Розвиток національних держав на пострадянському геополітичному просторі.

Найхарактернішою рисою ХХ ст. є наростаюча інтернаціоналізація економіки, прискорення інтенсивності інформаційного та господарського обміну між окремими регіонами планети. Багато дослідників схильні інтернаціоналізацію соціально-економічних процесів називати «глобалізацією», кожен у своєму контексті ^4.Тим не менш, зростання взаємозалежності всіх суб'єктів світової економіки є спірним і неочевидним. Навпаки, відбувається автономізація найбільш економічно розвинених країн (Заходу) від решти людства. Вона характеризується концентрацією на Заході центрів виробництва глобальних технологій, скороченням потреб не тільки в сировині і матеріалах, а й у масових виробах індустріального виробництва, зосередженням у себе інформаційних ресурсів і концентрацією в рамках цього регіону світової торгівлі. У той же час за допомогою механізмівнееквівалентного обміну інший світ стає все більш залежним від постіндустріального Заходу, формуючи у всіх відносинах підлеглий «другий ешелон» людства.

Становлення постіндустріального анклаву (Заходу) на планеті простежується по чотирьох напрямках:

1. Концентрації в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства. Дійсно, країни «великої сімки» вже до початку 90-х рр..володіли більше 80% комп'ютерної техніки, забезпечували більше 90% високотехнологічного виробництва, контролювали близько 90% всіх зареєстрованих у світі патентів.

2. Зосередженні в рамках Заходу основних торгових оборотів. Так в межах 65-70% світового експорту товарів припадає на розвинені країни, з них 75% реалізується між самими розвинутими країнами. Іншими словами, товарообмін у світі розподілено вкрай нерівномірно, інтенсивно пульсуючи між розвиненими країнами і відкинувши на торговельну периферію інші.

3. Замикання в постіндустріальному світі інвестиційних потоків. Наприклад, більше половини американських інвестицій за кордоном припадає на Європу, і більше 80% іноземних інвестицій в США в останні роки припало на країни ЄС і Японію.

4. Різкому обмеженні міграційних процесів з «третього світу» в розвинені регіони планети, що також легко підтверджується статистично.

Одночасно посилюється несамостійність інших держав, що виражено в екстенсивномухарактері розвитку і тенденції до запозичення технологічних нововведень на Заході, у виключно високій ролі зовнішніх інвестицій як стимулу розвитку та крайньої залежність від експорту готової продукції у постіндустріальні країни.

Помітна нині ілюзорність можливостей наздогнати постіндустріальний світ будь-який з інших країн є підсумком успішного реваншу Заходу за атаку, почату на нього країнами-експортерами енергоносіїв у 70-і рр.. Інакше кажучи, те, що Захід сьогодні набагато автономно і може набагато легше обійтися без решти світу, ніж той без нього, є результатом досить продуманого процесу, який носить комплексний характер і ще не завершений. Цей реванш Заходу, як бачиться, складається з двох взаємопов'язаних етапів - ліквідації конкурентнихЗаходу центрів виробництва глобальних технологій та організації контролю над джереламисировини (в першу чергу паливної групи) по всьому світу.

У 60-і рр.. відбулося кілька геополітичних процесів, за підсумками яких Захід пережив два найпотужніші нафтових кризи. У той період на Близькому Сході сталося кілька арабо-ізраїльських воєн, які дуже істотно ускладнили поставки близькосхідної нафти, особливо в Європу. Крім того, той час зазначено хвилею падіння колоніальних режимів у країнах «третього світу». У багатьох з цих держав, особливо в країнах Близького Сходу, з допомогою СРСР, прямої чи опосередкованої, до влади прийшли націоналістичні режими, які, як правило, націоналізували надра і видобуток нафти і газу.

Одним з найважливіших моментів стало створення ОПЕК - світового картелю, що об'єднує країни-експортери нафти і газу, як правило, в «третьому світі». ОПЕК і організувала відомі підвищення цін на нафту.

Геополітичні вигоди від цих процесів отримав і СРСР, який також широко прорвався наринок енергоносіїв Заходу. У цілому це була серйозна глобальна спроба «накинути паливну зашморг на шию Заходу».

У нових умовах країни Заходу були змушені різко форсувати темпи НТП. Вже в 70-і рр..стали помітні основні напрями нового витка НТП: генетика та біотехнології, інформаційно-комп'ютерні технології, технології впливу на масову свідомість. Саме тоді були зроблені основні базові прориви у даних напрямках.

Прискорене технологічний розвиток різко наростило ємність внутрішнього ринку країн Заходу і призвело до формування основних існуючих сьогодні механізмів нееквівалентного обміну між Заходом і «третім світом». До слова, саме в 70-і рр.. частка країн, що розвиваються у світовій торгівлі стала підвищуватися в основному за рахунок нафти. Але ця тенденція в 80-і рр..змінилася контртенденціей. Зараз частка країн, що розвиваються у світовій торгівлі стабільно падає.

В кінці 70-х рр.. у Радянського союзу остаточно склалася сировинна експортна спеціалізація і вже на початку 80-х рр.. було очевидно, що при збігу певних обставин СРСР не в змозі буде конкурувати із Заходом як центр виробництва глобальних технологій. Власне, це і сталося, що призвело до розпаду СРСР.

У наступні роки, на початку і середині 90-х рр.., Переважна більшість аналітиків виділяло Європу, Америку і Японію (ширше - разом з Південно-Східною Азією) як основні економічніцентри планети. У ході останньої кризи азіатські країни, що вважалися найбільш перспективним економічним регіоном планети, втратили практично всі інвестиційні накопичення, акумульовані для можливого технологічного ривка. Більш того, в ході мінімізації наслідків кризи, країни Південно-Східної Азії потрапили в серйозну боргову залежність від міжнародних фінансових організацій, що додатково позбавляє їх перспектив на технологічний ривок у доступному для огляду майбутньому.

Вже сьогодні ми бачимо, що на планеті залишився всього лише один центр виробництва глобальних технологій - постіндустріальний Захід. У його рамках вже можна локалізувати США і ЄС. Єдиний процес, який в цьому комплексному реванш не до кінця завершено, - це встановлення прямого контролю Заходу над усіма стратегічними родовищами на планеті.

Тенденції у світовій економіці свідчать про зростаючу замкнутості постіндустріального світу. Коротенько проілюструємо висловлені тези.

Перед азіатською фінансовою кризою країнами Південно-Східної Азії самими не було забезпечено належних умов для технологічного ривка. Характерно, що в постіндустріальних країнах близько 80% всіх коштів інвестується в галузі високотехнологічного виробництва,страхування та банківську сферу. Азіатські країни, навпаки, близько 40% коштів направляють в торгівлю і 30% - у придбання компаній (в основному в галузях фінансів і нерухомості). Інакше кажучи, азіатські країни не забезпечили «самопідтримки технологічного розвитку національних економік». У результаті концентрація високотехнологічних виробництв у постіндустріальних країнах стає все більш очевидною.

Разом з тим ефективність усіх секторів економіки постіндустріальних країн поступово підвищується, знижуючи їх залежність від решти світу. Наприклад, економіка США, хоча країна і є лідером за обсягом зовнішньоторговельних оборотів, залишається однією з найменш залежних від експортно-імпортних операцій - відношення експорту до ВВП знаходиться на рівні 5%. Схожа картина притаманна і ЄС

Потужним чинником однобічної залежності від постіндустріального світу є ТНК, якими за деякими оцінками контролюється близько 40% промислового виробництва країн, що розвиваються, які несуть великі втрати від нееквівалентного обміну. По суті справи зовнішняторгівля є каналом, що забезпечує перекачування прибутків з країн, що розвиваються в постіндустріальний світ.

Отже, сьогодні Захід у широкому розумінні не має конкурентів у виробництві глобальних технологій, інші регіони планети навіть позбавлені таких передумов. Ця картина побудови світу виявиться завершеною, коли Заходом напряму будуть контролюватися всі стратегічні родовища сировини, як, наприклад Каспійські нафтові родовища, або родовища Тимано-Печери. А також повинні бути різко ослаблені організації типу ОПЕК.

Захід - складний геополітичний організм. Якщо поки у прихильників закону вистачило сил переважити «авантюристів», то все одно тривожно те, що й останні сильні. У постіндустріальну епоху, в епоху глобальних технологій, без глобальної відповідальності і побудови системи глобального контролю над технологічним розвитком виживання людства як біологічного виду представляється проблематичним. Будь-яка з глобальних технологій в змозі підняти це питання в самій категоричній формі ^5.

Постіндустріальний світ підійшов впритул до періоду самореалізації, коли не треба витрачати сили на виснажливу конкуренцію з іншими центрами виробництва нових технологій, а можна спрямувати ресурси на якусь широку програму, наприклад, на колонізацію Космосу або щось рівновелику за розмахом.

Але це можливо в разі керованого розвитку нових технологій. Керований розвиток передбачає наявність адекватного контролю над технологічним розвитком, тобто за умови, якщо в одних руках не буде сконцентровано виробництво глобальних технологій. Це в свою чергу представляється проблематичним, якщо верх на Заході візьмуть авантюристичних кола.

Для постраждалих від аварії на ЧАЕС територій подібна аварія - катастрофа. Для Заходу - це одна з багатьох подій, безумовно, значущих, але не доленосних. За великим рахунком, постіндустріальний світ пропустив цей превентивний для себе симптом.