Непрямі податки поділяють на три групи: фіскальні монополії, акцизи і мито.

Фіскальні монопояїі — це встановлені державою ціни на товари та послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження, тобто є своєрідним джерелом доходів держави від реалізації

монополізованих товарів. Монополія держави може бути повна і часткова. Повна монополія виявляється у виключному праві держави на виробництво і реалізацію певних товарів за встановленою нею ціною. Об'єктом повної монополії зазвичай є такі товари масового споживання, як сіль, сірники, горілчані та тютюнові вироби тощо. Часткову монополію держава реалізує через монополізацію нею або тільки ціноутворення, або виробництва і ціноутворення, або ціноутворення і реалізації.

Акцизи — це непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, яка (надбавка) належить державі. У перекладі з латинської мови accido ("акциз") означає "відрізати", "відсікати".

Акцизи існують у таких формах:

— фіксовані — встановлені на одиницю товару в грошовому вираженні;

— пропорційні — як відсоток до обсягу реалізації;

— специфічні — на окремі види товарів (вироби із золота і срібла, автомобілі, тютюнові вироби);

— універсальні — встановлені на весь обсяг реалізації (податок з продажу, податок з обороту, податок на додану вартість).

Податок на додану вартість (ПДВ), податок на прибуток та прибутковий податок з громадян — найпоширеніші види податків у світовій практиці оподаткування.

Мито — встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом.

Розрізняють такі форми мита.

За походженням — експортне й імпортне.

За метою:

— фіскальне — має бюджетне призначення;

— протекціоністське — для захисту вітчизняного ринку від конкуренції з боку іноземних товарів та послуг;

— антидемпінгове — встановлюється на багатосторонній основі з метою розвитку світової торгівлі. Воно невелике за розміром і є перехідною ланкою до безмитної торгівлі;

— статистичне — для обліку експортно-імпортних операцій в умовах вільної зовнішньої торгівлі (не має бюджетного призначення);

— компенсаційне — встановлюється за угодою торговельних сторін з метою уникнення цінової конкуренції між ними.

За ставками:

— специфічне — встановлене на одиницю товару;

— адвалорне — як відсоток від вартості товару та послуг;

— змішане — яке передбачає чинність адвалорного і специфічного мита.

У співвідношенні прямих та непрямих податків частка прямих податків у структурі податкових надходжень до державного бюджету тим більша, чим багатша держава. Це не означає другорядності непрямих податків. Останні мають багато як переваг, так і недоліків.

Переваги непрямих податків:

— швидке надходження до бюджету, оскільки оподатковуються реалізація та споживання;

— рівномірність вилучення у територіальному аспекті;

— мотиваційна роль у створенні державою умов для виробництва і реалізації як передумови стабільності податкових надходжень;

— обмеження споживання одних груп товарів та послуг і розширення інших завдяки диференціації податкових ставок державою.

Недоліки непрямих податків:

— неадекватність податків розміру доходів платників;

— непомірна обтяжливість для малозабезпечених верств населення.

В Україні переважають непрямі податки. Це пояснюється:

— низьким рівнем доходів переважної більшості юридичних та фізичних осіб;

— значною часткою "тіньового" сектору економіки;

— великою кількістю збиткових підприємств;

— низьким рівнем податкової культури.

Принципи оподаткування:

— обов'язковість;

— оптимальне поєднання економічної ефективності та соціальної справедливості;

— відносна стабільність у коротко- та середньостроковому періоді і гнучкість у довгостроковому періоді;

— прогресивний характер оподаткування;

— захист вітчизняного виробника;

— уникнення подвійного оподаткування.

Методи оподаткування:

— пропорційне оподаткування — не враховує диференціації доходів при встановленні податкової ставки;

— прогресивне оподаткування — середня ставка прогресивного податку зростає в міру збільшення доходу; платник податків сплачує не тільки більшу суму податку, а й більший відсоток (частку). Прогресивне оподаткування справляє найсильніший тиск на осіб з високими доходами;

— регресивне оподаткування ґрунтується на зниженні ставки податку в міру зростання доходу. Такий метод оподаткування вигідний для осіб із високим рівнем доходів, але вразливий для дрібних платників податків.

Податки — один із найважливіших важелів державного регулювання економіки. Через податкову політику держава може стимулювати (обмежувати) обсяги національного виробництва, ступінь ділової активності, виробництво суспільних благ. Переважна більшість суспільних зручностей оплачуються за рахунок податків. Водночас податки спотворюють кінцеві результати процесу розподілу ресурсів і деформують структуру виробництва.

Система оподаткування найкращим чином виконує своє функціональне призначення тоді, коли вона найменшою мірою спотворює економіку.

 

 

55.Формування податкової системи в Україні.

Податкова система, як було зазначено вище, - це сукупність установлених у країні податків. Саме діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків - це податкова політика держави, яка має певні принципи. Податкова політика спрямована на мобілізацію грошових доходів у бюджеті для того, щоб сформувати фінансову базу держави з одного боку, а також не збільшувати податковий прес для організацій та підприємств з метою підтримки зацікавленості останніх в отриманні прибутку. Податкова система — сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилученняїх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.