Г.В. Лейбніц як творець ідеалістичної традиції в німецькій філософії і психології

Лейбніц - творець диференціального й інтегрального числення, автор праць в області історії, юриспруденції, фізики, філософії, психології і т.д. Головні філософські праці Лейбніца – “Міркування про метафізику” (1686); “Нова система природи” (1695); “Монадологія” (1714); “Теодицея” (1710); “Нові досвіди про людське розуміння” (1700-1705).

Лейбніц намагався здійснити синтез античного і нового знань, відновити відкинуті механістичною методологією поняття “ціль”, “субстанція”.

В основу своїх філософських міркувань Лейбніц кладе ідею “ фіналізму ”, тобто кінцевої мети, вважаючи недостатнім обмежуватися в дослідженні тільки врахуванням “діючих причин”, як це робиться в механістичних концепціях. Лейбніц стверджує, що хоча світ нагадує величезний механізм і всі окремі організми є механізмами, але в цілому все існуюче реалізує кінцеву мету, намічену Богом.

Він диференціює сфери знання про природу на два типи: філософське знання, яке досліджує загальні принципи, і наукове знання, доступне дослідному вивченню і математичній обробці.

Лейбніц - прихильник ідеї єдності тілесного і психічного. Але, на відміну від Спінози, в основу цієї єдності він кладе духовний початок і тим самим виступає як прихильник ідеалістичного напрямку.

Ідея цілісності світу і людини розкривається Лейбніцом у його вченні про монади. Він стверджує, що світ складається з діяльних простих і неподільних субстанцій - монад. Монади - елементи всіх речей. Поняття “монад” (від грец. одиниця) у Лейбніца тотожне поняттю “субстанція”. Монада - цілісна неподільна субстанція і є світотворчим початком. Кожна монада психічна і наділена здатністю сприймати усе, що відбувається у Всесвіті. Монада - це початок сили і здібності діяти і виступає в нього як нематеріальне утворення, як аналог психічної діяльності. Основні властивості монади - діяльність сприйняття й активність. В залежності від рівня розвитку цих внутрішніх якостей монади розрізняються між собою і складають наступну ієрархічну градацію: “чисті монади”, яким притаманна активність, але відсутні які-небудь уявлення (нежива, але активна матерія); “монади-душі”, які володіють неясними уявленнями; жодне сприйняття в них не досягає рівня ясної свідомості, а лише доходить до пам'яті (рослини і тварини); “монади-духи”, які володіють ясним і виразним сприйняттям; Бог і ангели, вільні від тілесної оболонки й втілюють абсолютну повноту, ясність і усвідомлення знань. Таким чином, еволюція душі розглядається Лейбніцем як розвиток уявлень: від неясних станів (перцепцій) до ясних і виразних (апперцепцій).

Висунуті Лейбніцем положення про несвідому психіку, малі перцепції і апперцепції ввійшли в зміст предмету психології. Лейбніц виходить із уявлення про те, що монади - замкнутий у самому собі світ, несприйнятливий до яких-небудь впливів ззовні. Стосовно до людини, ця проблема переформулюється як питання про співвідношення душі і тіла.

Розглядаючи питання про співвідношення духовних і тілесних явищ, Лейбніц керується принципом психофізичного паралелізму: душа і тіло автономні. Разом з тим між ними існує певна гармонія; вони подібні парі годинників, що завжди показують той самий час, тому що запущені з величезною точністю. Лейбніц, на відміну від Декарта, що говорив про механічну взаємодію душі і тіла, уперше вводить принцип психофізіологічного паралелізму, чи функціональної відповідності, психічних станів і тілесних змін. Основою цієї відповідності виступає Бог як творець самого принципу.

Ідеї Лейбніца вплинули на І.Канта, І.Гербарта, стали предметом серйозних обговорень у науковій думці XVIII ст. Продуктивними були його ідеї про активність і мінливість станів свідомості, про різні рівні сприйняття, про наявність, поряд з усвідомленими також несвідомих психічних явищ.

 

Питання для самоперевірки

1. Суть поглядів Галілея на науку.

2. Концепція двох істин Галілея.

3. Два напрямки в методології науки, що протистояли один одному в

період Нового часу.

4. Ідеал науки за Ф.Беконом.

5. Якому методу пізнання віддавав перевагу Бекон?

6. Правила, якими повинен

7. керуватися дослідник, щоб досягти об'єктивності за Декартом.

8. Які наукові досягнення здійснили найбільш значний вплив на Декарта?

9. Погляди на природу людини Б. Спінози.

10. Рівні пізнання за Локком.

11. Суть монадології Лейбніца.