Політико-антропологічні ознаки процесу індивідуалізації.

Індивідуалізація — соціологічний термін, тісно пов'язаний з термінами: модернізація та індустріалізація. Це — процес переходу індивіда до самовизначення.

Цей процес визначається переходом до сучасного суспільства, яке почало розвиватися після індустріальної революції, проте філософсько — культурна основа закладена ще в епоху просвітництва. Починається послаблення традиційних зв'язків і починається поступово визначатися самовизначення індивідуума. Людина може сама вибирати свій шлях в житті і не залежить від оточуючого її суспільства. Зростає також відповідальність за власні дії та вибір.

У визначенні, яке дає Юнг, підкреслюються три моменти: 1) метою цього процесу є розвиток цілісної особистості; 2) індивідуалізація не може здійснитися в стані ізоляції, вона передбачає і включає колективні взаємини; 3) індивідуалізація має на увазі певний рівень опозиції по відношенню до соціальних норм, які не мають абсолютної цінності. Юнг ретельно розводить поняття індивідуалізації, інтеграції особистості і свідомості Я; сутність цього процесу полягає в тому, що Самість має позбутися усього помилкового, що є в Персоні, і подолати те, що насильно нав'язане архетипами.

Процес індивідуалізації може бути мимовільним або полегшуватись за допомогою аналізу, але деякі висловлювання Юнга виробляють несприятливе враження в тому сенсі, що індивідуалізація є нібито щось елітарне. Хоча Юнг вважав, що власне індивідуалізація є прерогативою другої половини життя, сучасна аналітична психологія розцінює цей процес інакше, відносячи його до всього життєвого шляху. Невирішеним досі залишається питання, чи повинна інтеграція обов'язково передувати індивідуалізації; очевидно, однак, що краще, щоб завдяки інтеграції Я стало досить сильним і могло протистояти вторгається у свідомість феноменам індивідуалізації.

 

47. Діалектика співвідношення дихотомій "модерн — постмодерн" і "модернізація — постмодернізація".

Взахіднійтеоретичноїсоціологіїіснуєпотужнатенденціяпереформулювати дискурс модерну фактично за рахуноквключення в нього проблематики постмодернізму. Однаксьогодні дискурс модерну маєзовсіміншийзміст, ніж те, яке вінмав до створенняпостмодерністськоїтеорії:насамперед, переглядаєтьсяуявлення, що модерн - цеідеал, до якогоспрямовуєтьсяісторія і до якогослідбуло б привести все людство. Все частіше модерн сприймається як те, щопотрібноперевершити в ім'ямайбутнього, якщо ми хочемойогомати. Постмодернізм, по суті, -цесамодіагноз модерного Заходу і застереженнярештісвіту, визнанняіснування меж модерну, за які не вартовиходити;модернізм як світоглядвже не виглядаєякоїсьграничної, "абсолютної" істиною, у порівнянні з якоювсііншітиписвітоглядів неминуче потрапляють у розряд "забобонів", щопідлягаютьякнайшвидшомувикорінення. Постмодерністськаідея культурного релятивізму і радикального плюралізмувиявляється в цьомувідношеннінадзвичайноплідною;може бути, найголовніше, щовиражаєпостмодернізм, - цезагальнеумонастрій, щонесе на собі печатку розчарування в ідеалах і цінностяхВідродження і Просвітництва.

Поняття "постмодерн" (або "постмодернізм"), що позначає сучасний цивілізаційний злам, є не стільки новою історичною добою, скільки часом інтенсивного прояву суспільних та природних проблем нової якості, звернених у майбутнє. Стосовноцього феномена упродовжкількохостанніхдесятиліть у світіточатьсяпостійнідискусії. Впершезазначенепоняттябуловжито 1917 р. у книзі Р. Панвіца "Криза європейськоїкультури", в якіййшлося про новулюдину, покликануподолатизанепад. Хочацей образ і перегукується з поширенимсьогодніпоняттям "постмодерна людина", російськийфілософ А. Гулигависловив думку, щоцебулалише парафраза ніцше-анськоїідеї "надлюдини", а німецькийдослідникпостмодернізму В. Вельшвважаєйоготогочасневживанняпередчасним з огляду на відсутність адекватного даномумислимому феномену соціальноговияву.

Модернізація — перехідвідтрадиційного аграрного суспільства до світського, міського й індустріального. Переважноюбільшістютеоретиківрозглядається як соціальний та цивілізаційнийпроцесспрямованоїтрансформаціїсуспільств, якийрозгортавсяпротягом XVI-ХХ ст.

Традиційними вважається цілий спектр суспільств — відпримітивнихнеписьменнихсуспільств до племіннихфедерацій, патримоніальних, феодальних, імперських систем, міст-держав тощо.

Модернимивважаютьсясуспільства, розвитокяких у загальних рисах спирається на науку (перш за все природознавство), техніку, індустрію і демократію. Згідно з сучасними теоріями модернізації, розвинутою може вважатися та країна, яка має значний рівень індустріалізації, стабільнийекономічнийрозвиток, вірусуспільства у силу раціональногонауковогознання як основу прогресу, високийрівень та якістьжиття, розвинутіполітичніструктури, вагомучасткусередньогокласу у структурінаселення; суспільства, які не відповідаютьцимкритеріям, належать або до «традиційних», або до «перехідних». "Постмодернізація" у політологічномупланіможе бути визначена як сучасна, досконаліша форма модернізації, щопередбачаєперехідвідтрадиційногочисучасногосуспільства до постсучасного — здатногозабезпечитисобістабільність, життєздатність і розвиток на основібагатоаспектнихпідходів з максимальнимвикористаннямвластивостейокремихіндивідуумів, інституційно-інформаційного та соціальногопотенціалу, оптимального поєднаннятрадиційних і сучаснихцінностей, збереженняособливостей і неповторностібуттяпевногосоціуму.

Відмінністьпостмодернізаціївідмодернізаціїполягає в переорієнтаціїїїзавдань з огляду на змінусуспільно-політичноїситуації в сучасномусвіті. Потребу в переорієнтаціїзумовлюютьтакічинники:

• зростанняролісимуляційдійсності у засобахмасовоїінформації, дематеріалізація науки і техніки;

• загостренняекологічноїпроблеми і виникненнякризиідеологіїекономічногозростання, ідеїпрогресу, утопічнихсподівань на необмеженепануваннялюдини над природою;

• домінуваннятотальногоплюралізму, утвердженнянігілізму й міфологізаціїдійсності в суспільно-політичнійпрактиці;

• появапостутопічноїантипрогресивноїсвідомості, здатноївпливати на відновленняісторичноїприродилюдини й суспільства у своїх правах;

• зміщення акценту з економічнихдосягнень як найвищогопріоритету у бікутвердженняякостіжиття, розвиткуможливостейіндивідуальногосамоствердженнялюдини;

• зниженняступенядовірисуспільства до ієрархічнихінститутів, бюрократизації й централізації;

• падіннязначущостіполітичної, економічноївлади й наукового авторитету;

• виникненнягрупнаселення (переважномолоді) з новими формами поведінки, якіозначаютьвідхиленнявідусталенихтрадиційних норм;

• відхідзначноїчастининаселеннявідінструментальноїраціональності та зростанняприхильності до вищихцілей, духовнихзапитів;

• синтез наукових і релігійнихзнань у їхньомупрагненнізберегтипочуттяєдності, порядку і гармоніїлюдськогобуття;

• пошукнетрадиційнихшляхівосмисленняроліекономічнихявищ у життісуспільства;

• тлумаченнясуспільноговиробництва не лише як виробництваматеріальних благ, а й як комплексу можливостейсамореалізаціїіндивіда, щопередбачаєзалучення до цьогопроцесуфактичноусіхсторінлюдськогожиття.

 

48. Домінування і заперечення "вестернізації" в ситуації постмодерну.

Вестернізація (англ. Westernisation, Westernization) — процес переходу особи, групи осіб чи суспільства вцілому від власної традиційної системи цінностей до системи цінностей Західної цивілізації, які базуються на верховенстві закону, домінуванні індивідуального над колективним, перевага приватної власності над общинною та прав людини над її обов'язками.

У 18 — 20 століттях вестернізація виступала синонімом модернізації і глобалізації.

Вестернізація (від англ. West захід) -термін, що означає перенесення структур, технологій і способу життя західних (європейських) товариств в незахідні.

Ініціаторами вестернізації інших країн були країни Західної Європи, вона проходила переважно у формі колонізації. Західні цінності і структури часто нав'язувалися силою, т. К. У місцевого населення не було стимулів долучатися до західного способу життя. Низку завоювань Заходом решти світу почав Генріх-мореплавець в Португалії. Після звільнення від маврів на цей шлях вступила Іспанія. З сер, 17 ст. ініціативу перехопила Англія і до останніх десятиліть 19 в. вона ділила з Францією лідерство в цьому відношенні. Західні країни знайомили незахідні народи з досягненнями своєї цивілізації, але одночасно, і в більшій мірі, використовували ресурси колонізованих країн, заперечуючи цінність їх досвіду.

Вестернізація як найважливіша і небачена трансформація несла іншим народам докорінні зміни в політиці, соціальній сфері, економіці, культурі. Захід не рахувався з відсутністю готовності і схильності народів вестернізіруемих країн до таких змін. Капіталізм перетворив історію у всесвітню. Спільність доль людства могла бути описана з початком вестернізації не у вигляді абстрактного схожості або спільного, закону розвитку, а як реальне проникнення товариств сучасного типу в традиційні. Походи за прянощами, багатствами, новими землями переконали Захід у своїй перевазі і створили такі "еквіваленти спілкування" з іншими, як західні цінності, менталітет, ідеологія, спосіб життя і технологія.

Найбільш поширеною реакцією на вестернізацію було опір, а на більш пізньому етапі, в міру усвідомлення переваг західного способу життя опір змінилося спробами йти по західному шляху, але без насильства, своїми темпами, в умовах ізоляції, диктатури або авторитарної влади. Росія і Оттоманська імперія пройшли цей шлях від початкового опору до проведення контрольованої вестернізації.