Система правил ділового та наукового стилів у держстандартах України.

У зв’язку з ухваленням закону України “Про стандартизацію” та затвердженням “Державної програми розвитку й функціонування української мови на 2004–2010 роки”, у стандартах уперше у вітчизняній практиці закріплено систему вимог до стилю українських нормативних документів (НД). Ці стандарти разом із чинним правописом мають стати нормою для розробників НД усіх видів та рівнів приймання.

Дотримування застандартованих правил сприятиме: 1) усталюванню однозначності термінів; 2) уніфікуванню мовних засобів, необхідному для внутрішньомовного гармонізування науково-технічної термінології; 3) шліфуванню українського науково-технічного стилю мовлення.

А також дасть змогу: 1) полегшити сприймання й розуміння науково, технічного та ділового тексту; 2) впорядкувати й пришвидшити процес узгоджування й удоскона­лювання української науково-технічної термінології; 3) випрацювати українську термінологію, що відповідатиме традиціям, духові й структурі сучас­ної української літературної мови; 4) убезпечити від руйнування, відродити і розвивати цілісність та системність української наукової й ділової мови.

Головних застандартованих правил ділового та наукового стилю є два й уста­новлено їх в одному з основоположних стандартів національної стандартизації України ДСТУ 1.5, а інші випливають із двох перших і тому підпорядковані їм.

Перше головне правило – усі мовні засоби треба вживати відповідно до їхнього прямого (головного) призначення.

Друге головне правило – за наявності двох рівнозначних слів: іншомовного походження й українського, треба вживати українське.

Обидва правила зумовлені тим, що науковий, технічний чи діловий текст повинен бути однозначний і потребувати якнайменше зусиль, щоб його зрозуміти. Адже кожне слово насамперед спричинює асоціацію свого прямого (головного) значення, а переносне випливає лише з аналізу контексту.

Стосовно першого головного правила нагадаймо пряме (головне) призначення деяких мовних засобів, які означають:

- дієслова недоконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на ‑ нн я (‑ тт я) – дію (процес);

- дієслова доконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на ‑ нн я (‑ тт я) – подію;

- зворотні дієслова на –ся – неперехідну дію;

- безособова форма дієслова на –но, –то – дію в безосо­бових реченнях;

- віддієслівні іменники із суфіксами відмінними від ‑ нн я (‑ тт я), без суфіксів і на – óванн я – предмети, об’єкти, суб’єкти, наслідки, стани тощо, але не дії чи події;

- дієприкметники – стан об’єкта дії;

- дієприслівники – стан суб’єкта дії;

- віддієслівні прикметники – дійові властивості об’єктів і суб’єктів дії.

Зазначені вище мовні засоби в українській мові становлять добре струк­туровану словотворчу й поняттєву систему, що свідчить про досконалість мови.

1. Треба віддавати перевагу природному для української мови дієслівному способові позначання дії (процесів) перед іменниковим, традиційним для російського офіційно-ділового та наукового стилів.

Однією з основних і безперечних прикмет української мови є вживання зворотів із дієсловом у неозначеній формі й у різних особових формах, а також дієприслівниками, там, де в російській мові, як правило, уживають віддієслівні іменники, що можна проілюструвати такими прикладами:

 

рос.:	отдать в стирку	укр.:	віддати прати
	отдать в чистку		віддати почистити
	требует принятия решительных мер		потребує вжити рішучих заходів
	учиться игре на скрипке		учитися грати на скрипці

 

2. Потрібно уникати мовних конструкцій “дієслово + віддієслівний іменник”.

Мовна конструкція “дієслово + віддієслівний іменник”	Дієслово, що її замінює
виконувати обчислення	обчислювати
виконувати моделювання	моделювати
здійснювати вимірювання	вимірювати
здійснювати гармонізацію	гармонізувати
здійснювати контроль	контролювати
забезпечувати безпеку	убезпечувати
займатися досліджуванням	досліджувати