Методи навчання фізичних вправ (методи використання слова, наочні, практичні методи).

Прийоми і методи навчання, якими вчитель користується на уроках фізичної культури, можна поділити на три групи: а) словесні (пояснення, розповідь, бесіда, розпорядження, команда, вказівка, підрахунок); б) наочні (показ вправи, демонстрування техніки виконання вправ на таблицях, схе­мах, діафільмах, кінокільцівках, використання предметних орієнтирів); в) практичні (виконання вправ).

Метод навчання — це спосіб, за допомогою якого учитель передає, а учні засвоюють знання, уміння і навички.

Метод навчання -— процес двосторонній. З одного боку — це діяль­ність вчителя з передачі знань, керівництва процесом формування умінь І на­вичок учня, а з другого боку — діяльність учня із засвоєння знань, вироблен­ня умінь і навичок.

Методичні прийоми — це шляхи реалізації методів. Вони є допоміж­ними засобами в реалізації методу, оскільки не можуть самостійно виконува­ти функції по передачі і засвоєнню учнями знань, умінь і навичок. Діапазон застосування того чи іншого методу залежить від наявності арсеналу методи­чних прийомів.

Навчальна робота з учнями про значення фізичних вправ для формування вмінь і навичок, виховання правильної постави, розвиток фізичних якостей учнів тоїцо ведуться пе­редусім за допомогою словесних методів.

Пояснення — один з основних словесних методів на­вчання учнів молодших класів. Це стислий, зрозумілий і правильний усний опис техніки виконання рухової дії, змісту й правил рухливих ігор, що поєднується з показом учням рухової дії.

Розповідь використовується вчителем для викладу теорії фізичного виховання та під час навчання нових фізич­них вправ і рухливих ігор. Після роз'яснення правил рухо­вої гри вчитель з'ясовує, як учні зрозуміли їх. Особливого значення набуває розповідь при проведенні сюжетних ігор на уроках фізичної культури. Цей метод застосовують для виховання в дітей позитивних моральних і вольових якостей.

Бесіда з учнями молодших класів провадиться у ви­гляді запитань і відповідей, коли вчитель з'ясовує ступінь засвоєння учнями техніки виконання певних вправ та інше, спираючись на знання і попередній досвід учнів.

Розпорядження — це висловлений у довільній формі наказ, що широко застосовується вчителем у почат­кових класах, особливо в 1 й 2 чвертях першого класу, коли учні ще не навчились виконувати команди. Наприклад, за­мість команди «Рівняйсь!» вчитель дає розпорядження «Рівняйсь по накресленій на підлозі лінії», «Рівняйсь по носках». Коли діти добре засвоять виконання цих розпоря­джень, можна переходити до ознайомлення з рівнянням за командою.

Команда — це наказ виконувати або припинити певні рухи. Розрізняють попередню і виконавчу команди. Попе­редня команда дається чітко, голосно і протяжно, щоб діти зрозуміли, яку дію їм виконувати, і підготувались до цього. Виконавча команда подається після паузи, голосно, енергій­но, уривчасто і вказує на момент дії. Наприклад, у команді «Направо!» попередня «Напра-» і виконавча «-во». Є тіль­ки виконавчі команди — «Шикуйсь!», «Струнко!», «Стій!», «Розійдись!». Можна подавати команду сигналом та особи­стим прикладом. Команди подають відповідно до вимог Стройового Статуту Збройних Сил.

Вказівки висловлюються вчителем у довільній формі І застосовуються в усіх молодших класах під час виконання учнями фізичних вправ. Наприклад, «Вище голову!», «Не згинайте ноги!» та ін.

Лічба (підрахунок) — це прийом, який учитель застосовує для того, щоб надати певного темпу виконання учнями рухової дії. Виконується голосом або плесканням у долоні. Лічбу можна поєднувати з розпорядженням і закінчувати командою. Наприклад: «Раз, два, подивитись вгору, чотири!» або «Раз, два, три — Стій!»

Словесні оцінки — це мовне схвалення або осуд діяльності учнів. По­ряд зі своїм основним призначенням — бути мірою досягнутих успіхів —є прийомом корекції їх дій у ході виконання завдань.

Словесні методи навчання фізичних вправ сприяють ак­тивній діяльності учнів на уроці, свідомому засвоєнню рухо­вих дій І набуттю необхідних умінь і навичок. Однак слід застерегти вчителя від зловживання командами при навчан­ні дітей 1—2 класів.

Під час навчання молодших школярів фізичних вправ застосовують також наочні методи.

Найдоступнішим серед наочних методів навчання є по­каз. На першому етапі він створює в учнів цілісне уявлення про вправу, загальне сприйняття її, а в дальшому — спря­мовується на деталізацію особливостей виконання окремих частин.

Показ треба поєднувати із словесними методами навчан­ня, але він має передувати поясненню. Показ досягає мети лише за умови точного, чіткого і безпомилкового виконання, зосередження уваги учнів на вправі, що виконується. Учи­тель повинен здійснювати показ з такого місця, щоб усі уч­ні добре бачили його, а також повертатись до учнів то об­личчям, то боком, то спиною.

Для навчання дітей загальнорозвивальних вправ учитель застосовує «дзеркальний» показ, тобто стоячи обличчям до учнів пропонує учням виконати рух ліворуч, а сам виконує праворуч. Наприклад, показує нахил уліво, а учні викону­ють у правий бік.

Для створення в молодших школярів правильного уяв­лення про рухові дії застосовують наочні посібники: табли­ці, малюнки, схеми, діафільми, кінокільцівки, що розкрива­ють основні вимоги щодо правильного виконання вправи.

Наочні посібники мають бути привабливими, цікавими та доступними для розуміння молодших школярів. їх мож­на показувати на уроках або в позаурочний час (вивісити в коридорі біля спортивного залу).

Значну роль під час навчання дітей фізичних вправ віді­грають предметні орієнтири. Вони спрямовують, контролю­ють або обмежують рухи дітей. Загальновідомо, що діти за­любки виконують вправи, пов'язані з певним результатом: перестрибнути, доповзти, перекинути, влучити та інше. На­приклад, для метання м'яча під потрібним кутом натягують на певній висоті мотузок, який є орієнтиром правильного виконання вправи. Предметними орієнтирами можуть бути м'ячі, стояки, мотузки, лінії, застосування яких робить урок цікавим, емоційним.

Практичне виконання фізичних вправ (вправляння) — це основний метод навчання, який безпосередньо формує в учнів рухові вміння і навички, розвиває фізичні якості шля­хом багаторазового повторення рухової дії. Він застосову­ється в поєднанні з словесними і наочними методами на­вчання.

У практиці фізичного виховання молодших школярів ви­користовуються такі методи і прийоми вправляння: цілісний метод розучування вправи, розучування вправи по частинах, метод суворо регламентованої вправи, ігровий і змагальний методи.

При цілісному методі навчання фізичну вправу вивчають повністю. Це стосується вправ порівняно легких щодо ко­ординації рухових дій або таких, окремі фази яких не мож­на вичленити (стрибків, метань).

Цілісне розучування складних вправ полегшують, засто­совуючи на першому етапі навчання такі методичні при­йоми:

а) зменшують висоту приладу (наприклад, під час стриб­ків у висоту з розбігу); розучують спочатку основу, а потім дрібні деталі рухової дії;

б) звертають увагу на правильне виконання окремих частин вправи. (Наприклад, при вивченні стійки на лопат­ках контролюють правильну підтримку руками тулуба).

Метод розучування вправи по частинах полягає в тому, що учнів навчають рухової дії по елементах. Ним користу­ються переважно під час вивчення складних рухових дій, таких як плавання, лижна підготовка, танці, комбінації ак­робатичних вправ. Для кращого й швидкого розучування складних рухових дій широко застосовують підготовчі й під­відні вправи, простіші за структурою, але координаційно схожі з розучуваною вправою.

Застосування методу суворо регламентованої вправи дає змогу вчителеві точно регулювати дозування виконання вправи, навантаження і керування динамікою його, а також чіткіше нормувати інтервали відпочинку. За допомогою цьо­го методу учитель може створити якнайсприятливіші умови для керування учнями (розподіл на групи, використання допоміжних приладів, нестандартного обладнання, технічних засобів навчання).

В роботі з учнями початкових класів найбільш поширений ігровий метод. Його застосовують під час проведення рухливих і сюжетних ігор та імітаційних вправ.

Проведення рухливої гри планується на весь урок або поєднується із заняттями основною гімнастикою, легкою атлетикою, лижною підготовкою, плаванням. Уміння орга­нізувати і провести рухливі ігри з повною реалізацією їхньої мети є важливою складовою частиною професійної підго­товки вчителів початкових класів. Гра принесе користь і її мети буде досягнуто лише тоді, коли педагог уміло добере, правильно пояснить мету і зміст, створить необхідні умови для її проведення, дотримуючись основних дидактичних принципів. Перш ніж пояснювати гру, учнів треба вишику­вати і розподілити на команди. Існує кілька способів утво­рення команд: на розсуд учителя; перешиковуванням у ру­сі; за розрахунком у строю; за вибором капітанів.

Пояснювати гру треба тоді, коли учні стоять у вихідно­му положенні. Пояснення проводиться за такою схемою:

назва гри; ролі гравців і їхнє місце на майданчику; хід гри; визначення переможця; правила гри.

Учитель повинен керувати грою: активно втручатися у процес гри, в разі потреби зупиняти її, щоб зробити потрібні зауваження і дати додаткове завдання, стимулювати прояв гравцями ініціативи. Він має бути безстороннім суддею, уважно стежити за дозуванням навантаження, ускладнюва­ти або спрощувати правила гри. Учитель повинен звертати увагу на техніку виконання прийомів, виправляти помилки під час гри. В перерві слід вислухати зауваження помічни­ків щодо помилок учасників гри та їхньої дисципліни. За­уваження і пояснення мають бути спрямовані на вихо­вання свідомої дисципліни, витримки, взаємовиручки, напо­легливості у досягненні мети. Гру закінчують вчасно: учні дістали від неї насолоду, але не перевтомилися. Про закін­чення гри можна оголосити словами: «Останній ведучий!» або «Граємо востаннє!»!

Велике виховне значення має підбиття підсумків гри. При цьому вказують на загальні помилки, неправильні дії, відзначають тих, хто краще за інших діяв на майданчику. До підбиття підсумків гри слід залучати помічників і грав­ців. Це розвиває критичне мислення, виховує об'єктивність, свідому дисципліну тощо. Спостереження за діями дітей під час різних за змістом і спрямованістю ігор допомагають учителю визначити особливості характеру школярів: прояв учнем ініціативи і наполегливості, ставлення до суперників; ставлення до власних помилок та виправлення їх; загальна дисциплінованість; здатність концентрувати увагу; рівень розвитку окремих рухових якостей; прояв боягузтва і нері­шучості; ставлення до перемоги і поразки.

Ці спостереження допомагають поліпшити побудову на­вчально-виховного процесу.

Змагання як метод вправляння застосовується для удо­сконалення учнів у виконанні тієї або іншої вправи, а також для визначення переможців серед команд і окремих учнів. Цей метод можна використовувати після того, як у учнів утворилась певна рухова навичка.

Змагальний метод сприяє емоційному піднесенню і ви­кликає інтерес, що впливає на якісне виконання вправи і підвищення результатів. Але треба застерегти вчителів від зловживання цим методом, тому що змагання впливають на психічний і фізичний стан школярів, можуть викликати пе­ренапруження їхніх сил та негативно позначитись на здо­ров'ї.

Виправлення помилок школярів під час виконання фізич­них вправ посідає важливе місце в роботі учителя на кож­ному уроці. Вчитель завжди прагне поліпшити якість вико­нання рухової дії та усунути недоліки, що гальмують цей процес, в зв'язку з чим йому доводиться звертатись до учнів з рядом зауважень і вказівок, а також застосовувати різні прийоми наочного демонстрування. Якщо помилки припус­каються всі учні класу, то вчителю необхідно припинити ви­конання вправи І звернути на це їхню увагу. Коли помилки допускають деякі учні, то треба вказати на це кожному ок­ремо, не припиняючи виконання вправи іншими. Головне завдання вчителя — вчасно усунути всі помилки учнів.

Учителі фізичної культури можуть користуватись науко­во обгрунтованими методами та прийомами навчання фізич­них вправ, що забезпечують правильне, стійке і свідоме за­своєння вправ, які вивчаються, формування рухових навичок і вмінь, а також розвиток потрібних фізичних якостей.