Злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують принцип вільного розвитку особистості та умови нормального розвитку і виховання неповнолітніх (ст. 304 кк).

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК).

Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що він посягає на основи суспільної моралі у сфері розвитку і виховання молодого покоління, згубно впливає на молодих людей, створює для них спотворені орієнтири, прищеплює асоціальні ідеї, аморальні погляди й навички, істотно впливає на рівень злочинності неповнолітніх.

Родовий об’єкт злочину це моральні засади суспільства у сфері виховання підростаючого покоління.

Основний безпосередній об’єкт злочину – суспільні відносини, які забезпечують принцип вільного розвитку особистості та умови нормального розвитку і виховання неповнолітніх. Вони передбачають охорону не­повнолітніх від негативного впливу, який може викликати бажання займатися діяльністю, що негативно сприймається суспільством.

Потерпілими від цього злочину є неповнолітні в незалежності від статі. Хоча в дис­позиції кримінально–правової норми згадується про потерпілого у множині – „втягнення неповнолітніх”, кримі­нальну відповідальність настає і в разі втягнення одного неповнолітнього у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми.

Якщо моральний розвиток неповнолітніх не ставиться в небезпеку заподіяння йому шкоди і при цьому відсутня суб’єктивна спрямованість дій винного на дану соціальну цінність, вчинений злочин не підпадає під дію ст. 304 КК. Наприклад, при використанні немовляти під час заняття жебрацтвом; при обманному використанні неповнолітнього для виконання дій, що сприяють вчиненню дорослою особою злочину, коли неповнолітній цього не усвідомлює.

Поняття ознак складу злочину та питання кваліфікації роз’яснюються в постанові ПВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2 „Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність”(1).

Об’єктивна сторона злочину полягає у втягненні неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність.

Форми вчинення злочину:втягнення неповноліт­ніх: 1) у злочинну діяльність; 2) у пияцтво; 3) у заняття жебрацтвом; 4) у заняття азартними іграми.

Так згідно п.5 вказаної постанови, під втягненням неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність треба розуміти певні дії дорослої особи, вчинені з будь–яких мотивів і пов'язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах або займатись іншою антигромадською діяльністю. Втягнення завжди передбачає наявність причинного зв’язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії.

Під втягненням у пияцтво слід розуміти умисне схиляння неповнолітнього у будь–який спосіб до систематичного вживання спиртних напоїв, збудження у нього такого бажання (спільне вживання спиртних напоїв, умовляння їх вжити, пригощання ними, дарування, розрахунок ними за виконану неповнолітнім роботу тощо). Той факт, що неповнолітній, незважаючи на такі дії, не вживав спиртних напоїв, так само як і ступінь його сп’яніння, на кваліфікацію дій винної особи не впливають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп’яніння тягне адміністративну відповідальність за ст. 180 КпАП. Різночасне споювання різних підлітків також не можна кваліфікувати за ст. 304 КК. Разом з тим, така кваліфікація є виправданою у випадках, коли в організованих дорослим групових випивках приймає участь один і той же неповнолітній.

Втягнення у заняття жебрацтвом – це умисне схиляння неповнолітнього у будь–який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб як самостійно неповнолітнім, так і спільно з дорослими особами. Схилення може проявлятись у підмовленні або примушуванні неповнолітнього до самостійного заняття такою антигромадською діяльністю або в залученні його до участі в ній разом з дорослим.

Під втягненням у заняття азартними іграми розуміється умисне схиляння неповнолітнього у будь–який спосіб до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, при якій виграш залежить від випадковості (у карти, рулетку, „наперсток” та ін.). До числа азартних ігор не належать державні лотереї.

Якщо втягнення неповнолітнього в заняття злочинною діяльністю, азартною грою, жебрацтвом є способом їх експлуатації з метою отримання наживи, то дії дорослого кваліфікуються за ст.ст. 105 КК та 304 КК. Відповідальність дорослих за втягнення неповнолітніх до заняття проституцією передбачена ст. 303 КК.

Вживання спиртних напоїв, заняття жебрацтвом або азартними іграми визнаються систематичними, якщо вчинюються не менше трьохразів протягом нетривалого часу.

Серед різноманітних способів втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність (обіцянкою грошей, подарунків, розваг та ін.; – обманом, тобто коли неповнолітній, виконуючи прохання дорослих, не усвідомлює, що вчиняє злочин; – залякуванням і погрозами заподіяти матеріальну шкоду, ославити в очах однолітків, виключити із середовища повсякденного спілкування (неформальної групи); – розпалюванням почуттів помсти, заздрості або інших негідних спонукань; пропозицією або переконуванням вчинити злочин; – підкупом, обіцянкою збути викрадене, даванням порад про місце та спосіб вчинення злочину або приховання його слідів; розпиттям спиртних напоїв з неповнолітнім з метою полегшити схилення його до вчинення злочину тощо) найбільш небезпечним є примушування до вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння. У випадках, коли таке примушування супроводжувалося мордуванням, катуванням, заподіянням середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, умисним знищенням або пошкодженням майна тощо, відповідальність повинна наставати за сукупністю вчинених злочинів.

При досудовому слідстві предметом доказу є вказані способи (спосіб) втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, який слідство повинне також обов’язково встановити. Однак слідчі іноді належним чином цього не роблять і у постанові про пред’явлення обвинувачення не зазначають, які конкретно дії вчинила доросла особа для втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Це призводить до постановлення судами щодо дорослих осіб виправдувальних вироків за ст. 304 КК за недоведеністю їх участі у вчиненні злочину.

Так, вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2002 р. виправдано С., який обвинувачувався за ст. 304 КК. Причиною виправдання стало неконкретне обвинувачення, оскільки слідчий у постанові про пред’явлення обвинувачення за ч. 3 ст. 185 і ст. 304 КК зазначив, що С., знаючи неповнолітніх Б., Н. і Х., за попереднім зговором з ними вчинив крадіжку майна (2).

Злочин, відповідальність за який передбачена ст. 304 КК, вважається закінченим з моменту здійснення дорослою особою дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність, незалежно від того, чи вчинив неповнолітній злочин або інші антигромадські дії(3).

За відсутності ознак втягнення дорослі особи, які вчинили злочини в групі з неповнолітніми, несуть відповідальність за співучасть у конкретних злочинах. Відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність настає в разі вчинення ним хоча б одного злочину. Якщо дорослий несвідомо допустив присутність неповнолітнього при вчиненні злочину, не маючи мети втягнення його у злочинну діяльність, то складу злочину, передбаченого ст. 304 КК, в цьому випадку не буде. Коли неповнолітній з власної ініціативи вчиняє злочин або приєднується до вчинення його дорослим, відсутнє діяння, про яке йдеться в ст. 304 КК.

При втягненні у вчинення злочину неповнолітнього, котрий досяг віку, з якого відповідно до ст. 22 КК може наставати кримінальна відповідальність, дії дорослого учасника злочину мають кваліфікуватися за статтями КК, якими передбачено відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за вчинений разом із ним у співучасті злочин.

Хоча при цьому органи досудового слідства не завжди враховують, що співучасником може бути лише суб’єкт злочину.

Так 22 квітня 2005 року Д., достовірно знаючи про те, що Ю. (1992 року народження) та Б. (1992 року народження) є неповнолітніми, запропонував їм скоїти крадіжку з підвального приміщення дошкільного навчального закладу № 18, розташованого по вул. Мануїльського, 1 в м. Коростені, на що останні погодилися та 22 квітня 2005 року близько 18.00 години скоїли вказаний злочин, чим втягнув неповнолітніх у злочинну діяльність. Внаслідок вчинення злочину дошкільному навчальному закладу № 18 заподіяна шкода на суму 439 грн.

Дії Д. були кваліфіковані за ст. 304 КК, як втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність та за ч.3 ст. 185 КК, за ознаками крадіжки, яка вчинена з проникненням у приміщення та за попередньою змовою групою осіб (4).

При цьому органи досудового слідства не звернули увагу на те, що Ю. і Б. є малолітніми і не можуть за віком бути суб’єктом злочину.

Дії дорослого, який, не будучи співвиконавцем злочину, втягнув у нього неповнолітнього, кваліфікуються за відповідною статтею КК, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, та за відповідною частиною ст. 27 КК (залежно від виду співучасті) і статтею цього Кодексу, якою передбачено відповідальність за вчинений неповнолітнім злочин.

Коли неповнолітній добровільно відмовився від вчинення злочину або не закінчив його (вчинив готування чи замах), дорослий несе відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за співучасть у незакінченому злочині.

Якщо неповнолітній взагалі не робив спроби вчинити злочин і не готувався до цього, дорослий за наявності до того підстав притягається до відповідальності за втягнення його у злочинну діяльність і за готування до злочину, у вчинення якого намагався втягнути неповнолітнього.

Суб’єктом злочину згідно п.4 постанови ПВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2 „Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18–річного віку.

Однак, після відомих змін до ст. 304 КК(5), визначення вказаного суб’єкта злочину потребує уточнення. При цьому суб’єктом за ч.1 та ч. 2 (вчинення злочину щодо малолітньої особи) можуть бути лише чужі неповнолітньому (малолітньому) люди. Лише при вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 304 КК спеціальним суб’єктом – батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, можна вести мову про близьку до потерпілого особу.

Згідно п.3 постанови ПВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2 „Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність встановлена не тільки ст. 304 КК, а й іншими статтями цього Кодексу (ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, статтями 323 і 324), котрі є щодо неї спеціальними нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи ще й за ст. 304 КК не потрібно.

Втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, вчинене службовою особою, яка при цьому зловживала владою чи службовим становищем або перевищила владу чи службові повноваження, за наявності до того підстав кваліфікується за статтею КК, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, і за відповідною частиною ст. 364 чи ст. 365 КК. При цьому вчинення неповнолітнім злочину, заняття іншою антигромадською діяльністю, його захворювання на алкоголізм чи наркоманію мають розглядатись як настання тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365 КК).

Залучення неповнолітнього у незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ч. 3 ст. 309 КК), а також залучення неповнолітнього чи малолітнього до вчинення таких дій з метою збуту чи до незаконного збуту цих речовин (частини 2, 3 ст. 307 КК) може здійснюватись у різних формах, наприклад в обіцянні матеріальної чи іншої вигоди, використанні їх матеріальної чи службової залежності, обмані тощо.

Відповідальність дорослого за ч. 3 ст. 307 КК настає в тому разі, коли він усвідомлював, що особа, яка залучається ним до вчинення суспільно небезпечних дій, є малолітньою, чи коли він за обставинами справи міг і повинен був про це знати.

Також слід відмежовувати склад злочину, передбачений ст. 304 КК та ст. 1501 КК. Якщо порівняти вказані норми щодо ознак потерпілого, то напрошується висновок про суттєві відмінності. По–перше, за ст. 1501 КК потерпілий є малолітньою особою (до 14–річного віку), а за ч.1 ст. 304 КК – неповнолітнім (до 18–річного віку), хоча в ч. 2 ст. 304 КК вже згадується й про малолітнього. Тобто ця відмінність має досить умовний характер. По–друге, на нашу думку, основною відмінністю є те, що за ст. 150¹ КК потерпілий, внаслідок свого віку, не усвідомлює факту використання його як фактичного “знаряддя” для жебракування, а за ст. 304 КК – усвідомлює. При відмежуванні ознак суб’єктивної сторони ст. 150¹ та ст. 304 КК, слід вказати на обов’язкову мету використання дитини для заняття жебрацтвом – для отримання прибутку, яка не характерна для втягнення неповнолітнього у жебрацтво(6).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Під час слідства необхідно з’ясовувати, чи усвідомлювала доросла особа, що своїми діями втягує неповнолітнього у вчинення злочину або в іншу антигромадську діяльність. Також необхідно враховувати, що кримінальна відповідальність за зазначені дії настає як у разі, коли доросла особа знала про неповнолітній вік втягуваного, так і тоді, коли вона за обставинами справи повинна була або могла про це знати.

Кваліфікуючими ознаками є вчинення вказаних дій: 1) щодо малолітньої особи; 2) батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього (ч.2 ст. 304 КК). (7)

Дії опікунів і піклувальників, котрі, зловживаючи опікунськими правами з корисливою метою, втягнули неповнолітніх підопічних у антигромадську діяльність, не слід додатково кваліфікувати за ст. 167 КК; такі охоплюються ч.2 ст. 304 КК.

Батьки, опікуни, піклувальники, інші особи, які були зобов’язані за рішенням суду сплачувати кошти на утримання неповнолітніх дітей, але злісно ухилялися від цього або не виконували обов’язків по догляду за дітьми і втягували останніх у вчинення злочинів чи іншу антигромадську діяльність, за наявності до того підстав мають нести відповідальність за сукупністю злочинів – за відповідною статтею КК, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у таку діяльність (ч.2 ст. 304), та за ст. 164 чи ст. 166 КК.