Етико-правові засади профілактики, примусового лікування та надання інформації при соціально-небезпечних захворюваннях

 

Незважаючи на право кожного громадянина України на поінформовану згоду на медичне втручання або відмову від нього, існують випадки, коли стан здоров’я одного громадянина може загрожувати благополуччю іншої особи, групи громадян, суспільству. В таких випадках держава вважає за обов’язок кожного громадянина у проведенні профілактики, діагностики та лікування захворювання.

Законодавство України за обов’язкові вважає дії, що необхідні для забезпечення благополуччя суспільства і кожного громадянина при:

· попередженні, лікуванні і локалізації масових інфекційних захворювань;

· лікуванні осіб, які вживають наркотичні або психотропні речовини;

· при наданні психіатричної допомоги.

 

Виходячи з вищезазначених принципів, до соціально небезпечних захворювань відносять:

- туберкульоз;

- психічні захворювання;

- венеричні захворювання;

- СНІД;

- лепру;

- хронічний алкоголізм;

- наркоманію.

 

Існує думка юристів, що цей перелік слід розширити і до соціально-небезпечних захворювань відносити також і токсикоманію.

Порядок здійснення госпіталізації і лікування таких осіб, у тому числі і в примусовому порядку встановлюється законодавством і зазначений у декількох нормативно-правових актах:

1. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992 р.

2. Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22.02.2000 р.

3. Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6.04.2000 р.

4. Закон України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 3.03.1998 р.

5. Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994 р.

6. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24.01.1995 р.

7. Закон України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними” від 15.02.1995 р.

8. Закон України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” від 5.07.2001 р.

9. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 р.

10. Спільний Наказ МОЗ України, МВС України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України «Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби та психотропні речовини» № 306\680\66\5 від 10.10.1997 р.

11. Наказ МОЗ України та МВС України «Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами» № 158\417 від 16.06.1998.

 

Психічні захворювання.

У переважній більшості випадків особи, що потребують психіатричної допомоги, є недієздатними або обмежено дієздатними.

Згідно статей 12 та 14 Закону України “Про психіатричну допомогу”, прийнятого Верховною Радою України 22 лютого 2000 року зазначено, що особам, які страждають на психічний розлад може надаватись амбулаторна медична допомога або проводитись їх госпіталізація до психіатричного закладу без їх усвідомленої згоди або без згоди їх законного представника.

Амбулаторна психіатрична допомога особі без її усвідомленої згоди надається у разі встановлення у пацієнта тяжкого психічного розладу. Тобто, медична допомога надається в тих випадках, коли ненадання такої допомоги завдасть шкоди психічному здоров’ю хворого.

 

Госпіталізація до психіатричного закладу без усвідомленої згоди хворого або його законного представника проводиться у таких випадках:

· Коли обстеження пацієнта або лікування можливі тільки в умовах стаціонару.

· При встановлені у хворого тяжкого психічного розладу, внаслідок якого вона:

- вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих;

- неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

 

Помилково думати, що особи, які потребують психіатричної допомоги, не мають права на інформацію про стан свого психічного здоров’я. Згідно статті 26 Закону України “Про психіатричну допомогу” лікар-психіатр зобов’язаний пояснити особі, якій надається психіатрична допомога, з урахуванням її психічного стану, у доступній формі інформацію:

- про стан її психічного здоров’я,

- прогноз можливого розвитку захворювання,

- про застосування методів діагностики та лікування,

- альтернативні методи лікування,

- можливий ризик та побічні ефекти,

- умови, порядок і тривалість надання психіатричної допомоги,

- права та передбачені законодавством можливості обмеження цих прав при наданні психіатричної допомоги.

Право на одержання зазначеної інформації щодо неповнолітнього віком до 15 років та особи, визнаної в установленому законом порядком недієздатною, мають їх законні представники.

Особа при наданні їй психіатричної допомоги або її законний представник має право на ознайомлення з історією хвороби та іншими документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги.

У випадках, коли повна інформація про стан психічного здоров’я особи може завдати шкоди її здоров’ю або привести до безпосередньої небезпеки для інших осіб, лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів інформує законного представника особи, враховуючи особисті інтереси особи, якій надається психіатрична допомога. Про надану інформацію або її обмеження робиться запис у медичній документації.

 

Туберкульоз.

 

З метою своєчасного виявлення осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу та хворих на туберкульоз, проводяться профілактичні медичні огляди населення.

Обов'язковим щорічним профілактичним медичним оглядам на туберкульоз підлягають:

- діти віком до 14 років включно;

- працівники, зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами,

- особи віком до 21 року,

- працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

 

Виняток становлять певні категорії працівників, яким такі огляди проводяться у строки, встановлені спеціальними нормативно-правовими актами. Наприклад, особи, які відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи проходять профілактичний медичний огляд під час прибуття до цих установ, а в подальшому - не рідше одного разу на рік, та за місяць до звільнення.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам на туберкульоз, терміни та порядок проведення, необхідні лабораторні, інструментальні та інші види досліджень, що використовуються під час проведення цих оглядів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 

У разі погіршення епідемічної ситуації щодо захворювання на туберкульоз за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування приймають рішення про проведення позачергових обов'язкових профілактичних медичних оглядів на туберкульоз осіб, які підлягають обов'язковим медичним оглядам, чи інших груп населення, серед яких рівень захворюваності значно перевищує середній показник на відповідній території.

До груп із підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз відносяться особи, які:

- перебувають у контакті з хворими на активні форми туберкульозу,

- не мають постійного місця проживання,

- відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи,

- зловживають алкоголем чи наркотиками,

- біженці, мігранти тощо.

Особи, які ухиляються або без поважних причин у визначений термін не пройшли обов'язковий профілактичний медичний огляд на туберкульоз, відсторонюються від роботи, а неповнолітні, учні та студенти - відсторонюються від відвідування навчальних закладів.

 

Профілактичні щеплення проти туберкульозу в Україні є обов'язковими і здійснюються відповідно до календаря профілактичних щеплень з дотриманням вимог статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Профілактичні щеплення проти туберкульозу проводяться безоплатно, за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів соціального страхування, інших джерел, не заборонених законодавством.

 

Примусове лікування. Відповідно до законодавства України хворі на туберкульоз, виявлені в слідчих ізоляторах, отримують лікувально-профілактичну допомогу в медичних частинах слідчих ізоляторів. Хворі на туберкульоз, виявлені у виправно-трудових установах, забезпечуються лікувально-профілактичною допомогою у спеціалізованих протитуберкульозних закладах кримінально-виконавчої системи.

Порядок виявлення, лікування таких хворих та здійснення профілактичних заходів встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

У разі звільнення хворого на активну форму туберкульозу установа кримінально-виконавчої системи повідомляє про це орган охорони здоров'я за обраним звільненим місцем проживання. Після прибуття до обраного місця проживання зазначені особи зобов'язані з'явитися до відповідного протитуберкульозного закладу для продовження лікування та медичного (диспансерного) нагляду.

 

 

Хронічний алкоголізм, наркоманія і токсикоманія.

 

Особи, відносно яких встановлено незаконне вживання ними наркотичних засобів або психотропних речовин, підлягають направленню на медичний огляд.

Підставою для направлення на медичний огляд осіб, залежних від вказаних речовин, є інформація, яка надійшла від підприємств, організацій,

установ, засобів масової інформації або окремих громадян про те, що зазначені особи незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини чи перебувають у стані наркотичного сп'яніння. При надходженні до органів внутрішніх справ відповідних матеріалів працівники міліції забезпечують видачу таким особам:

- направлення на медичний огляд з одержанням від них розписки

- направляють контрольне повідомлення про направлення на медичний огляд.

На підставі медичного огляду лікар-нарколог встановлює стан сп'яніння або приймає рішення про необхідність стаціонарного обстеження, про що складає письмовий висновок та видає направлення на обстеження.

Після проходження стаціонарного медичного обстеження при встановленні діагнозу «наркоманія», «токсикоманія» особі видається листок тимчасової непрацездатності. У разі встановлення факту вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин або не підтвердження такого факту особі видається довідка встановленого зразка.

 

Особи, які ухиляються від добровільного медичного огляду чи обстеження, за сповіщенням про неявку особи до наркологічного закладу на медичний огляд та на підставі постанови органу внутрішніх справ про привід з метою примусового медичного обстеження (огляду) та підлягають примусовій доставці до наркологічного закладу працівниками органів внутрішніх справ.

У разі встановлення особі діагнозу «наркоманія», «токсикоманія» та

призначення диспансерної наркологічної допомоги і нагляду, на неї заповнюється відповідна медична документація, про що повідомляються органи внутрішніх справ.

Встановлення терміну проходження необхідного курсу наркологічної

допомоги та нагляду, а також рішення про його подовження приймається лікарсько-консультаційною комісією відносно кожної особи індивідуально. Диспансерний наркологічний нагляд за особами, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, припиняється на підставі:

 

- рішення лікарсько-консультативної комісії;

 

- документального підтвердження про фізичну неможливість отримання диспансерної наркологічної допомоги з такої причини, як смерть;

 

- при переїзді на інше місце проживання з направленням медично-облікової документації до тамтешнього лікувально-профілактичного закладу для постановки на облік;

 

- позбавлення волі за рішенням суду з направленням медично-облікової документації до територіального органу внутрішніх справ для приєднання до особової справи засудженого;

 

- призов у лави Збройних сил з направленням медично-облікової документації до військово-медичної комісії при військкоматі.

 

Органи внутрішніх справ ведуть облік усіх осіб, відносно яких встановлено, що вони незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, крім осіб, які добровільно звернулися по медичну допомогу та виконують рекомендації лікаря.

При виписці осіб, які перебувають на обліку, у зв'язку з виїздом на нове місце проживання, дільничний інспектор (відносно неповнолітнього - працівник служби кримінальної міліції у справах неповнолітніх) письмово, у триденний термін повідомляють медичний заклад за місцем обліку даної особи і органи внутрішніх справ за новим місцем проживання. Відповідно до законодавства України списки осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, повинні знаходитися також у паспортному столі за місцем їх проживання.

 

ВІЛ-інфекції.

Законодавство України передбачає добровільний медичний огляд громадян з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини. Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, що були визнані недієздатними у встановленому законом порядку, може проводитись на прохання чи за згодою їх законних представників. Батьки або законні представники таких пацієнтів мають право бути присутніми при проведенні такого огляду (Стаття 7 Закону України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”).

Інформація, яку необхідно надавати пацієнтам за даними медичного огляду на предмет виявлення ВІЛ-інфекції зазначена у статті 9 Закону України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”.

 

 

Закон України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” передбачає отримання інформації ВІЛ-інфікованими особами, які:

· Отримують інформацію про зараження вірусом імунодефіцитом людини від закладу охорони здоров’я, в якому проводилось обстеження.

· Отримують інформацію, що містить:

- результати дослідження;

- профілактичні заходи, яких необхідно дотримуватись;

- попередження про кримінальну відповідальність за завідоме поставлення в небезпеку або зараження іншої особи.

· Письмо засвідчують факт одержання інформації та попередження щодо його небезпеки.