Початки національного відродження у наддніпрянській україні у кінці XVIII — першій половині XIX ст. Утворення кирило-мефодіївського братства та його діяльність. Тарас шевченко.

Передумови відродження

У результаті становлення національної інтелігенції в Україні, як і в усій Східній Європі, починається відродження національної свідомості. Це сприяло усвідомленню спільності соціально-економічних, полі­тичних і культурних інтересів усіх верств українського народу.

Чималу роль у національному відродженні відіграло формуван­ня нової української літератури з чіткими рисами національної своєрідності. Важливою подією стала публікація в 1798 р. «Енеїди» І.Котляревського, написаної народною українською мовою. Велике значення для пробудження на­ціональної свідомості мали художні твори Є.Гребінки, Г.Квітки-Основ’яненка, наукові праці професорів Київського та Харківського університетів М.Максимовича та І.Срезневського. Неможливо пе­реоцінити в цьому контексті «Історію Русів» — твір, що з’явився на межі XVIII—XIX ст. і протягом кількох десятиліть таємно по­ширювався в середовищі українського дворянства. Анонімний ав­тор цього трактату доводив, що саме Україна, а не Росія є прямою наступницею Київської Русі, що українці є окремим, відмінним від від росіян народом зі своїми традиціями, атому Україна має всі пра­ва на відновлення самоврядування.

Загальне народне піднесення в країні викликали Велика фран­цузька революція та російсько-французька війна 1812 р. Ожили надії передової частини українського суспільства на реформи внут­рішнього ладу країни.

Активними прихильниками радикальної реформації суспіль­ства стали відомі громадські й культурні діячі В.Капніст, В.Каразін, Г.Винський, О.Поліцин, В.Пассек, І.Орлай, І.Котляревський та ін. Серед української інтелігенції поширювався видатний документ французьких революціонерів «Декларація прав людини і громадя­нина», твори О.Радіщева «Вольність» і «Подорож з Петербурга в Москву». Саме тоді В.Капніст в «Оді на рабство» і в драмі «Ябеда» сміливо виступив проти антинародної феодально-кріпосницької си­стеми. Гуманістичні ідеї українських просвітителів підтримало нове покоління патріотів.

Таємні організації

Одним із виявів волелюбних прагнень стала поява в У країні тає­мних політичних товариств. їх різновидом було масонство (з англ. тазоп — каменяр, муляр) — заснований на поч. XVIII ст. космопо­літичний релігійно-етичний рух, альтернативний до державних структур і державної ідеології, учасники якого визнають «Велико­го будівничого світу» як творця всього ладу в природі, називають себе будівничими його храму і закликають у своїх творах до мораль­ного удосконалення людей та об’єднання їх, незважаючи на релігій­ну і національну належність, на принципах братерства, рівності, взаємодопомоги і вірності. Найбільша масонська ложа була засно­вана у Полтаві під назвою «Любов до істини». Водночас у Києві виникла ложа «З’єднаних слов’ян», до якої належали здебільшого польські поміщики та ро­сійська інтелігенція. Менші провін­ційні ложі діяли в Житомирі, Кременці, Рафалівці на Волині. Спо­чатку ложі задовольнялися містицизмом масонських обрядів, мало цікавилися супільно-політичними питаннями. Пізніше в них по­чали проникати ліберальні ідеї.

Невдоволення самодержавно-кріпосницьким режимом відчува­лося й серед передової частини офіцерів-дворян, які ставили за мету змінити існуючий лад. Найяскравіше ці ідеї виявилися в декабри­стському русі. Після лік­відації «Союзу благоденства» в січні 1821 р. у березні 1821 р. Тульчинсь­ка управа ухвалила рішення про створення нової організації, яка була названа Південним товариством. Остаточно воно оформи­лось у січні 1822 р. на з’їзді в Києві.

Тульчинською управою, як і всією організацією, керував здіб­ний організатор й освічений полковник, учасник російсько-фран­цузької війни 1812 р. дворянин П.Пестель. У вересні 1825 р. до нього при­єдналося Товариство об’єднаних слов’ян. Обидва товариства вимагали повалення абсолютизму і створення республіки, лікві­дації кріпацтва, яке вважали «справою ганебною, противною людст­ву», рівних прав для всіх, повної свободи господарського розвитку. Однак декабристські організації не надавали належного значення національному питанню. Теоретик декабристського руху П. Пестель у своїй «Руській правді» виступив як прихильник централізації, засуджуючи федералізм, а населення України вважав «істинними росіянами». Члени Товариства об’єднаних слов’ян, хоч і говорили про федерацію слов’янських демократичних республік, та не згаду­вали при цьому ні про українців, ні про білорусів.

Відоме повстання декабристів, що відбулося 14 грудня 1825 р. в Петербурзі, закінчилося невдачею. Дізнавшись про це, керівники Васильківської управи підняли на повстання Чернігівський полк, що розташовувався під Києвом. Проте здійснити свій план повста­лим не вдалося. їх не підтримали інші полки, Тульчинська та Кам’янецька управи Південного товариства. Повстання було приду­шене, а над його учасниками царський уряд вчинив жорстоку розправу. Чернігівський полк розформували, а солдат відправили на Кавказ для участі у воєнних діях проти горців.

Під впливом повстання декабристів на поч. 1826 р. виник таємний політичний гурток у Харківському універ­ситеті. До харківського гуртка входило бл. 20 студентів, служ­бовців, офіцерів. Гуртківці читали і поширювали революційні тво­ри, у яких містився заклик до повалення царського деспотизму, писали антикріпосницькі вірші та памфлети, їх пропагандистська діяльність поширювалася на Харківську, Київську, Чернігівську та інші губернії. На поч. 1827 р. царські власті викрили і розгроми­ли харківський гурток. Однак і після цього пропаганда визвольних ідей у Харкові не припинялася.

Вільнодумство було поширене серед професорів та студентів Ні­жинської гімназії, заснованої в 1820 р. Гурток прогресивних профе­сорів протягом 1827—1830 рр. боровся проти професорів-реакціонерів. Його підтримувала значна частина гімназистів, зокрема М.Го­голь, М.Прокопович, Г. Висоцький та ін. Царський уряд, дізнавшись про поширення «крамоли» у Ніжинській гімназії, у 1830 р. позбавив професорів-вільнодумців посад і відправив їх під нагляд поліції.