Билет№30. Робинзон Крузо дефо как просветительская апология человека

АПОЛО́ГИЯ - Защита, оправдание, восхваление какого-нибудь лица, учения, идеи

Просвітницький реалізм 18 ст. відобразив піднесення буржуазії, що виявилося у висуненні на перший план героїв із демократичного середовища. Зображення їхньої долі виштовхує із роману і драми панівних можновладних героїв. Натомість духовних конфліктів літератури 17 ст. (боротьба обов’язку і чуттєвості, пристрасті і розуму) в романі стверджується зображення активного життя героїв, їх боротьба за існування, за становище у суспільстві, за матеріальний здобуток, за ствердження особистої гідності людини із демократичного середовища. Умовою повноцінного, діяльного людського буття, що гарантувала досягнення власних цілей, було проголошено „розумний егоїзм” всіляко пропагований філософами-новаторами. Одна пріоритетність у суспільстві підприємницького успіху робила активність суто буржуазною. Вона стимулювалася безмежним честолюбством, що спиралося на суспільну думку про моральну перевагу таких рис, як енергійність, розсудливість, наполегливість у досягненні власної мети. Оголошуючи прагнення до самозбереження й самоствердження за рахунок інших природним для людини, Гоббс вважав, що рівними насправді є ті, хто спроможний однаково нашкодити один одному у взаємній боротьбі. Навіть одвічний ідеал гармонійної людини, який не був остаточно забутий, тепер полягає в повному підкоренні визначеному буржуазною мораллю обов’язку. Суспільним героєм проголошується ідеалізований буржуа. Прагнення ж дійсно відповідати ідеалові стало родючим ґрунтом для конфліктів між почуттям і розумом, пристрастями та обов’язком. Перемагає раціоналізм, що ставить індивіда, продукт буржуазної самосвідомості, над суспільством, яке жорстко підпорядковується його волі й розуму. Та народжувалася самовпевнена до екзальтованості буржуазна „воля до життя”. Це в повній мірі відобразилося в романі Д. Дефо „Робінзон Крузо”(1719), в якому опоетизовано буржуазну підприємливість, тверезу розсудливість і сувору протестантську мораль сучасного письменникові англійця. Цей роман започаткував жанр „робінзонади” в світовій літературі. („Робінзонада” - художній твір, в якому розповідається про пригоди на безлюдній землі, частіше - острові, де людина сам на сам з природою виявляє силу духу й розуму у боротьбі за виживання). Традиції Д. Дефо у жанрі „робінзонади” розвивали Ж.Верн („Таємничий острів”), Р.Кіплінг („Мауглі”), Е.-Р.Берроуз („Тарзан”), В.Голдінг („Володар мух”) та ін.

Характерні риси просвітницького роману "Робінзон Крузо":

• утвердження думки, що розум та праця — головні рушійні сили прогресу людства.

• достовірність оповіді сприяла форма щоденника.

• введення оповіді від першої особи, від імені самого героя, давала змогу авторові показати світ очима звичайної людини і водночас розкрити її характер, почуття, моральні якості.

• образ Робінзона Крузо поданий у розвитку.

• у центрі уваги не тільки екзотика безлюдного острова й захоплюючі пригоди, скільки людина, її переживання, почуття, коли вона залишалася сам на сам з природою.

• Робінзон — дієва й активна людина, справжній син свого часу, він шукає різних засобів виявлення власних здібностей та практицизму.

• Робінзон — новий герой. Це не видатна чи виняткова особистість, не історичний діяч, не міфічний образ, а звичайна людина, наділена душею і розумом. Автор оспівує активність простої людини у перетворенні довколишньої дійсності.

• Екстремальна ситуація стає критерієм визначення не тільки фізичної сили, а передусім людських якостей героя.

• Художнє досягнення роману — рішення письменника змусити свого героя аналізувати не тільки те, що він бачить довкола, а й те, що відбувається у його душі.

• Особливість роману поєднання конкретики з широкими соціальними й моральними узагальненнями (Робінзон і людожери; Робінзон і П'ятниця — це у розумінні просвітителів ніби змодельована в мініатюрі соціальна історія людства).

• Головна ідея твору — уславлення активності, трудової енергії, розуму й високих моральних якостей людини, які допомагають їй опановувати світ, а також утвердження великого значення природи для духовного розвитку людства.

Образ Робінзона Крузо.

Уся будова мислення Робінзона характерна для британського буржуа початку 18 ст. Жага до збагачення спонукає його займатись і плантаторством і работоргівлею. Він практичний і ощадливий, старанно накопичує матеріальні цінності. До природи Робінзон також відноситься як власник: екзотичний куточок землі, на який він, за збігом обставин, потрапив, герой Д.Дефо описує як дбайливий хазяїн, котрий складає реєстр свого майна. Навіть свої стосунки з Богом Робінзон будує за принципами ділової домовленості. Як це і личить буржуа-пуританину, він охоче звертається до Біблії, а в скрутні хвилини апелює до Бога.

Але потім, зваживши всі „за” і „проти” все ж таки покладається на досвід і здоровий глузд. Практичний ставлення до життя увесь час домінує над містицизмом. Зображуючи стосунки Робінзона і П’ятниці Д.Дефо намагається підкреслити благородну цивілізаторську місію англійської буржуазії. Володіння розумом, вважає Робінзон, дає йому право на певне місіонерство, і він намагається прищепити „дитині природи” свою релігійність. На думку Робінзона, вірування і звичаї дикуна не відповідають європейському критерію здорового глузду. Він переконаний, що сама природа надає йому право зробити П’ятницю своїм слугою, хоча обидва вони опиняються на острові в однаково відчайдушному становищі. Але сою „місію” Робінзон виконує вкрай гуманно, на відміну від європейських колонізаторів і работоргівців які в ті часи діяли прямо протилежними, варварськими методами.

Спосіб життя і мислення Робінзона характеризує його як типового буржуа, хоча він і живе далеко від цивілізації. Автор обґрунтовує самою природою певні важливі складові буржуазного життя. Це природний розум, який допомагає герою приймати бездоганно правильні рішення. Це природна релігійність, яка допомагає йому без посередництва церкви виконувати свій важкий обов’язок щоденної праці. Це природне право, за яким Робінзонові належить весь острів на тій підставі, що він вклав у нього свою працю.