Генезис польської державності.

У польському минулому держава вступає на історичну арену в IX-X ст., однак перші десятиліття його існування не висвітлені джерелами, які дозволили б описати генезис польської державності. У другій же половині X ст. держава першої династії польських правителів, П'ястів, постає як вже складова і досить розвинена військово-адміністративна машина. Основне джерело для відновлення польської історії цього часу - хроніка Галла Аноніма, написана на початку XII ст., - доносить деякі відгомони подій і процесів IX - початку X ст. З неї видно, що вже в IX ст. відбулася консолідація Великопольського «великого племені» полян, які стали підкорювати сусідні племена. Одночасно з завоюваннями йшло будівництво Гроду, формувалася постійна і досить численна дружина, разом з дружиною трансформувалася в особливу соціальну групу племінна аристократія, чиїм джерелом існування ставала данина, що збиралася з підвладного населення.

 

Хроніка Галла Аноніма включає перекази, з яких ми дізнаємося про легендарного родоначальника польських правителів, простого селянина Пяста, вознесенном промислом Божим на престол, і про три його напівлегендарних наступників - Земовіт, Лешке і Земомисле. Вони зуміли підкорити своїй владі не тільки Велику Польщу, а й Мазовію, Куявію, частину Помор'я, землі лендзян. Їх резиденцією був грод Гнєзно, який розростався в міру військових успіхів полян.

 

Організація польської держави в Х-ХІ ст. Першим монархом, про який збереглися більш достовірні дані, був Мешко I (бл. 960-992 рр.). Західноєвропейські і арабські джерела X ст. описують його державу як сильний і розгалужений організм, який спирається на мережу Грод, які перестали бути центрами племен або Опілля, ставши опорою влади польського князя, центрами збору данини і резиденціями невеликих дружинних гарнізонів на чолі з князівськими намісниками.

 

З часом ці грод перетворювалися на феодальні замки. При спадкоємцю Мешка I, Болеславі Хороброму (992-1025), за відомостями Галла Аноніма, в ряді найбільших центрів (Гнізно, Познань, Влоцлавек, Гдеч) були зосереджені численні дружинні загони (в цілому більше 10 тис. лицарів). Таке військо могло існувати тільки завдяки системі централізованої державної експлуатації залежного населення, яка складалася в регулярному зборі данини-податку. Вся підпорядкована князю територія розглядалася відповідно як його власне володіння (патрімоніум), єдиний господарський домен, керований представниками князівської адміністрації та поділений на ряд адміністративних округів (Велика Польща, Сілезія, Краківська, Сандомирська, Мазовецьке, Ленчицького-Серадзьська, Куявська і Поморська землі). При великокнязівському дворі склалася система державних посад (канцлер, воєвода, скарбник, чашники, стольники, конюші тощо), яка в основних своїх елементах відтворювалася і на рівні локальної адміністрації в найбільших Гродах. Глава округу, майбутній каштелян, за допомогою своїх підлеглих збирав податки, організовував дружину, вершив суд від імені князя. Як і всі ранньосередньовічні правителі, польський монарх проводить чи не все життя в сідлі, переміщаючись зі своєю дружиною з однієї землі в іншу і стверджуючи тим самим свою владу і авторитет на місцях. Після прийняття християнства Польщею в 966 р. поряд зі світською адміністрацією стала складатися і церковна.

 

Характерна особливість такої системи державної організації полягає в тому, що саме держава в особі князя і його дружинників виступає феодальною корпорацією, централізовано експлуатуюча та підвладна князю країна. Лише поступово, по мірі наділення представників князя на місцях імунітетними привілеями дружинник з представника держави перетворюється в феодала, який отримує в приватне умовне володіння, за яке він повинен служити князю, ті чи інші заселені території. Державна організація, таким чином, передує феодальній, а вся суспільна система може бути визначена і як система державного феодалізму.