Оптимальний підхід та оптимальні моделі у вивченні соціально-політичних процесів.

Сутність та етапи політичного моделювання. У процесі дослідження та аналізу явищ політичного життя останнім часом найефективнішим методом стає моделювання, яке дає змогу найбільш об'єктивно, швидко і без значних втрат спрогнозувати подальший розвиток соціально-політичних процесів.

Моделювання — дослідження певних явищ, процесів або систем об'єктів шляхом побудови та дослідження їх моделей, а також використання моделей для визначення або уточнення характе-ристик та раціоналізації засобів побудови нових об'єктів. По суті, на ідеї моделювання базується будь-який метод наукового дослідження.

Власне модель є образом об'єкта чи структури, поясненням, описом системи, процесу або низки пов'язаних між собою подій; спрощеною картиною реального світу, якій притаманні не всі, але деякі її властивості; множинністю взаємопов'язаних уявлень про світ. Деякі моделі будуються за принципом зовнішньої подібності з об'єктом, що відображається, інші є аналогами або імітаторами таких об'єктів за властивостями або сутністю, треті дають лише символічну картину об'єктів або явищ, що моделюються. В будь-якому випадку моделі — це розумно-корисне наближення до реальної дійсності, й вони не претендують ні на що більше.

Коли йдеться про відображення політичної реальності, соціально-політичних процесів, загальнонауковий підхід до моделювання потребує деяких уточнень. Моделювання в політиці означає опис політичних процесів за допомогою обмеженої кількості значущих, вагомих факторів. Обмеження кількості факторів відбувається за рахунок абстрагування від тих, впливом яких на процес за певних обставин можна знехтувати. При цьому моделювання забезпечує отримання досвіду, дає змогу:

• припускаючись помилок, виправляти їх, уникаючи матеріальних і моральних втрат;

• здійснювати перевірку запропонованих модифікацій систем та процесів;

• вивчати організацію і структуру систем в динаміці ще задовго до втілення їх у життя;

• відтворювати події минулого, сьогодення, а також, звичайно, і можливого майбутнього та перевіряти дію сил у тих процесах, які складно відтворити в реальних умовах або які взагалі відтворити неможливо.

Моделювання політичних та соціально-економічних процесів передбачає певний алгоритм або послідовність дій. Як приклад можна навести варіант алгоритму, запропонований американським дослідником Ф. А. Шродтом.

Перший етап побудови моделі — відбір спостережень, які стосуються процесу, що моделюється. Йдеться про формулювання проблеми, тобто прийняття рішення про те, що слід враховувати, а чим можна знехтувати.

Другий етап — перехід від визначення проблеми до побудови неформальної моделі. Неформальна модель — це набір інструментів, які здатні пояснити відібрані спостереження, але при цьому визна-чені недостатньо чітко, тобто неможливо абсолютно точно виявити ступінь логічного зв'язку між ними.

Третій етап — створення формальної моделі, яка відрізняється від неформальної тим, що всі припущення подано вже в математичній формі.

Четвертий етап — комп'ютерне опрацювання формальної моделі. Це пошук непередбачуваних висновків із правдоподібних припущень. Після її завершення отримані результати підлягають "пе-рекладу" з мови математики на звичайну мову.

Основні завдання моделювання. Перше завдання — формалізація усталених якісних уявлень про суспільні явища: структуру суспільної системи, особистості, соціальні норми тощо, тобто все, що може бути описане формалізованою мовою. Процес формалізації дає змогу уточнити чи виявити зайві розпливчасті поняття, створює основу для подальшого поглиблення змістовного дослідження суспільства.

Друге завдання — математичний опис певних соціальних або політичних об'єктів разом з одночасною розробкою відповідної змістової частини теорії.

Самі по собі соціально-політичні процеси дуже складні. Це пов'язане і з великою кількістю суб'єктів, і з кількістю завдань, які ці суб'єкти ставлять перед собою задля досягнення своєї мети, і зі складною структурою цінностей та ін. Тому перед дослідником постає складний комплекс взаємодії організованої множини елементів при тому, що кожному з них притаманні особливі цільові функції.

Отже, головним завданням стає узгодження критеріїв оптималь-ності завдання. Особливо цей процес ускладнюється, коли основний об'єкт має ієрархічну структуру і цільові функції підсистеми виявляються залежними від параметрів системи. Зазначені проблеми розглядає теорія оптимального планування. Щодо соціально-політичних процесів оптимальний підхід характеризується такими рисами:

1) в соціальному і в політичному процесі всі змінні, що характеризують досліджуваний процес, слід розподілити на дві групи: неке-ровані та керовані. Некеровані змінні — це ті, які практично не піддаються державному регулюванню (наприклад, деякі міграційні процеси);

2) оптимальний підхід завжди пов'язаний з виявленням обмежувальних умов, у яких відбувається досліджуваний процес. Керовані та некеровані змінні певним чином є обмеженими у своїй галузі існування;

3) використання оптимального підходу передбачає наявність мети, якої він прагне досягти, тобто наявність цільової функції.