Особливості трансферу технологій на етапах інноваційного процесу

 

Розглянемо уважніше ланцюжок процесів, поданий на рис. 1.2. Необтяжений зворотними зв’язками лише процес 1.1 – випадкове відкриття нового явища чи інтуїція. На всіх інших етапах інформація передається як зверху вниз (за схемою), так і знизу вгору. Принципово важливі тут і зміст, і форма переданої інформації, і цільові функції (або інтерес) обох учасників акту трансферу (передачі).

Отже, почнемо з випадкового відкриття. Робить його, як правило, одна людина (рідко - дві). І якщо вона не бачить у ньому безпосередньої комерційної вигоди, то інформацію про відкриття публікує (це і є свідчення пріоритету відкриття за канонами наукового співтовариства). Чи достатньо цієї інформації для світового визнання (адже саме це є життєвою метою першовідкривача)? Якщо відкриття пов’язане з об’єктивним світом і не залежить від особистих якостей першовідкривача, то – так, достатньо, оскільки кожен має сумнів, чи зможе відтворити вихідні умови для прояву відкриття і переконатися на власні очі в його наявності. Таким чином, процес передачі інформації на переході 1.1 → 1.2 зводиться до простої і повної наукової публікації. (Звичайно, мова йде про відкриття, не зв’язане ніякими зовнішніми обмежувальними умовами типу державної безпеки).

Робота на етапі 1.2 проводиться в умовах дефіциту інформації, теоретики чекають нових і нових експериментальних даних про подібні ефекти. Основні джерела цієї інформації – етапи 1.3 і 2.1, але іноді несподівана інформація надходить і з етапу 2.4 (етапу «кінцевих користувачів» продукції «чистої науки»).

Поки що ми не вийшли за рамки чисто наукової роботи, результати якої традиційно оформлюються у вигляді наукових публікацій, а обмін інформацією проходить в основному через наукові журнали, монографії, доповіді на конференціях, семінарах тощо. Ніяких «ноу-хау» і ніякої невисловленої інформації тут ще немає.

Уперше інформація, що тією чи іншою мірою підлягає захисту від несанкціонованого використання, з’являється на етапі 2.2, оскільки саме там однією з цілей постає майбутнє практичне (і найчастіше – комерційне) використання отриманих результатів.

Останній етап групи «фундаментальні дослідження», – етап 1.3 – інтенсивно отримує інформацію як «зверху», від теоретиків (замовлення на експериментальну перевірку передбачувальної здатності їхніх гіпотез), так і «знизу». Теоретики групи 1.2 часто активно залучаються до роботи будь-якої з груп етапу 1.3 і прямо по гарячих слідах чергового експерименту уточнюють свою гіпотезу, і ставлячи чергове завдання на експеримент (або пошук). Таким чином, тут обмін інформацією може не доходити до загальнодоступних публікацій, причому не лише через швидкість неформального інформаційного обміну, але вже і з конкурентних міркувань.

Знизу дослідники групи 1.3 також отримують інформацію, причому завжди дозовано і майже завжди у вигляді завдань (або постановки завдань). Дозованість, неповнота цієї інформації пов’язані з тим, що джерело її перебуває у сфері прикладної науки, де міркування престижу переплітаються з міркуваннями комерційної та конкурентної доцільності. Причому інтерес до цього інформаційного підживлення найчастіше меркантильний, пов’язаний з потенційним отриманням конкурентних переваг. Про публікації результатів тут не йдеться, більше того, часто саме завдання «знизу» оформляється у вигляді контракту із жорсткими умовами конфіденційності та регламентацією прав на отримувану інформацію як об’єкт інтелектуальної власності.

Усі ці особливості повторюються і поглиблюються на етапі 2.1 (з тією лише різницею, що теоретики групи 1.2 до цього етапу не мають відношення), найтіснішим чином пов’язаний з наступним етапом 2.2 (найчастіше ці два етапи долаються одним і тим самим колективом).

Як тільки на етапі 2.2 досягнуто відомий прогрес (тобто отримані принципові засади інноваційної технології), то, як правило, в дослідницькому колективі виділяється якась порівняно автономна група, метою якої є розроблення цієї нової технології на етапі 2.3. Інтереси та «місцеві» цільові установки вихідного колективу й цієї групи дещо різні, але обмін інформацією досить інтенсивний, причому лише мала частина цього обміну йде загальнодоступними (а отже, доступними й конкурентам) каналами, в основному ж усе, що впізнано і випробувано, залишається внутрішнім «секретом фірми», тим самим «ноу-хау», яке дозволяє сподіватися на збереження переваг першопрохідця (але вже не у сфері чистої науки, а в галузі технології і майбутнього комерційного успіху).

Можливий, проте, й інший сценарій розвитку подій на етапі переходу від 2.2 до 2.3, коли група 2.2 або не в змозі, або просто вважає недоцільним своєю командою вирішувати завдання етапу 2.3. Це перший із реальних етапів трансферу технологій – передачі естафети знань і умінь від однієї команди до іншої. Як це робиться, в якому обсязі, в якій послідовності, залежить від конкретної пари «джерело знань – реципієнт (приймач)», від ступеня їх «спорідненості», взаємної довіри і взаємозалежності. І далі ми розглянемо декілька типових ситуацій і правил. Зрозуміло, однак, що небажаність необмеженого поширення інформації за межі цього акту передачі викликає необхідність тісної, тривалої і досить неформальної взаємодії.

Етап 2.4 здійснюється в тісному контакті з етапом 2.3. Власне кажучи, це зв’язані дослідження: дані, отримані під час дослідження дослідних зразків продукту, виготовленого за новою технологією, тут же використовуються як для коригування досліджуваної технології (етап 2.3), так і для пошуку нових варіантів технології (етап 2.2). У деяких випадках інформація, отримана на етапі 2.4, може дати підказку і теоретикам (етап 1.2), і експериментаторам (етап 1.3) блоку фундаментальних досліджень. Однак тут під час передачі інформації (іншим командам) вгору по ланцюжку незримо наявні обережність, побоювання перехоплення ініціативи конкуруючими командами. Тож не виключена ймовірність, що в особливо важливих випадках керівництво вважатиме за доцільне навіть при чисто прикладній (навіть технологічній) спрямованості фірми організувати у себе групу фундаментальних досліджень для проведення спеціальних робіт за етапом 1.3 з єдиною метою – тільки щоб не виносити інформацію за межі фірми.

Усі учасники робіт на етапах 2.1-2.4 мають загальний інтерес, спільну мету – створення нової технології (або нового продукту), розуміючи, що лабораторними випробуваннями в кінцевому рахунку це не закінчиться. Настає другий етап трансферу технології - етап масштабування технології і переходу від досліджень до виробництва. Життєвий досвід підказує, що діалектичний закон переходу кількості в якість може на будь-якій стадії зіграти злий жарт із винахідником і технологом, тому людством давно відпрацьована покрокова схема розгортання будь-якої нової технології: одиничні зразки - мала серія – великосерійне виробництво. І обладнання, і процеси, і культура роботи на цих трьох етапах відрізняються, іноді досить істотно. Часто відрізняється і територія розгортання робіт: дослідне дрібносерійне виробництво зазвичай «пригріває» у себе майбутній основний виробник, тому що багато супутніх операцій, не пов’язаних безпосередньо із «центральною» технологією (тобто саме тією інновацією, яка і породила нову технологію), на усталеному виробництві вже є, працюють без збоїв і ніякого головного болю новаторам не спричиняють і відволікати їх не будуть.

Отже, знайшовся кінцевий користувач або не знайшовся, однак прикладна дослідницька група етапу 2.4 так чи інакше припиняє керувати подальшим дослідницьким процесом. Зсув цільових установок дослідження на етапі 3.1 у бік економічних характеристик технології й у бік більшої уваги супутнім технологічним процесам, комплектуючих виробів, конкурентним продуктам, загалом, зсув інтересів у бік ринкових критеріїв вимагають залучення виконавців з дещо іншим менталітетом: усе менше науки, майже стільки ж технології і все більше рутинного виробництва.

Цей етап ТТ зачіпає джерело інформації, що передається, лише з одного боку: збереження авторських прав (або прав розробника) на частину майбутнього ринкового успіху, яке досягається досить простим контрактним або договірним механізмом. Що ж до сутнісної частини переданої інформації, то джерело вкрай зацікавлене в максимально повному та адекватному розумінні реципієнтом усієї інформації, що стосується нової технології (оскільки підсумковий успіх цілком залежатиме від того, як піде робота у реципієнта, а ціна помилки тут на порядок вища, ніж на попередньому етапі, й гроші тут рахують набагато уважніше). Тому, як правило, перехід на нову матеріально-технічну базу супроводжується і тісним співробітництвом, «авторським супроводом» технології на початковому етапі роботи в рамках стадії 3.2. Тим більше, що стадія 3.1, перекладена на новий масштаб роботи, просто зобов’язана проходити за безпосередньої участі групи 2.4 (ця група схиляється в бік фізичної, якісної оптимізації технології і працює в основному на етап 3.1, а нова, заводська група більше спрямована у бік економічної, ринкової оптимізації, відіграючи провідну роль на етапі 3.2. У тандемі ж є перспектива ефективно вирішити обидва завдання і тим зміцнити своє майбутнє лідируюче становище на ринку).

Таким чином, тут трансфер технології відбувається найбільш плавно, безконфліктно, тим більше що він відбувається в абсолютно закритому середовищі: передана інформація надходить разом із її джерелом або безпосередньо, або за наявності якоїсь внутрішньої технічної документації на необхідне обладнання та комплектуючі, ніяких відкритих публікацій і доповідей, крім внутрішньофірмового навчання персоналу (якщо це необхідно).

Останній етап трансферу характерний на переході від дрібносерійного дослідного виробництва до повномасштабного. Верховенство економічних міркувань у керівництва компанії, що приймає технологію, обіцяє успіх трансферу лише за наявності явних, безперечних переваг нової технології перед конкурентними, і саме ці характеристики інновації фігурують на початковій стадії цього етапу трансферу (те, про що зараз йдеться, стосується ситуації, коли фінішний виробник знайдений тільки на цьому етапі. Якщо він уже знайдений на етапі переходу 3.1 → 3.2, то всі проблеми доводиться вирішувати саме на тих етапах, а на переході 3.2 → 4.1 все вже безхмарно і безконфліктно, керівництво лише прискорює роботу). Як тільки пройдено етап принципової згоди на освоєння технології в повному масштабі, вся інша робота в точності подібна до тієї, що була на етапі 3.2 (і, можливо, на етапі 3.1, якщо при черговій зміні масштабу виявилися нові труднощі). Інтереси співучасників процесу повністю збігаються, тому і тут домінує бажання максимально повно передати всі знання та вміння, досягнуті на попередньому етапі.

Останні етапи 4.2, 4.3 та 4.4 з точки зору передачі інформації «згори униз» малоцікаві, тому на них ми зупинятися не будемо. Але ще раз звернемо увагу на «технологічну» частину ланцюжка (від 2.2 до 4.1). На цих етапах в явній або неявній формі фігурує технологія, тобто об’єкт не просто інтелектуальної, а промислової власності, тому всі майнові відносини між контрагентами досить детально регламентуються, внаслідок чого весь ланцюжок виконавців, починаючи з етапу 2.2 і до останнього етапу, виявляється «пов’язаним» загальним майновим інтересом (хоча і з різними пайовими і владними ролями), тобто утворює якийсь союз, консорціум або кооперацію (ступінь юридичного об’єднання може бути найрізноманітнішим, від повної самостійності до повного злиття).

Такий «єдиний інтерес» передбачає достатню відвертість, інформаційну відкритість усередині цього об’єднання, тому потік інформації «знизу вгору» для всіх учасників також досить інтенсивний і не зустрічає перешкод кон’юнктурного характеру, тим більше що в деяких випадках цей потік може помітно змінити пайову участь деяких учасників процесу в загальному обсязі промислової власності (наприклад, за рахунок породження нових і нових патентів на дочірні інновації). Відзначимо тут лише один із ланцюжків зворотного зв’язку – ланцюжок 4.4 → 2.2, коли джерелом інформації є не учасник створення основної технології, а кінцевий користувач продукту, тобто покупець, стороння людина. Цінність цієї ситуації в тому, що до процесу залучається зовсім свіжий погляд, свіжий учасник, що може вдихнути нове життя у вже «відпрацьовані» початкові етапи циклу.

Підбиваючи підсумки, можна зробити такі висновки:

1. У процесі народження нової технології відбувається не менше трьох повних замін складу виконавців (фундаментальна наука - прикладна наука - дослідне виробництво та налагодження технології - промислове виробництво). Для деяких інновацій таких замін може бути менше, але взагалі без них не обходяться практично ніколи.

2. Крім повних замін команди протягом життєвого циклу, спостерігається і поступова зміна виконавців, коли до групи розробників залучаються нові (функціонально нові!) співучасники. Така поступова зміна проходить значно менш болісно, ніж повна заміна.

3. Обсяг, якісний склад і процедура передачі інформації при повній зміні команди істотно різні для трьох названих у п.1.2 замін.

4. «Родзинка», зародок нової технології може виявитися практично на будь-якому етапі ланцюжка 1.2 → 4.4 (для тих, хто сумнівається, можна привести приклад хитромудрого теоретика Джозефсона, який своїми патентами перекрив майже всі практичні застосування власного відкриття (етап 1.2, ознаменований Нобелівською премією) ефекту слабкого зв’язку в надпровідниках; з іншого боку, медичне застосування технічного клею БФ-6 було відкрито саме на етапі 4.4).

5. Основний ланцюг подій, заданий списком рис. 1.2, є не єдиним можливим варіантом розвитку подій, це лише стрижень, навколо якого формуються відгалуження, розгалуження і петлі потоків інформаційного обміну.

 

Контрольні запитання

 

1. Наведіть не менше трьох визначень трансферу технологій.

2. Що містить у собі трансфер технологій?

3. Охарактеризуйте етапи трансферу технологій.

4. Перелічіть відомі моделі трансферу технологій. Охарактеризуйте кожну із них.

5. У чому полягають недоліки лінійної моделі трансферу технологій?

6. Яким чином відбувається трансфер технологій під час переходу від фундаментальних до прикладних досліджень? Які сторони задіяні у цьому процесі?

7. Яким чином відбувається трансфер технологій під час переходу від прикладних досліджень до розроблення технології? Які сторони задіяні у цьому процесі?

8. Яким чином новий спосіб застосування відомого продукту може сприяти інноваційному процесу? Наведіть 2 приклади.

9. Перелічіть основні типи міжорганізаційного трансферу технологій.

10. У чому полягає роль зворотних зв’язків між етапами інноваційного процесу?

 

2 ОРГАНІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
НА ПІДПРИЄМСТВІ