Адміністративне право – це галузь права, корпоративне право це підгалузь господарського права, та один із інститутів Цивільного права.

Адміністративне право регулює відносини, що виникають між суб’єктами що знаходяться у вертикальному підпорядкування, та мають імперативний метод регулювання суспільних відносин.

Корпоративне право регулює групу однорідних суспільних відносин, що виділяються за двома критеріями:

1) особливий суб’єктний склад – учасники (члени) корпоративної організації та сама корпоративна організація;

2) зміст суб’єктивних цивільних прав, які здійснюються у цих відносинах – корпоративні права.

Предметом правового регулювання корпоративного права є цивільні, тобто особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між учасником (членом) корпоративної організації та самою цією організацією у зв’язку з здійсненням корпоративних прав.

До предмету адміністративного права належать суспільні відносини, які виникають у сфері публічної діяльності держави, зокрема у сфері державного управління.

Корпоративний тип організації юридичних осіб традиційно вважається найбільш придатним для здійснення підприємництва. В Україні вона реалізується у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю, виробничих кооперативів. Засновники (учасники) цих товариств мають корпоративні права - можливість участі в управлінні корпорацією, отримання певної частки прибутку та активів у разі ліквідації товариства тощо.

АП та КП різняться за джерелами:

Джерела Адміністративного права – це КАСУ, КУпАП та багато законів та підзаконних актів.

Джерела Корпоративного права – це ГК, ЦК, ГПК, ЦПК, ПК та інші нормативні акти.

Зміст адміністративного права полягає в управлінні суспільством.

Зміст корпоративного права та корпоративних відносин визначено в ст.. 167 ГК -

1. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 2. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. 3. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. В Статті 172 ГК вказано, що 1. Відносини, пов’язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об'єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Розмежування цих прав полягає також за юрисдикцією адміністративних і господарських судів.

До юрисдикції адміністративних судів відносяться спори, що полягають в діях або бездіяльності органів державної, а господарських судів – спори, що виникають на основі господарського кодексу.

 

ПИТАННЯ № 108 «РОЗМЕЖУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО І ФІНАНСОВОГО ПРАВА»

Фінансове право — це самостійна галузь публічного права, яка складається з сукупності правових норм, що регулюють відносини в сфері фінансової діяльності.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів у галузі фінансово-кредитних відносин, закріплює права та обов’язки посадових осіб фінансових і кредитних органів. Виходячи з принципів і положень адміністративного права, норми фінансового права встановлюють організаційні форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів, регулюють відносини, які виникають безпосередньо під час здійснення мобілізації, розподілу та використання грошових фондів державою.

Фінансове право регулює суспільні відносини, які суворо обмежені рамками його предмета.

Адміністративне право таких суворих меж не має. Відповідно, важко знайти будь-яке спеціальне питання, яке можна було б назвати винятково адміністративно-правовим, тобто таким, що не зачіпає інтереси правових галузей. Фактично з усіх боків нас "оточують" норми, перш за все, адміністративного права.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності — відносини з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для виконання функцій держави.

У цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча роль держави, тому вони мають владно-майновий (грошовий) характер. З одного боку, у фінансових відносинах інтереси держави представляють органи, наділені владними повноваженнями, з іншого — органи держави, господарські організації різних форм власності, громадські організації, об’єднання громадян, окремі фізичні особи, на яких покладений обов’язок щодо внесення обов’язкових платежів до державної скарбниці чи цільового використання асигнувань, що відпускаються з державних фондів. Не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Наприклад, відносини Ощадного банку (кредитного органу, що бере участь в управлінні фінансово-кредитними відносинами) з населенням, із приводу зберігання вільних коштів громадян, регулюється цивільним правом. Установа банку, залучивши кошти громадянина на зберігання, використовує їх для формування фонду кредитних ресурсів, тобто на основі цивільно-правових відносин, які мають грошовий характер, виникають фінансові відносини. За порушення адміністративно-правового припису (наприклад, порушення правил дорожнього руху) стягується адміністративний штраф. Сума штрафу, що стягується адміністративним органом, перераховується до бюджету. На базі адміністративно-правових відносин, що мають грошовий характер, виникають фінансово-правові, оскільки гроші, що стягуються за порушення, правил дорожнього руху, направляються на формування централізованого фонду коштів.

За методом регулювання.

Фінансовому праву, як й іншим публічним галузям, наприклад, адміністративному, властиві метод владних приписів, метод субординації. Фінансові правовідносини виникають тільки на основі правових актів, обсяг прав і обов’язків, як і в адміністративному праві, встановлюється лише державою. Але, на відміну від адміністративних правовідносин, учасники фінансово-правових позбавлені права оперативної самостійності.

Адміністративне право тісно пов'язано з фінансовим правом. Власне, фінансове право своїм народженням зобов'язане державному, адміністративному і частково цивільному праву. Фінансове право регулює відносини у сфері фінансової діяльності держави, насамперед, діяльності щодо акумулювання і розподілу коштів, що становлять національний доход держави. Для регулювання відносин, які тут виникають, використовується адміністративно-правовий метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, оскільки регулювання мобілізації, розподілу і використання коштів у державних інтересах

 

ПИТАННЯ № 109 «РОЗМЕЖУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО І ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА»

 

Адміністративне право тісно стикається з цивільним правом, оскільки обидві галузі регулюють відносини майнового характеру. Однак норми цивільного права регулюють ті відносини, в яких сторони рівноправні, а норми адміністративного права — відносини, які будуються на підпорядкованості однієї сторони другій.

Саме метод правового регулювання (імперативний чи диспозитивний) у більшості випадків є провідним критерієм розмежування норм адміністративного і цивільного права за співпадання предмета правового регулювання.

Досить часто у вітчизняній практиці цивільні правовідносини перебувають у сфері адміністративно-правового регулювання, насамперед там, де для регулювання певних суспільних відносин не вистачає можливостей окремо кожної із зазначених галузей права.

Наприклад, у загальному вигляді форма зовнішньоекономічних договорів визначається за допомогою норм цивільного права, але конкретні вимоги до інформації, яка має міститися у таких договорах, визначаються нормативно-правовими актами органів виконавчої влади, що містять норми адміністративного права. Аналогічно відбувається правове регулювання кредитних відносин. У загальному вигляді вимоги до кредитних договорів сформульовано в нормах цивільного права, але деталізовані вони у підзаконних нормативно-правових актах Національного банку України.

Також ці дві галузі права різняться за:

- джерелами права

- відповідальністю (у цивільному праві відповідальність полягає у відшкодуванні збитків, сплати неустойки, конфіскації майна, примусового виконання обов’язку, втрати суб’єктивного цивільного права та ін..; в адміністративному праві відповідальність – це стягення, штраф, арешт).

- В адміністративному праві відповідальність несуть особи з 16 років. В цивільному з 14 років особи несуть відповідальність в межах свого майна, якщо власного майна у малолітньої чи неповнолітньої особи немає, відповідальність несуть батьки або піклувальники. В адмін.. праві батьки чи піклувальники не можуть нести відповідальність за своїх дітей чи підопічних.

- Функціями права:

- Цивільне право виконує: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну, попереджувально-стимулючу функції;

- Адміністративне право виконує: правовиконавчу (є юридичною формою реалізації виконавчої влади); правотворчу (наділяє суб'єктів виконавчої влади повноваженнями з адміністративної нормотворчост)і; організаційну (визначається організаційним характером управлінської діяльності, що постійно «підтримується» нормами адміністративного права); правоохоронну (забезпечує додержання встановленого у сфері публічного управління правового режиму та захист законних інтересів і прав усіх учасників регульованих управлінських відносин) функції.

- Юрисдикцією судів:

Юрисдикція адміністративних судів згідно ст. 17 КАСУ поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

ПИТАННЯ № 110 «СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ»

 

Система адміністративних судів, на відміну від інших судів загальної юрисдикції, має певну специфіку. Зокрема, на відміну від місцевих судів загальної юрисдикції, що утворюються відповідно до районів (районів у містах), місцеві адміністративні суди утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Вони складаються з суддів місцевого адміністративного суду, голови та заступника голови суду. У місцевому адміністративному суді, де більше п'ятнадцяти суддів, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

До компетенції місцевих адміністративних судів округів віднесено розгляд адміністративних справ, пов'язаних з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють відповідні військові суди.

Оскільки Конституцією України (пункт 8 частини третьої статті 129) кожному гарантується право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, до системи адміністративних судів України входять також апеляційні адміністративні суди.

Згідно ст..184 КАСУ 1. Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

До цих судів може бути подана апеляційна скарга на рішення або на окрему частину рішення адміністративного суду першої інстанції, які не набрали законної сили, та на ухвали адміністративного суду округу першої інстанції у випадках, передбачених законом. Перегляд справ у апеляційному порядку передбачає можливість перевірити за скаргою учасника судового процесу обставини справи щодо наявності певних правовідносин або доведеність створення конфлікту конкретною особою на основі вивчення як тих доказів, що були досліджені в суді першої інстанції, так і нових.

Апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених главою1 розділу IV КАСУ.

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України та Верховний Суд України.

Вищим адміністративним судом України в касаційному порядку можуть бути перевірені постанови та ухвали апеляційного адміністративного суду, ухвалені ним в апеляційному порядку. Касаційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі не менше трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених главою1 розділу IV КАСУ.

Створення окружних апеляційних адміністративних судів, а також Вищого адміністративного суду України повністю відповідає пункту 8 частини третьої ст. 129 Конституції України, де визначено, що до основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Замикає систему адміністративних судів Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Верховний Суд зобов'язаний не тільки усувати недоліки в застосуванні законів шляхом повторного касаційного розгляду рішень судів загальної юрисдикції, а й запобігати таким порушенням шляхом роз'яснення практики застосування законів у постановах Пленуму на основі матеріалів судових рішень.

Отже, систему адміністративних судів України становлять: місцеві адміністративні суди; апеляційні адміністративні суди; Вищий адміністративний суд України; Верховний Суд України. Створення системи адміністративних судів є складовою реформування всієї судової системи України відповідно до вимог Конституції України на принципах територіальності та спеціалізації в інтересах забезпечення ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина.

 

ПИТАННЯ № 111 «СОЦІАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА»

Адміністративне право є однією з найрельєфніших галузей публічного права України. За допомогою засобів адміністративного права (норми, відносини, законодавство, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм) здійснюється зовнішнє вираження і юридичне оформлення публічного інтересу в управлінні.

Публічний інтерес — це інтерес соціальної спільності, що визнаний, задоволений державою. Визнання публічності інтересу здійснюється шляхом його правового (юридичного) забезпечення (фіксації в нормах і встановленні механізму реалізації).

Як таку спільність можна розглядати все населення України. Найяскравішим прикладом визнання публічності його інтересів є норми Конституції України 1996 р. (щодо права на підприємницьку діяльність — ст. 42, на власність — ст. 41, недоторканність житла — ст. ЗО, таємницю листування — ст. 31 та ін.).

Такою спільністю є населення окремого регіону, наприклад, Автономної Республіки Крим, її інтереси визнано публічними відповідно до норм Конституції Автономної Республіки Крим 1998 р. Це використання російської мови в усіх сферах громадського життя (ч. 2 ст. 10); правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостійність автономії (ч. 2 ст. З та ін.).

Такими спільностями є окремі групи людей. Наприклад, інтереси працівників міліції визнано публічними за допомогою забезпечення їх нормами Закону України «Про міліцію» 1990 р. Аналогічним чином визнано публічними інтереси державних службовців (Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХП), іноземців (Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 p.), споживачів (Закон України «Про захист прав споживачів» в редакції від 15 грудня 1993 р.) тощо.

Визнання інтересів публічними є умовою та гарантією існування й розвитку відповідних спільностей. Визнання публічними управлінських інтересів перетворює їхніх носіїв на суб'єктів публічного управління (державного чи громадського).