Cуть та принципи управління ЗЕД

Cуть та принципи управління ЗЕД

Організація ЗЕД - дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як коньюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д. ¶Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління. Слово "структура" означає каркас, основу. Будь-яке підприємство має відповідний каркас, що пов'язує всі його підрозділи, служби, органи. ¶Розрізняють: ¶- організаційно-виробничу структуру; ¶- структуру управління; ¶- організаційну структуру підприємства. ¶На будь-якому підприємстві є системи, які управляють і якими управляють. До першої відносяться органи, служби, апарат управління. До іншої - виробничі підрозділи (цехи, участки, відділи). ¶Організаційно-виробнича структура відображає побудову системи, якою управляють, структура управління - системи, яка управляє, а організаційна структура підприємства - побудову і взаємозв'язок обидвох даних систем. ¶Таким чином, структура управління ЗЕД відображає побудову системи управління в даній сфері, тобто органи, служби, апарат, що здійснює управління ЗЕД. ¶Апарат управління будується з урахуванням необхідного оновлення ланок (по горизонталі) і ступенів чи рівнів управління (по вертикалі). Ланка управління - це структурний підрозділ чи окремі спеціалісти, що виконують відповідні функції управління. ¶Організаційна структура управління ЗЕД як складова частина внутріфірмового управління визначається, насамперед, загальною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її складової. Загальноприйнято вважати стратегію засобом виживання фірми шляхом адаптування до середовища, а структуру - конструкцією, що її підтримує. Ланки ланцюга "середовище - стратегія - структура" взаємопов'язані і взаємозумовлені. Якщо вони не відповідають одне одному, то під загрозу ставиться саме існування фірми. ¶Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданнями, які вона покликана вирішувати. ЇЇ мета - максималізація прибутку на довготривалий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового управління, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері управління. Її форми і методи не можуть залишатися незмінними. ¶Перед підприємствами - суб'єктами ЗЕД завжди стоять два важливих питання: ¶1. Як сформувати найбільш сприйнятливу і ефективну оргструктуру управління? ¶2. Як керувати нею, щоб досягти поставленої мети? На формування організаційної структури управління ЗЕД значний вплив здійснюють такі фактори: ¶- розмір фірми; ¶- значення і характер зарубіжної діяльності; ¶- ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається; ¶- характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції; ¶- специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін. ¶Організаційні форми управління ЗЕД на виробничих підприємствах в Україні багато в чому індивідуалізовані. Разом з тим можна виділити деякі загальні риси. ¶На виробничих підприємствах, що приймають активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат в даний час існує в основному в двох формах: ¶1. Відділу зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління. ¶2. Зовнішньоторгової фірми (ЗТФ).

Класифікація ліцензій.

За наявністю правової охорони:

- патентні;

- безпатентні.

За обсягом прав, що передаються з ліцензією:

- повна (повне право використання);

- виключна (виключне право використання);

- не виключна (не надається зобов’язання не продавати третім особам);

Інші види:

- супровідна (при купівлі обладнання купується ліцензія);

- субліцензія (надається третій стороні);

- зворотня ліцензія;

- примусова ліцензія.

Міжнародне посередництво.

Під торгівельно-посередницькими операціями розуміють операції, пов'язані з купівлею-продажем товару, що виконується за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговельним посередником на основі укладеної між ними угоди або окремого доручення.

Торгівля через посередників використовується малими чи середніми підприємствами, а також різного типу товариствами, в структурі яких є вмонтований експортний відділ.

При торгівлі через посередників прийнято говорити про прямий ЕХ та прямий ІМ. Загальноприйнятим критерієм при цьому є той факт, що при прямому ЕХ (ІМ) внутрішній (національний) торговий посередник не бере участі в операції купівлі-продажу.

При прямому ЕХ національний виробник поставляє продукцію безпосередньо іноземному посереднику, а при імпорті отримує свої товари безпосередньо від іноземного посередника.

Непрямим вважається ЕХ, за якого виробник користується послугами тільки національного посередника або як національного так і зарубіжного посередників.

Якщо поставка товару відбувається не безпосередньо між експортером та імпортером у країні, що виробляє або купує товар, а через транзитного торговця в 3-й країні, то така торгівля зветься транзитною.

При непрямому ЕХ здійснюється продаж товару національним виробником національному зовнішньому торговцю. Тим самим експортна діяльність виробника обмежується підготовкою товару до ЕХ, а подальший розподіл усіх витрат і ризиків здійснюється зовнішніми торговцями. Внаслідок цього прибуток виробника зменшується. Особливо вигідний цей метод для малих і середніх підприємств.

Основні види торговельного посередництва: перепродаж товарів, консигнація, агентські операції, брокерські операції, лізингові операції, біржові операції, аукціонні операції, тендери, виставки.

Залучення торговельного посередника дає змогу:

o Запобігти інвестуванню значних коштів в організацію збутової мережі на своїй території або закордоном, оскільки посередницькі фірми мають власну матеріально-технічну базу (склади, демонстраційні зали, ремонтні майстерні, іноді роздрібні магазини).

o Збільшити прибуток за рахунок продажу товарів на іноземному ринку в момент поліпшення кон'юнктури за вищими цінами.

o Звільнити експортера від операцій, пов'язаних з реалізацією товару: доставка до країни імпорту, сортування, пакування, підбір за асортиментом, пристосування до вимог місцевого ринку, реклама.

o Скористатися капіталом торговельно-посередницьких фірм для фінансування угод як на основі короткострокового, так і середньострокового кредитування.

o Проникнути на регіональні ринки певних товарів, що майже монополізовані торговельними посередниками і є недосяжними для встановлення прямих контактів зі споживачами.

Недоліки в основному полягають у втраті експортером безпосередніх контактів зі споживачами від підприємницької активності посередника. Тому до посередника висувають такі вимоги:

- потенційний посередник не повинен представляти на цій території іншу іноземну або національну фірму, яка виробляє аналогічний або конкуруючий товар

- повинен мати адекватну матеріально-технічну базу

- повинен мати можливість забезпечити необхідний рівень додаткового сервісу

- фірма повинна мати стабільний фінансовий стан, бездоганну ділову репутацію та готовність до тривалого співробітництва.

Крім того вибір посередницької фірми залежить від виду виконуваних операцій: операції з перепродажу, комісійні, агентські, брокерські.

Вибір виду транспорту.

Існують різні способи транспортування вантажів між країнами. Плануючи відправлення вантажів і вибір виду транспорту, необхідно враховувати низку обставин.

ВИД ВАНТАЖУ. Інколи можливість вибору відсутня. Вантажі, що швидко псуються, перевозяться авіатранспортом. Водночас авіаперевезення недопустимі для легкозаймистих, вибухонебезпечних вантажів.

Основну частину міжнародних морських перевезень становлять перевезення масових наливних і навалочних вантажів: сирої нафти і нафтопродуктів, залізної руди, кам'яного вугілля, зерна. Серед інших вантажів морської торгівлі виділяються так звані генеральні вантажі, тобто готова промислова продукція, напівфабрикати, продовольство.

ВІДСТАНЬ І МАРШРУТ ПЕРЕВЕЗЕННЯ. Місце відправленню вантажу в кінцевий пункт перевезення є також визначальним при виборі виду транспорту. У внутрішньоконтинентальних перевезеннях використовуються залізничний, автомобільний, авіаційний транспорт.

ФАКТОР ЧАСУ. Очевидно, що найшвидший спосіб доставки вантажів – авіатранспорт. Проте він дорогий і тому застосовується тільки в екстрених випадках, коли необхідно доставити вантаж якнайшвидше. В інших випадках розробляють добре сплановані програми поставок, орієнтуючись на плани перевезень транспортних компаній, щоб уникнути дорогих поспішних перевезень. Товари бажано закуповувати в тих країнах, із яких їх зручніше доставляти.

ВАРТІСТЬ ПЕРЕВЕЗЕННЯ. Не існує якихось конкретних правил, що дозволяють визначити точний відсоток вартості транспортних витрат відносно вартості товару. Здоровий глузд підказує, що це має бути невеликий відсоток, за винятком тих випадків, коли вибір відсутній і можна використати лише один доступним шлях – повітряний чи сухопутний. У цьому разі повітряні перевезення автоматично прирівнюються до сухопутних перевезень. Невеликі і середні за обсягом партії вантажу можна доставляти і повітрям, і сушею приблизно за однаковими цінами.

БЕЗПЕКА ТРАНСПОРТУВАННЯ. Крихке й дороге устаткування найкраще перевозити авіатранспортом, навіть якщо поставка даного вантажу не термінова. Товари, для яких ступінь ризику крадіжки висока (запчастини автомобілів конторське автоматизоване і звичайне обладнання, фармацевтичні товари й медикаменти тощо), доставляються, як правило, традиційним способом – морем, в основному в контейнерах, хоч коштує це трохи дорожче. Треба пам'ятати що виплата страхового відшкодування вантажоодержувачу є лише фінансовою компенсацію і ніколи не відшкодує йому тих незручностей, що їх здатна створити партія вантажу, яка прибула в поганому стані.

Типи ВЕЗ.

У зарубіжній практиці «вільні економічні зони» є, як правило, невеликими територіальними анклавами з особливо сприятливим режимом для діяльності іноземного капіталу, слабко пов’язаними з національним ринком і орієнтованими переважно на розвиток експорту.

Передбачається, що територія, вільна від митного оподаткування, повинна бути огороджена високим парканом із невеликою кількістю входів – виходів, які охоронятимуться службою безпеки і митниками. Отже,інтерес, виявлений багатьма країнами до ЕВЗ (найпоширенішого типу особливих зон), зумовлений насамперед помітними досягненнями ряду таких зон за останній час. Ці досягнення відображаються у показниках обсягу експорту, рівня зайнятості, швидкості освоєння технології чи промислової модернізації. Тому запорука успіху ЕВЗ полягає в хорошому плануванні на початкових стадіях, а також високій адаптивності та гнучкості наступного процесу адміністрування.

Існує два основних типи зон зовнішньої торгівлі: зони загального призначення (general purpos, GP); субзони спеціального призначення (special purpose,SP).

GP – зони, які перебувають під спостереженням митної служби США та законно функціонують поза їх митним простором. Вони розташовані в районах складування товарів, поблизу доків. Промислових парків і аеропортів. Компанії правомочні здійснювати бізнес всередині GP – зон на постійній чи тимчасовій основі.

Субзони. Як правило, мають імпортну орієнтацію і організовуються та керуються крупними компаніями.

Зони підприємств (Enterprise Zones), розташовані у США, - це спеціальні території, в яких діючі підприємства отримують від місцевої, 9штатівської чи федеральної влади певні преференційні права. Вони створюються в районах великих міст, які економічно депресують, із високим рівнем безробіття і зазвичай займають площу в кілька квадратних метрів.

Останнім часом серед різноманітних особливих економічних зон певне місце зайняли так звані науково - технологічні парки. Процес їх активного поширення заслуговує уваги. Цей процес відрізняється високою синхронністю протікання у різних країнах. Такі утворення називають по – різному («технопарк», «національний центр», «тех – поліс» та ін..). їх особливостями є те, що вони створюються на базі потужних виробничих та наукових центрів використовуючи взаємні їх переваги в технологіях, інноваціях, використанню потенціалу.

Наукові парки являють собою райони з підвищеною концентрацією високотехнологічних підприємств, розташованих поблизу великих наукових закладів. До необхідних передумов створення наукових парків (НП) належить: велика кількість інноваційних ідей, доступ до джерел венчурного капіталу, інфраструктура НП і промисловості, привабливі умови життя та відпочинку. Знайти універсальний критерій ефективності наукових парків у будь – якій адекватній індексній формі проблематично.

В Японії програма «Технополіс» стала третьою урядовою концепцією розвитку міст. Дві попередніх концепції територіальних виробничих утворень – концепції промислових (1960 – ті роки) та «інформаційних» міст – були безуспішними, насамперед через фінансові ускладнення. Технополіс - це місто та прилегла до нього територія, де в органічній єдності розташовані підприємства високотехнологічних галузей промисловості, наукові заклади, вузи, що готують для технополіса й інженерні кадри, та житлова забудова.

Дана програма створення технополісів, розроблена Міністерством зовнішньої торгівлі і

промисловості (МЗТП), мала на меті таку основну ціль, як перерозподіл промисловості з центру на периферію.

Кожна економічна зона повинна розглядатися як система, відкрита для зовнішнього економічного середовища та пов’язана з багатьма різноманітними каналами.

Практика підтверджує, що найефективнішим є зони – острови (Шрі – Ланка, Маврикій, Хайнань і т.п.). Географічна ізольованість подібних зон надійно захищає їх, особливо на початковій стадії розвитку, і тим самим підвищує шанс виживання цих «островців податкового раю» у суворому економічному просторі.

Найвища ефективність зон відповідає оптимальній стратегії використання ресурсів, насамперед інвестиційних. Окрім «ресурсної» складової, у структурі ефективності треба враховувати «режимну» складову: економічний комфорт у зоні формується національним поєднанням найрізноманітніших пільг – податкових, валютних, митних і т.д.

Cуть та принципи управління ЗЕД

Організація ЗЕД - дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як коньюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д. ¶Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління. Слово "структура" означає каркас, основу. Будь-яке підприємство має відповідний каркас, що пов'язує всі його підрозділи, служби, органи. ¶Розрізняють: ¶- організаційно-виробничу структуру; ¶- структуру управління; ¶- організаційну структуру підприємства. ¶На будь-якому підприємстві є системи, які управляють і якими управляють. До першої відносяться органи, служби, апарат управління. До іншої - виробничі підрозділи (цехи, участки, відділи). ¶Організаційно-виробнича структура відображає побудову системи, якою управляють, структура управління - системи, яка управляє, а організаційна структура підприємства - побудову і взаємозв'язок обидвох даних систем. ¶Таким чином, структура управління ЗЕД відображає побудову системи управління в даній сфері, тобто органи, служби, апарат, що здійснює управління ЗЕД. ¶Апарат управління будується з урахуванням необхідного оновлення ланок (по горизонталі) і ступенів чи рівнів управління (по вертикалі). Ланка управління - це структурний підрозділ чи окремі спеціалісти, що виконують відповідні функції управління. ¶Організаційна структура управління ЗЕД як складова частина внутріфірмового управління визначається, насамперед, загальною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її складової. Загальноприйнято вважати стратегію засобом виживання фірми шляхом адаптування до середовища, а структуру - конструкцією, що її підтримує. Ланки ланцюга "середовище - стратегія - структура" взаємопов'язані і взаємозумовлені. Якщо вони не відповідають одне одному, то під загрозу ставиться саме існування фірми. ¶Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданнями, які вона покликана вирішувати. ЇЇ мета - максималізація прибутку на довготривалий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового управління, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері управління. Її форми і методи не можуть залишатися незмінними. ¶Перед підприємствами - суб'єктами ЗЕД завжди стоять два важливих питання: ¶1. Як сформувати найбільш сприйнятливу і ефективну оргструктуру управління? ¶2. Як керувати нею, щоб досягти поставленої мети? На формування організаційної структури управління ЗЕД значний вплив здійснюють такі фактори: ¶- розмір фірми; ¶- значення і характер зарубіжної діяльності; ¶- ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається; ¶- характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції; ¶- специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін. ¶Організаційні форми управління ЗЕД на виробничих підприємствах в Україні багато в чому індивідуалізовані. Разом з тим можна виділити деякі загальні риси. ¶На виробничих підприємствах, що приймають активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат в даний час існує в основному в двох формах: ¶1. Відділу зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління. ¶2. Зовнішньоторгової фірми (ЗТФ).