Діенцефально-вегетативна лабільність

Паралельно з головними болями виникають запаморочення без втрати

 

 

рівноваги та падіння. При цьому раптово виникає відчуття зміни звичного положення тіла, порушення рівноваги. Посиленню запаморочення звичайно сприяють всіляке напруження у діяльності, зміна навколишньої температури, поїздка в транспорті, дієтичні перевантаження тощо.

У окремих хворих це набуває характеру нападів: запаморочення, нудота, блювання, шум у вухах, різке зниження мя'зового тонусу, генералізований розгонистий тремор, гіперрефлексія з розширенням рефлексогенних зон. Рефлекси легко набувають судомистого, клонусоподібного характеру.

Особливо наочно діенцефально-вегетативна лабільність проявляється в судинно-рухових розладах: гіпо- або гіпертензія, прискорений або дизритмічний пульс, відчуття пульсації судин в області потилиці та надчревній області, стійкий червоний дермографізм, швидка зміна кольору обличчя: легке збліднення, почервоніння та стійке зберігання зміненого кольору шкіри і слизових, гіпергідроз, коливання температури тіла з тенденцією до субфебрилітету, відчуття мерзлякуватості, схильність до акроціанозу.

Вегетативна лабільність розповсюджується і на інші системи. Змінюється функція підшлункової залози, що призводить до різко вираженого відчуття голоду, а при стримуванні від їди - до анорексії. Диспептичні явища (проноси, запори), гіпосалівація, відчуття тиску та наповненості шлунка, відрижка, яка приносить полегшення, посилення секреції слизових оболонок, поліурія, частий позов до сечовипускання. Тотальне або парціальне посилення виділення поту. Із числа парціальних розладів типовим є раптове спітніння чола, долонь, спітніння голови під час сну.

3. Порушеня ефективності та вищих психічних функцій:

- суб'єктивне відчуття постійної втомленості, особливо зранку;

- втомленість з падінням продуктивності;

- легке виснаження;

- нестійкість настрою від песимістичного з пригніченістю, похмурістю, роздратованістю з кожного приводу, з вибухами афекту на її вершині, до звичайного, рівного настрою;

- хворобливе посилення уваги на зсуви, що відбуваються в організмі і дають обґрунтування для іпохондричності;

- послаблення ерекції та рання еякуляція;

- послаблення вольових спонукань;

- нестійкі і невиразні нав'язливі явища у емоційній та інтелектуальній сферах;

- втрата працездатності та інтелектуальних можливостей.

Агрипнічний синдром

Розлади сну - це рання і постійна ознака хвороби, яка зустрічається при всіх и клінічних формах, а іноді стає переважаючою, підкорюючи всі інші симптоми та їх динаміку. У дебюті захворювання, як правило, спостерігається явно виражена сонливість, а в подальшому - безсоння в різних його проявах (порушення засинання, скорочений та поверхневий сон з неприємними сновидіннями, частими пробудженнями та глибокий сон в ранкові часи, який переривається

необхідністю пробудження). При неврастенії зі стійким агрипнічним синдромом хворі декомпенсуються у чеканні кожної ночі, яка не приносить відпочинку (емоційна напруга у чеканні безсоння), що призводить до ще більш стійких розладів сну.

Наведена вище симптоматика не завжди присутня у повному обсязі, послідовний розвиток симптомів різний і в кожному випадку можливо простежити преморбід захворювання.

Н. В. Канторович (1967 р.) до преневротичних станів при неврастенії відносив два варіанти хворобливих проявів:

1. Окремі нечисленні та слабко виявлені симптоми:

- тільки головний біль;

- тільки втомлюваність;

- тільки сльозливість;

2. Поява неврастенічної симптоматики тільки на короткий час (декілька днів)
при втомі за несприятливих обставин.

За P. Board це «псевдоневроз ситуації» і він включає ознаки патологічної втоми: втома не зникає після відпочинку (розвиваючись до вечора, вона зберігається і ранком), гіперсомнія, яка змінюється безсонням при декомпенсації, головний біль, який посилюється після полудня, інтолерантність до шуму, світла тощо.

За даними О. В. Кербікова початкові прояви неврастенії (протягом до 5 місяців) залежать від основного етіологічного фактору. Трансформація в структурі неврастенії, різноманітність її клінічних варіантів дають право говорити про «сучасну неврастенію».

Єдиної класифікації неврастенії, а тим більше зі зміненою структурою симптомів та їх акцентуаціями (інтросиндромальний патоморфоз), не існує.

Якщо мова йде про варіанти неврастенії, то, на наш погляд, доцільною її класифікацією, яка має клінічне значення, є класифікація, викладена у монографії Г. К. Ушакова (1987). Відповідно до неї відрізняють два варіанти неврастенії:

- невроз виснаження;

- реактивно обумовлена неврастенія.