Вопрос 3. Виды гражданских правоотношений.

Цивільні правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Залежно від особливостей суб’єктного складу виокремлюють абсолютні та відносні правовідносини. Особливістю цього роду відносин є те, що упра­вомочена особа в них завжди чітко визначена (наприклад, власник майна). Що ж до зобов’язаної особи, то нею виступає будь-який і кож­ний, хто так чи інакше взаємодіє із власником майна і в силу цього має обов’язок утримуватися від будь-яких дій, що порушують інтереси власника. Отже, лише одна із сторін абсолютного правовідношення — власник (суб’єкт іншого речового права) є чітко визначеною; в той час як інша — зобов’язана сторона не має такої ознаки.

На відміну від цього відносні правовідносини встановлюються між чітко визначеними суб’єктами, коли управомоченій особі протистоїть не кожна особа, а лише визначений, конкретний суб’єкт. Наприклад, при укладенні договору підряду має бути встановлена особистість як замовника, так і підрядника, тому обов’язок з виконання зобов’язання покладається на конкретного підрядника, який і протистоїть замовникові як зобов’язана особа. Невизначеність сторін (наприклад, особи під­рядника) унеможливлює виконання договору в цілому. Важливість встановлення особи — учасника відносних правовідносин має велике значення в разі застосування засобів цивільно-правового захисту їх прав. За договором підряду, наприклад, перед замовником відповідає тільки підрядник — особа, яка є безпосереднім учасником правовідношення. Будь-яких вимог до інших осіб висунуто бути не може. Якщо ж виконання певної частини робіт покладено на іншу особу — субпі­дрядника, ця обставина має зазначатися в договорі.

У ряді випадків у правовідносинах може виникнути необхідність заміни їх учасників. При згоді кредитора боржник, наприклад, має право перевести свій борг на іншу особу, яка і буде надалі виступати як учасник правовідношення. Можлива також і зміна кредитора. У будь-якому випадку заміна учасника проводиться за спеціальними прави­лами, передбаченими законодавством. Однак це не порушує загально­го принципу щодо необхідності визначеності суб’єктів відносних правовідносин, оскільки і після проведеної заміни склад учасників правовідношення залишається чітко визначеним. У деяких випадках заміна учасників правовідносин взагалі не може мати місця як, напри­клад, у разі завдання шкоди. Тільки особа, якій було заподіяно шкоду (потерпіла), має право на її відшкодування і це право не може бути передано іншій особі. У свою чергу лише особа, яка завдала шкоду, може визначатися як зобов’язана сторона.

Треба звернути увагу на одну важливу особливість відносин права власності. Вони, як вже зазначалося, є абсолютними правовідносинами, оскільки виникають між конкретно визначеними особами: власни­ком майна та будь-якою іншою особою, яка тим чи іншим способом взаємодіє з ним. У разі порушення права власності виникає вже кон­кретне правовідношення, обидві сторони якого чітко визначені — це власник майна та особа, яка порушила належне йому право власнос­ті — правопорушник. Це правовідношення є вже відносним, а не аб­солютним.

Залежно від характеру вимог, що належать управомоченій особі, виділяють речові та зобов’язальні правовідносини. У речових правовідносинах управомочена особа має права, об’єктом яких ви­ступає безпосередньо річ, а в зобов’язальних правовідносинах таким об’єктом будуть дії боржника. Так, власник майна має право володіти, користуватися та розпоряджатися річчю на власний розсуд. Для цього вона не потребує виконання іншою особою будь-яких дій. У зобов’язальних правовідносинах, що випливають, наприклад, із до­говору перевезення вантажу, уповноважена особа (вантажовідправник) має право вимагати від зобов’язаної особи (перевізника) вчинення передбачених договором дій, а саме — дій із перевезення вантажу.

Залежно від об’єкта правовідносини класифікуються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові правовідносини утворюються з приводу нематеріальних благ. Об’єктом майнових правовідносин постають предмети матеріального світу, майнові права та обов’язки. Цим пояснюється те, що при порушенні майнових прав учасників правовідносин застосовуються засоби майнового характеру (відшкодування шкоди, повернення майна тощо), а при порушенні особистих немайнових прав — засоби немайнового (визнання прав автора твору) або немайнового і майнового характеру (спростування відомостей, які принижують честь, гідність особи, і відшкодування завданої моральної шкоди).

За функціональним призначенням виокремлюють регуля­тивні й охоронні правовідносини. До першого виду належать право­відносини, які виникають при позитивному розвитку взаємодії сторін і здійснюються у правомірних діях суб’єктів. Договір купівлі-продажу, перевезення, позики тощо — це приклади правовідносин регулятив­ного характеру. На відміну від цього охоронні правовідносини вини­кають лише внаслідок вчинення цивільного правопорушення. Якщо, наприклад, одна особа завдала іншій шкоду, потерпіла сторона зверта­ється до суду з позовом про її відшкодування. Правовідношення, яке при цьому виникає, передусім спрямоване на охорону прав потерпілої сторони. Отже, сутність правовідносин такого роду полягає в охороні прав потерпілої особи.

Залежно від часу їх дії цивільні правовідносини можуть бути довгостроковими та короткостроковими. Нерідко між учасниками цивільних правовідносин виникають довгострокові договірні зв’язки. Такі зв’язки передбачає, наприклад, договір найму житла, договір банківського рахунка, договір про спільну діяльність тощо. Проте правовідношення може мати і короткостроковий характер. Наприклад, за договором роздрібної купівлі-продажу правовий зв’язок між про­давцем та покупцем існує кілька хвилин. Незважаючи на це такий правовий зв’язок є повноцінним цивільним правовідношенням, який становить сукупність прав та обов’язків сторін.

Корпоративные правоотношения. Такие правоотношения имеют место между участниками (членами) корпоративных образований, обладающих качеством юридических лиц, а также между ними и самой корпорацией. Основания возникновения корпоративных правоотношений различны: участие в учреждении хозяйственного общества, вступление в кооператив, приобретение акций, доли в уставном капитале и т.п.

Данные правоотношения имеют в своем содержании так называемые корпоративные права. Благодаря корпоративным правам участники корпорации (хозяйственного общества, кооператива и т.д.) могут участвовать в различных формах в управлении корпорацией и ее имуществом. Реализуя свои корпоративные права, например, путем принятия решения общего собрания о совершении (несовершении) тех или иных сделок, о выплате дивидендов и т.п., участники корпорации, выражая собственную волю, формируют волеизъявление высшего органа корпоративного юридического лица.

В свою очередь сформированное членами корпорации волеизъявление высшего органа порождает модус поведения, обязательный для исполнительного органа корпоративного юридического лица и для самих участников корпорации. Такая ситуация нетипична для гражданско-правового регулирования, так как по общему правилу в гражданском обороте субъекты самостоятельны и независимы друг от друга и поэтому не могут непосредственно участвовать в формировании воли контрагента.

Своеобразны и многие обязанности участников корпоративных правоотношений. Так, например, на акционере лежит обязанность исполнения решения общего собрания акционеров независимо оттого, что он голосовал против такого решения.

Осуществление корпоративных прав прямо или косвенно имеет своей целью удовлетворение имущественных интересов их носителей. Поэтому корпоративные права можно отнести к числу имущественныхправ.

 

Вопрос 4. Состав участников (субъектов) гражданских правоотношений.

Суб’єктами або учасниками цивільних правовідносин відповідно до ст. 2 ЦК є фізичні та юридичні особи, держава, терито­ріальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Поняття «фізична особа» включає декілька категорій суб’єктів — це громадяни, іноземці, особи без громадянства. Як правило, усі фізичні особи мають рівні права, однак, в окремих випадках іноземці та особи без громадянства не можуть бути учасниками цивільних правовідносин в Україні. Так, відповідно до ст. 14 Конституції, а також ч. 2 ст. 374 ЦК іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. У даному випадку — це Земельний кодекс України, від­повідно до якого ці особи можуть набувати право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах на­селених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належить їм на праві приватної влас­ності (статті 81-91 ЗК).

До суб’єктів цивільних відносин належать і юридичні особи, які на відміну від природних учасників цивільних відносин — фізичних осіб, являють собою створені шляхом об’єднання осіб та/або майна штучні утворення — організації, що наділяються цивільною право­здатністю і можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов’язки (цивільна дієздатність), бути позивачем та відповідачем у суді.

У ряді випадків учасником цивільних правовідносин виступає держава Україна. Це можливо, зокрема, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успадковує майно та ін. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть також виступати територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах, інші суб’єкти публічного права. Кожен із цих суб’єктів, як правило, висту­пає у правовідносинах через уповноважені органи (органи приватиза­ції, управління комунального майна, виконавчі комітети місцевих рад тощо).

За загальним правилом у цивільних правовідносинах беруть участь дві сторони — управомочена (активна) сторона і зобов’язана (пасивна) сторона. Управомочена сторона має певні права, в той час як зобов’язана виступає носієм відповідних обов’язків. Наприклад, за договором по­зики позикодавець має право вимагати від боржника повернення бор­гу, а боржник зобов’язаний борг повернути. Утім існує багато цивіль­них правовідносин, за якими кожна із сторін наділена правами та обов’язками одночасно. Такі правовідносини за своєю структурою є взаємними або двосторонніми. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцеві товар і має право вимагати передачі грошей. У свою чергу, покупець зобов’язаний пере­дати гроші і має право вимагати від продавця передачі товару.

Суттєву особливість у цьому аспекті має договір про спільну ді­яльність, учасники якого прагнуть досягти певної мети, що не супер­ечить законові (зокрема, збудувати житловий будинок, здійснити спіль­ний проект тощо). Привертає увагу та обставина, що в цьому договорі всі його учасники діють разом для досягнення спільної мети, у той час як в інших цивільних договорах цілі його учасників різноспрямовані (покупець має за мету купити річ (товар), а продавець — її продати; підрядник одержати гроші за виконану роботу, а замовник — резуль­тати такої роботи). З урахуванням наведеного вважають, що кожен з учасників договору про спільну діяльність не має права вимагати виконання договору для себе особисто і діяти тільки в своїх інтересах. Інтереси всіх учасників названого договору тісно пов’язані між собою, і кожен із них має однакові права та обов’язки.

Нерідко стороною правовідношення виступає не одна, а дві чи більше осіб (наприклад, два брати бажають разом придбати автомо­біль). Ця обставина не змінює загальної структури правовідношення, учасниками якого є управомочена та зобов’язана сторона. Тому не має значення один або декілька осіб беруть участь у договорі на боці кож­ної сторони. Вони діють як одна сторона правовідношення — покупець, продавець, наймач тощо. У цьому разі ми стикаємося з множинністю осіб у зобов’язанні. Така множинність може бути як активною (на боці управомоченої сторони виступає декілька осіб), так і пасивною (де­кілька осіб виступають на боці зобов’язаної сторони).