Фактори, що впливають на обсяги виробничих запасів

Фактори пер­шого порядку	Фактори дру­гого порядку	Фактори третього порядку
Характер виробництва	Розміщення та спеціалізація	Структура сільськогосподар­ських угідь. Природно-кліматичні умови. Роззосереджнення в просторі. Взаємодоповнення галузей сільського господарства
	Поєднання ви­робничих проце­сів із біологіч­ними процесами	Невизначеність інформації по всій довжині логістичного лан­цюга. Невизначеність пропозиції. Сталість попиту
Предмет праці (живі організми)	Розвиток предметів праці за біологічними законами. Залежність від погодно-кліма­тичних умов. Перевага біологічних законів над економічними. Зміна властивостей та маси матеріального потоку у ході про­сування по логістичному ланцюгу. Природні втрати під час збе­рігання та транспортування. Потреба в складських комп­лексах. Переміщення засобів праці та сталість предметів праці
Сезонність виробництва	Можливість виробництва лише в окремі проміжки часу. Сталий попит на продукцію протягом року. 3. Сезонність постачання	Проходження по логістичному ланцюгу згідно біологічних законів. Погодно-кліматичні умови

У сільськогосподарських підприємствах поєднуються різні запаси. У процесі виробництва сільськогосподарської продукції виробничі запаси поділяють за походженням на запаси сільсько­господарського походження та запаси промислового походжен­ня. Класифікація виробничих запасів за походженням дозво­ляє визначити дії природних чинників як на зазначені запаси так і на їх співвідношення.

Природні чинники, що здійснюють вплив на управління запасами, за характером участі у виробництві можна поділити, як пропонує В. І. Мацибора, на природні ресурси та природні умови.

До природних ресурсів, які здійснюють вплив на запаси сільськогосподарських підприємств, слід віднести землю та живі організми. Земля в даній галузі – основний фактор вироб­ництва, основний предмет праці. Здійснювати управління запасами в сільськогосподарських підприємствах, на наш пог­ляд, складніше ніж в підприємствах інших галузей економіки, що пов’язано з природними факторами, які важко передбачити та на які складно впливати.

Зростання виробництва, його ефективність залежить не від збільшення запасів на виробничій стадії, а від якості земельних ділянок, їх родючості, тому за однакових затрат на посадковий матеріал, однакових рішень щодо запасів на різних ділянках може бути неоднаковий вихід готової продукції. Отже, рівень віддачі вкладених у запаси кошти залежить від якості та родючості земельної ділянки. Врахування даного фактора у виробничому процесі вимагає для збереження родючості здійс­нювати чергування вирощування культур на певній ділянці, що призводить до постійних змін у політиці управління запасами, пов’язаній зі зміною асортиментних позицій запасів на певній території. Значну роль у логістиці запасів сільськогосподар­ських підприємств відіграє наближеність земельних ділянок до складських приміщень, до постачальників та ринків збуту про­дукції. Слід сказати, що властивості ґрунту ускладнюють рух транспорту; це, у свою чергу, призводить до більших втрат пального та вимагає реакції системи управління запасами.

Предметом праці є живі організми. Cистема управління запа­сами залежить від видів тварин і сортів рослин, котрі розви­ваються за певними біологічними законами, що не мають точності прогнозування. Виробництво рослинницької та тварин­ницької продукції визначається складними технологічними про­цесами й їх взаємодією з конкретним природним середовищем. Отже, система управління запасами, не залежно від обраних на підприємстві методів, змушена працювати в умовах стохас­тичності. Інформацію про період росту, розвитку та кінцевий термін виробництва, про приблизний термін перебування коштів у виробничих запасах надають технологічні карти, які стають одним з основних інформаційних документів у ході прийняття рішень щодо запасів. Біологічні особливості пред­метів праці (які потребують довготривалого виробничого про­цесу, що протікає в двох суміжних роках і не може створю­ватися рівномірно протягом року) призводять до створення страхових та сезонних запасів та впливають на фондоємність галузі.

За традиційної політики управління запасами довготривалий виробничий процес та нерівномірність надходження запасів змушує фахівців вишукувати додаткові кошти і спрямовувати політику управління запасами на зменшення останніх, що є надзвичайно складним для підприємств даного сектору.

За системи управління запасами, побудованої на основі теорії обмежень (яка ґрунтується на визначенні обмежуючих факторів, в умовах яких здійснюється виробництво та ефективного управ­ління даними обмеженнями з метою прискорення швидкості обертання запасів та мінімізації операційних витрат, пов’язаних із запасами), внутрішніми жорсткими обмеженнями може бути визнано: довготривалість виробничого процесу, витрати на одиницю продукції, пов’язані з утриманням запасів. Згідно даної теорії, співставлення всіх обмежуючих факторів (як зов­нішніх, так і внутрішніх) спричинить відмову від виробництва деякої продукції, яка може бути визначена як неоптимальна.

Запаси потребують різних підходів ще й тому, що природні властивості засобів праці призводять до створення різних матеріалопотоків, які відрізняються за строками перебування у виробничому процесі, фізико-хімічним властивостям, умовами зберігання навіть в одній галузі, та можуть використовуватись як кінцевий продукт чи знову включатись у процес виробництва як сировина. Знання природних особливостей продукції, процесів, які відбуваються в ній, допомагає створити правильну організацію зберігання продукції, що має важливий вплив на якість та кількість запасів, допомагає звести природні втрати до мінімуму, поліпшити посівні та харчові якості.

Властивості виробничих і товарних запасів, пов’язані з мож­ливим терміном зберігання, протягом якого запаси не втрачають своїх природних властивостей, важливі у ході прийняття управ­лінських рішень під час просування по логістичному ланцюгу. Традиційні системи управління запасами пропонують у даному випадку застосовувати АВС-аналіз, розподіляючи діяль­ність з контролю та управління згідно тривалості зберігання. Управління запасами на основі теорії обмежень пропонує швидке псування запасів визнати обмежуючим фактором, а виробництво продукції, що швидко псується, (враховуючи й інші обмеження) може бути визначене як неефективне. Якщо ж інші обмеження будуть на користь даного виду продукції, то виробництво продовжиться.

Система управління запасами повинна враховувати біологіч­ні властивості матеріальних ресурсів, що важливо під час транс­портування запасів сировини та товарної продукції, оскільки тривале транспортування може призвести до втрат продукції.

Крім природних ресурсів, на управління запасами впливають природні умови. Сільськогосподарське виробництво роззосере­джено в просторі, на великій території, часом з різними при­родно-кліматичними умовами, що впливає на спеціалізацію ви­робництва, призводить до створення широкого асортименту запасів. Погодно-кліматичні умови по-різному впли­вають на терміни виконання польових робіт, дозрівання культур (навіть для одного поля) позначаються на наявності врожайних та неврожайних років, що спричиняє невизначеність інформації, складність збалансування виробничих потужностей, створює перешкоди для визначення розміру замовлень, кількості стра­хових і сезонних запасів. Непередбачувані події, пов’язані з неврожаєм, спричиненим посухою, надмірною кількістю опадів, градом, повінню тощо, призводять до ризику нестачі страхових та сезонних запасів.

Оскільки виробництво роззосереджено в просторі, управлін­ня запасами ускладнюється поєднанням різних культур та порід тварин. Широкий ареал діяльності, віддаленість від пунктів постачання ресурсів, прийому та переробки сільськогоспо­дарської продукції спричиняє великі витрати перевезення та створення значних запасів ресурсів пального.

Неспівпадання періоду виробництва з робочим періодом призводить до сезонного характеру виробництва. Сезонність визначається нерівномірністю надходження запасів протягом року та завантаженням складських площ. Система управління запасами не може не враховувати даний фактор та має розробляти заходи для пом’якшення сезонності, йти на створення страхових та сезонних запасів, що призводить до зростання витрат на утримання запасів.

Хоча попит на продукцію є постійним, застосування такої методики в управлінні запасами сільськогосподарського похо­дження, як система «точно вчасно», є складним, оскільки дана методика не враховує сезонність та пов’язані з нею стислі агро­технічні строки, роботу в умовах повного завантаження потуж­ностей. Загального економічного ефекту досягти важко, тому що виробництво дрібними партіями розцінюється як недоотри­мання прибутків внаслідок втрати робочого часу, постачання дрібними партіями, в умовах аграрного виробництва, перекладає тягар утримання запасів з одних підприємств на інші.

Сезонність змушує підприємства розширювати асортимент продукції, яка має різні робочі періоди, щоб протягом року ефективніше використовувати засоби виробництва та робочу силу. Однак розширення виробництва продукції, що має різні робочі періоди, призводить до розширення асортименту за­пасів різного походження. Як наслідок, виникають ускладнення під час зберігання: нестача складських приміщень, інколи не­можливість зберігання на складі певної продукції з іншими ви­дами продукції. При системі управління запасами на основі тео­рії обмежень внутрішніми обмеженнями можуть бути витрати робочого часу на виготовлення продукції, тривалість робочого періоду тощо. Однак, згідно аналізу всіх обмежень, дана систе­ма може втручатись у рішення щодо виробництва певних това­рів, тим самим впливаючи на звуження асортименту запасів.

Для сільськогосподарського виробництва характерним є поєднання декількох галузей та підгалузей, що веде до розши­рення асортиментних позицій з різними фізичними властивос­тями та відмінним попитом.

У сільському господарстві, зокрема в рослинництві, відбу­вається переміщення засобів праці – сільськогосподарської техніки. Предмети праці (рослини) не здійснюють переміщення під час виробничого процесу аж до виходу готової продукції, що впливає на збільшення запасів промислового походження в робочий період та є відмінною рисою управління запасами в АПК. Техніка в сільському господарстві використовується безпосередньо на землі, що не має асфальтного покриття. Як наслідок – зростання витрат пального та збільшення запасів про-мислового походження в робочий період. Суттєвого зниження витрат запасів промислового походження досягти майже немож­ливо, однак їх можна скоротити, використовуючи систему «точно вчасно» та управління запасами на базі теорії обмежень.

Обмежуючим фактором (за системою на базі теорії обме­жень) у даному випадку можуть бути витрати пального на 1 га. Згідно аналізу обмежень, приймаються рішення щодо доціль­ності виробництва кожного виду продукції. За традиційної сис­теми значні розміри запасів промислового походження можуть бути розцінені як вдала інвестиція (за умови, якщо вигоди отримання прибутків більші, ніж витрати на утримання запасів).

Вдале поєднання галузей дозволяє використовувати кінцеву продукцію галузі рослинництва як сировину для галузі тварин­ництва, тобто виробничі запаси можуть не здійснювати повний цикл обертання, що знизить швидкість обертання запасів, але, можливо, надасть додаткові вигоди від скорочення витрат на замовлення сировини у постачальників.

Отже, аналіз теоретичних основ логістичного управління запасами засвідчив певну відмінність поглядів вчених на зміст понять «запаси», «управління запасами», «логістика запасів», «логістичне управління запасами». Відрізняються також погля­ди вчених на роль запасів у логістичній системі та на системи управління запасами. Згідно логістичних підходів запаси розгля­даються із урахуванням синергічного ефекту та інтегрованих підходів до управління, а тому у процесі створення системи управління запасами має враховуватись як статичний, так і динамічний стан матеріального потоку на протязі логістичного ланцюга.

 

Особливості управління запасами в сільськогосподарських підприємствах, перш за все, пов’язані з природними чинниками, тому в ході логістичного управління запасами в аграрних підприємствах необхідно враховувати дані особливості, що дозволить скоротити необґрунтований розмір запасів, знизити фондоємність підприємств даної галузі шляхом створення ефективних систем управління останніми.