки в зовнішнє, але й у її внутрішнє життя;

· люди, позбавлені духовного начала, перетворюються на механізми. Саме тому у Гофмана поширені образи ляльок і автоматів, з’являється тема театру маріонеток, що відображають реальне життя;

· найефективнішим художнім засобом стає гротеск та його сатирично-викривальні функції.