Поняття професійної злочинності

Вперше поняття професійної злочинності було дано на Гейдельберзькому з'їзді Міжнародного союзу криміналістів в 1897 році. Воно пов'язувалося з постійним, систематичним вчиненням злочинів, в першу чергу, злочинів проти власності. Була також зроблена наступна класифікація злочинців: 1) злочинці випадкові, епізодичні; 2) злочинці з нестійкою поведінковою характеристикою або такі, що вчинили кілька злочинів; 3) злісні злочинці або професійні. Вже це перше визначення поняття професійної злочинності вказувало на таку кримінологічну ознаку, як затятість та небажання злочинців відмовитися від регулярного вчинення злочинів. А. І. Долгова кримінальний професіоналізм називає різновидом стійкого та обміркованого, організаційно підготовленого соціального паразитизму. Він дає можливість підготувати, вчинити та приховати сліди злочину та, як правило, уникнути кримінальної відповідальності, мати постійний матеріальний дохід.

Характерними для професіональної злочинності ознаками є:

– постійний і стійкий характер діяльності. Тобто професійними злочинцями злочини скоюються відносно тривалий час. Це обумовлює те, що злочини носять звичний для них характер, вони мають ознаки злочинної діяльності;

– наявність кваліфікації та спеціалізації осіб, які займаються злочинною діяльністю. Як відомо, під професією розуміється певний вид трудової діяльності. Остання потребує певної підготовки, навичок та вмінь і виступає джерелом отримання основного або додаткового доходу. Ці ж ознаки притаманні і кримінальному професіоналізму. Зараз лише серед загальнокримінальних злочинців існує понад 100 кримінальних спеціальностей, що майже в два рази більше, ніж було в 20-х роках двадцятого сторіччя. Разом з тим, що зберігаються майже всі види колишніх спеціалізацій, з'являються зовсім нові, які спричинені сучасними соціально-економічними та іншими чинниками.

Знання та навички здобуваються злочинцями- професіоналами двома способами: по-перше, в процесі безпосереднього навчання досвідченими злочинцями- професіоналами; по-друге, методом "спроб та помилок". Вдосконалення злочинної професії суб'єкта з одночасним проходженням певного життєвого шляху, який пов'язаний з досягненням відповідного становища та авторитету в злочинному середовищі називають кримінальною кар'єрою. Злочинці-професіонали спілкуються в основному з собі подібними особами. В них формується кримінальне мислення;

– професійна злочинна діяльність для злочинців є основним або суттєвим додатковим джерелом існування. Під основним розуміється такий дохід, який, як правило, виключає надходження від суспільно корисної праці. Під додатковим доходом є такий, коли тільки частина його створюється за рахунок скоєних злочинів. Злочинці- професіонали вважають легальну роботу за ганьбу. Вона є лише прикриттям злочинної діяльності. Окремі з них взагалі перебувають на нелегальному становищі та знаходяться у розшуку. Важливою обставиною є і те, що злочинці часто використовують легальне місце роботи для вчинення злочинів. До таких місць належать: банк, готель, музей, залізничний транспорт тощо;

для професійних злочинців характерним є відмова від загальновизнаних в суспільстві соціальних норм поведінки. В їх середовищі виробляються норми та правила, які є притаманними для певної антисуспільної групи. Приналежність до кримінального середовища визначається можливістю спільних злочинних дій, взаємною підтримкою, задоволенням психологічних потреб тощо. Істотну роль у встановленні відносин між злочинцями мають кримінальні норми цих відносин. Ці норми та правила мають поширення, як в межах певного регіону, так і країни в цілому. Вони обумовлені особливостями злочинного способу життя. За своїм призначенням вони схожі на норми та правила, які регулюють легальні сфери діяльності осіб. Різниця полягає в тому, що ці норми, маючи анти- суспільну спрямованість не можуть мати офіційного характеру.

За рівнем поширення їх можна класифікувати на: загальні норми, які є характерними для всіх злісних злочинців незалежно від їх злочинної професії та спеціалізації (крадій, шахрай, розбійник тощо); норми, які є характерними для певної категорії злочинців, наприклад, кишенькових крадіїв; норми, які притаманні певній групі злочинців, наприклад, членам окремої організованої групи;

– важливою ознакою професійної злочинності є те, що вона характеризується здійсненням особами злочинної діяльності. Для професійної злочинності притаманною є саме зайняття професійною злочинною діяльністю. Ознаками професійної злочинної діяльності є: тривалий характер злочинної діяльності; загальна корислива спрямованість; особа, яка її здійснює володіє певними навичками та вміннями і застосовує їх при вчиненні злочинів, використовує певні засоби вчинення злочину; ця діяльність є основним заняттям для злочинця і приносить йому основний або істотний додатковий прибуток; особа, що займається професійною злочинною діяльністю є носієм кримінальної (блатної) субкультури. Але ця ознака є необов'язковою. Окремі професійні злочинці, наприклад, комп'ютерні не сприймають норми та правила злочинного світу і не дотримуються їх.

Таким чином, під професійною злочинністюслід розуміти сукупність злочинів, які мають ознаки системної злочинної діяльності і вчиняються особами, що мають спеціальні знання, навички та вміння, які застосовують при вчиненні злочинів і отримують від цього основний або додатковий дохід, підтримуючи при цьому зв'язок з кримінальним середовищем, сприймаючи його субкультуру. Професійну злочинну діяльність за комплексною кримінологічною ознакою можна поділити на наступні види: 1. Ненасильницька корислива злочинна діяльність. Вона включає в себе в першу чергу, крадіжки та шахрайства, а також інші способи таємного заволодіння чужим майном або заволодіння ним шляхом обману чи зловживання довірою. 2. Насильницька корислива злочинна діяльність: грабежі, розбої, вимагательство, бандитизм, корисливі вбивства. 3. Господарська злочинна діяльність, яка здійснюється без використання свого службового становища: фальшивомонетництво, контрабанда, зайняття забороненими видами господарської діяльності, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. До них також слід віднести виготовлення та збут наркотичних засобів, торгівлю зброєю та людьми. Ці так звані злочинні промисли, які останнім часом отримали поширення, як в Україні так і в світі в цілому. 4. Злочинна діяльність осіб, які використовують при вчиненні злочину електронно-обчислювальну техніку. До неї відноситься шахрайство шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки і так звані комп'ютерні злочини (несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів); створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут; несанкціоновані дії з інформацією, яка зберігається на ЕОМ, перешкоджання роботі ЕОМ).

43 Кримінологічна характеристика злочинів неповнолітніх

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх — одна з центральних проблем боротьби зі злочинністю загалом. Показники злочинності неповнолітніх відбивають певною мірою ситуацію в суспільстві загалом, причому не тільки й можливо не так сьогодні, як завтра, післязавтра, тобто в майбутньому.

Злочинність неповнолітніх є самостійною кримінологічною проблемою, оскільки відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлюється віком злочинців, який знаменує соціально-психологічні особливості цієї категорії і їх статус у суспільстві.
Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками — від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного повноліття: ст. 1 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 15 лютого 1993 р. у редакції від 23 березня 2000 p.). Нині в Україні налічується близько 13 млн неповнолітніх.

Поряд з поняттям “злочинність неповнолітніх” вживається також поняття “підліткова злочинність”. Але це не виправдано, оскільки підліток — це дівчина чи хлопець віком 12-16 років. За підлітковим віком іде юність, але поняття “юнацька злочинність" також буде неправильним, бо юнацький вік не закінчується у 18 років. Іноді вживають термін “дитяча злочинність", але таким поняттям можна умовно позначити діяння у віці до 16 років, оскільки злочини, які скоюють особи віком 17-18 років аж ніяк не можна вважати дитячими.

Порівнюючи за кількісними показниками злочинність неповнолітніх із злочинністю дорослих, потрібно виходити з того, що перша охоплює чотирирічний період життя людини (14-18 років), а друга — десятиріччя після 18 років. Різняться вони й якісно. Скажімо, злочинність неповнолітніх не стосується практично злочинів у сфері економіки, службових злочинів тощо.
Зазначимо, що для злочинності неповнолітніх характерна підвищена латентність, оскільки багато злочинів, які скоюють неповнолітні, дорослими сприймаються як пустощі через недостатню соціальну зрілість (наприклад, крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальних закладах, хуліганські бійки, відбирання грошей і речей у молодших). Через те що цьому не надається належного значення або через небажання “виносити сміття з хати”, про такі дії, як правило, дорослі не повідомляють органи внутрішніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні (вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганства, крадіжки, грабежі, розбійні напади). Таких серед урахованих статистикою понад 50 %.

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від стану боротьби з нею і ставлення працівників правоохоронних органів до обліку її проявів. Тому у схожих за багатьма демографічними, економічними, територіальними та іншими показниками регіонах можуть бути значні розбіжності щодо показників розглядуваної злочинності.
Вивчаючи злочинність неповнолітніх, треба також ураховувати, що окремі їх групи істотно різняться. Ось чому значно відрізняється злочинність неповнолітніх віком 14-15 і 16-17 років. Різняться (як кількісно, так і якісно) також злочини, які скоюють учні загальноосвітніх шкіл, технікумів, професійних училищ, ті, хто працює, і ті, хто не має певного заняття.
У структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки приватного майна (46 %); майна юридичних осіб (23 %), грабежі (6 %), розбійні напади (2 %), зухвалі випадки хуліганства (5 %), чимало вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань. Майже 10 % злочинів, скоєних неповнолітніми, так чи інакше пов’язані з наркотиками.
Частка неповнолітніх злочинців серед загальної кількості виявлених становить близько 10 %, жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься з чоловічою такого ж віку у пропорції 1:15, міська до сільської — 3:1, молодшої вікової групи (14-15 років) до старшої (16-17 років) — 1:3. Групова злочинність неповнолітніх становить 60-70 %; 15 % усіх злочинів скоюється у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння; 80 % злочинів неповнолітні вчиняють поблизу місця проживання, навчання чи роботи. Наведені показники мають певні коливання за роками.

Найхарактернішими є такі особливості і тенденції, що спостерігаються у злочинності неповнолітніх в сучасних умовах:
- кількісні показники цієї злочинності підвищувались протягом першої половини 90-х років, нині намітилась тенденція до їх стабілізації (щорічно виявляється близько ЗО тис. неповнолітніх, що вчинили злочини);

-дедалі більшою мірою злочинність неповнолітніх орієнтується на корисливу злочинність (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади);
- серед злочинів збільшується кількість таких, що потребують “кваліфікації” (квартирні крадіжки, викрадення авто- та мототранспорту, рекет);
- злочинність неповнолітніх має тенденцію до “омолодження”. За даними спостережень одну п'яту суспільно небезпечних діянь неповнолітніх вчиняють малолітні, тобто особи, яким не виповнилось 14 років і які не є суб’єктами злочину, це не пояснюється акселерацією. На думку більшості вчених, період акселерації завершився. Сучасні підлітки за відповідними параметрами не відрізняються від підлітків 60-х років;

-певне збільшення питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участь у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть вбивствах);

-зниження порогу мотивації при скоєнні злочинів — вчинення вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень через невагомий привід, а то й взагалі без приводу, виключна жорстокість окремих злочинів, цинізм;

-поява “нетрадиційних” злочинів (ритуальних вбивств, самозахоплень, вандалізму тощо);

-кількісне й якісне збільшення так званих фонових проявів (немедичне вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися суспільно корисною діяльністю, поширення венеричних хвороб і СНІДу);
- збільшення кількості неповнолітніх з психічними відхиленнями від норми, які перебувають у пограничному з неосудністю стані (обмежена осудність);

-дедалі частіше об’єднання неповнолітніх з дорослими злочинцями, які стають керівниками, порадниками і навіть співвиконавцями злочинів;
- підвищення рівня організованості злочинності неповнолітніх, створення кримінальних груп, які досягають кількох десятків членів, з міцною дисципліною й ієрархією, плануванням злочинницької діяльності та розподілом обов’язків.
Кримінальні групи створюються, як правило, не одразу, не на порожньому місці. Спочатку вони мають так званий передкримінальний характер, дедалі більше культивуючи аморальність, фонові прояви. У такому разі кажуть про створення групи кримінального ризику. її члени балансують на грані скоєння тяжких злочинів. Причому такі групи, як правило, мають корисливу спрямованість (раніше вони значною мірою мали хуліганський характер). Члени таких груп підкоряють свою поведінку спільним корисливим інтересам: де і як добути гроші; готовність до насильницьких дій; пристрасть до наркотиків, спиртного; відвертий цинізм, який виявляється у спільних “приятельках”, груповому сексі, гомосексуальних зв’язках; зневажливе ставлення до суспільства взагалі, до проблем, що стоять перед ним, до проблем окремих людей, у тому числі близьких, а в кінцевому підсумку — до членів своєї групи; бажання будь-що довести власну зверхність, найчастіше шляхом жорстокості, приниження людської гідності, фізичної розправи.

Стосовно кримінологічної характеристики особи неповнолітнього злочинця зауважимо, що їй властиві певні біологічні та психологічні особливості: брак соціального досвіду, незавершеність формування соціальних установок; підвищена навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на неформальну групу; прагнення показати себе дорослим, самоствердитись; продемонструвати незалежність, відсутність почуття страху, зневажливе ставлення до небезпеки, кримінальної відповідальності; злочинна “романтика", готовність “узяти на себе" чужу провину, плазування перед досвідченими злодіями-рецидивістами; втрата почуття відповідальності перед сім’єю і суспільством за свою поведінку і майбутнє; орієнтування на єдину мить, невигадливу втіху тощо. Гра на цих почуттях робить неповнолітніх здобиччю дорослих злочинців. До основних належать такі типи неповнолітніх злочинців:

-особи, які взагалі спрямовані позитивно, скоюють злочин з легковажності, через непідготовленість до правильного виходу із ситуації, що склалася, а також через випадковий збіг обставин;

-особи, яких до злочину призвела ситуація, що виникла в результаті нестійкості загальної спрямованості особи;
-особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталеності (це особи з передкримінальним досвідом);
- особи із сформованою стійкою антисоціальною спрямованістю (мають кримінальний досвід).

44 Попередження злочинів неповнолітніх

Однією з основних заходів боротьби зі злочинністю неповнолітніх є поліпшення соціально-економічної обстановки в країні. Якщо підвищиться рівень матеріального добробуту населення, то, покращиться і соціально-економічне становище найбідніших верств населення. Це настільки природно, що не повинно викликати жодних сумнівів. Необхідно активну участь держави у зміцненні і нейтралізації кризових шлюбно-сімейних процесів, особливо через матеріальну незабезпеченість.

Необхідно заохочувати сімейний уклад життя і блокувати зовнішні несприятливі впливу, у тому числі пов'язані з труднощами економічного характеру. Це зажадає зміцнення місця сім'ї в суспільстві та безперебійне здійснення сімейних функцій як найважливішого способу соціалізації підростаючого покоління. Поряд з цим має бути розширене співробітництво сім'ї з усіма інститутами держави і суспільства

У даному випадку мається на увазі не тільки і не стільки допомогу сім'ї, скільки надання батькам можливості працювати і заробляти більше, щоб сім'я сама забезпечувала своє матеріальне і духовне благополуччя. У той же час тим, хто не в змозі сам працювати з причини малолітства, старості або хвороби або потрапив в особливі екстремальні умови, необхідно надавати допомогу.

Сім'я повинна навчитися виховувати - вчити не виживання, а досягненню успіхів у житті, в першу чергу своєю працею і здібностями.

Удосконалення шкільного навчання і виховання та професійної освіти - також важлива міра попередження злочинності неповнолітніх. Багато злочини скоюються підлітками, які ніде не працюють і не навчаються. Природно, що вони повинні бути залучені в сферу суспільно корисної діяльності. Поліпшення професійного та шкільної освіти потрібно розглядати як першочергове завдання. Різний рівень розвитку підлітків слід враховувати при плануванні їх навчання або роботи - вчитися далі чи не вчитися, а працювати. Таке диференційоване ставлення в жодному разі не може принижувати гідність підлітка. Більш того, якщо підліток хоче працювати, то характер його трудової діяльності не повинен бути принизливим. Для молодої людини престиж професії набагато більш важливий, ніж для дорослої людини, навіть якщо останньому потрібно прогодувати сім'ю. Тому підлітка треба навчати таких професій, які йому не просто знадобляться потім у житті, але і він не пошкодує про те, що він отримав саме цю професію, а не яку-небудь іншу.

Слід посилювати допомогу обдарованим дітям. Взагалі для російського суспільства вельми актуальна проблема утвердження поважного ставлення до дітей та підлітків. Неповага до них дісталося нам від тоталітарних часів і вкрай болісно відгукується, наприклад, в тому, що ми називаємо дідівщиною в армії, тобто "дід" - почитаємо, "молодий" - зневажаємо. Це пережиток традиційного суспільства, перекручене продовження найдавніших обрядів ініціації - посвячення у "дорослі". Повага до особистості підлітка має лежати в основі профілактики злочинності неповнолітніх.

Надолужити посилювати моральний потенціал шкільного навчання, особливо при викладанні гуманітарних навчальних дисциплін. Таке навчання покликане компенсувати недоліки сімейного виховання і протистояти шкідливому впливу з боку неформальних малих груп антигромадської орієнтації.

Ще одна група заходів профілактики злочинності неповнолітніх - це заходи, реалізовані громадськими організаціями та церквою. Зараз у Росії значно змінилися вимоги до законності проведення тих чи інших профілактичних заходів. Охорона прав особистості має першорядне значення. Всім відомо, що по-справжньому профілактувати злочинність неповнолітніх, як і будь-яку іншу, можна тільки при строгому дотриманні прав людини. Тому громадські організації та ті, хто організовує і направляє їх діяльність, повинні враховувати цей виключно важливий момент. Це дуже важко, особливо якщо згадати, що за радянських часів права підлітків враховувалися мало.

Необхідно мати на увазі, що у підлітків є великі права, закріплені законодавством. У нових соціальних умовах має бути перебудована робота громадських організацій. Зрозуміло, все це повинні враховувати і співробітники правоохоронних органів.

Заходи виховання, реалізовані церквою, мають важливе значення в моральному вихованні неповнолітніх. Відомо, що релігія зіграла виняткову роль у формуванні моральності. Вона в першу чергу виробила почуття провини у людей, а воно є першим кроком до розвитку моральності. Почуття провини ставить перед людиною питання: якщо він зробить те-то і те-то - прав він буде чи ні, можна так чинити чи ні? І, незважаючи на визначну роль релігії у формуванні моральності, є підстави думати, що в сучасному суспільстві, та й раніше теж, на церкву не можна покладати всі надії щодо попередження аморального, тим більше кримінально караного поведінки. З ім'ям Бога відбувалися і відбуваються наймерзенніші і криваві злочини. У священних текстах будь-якої релігії, наприклад в Корані і Біблії, можна знайти твердження, які закликають до насильства, і ті, які звуть до добра і любові. Сам іудео-християнський Бог нерідко здійснював криваві і несправедливі діяння. Тому не слід покладати тільки на релігію і церкву всі наші надії по вихованню підлітків, хоча вона дуже багато що тут може зробити. Особливо щодо підлітків-дівчаток, тому що жіноча психологія більшою мірою схильна до впливу віри в Бога.