Вопрос 5. Объекты гражданских правоотношений.

Об’єкти цивільних правовідносин. Як вже зазначалося, одним із необхідних елементів цивільних правовідносин є їх об’єкт. У цивіль­ному праві питання щодо об’єкта — одне з найскладніших. У різні часи науковцями були висловлені полярні думки з даного приводу. Одні правники під об’єктами цивільних правовідносин розуміють: пред­мети матеріального світу, будь-які блага, фактичні суспільні відносини, поведінку людини і навіть саму людину, інші ж наполягають на тому, що об’єктом правовідносин є те, з приводу чого виникає і здійснюєть­ся суспільний зв’язок між суб’єктами.

Неважко помітити, що всі цивільні правовідносини складаються з приводу певного майнового чи немайнового блага. Майновими об’єктами цивільних правовідносин є речі, гроші, цінні папери, а та­кож майнові права. Об’єктами виступають також результати деяких видів діяльності людини — робіт та послуг. Так, цивільні правовідносини можуть виникнути між сторонами з приводу виконання різного роду підрядних робіт. Результатом цих робіт є споруджений будинок, відремонтована річ, пошитий костюм тощо. Окрім цього, існують специфічні результати людської діяльності — послуги. Їх особливістю є те, що результати діяльності з надання послуг пов’язані з самою цією діяльністю і є невіддільними від неї. Так, за договором перевезення вантажу безпосереднім об’єктом цивільних правовідносин виступає сам процес перевезення, а наслідком — його матеріальний результат — вантаж, що потрапив до місця призначення. Послуги можуть надава­тися в різних сферах діяльності людини, у зв’язку з чим виділяють юридичні, медичні, інформаційні, посередницькі, агентські та інші види послуг.

Серед немайнових об’єктів цивільних правовідносин розрізняють:

а) результати інтелектуальної, творчої діяльності людини або об’єкти права інтелектуальної власності (твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи тощо); б) інформацію; в) особисті немайнові блага (честь, гідність, ділову репутацію, ім’я, зображення, приватне жит­тя тощо).

Вопрос 6. Содержание гражданского правоотношения.

Юридичний зміст цивільних правовідносин. Цивільні право­відносини мають юридичний та фактичний зміст. Якщо фактичний зміст правовідносин становлять вольові дії (взаємодія) їх учасників, то юридичний зміст — суб’єктивні права та обов’язки учасників. Без сумніву, саме юридичний зміст правовідносин становить найбільший інтерес для юристів, тому з’ясування питання про сутність суб’єктивних прав і суб’єктивних обов’язків учасників цивільних правовідносин є найважливішим.

Суб’єктивне цивільне право — це вид і міра можливої, дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Відповідно до цього особа здійснює свої цивільні права вільно, на свій розсуд. Наприклад, власник майна користується та розпоряджається ним у своїх інтересах, автор певного літературного або художнього твору визначає порядок його використання. Носій суб’єктивного цивільного права має забез­печену можливість не лише на власні дії, а й на вимогу до зобов’язаної особи щодо здійснення нею відповідних дій. Тому, наприклад, наймач житлового приміщення має право не лише на користування ним (власні дії), а й на вимогу до іншої сторони — наймодавця щодо проведення капітального ремонту будинка, надання комунальних послуг тощо. Більше того, суб’єктивне цивільне право надає його носію змогу звер­татися за захистом свого права до юрисдикційних органів або самостій­но захищати своє право у разі його порушення (статті 15-23 ЦК).

Водночас не треба забувати, що особа, якій належить суб’єктивне цивільне право, реалізує його у певних межах. Ці межі встановлюють­ся договором або актами цивільного законодавства. Загальне правило полягає у тому, що при реалізації свого суб’єктивного цивільного пра­ва особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права або інтереси інших осіб.

Суб’єктивне цивільне право може мати просту або ускладнену внутрішню структуру. Воно може полягати у можливості здійснення однієї або кількох правомочностей. Так, позикодавець щодо позичаль­ника має право вимагати повернення боргу (проста структура суб’єктивного права), у той час як власнику речі належить ціла низка правомочностей — володіти, користуватися та розпоряджатися своєю річчю (ускладнена структура суб’єктивного права).

При весьма большом разнообразии содержания субъективных гражданских прав можно обнаружить, что в любом случае такое право является результатом разновариантных комбинаций трех правомочий:

1) правомочия на собственные действия, означающего возможность самостоятельного совершения субъектом фактических и юридически значимых действий;

2) правомочия требования, представляющего собой возможность субъекта требовать от обязанного субъекта исполнения возложенных на него обязанностей;

3) правомочия на защиту, выступающего в качестве возможности субъекта использовать различные меры защиты или требовать использования государственно-принудительных мер в случаях нарушения субъективного права.

Типичными субъективными правами, для содержания которых характерно наличие двух правомочий - правомочия требования и правомочия на защиту, являются субъективные гражданские права, входящие в содержание гражданско-правовых обязательств. В них управомоченный субъект - кредитор в целях удовлетворения своих интересов может требовать от обязанного субъекта — должника совершения надлежащих действий по передаче имущества, выполнению работ, оказанию услуг и т.п., а в случае их несовершения — требовать применения к должнику гражданско-правовых принудительных мер защиты и ответственности.

Классической моделью субъективного гражданского права, включающего в свое содержание всю триаду правомочий, является субъективное право собственности. Собственник обладает юридической возможностью требовать от всех лиц, чтобы они не нарушали принадлежащее ему право собственности. Он также может притязать на применение к правонарушителю мер государственно-принудительного воздействия. Но главное и определяющее ядро в содержании субъективного права собственности - правомочие субъекта на собственные действия по владению, пользованию и распоряжению по своему усмотрению имуществом, принадлежащим ему.

Триада правомочий имеет место и в содержании исключительных прав на результаты интеллектуальной деятельности или на приравненные к ним средства индивидуализации юридических лиц. Например, автор литературного произведения как правообладатель—субъект исключительного права на данное произведение вправе, в первую очередь, использовать его по своему усмотрению любым не противоречащим закону способом.

Помимо этого, автор может запретить или разрешить другим лицам использовать литературное произведение. В случаях нарушения его исключительного права на произведение автор может требовать применения к нарушителю мер государственно-принудительного воздействия.

Суб’єктивний цивільний обов’язок — це вид і міра належної поведінки забов’язаного учасника цивільного правовідношення. Така поведінка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру. Активними діями є виконання тієї чи іншої роботи, передача речі, надання послуги тощо. У цих випадках зобов’язана сто­рона має активно діяти в інтересах іншої сторони. Дії пасивного харак­теру, навпаки, передбачають ситуацію, коли зобов’ язана сторона повинна не виконувати будь-яких дій, тому що саме вони суперечать інтересам іншої сторони. Наприклад, без згоди наймача житла наймодавець не може здійснювати переобладнання житлового будинку, в якому знахо­диться житло, передане у найм, якщо таке переобладнання істотно змінить умови користування житлом (ч. 3 ст. 819 ЦК України). У цьому випадку саме пасивна поведінка наймодавця (відсутність дій з переоб­ладнання житла) і становитиме зміст його цивільного обов’язку.

Обязанности пассивного типа вытекают из гражданско-правовых запретов и по своей природе означают юридическую невозможность совершения действий, нарушающих интересы государства и управомоченных лиц.

Функции запретов в механизме гражданско-правового регулирования весьма разнообразны. Одна из главных функций запретов состоит в установлении пределов осуществления субъективных гражданских прав. Так, собственник-гражданин обязан не допускать бесхозяйственного содержания принадлежащих ему культурных ценностей; он не вправе при осуществлении своих правомочий наносить ущерб окружающей среде, нарушать права и охраняемые законом интересы других граждан и организаций.

Запреты могут порождать обязанности одного субъекта гражданского правоотношения перед другим, например, запреты одностороннего отказа от исполнения договора, перевода долга без согласия кредитора и им подобные.

Особое место занимают запреты, порождающие обязанности, соблюдение которых препятствует трансформации относительных гражданских правоотношений одного вида в другой. Например, запрет хранителю использовать имущество, переданное ему на хранение поклажедателем, препятствует трансформации правоотношения хранения в правоотношения имущественного найма или ссуды.

Своеобразную роль в гражданско-правовом механизме регулирования общественных отношений играют общерегулятивные запреты, налагающие на всех субъектов гражданских правоотношений обязанности принципиального характера — соблюдать законы и нормы нравственности; осуществлять субъективные гражданские права в соответствии с их социальным назначением. Место этих обязанностей будет определено при анализе правосубъектности в гражданском праве.

Социальное назначение гражданско-правовых обязанностей активного типа состоит в побуждении субъектов к совершению действий, соответствующих интересам общества и управомоченных лиц. Всякая гражданско-правовая обязанность активного типа содержит требование к субъекту совершить действие либо по передаче имущества, информации или иного блага, либо по выполнению работы, созданию и использованию произведений литературы, науки и искусства и иных результатов интеллектуальной деятельности, либо по оказанию услуги. Требование, заключенное в обязанности активного типа и составляющее ее содержание, означает для обязанного субъекта необходимость действовать в интересах управомоченного субъекта, так как оно обеспечивается санкцией за неисполнение обязанности.

Требование, составляющее содержание обязанности, концентрированно выражает социальную необходимость того или иного поведения субъекта в определенном промежутке времени, в определенном месте, по отношению к определенным лицам, явлениям объективной действительности, вытекающую из норм гражданского права, условий договора, реализующихся в рамках того правоотношения, элементом которого является данная обязанность.

Содержание обязанностей активного типа может быть сложным - в рамках общего требования включать в себя «подтребования». Так, в обязанности по передаче имущества в рамках общего требования совершить действия по передаче имущества обособляются «подтребования» к качеству и комплектности передаваемого имущества.

 

Суб’єктивні права та обов’язки, які належать учасникам право­відносин, є взаємообумовленими (корелятивними) або такими, що кореспондують одне одному. Так, праву позикодавця вимагати повер­нення предмета позики кореспондує відповідний обов’язок позичаль­ника повернути грошові кошти (ч. 1 ст. 1046 ЦК). І навпаки, обов’язку позичальника повернути гроші кореспондує відповідне право вимоги, що належить позикодавцю.

Суб’єктивне право та суб’єктивний обов’язок — це ті первинні скла­дові, з яких складається зміст цивільного правовідношення. Втім у біль­шості випадків структура правовідношення є більш складною і може одночасно містити не один, а декілька зв’язків, які будуються за принци­пом «право — обов’язок». У такому випадку кожна зі сторін має цілу низку суб’єктивних прав та обов’язків. Наприклад, за договором будівель­ного підряду підрядник може мати обов’язок не лише побудувати будинок, а й здійснити монтаж технологічного або іншого спеціального обладнан­ня, виконати пусконалагоджувальні та інші пов’язані з пуском об’єкта роботи. У замовника виникає відповідна низка прав вимагати від підряд­ника належного виконання усіх робіт. Водночас замовник має обов’язки перед підрядником. Крім того, що він зобов’язаний провести необхідні розрахунки за виконаний підрядником обсяг робіт, до початку будівництва замовник має надати підряднику відповідним чином розроблену і затвер­джену технічну документацію на будівництво, документи щодо відведен­ня земельної ділянки, висновки експертиз тощо.

Цивільні правовідносини і передусім ті, що мають довгостроковий характер, можуть набувати динамічного характеру. Це означає, що зміст суб’єктивних прав та обов’язків сторін у період існування правовідношення може змінюватися. Наприклад, сторони можуть домовитися про зміну порядку розрахунків, час виконання зобов’язання в цілому або його окремих умов, порядок здійснення послуг, передачі речі тощо.