Контрольна частина: модуль II

2. 1. Буття це:

- існування тільки предметів матеріального світу;

- все існуюче, тобто всі види матерії і всі види ідей з ними пов'язані;

- вірогідність, очевидність того, що існує;

- існування явищ ілюзорної свідомості?

2.2. Античний філософ, який вважав, що буття вічно мінливе,
і знаходиться в постійному русі:

- Фалес,

- Геракліт,

- Платон,

- Демокріт,

- Анаксімандр,

- Ксенофан?

2.3. З позиції якого напряму в філософії вважається вірним
твердження «Матерія є постійна можливість відчуттів»?

- матеріалізму,

- ідеалізму,

- дуалізму,

- реалізму?

2.4. Поняття «матерія» являє собою:

- безглузду логічну конструкцію,

- тотожне з поняттям речовини,

- існування в можливості,

- об'єктивну реальність,

- конструкцію, що легко замінити поняттям буття?

 

2.5. Давньогрецький філософ, який визнав матерію першоос­
новою всього існуючого, але вважав її інертним початком, якому
протистоїть активний початок (форма):

- Геракліт,

- Сократ,

- Демокріт,

- Протагор,

- Арістотель?

2.6. Хто з античних філософів заперечував рух, переконував
у нерухомості світу, представляючи його у вигляді суцільно за­
повненої кулі:

- Фалес,

- Арістотель,

- Платон,

- Парменід?

2.7. Головним у визначенні поняття руху є:

- протиставлення небуттю,

- зміна взагалі,

- зміна форм мислення.

2.8. Виберіть правильне твердження:

- рух може існувати без матерії як енергія;

- рух може існувати поза часом;

- рух може відбуватися поза простором;

- рух є способом буття матерії, який здійснюється тільки у просторі і часі;

- матерія, рух, простір і час незалежні одне від одного явища.

2.9. Наукове уявлення про простір і час змінюється. Чи озна­
чає це, що простір і час не є об'єктивними, тобто незалежними від
свідомості, формами існування матерії:

-так, -ні?

2.10. Чи властиві мікросвітові просторо-часові форми:

- так,
-ні?

2.11. Філософське вчення, за яким вся природа одушевлена:

- гілозоїзм;

- сенсуалізм;

- скептицизм;

- герменевтика?

2.12. Який філософський напрям відстоює положення про те,
що свідомість є відображенням (усвідомленням) буття:

- реалізм;

- матеріалізм;

- ідеалізм;

- інтуїтивізм;

- дуалізм?

2.13. Яке із положень про походження людини та її свідомос­
ті є найбільш логічно обґрунтованим і підтверджується практи­
кою:

- людина стала людиною в процесі потреби відтворення виду;

- у результаті праці;

 

- у ході образотворчої діяльності, під час якої вона усвідом­лювала одномірний (лист), двомірний (живопис) і тривимірний (скульптура) простір;

- внаслідок втручання надприродних сил?

2.14. Виберіть правильне твердження:

- спочатку з'явилася свідомість, а потім виникло суспільство;

- спочатку виникло суспільство, а потім з'явилася свідомість;

- свідомість і суспільство незалежні одне від одного явища;

- виникнення свідомості і суспільства було єдиним, нерозри­вним процесом.

2.15. Який взаємозв'язок свідомості і мови:

- свідомість існує без мови;

- свідомість і мова - тотожні поняття;

 

- свідомість існує в нерозривному зв'язку з мовою;

- свідомість і мова не мають нічого спільного?

2.16. Система норм і оцінок поведінки людей у суспільстві з
позицій добра і зла, честі і безчестя це:

- право;

- мораль;

- релігія?

2.17. Мистецтво, функціонуючи в суспільстві, задовольняє
певнісоціальні потреби. Чи існує відмінність законів мистецтва та
суспільства?

- так;

- ні.

2.18. Монтеск'є писав, що релігія потрібна суспільству, тому
що під страхом пекельних мук учить людей доброчесності. Чи є
релігія і мораль тотожними?

- так;
-ні.

2.19. Який філософський напрям вважає, що головна роль у
пізнанні належить розуму:

- реалізм;

- номіналізм;

- раціоналізм;

- сенсуалізм;

- інтуїтивізм?

2.20. Який філософський напрям цілком або частково відки­дає можливість пізнання світу:

- раціоналізм;

- номіналізм;

- реалізм;

- сенсуалізм;

- агностицизм?

2.21. Відчуття визнаються єдиним джерелом пізнання:

- раціоналізмом;

 

- номіналізмом;

- реалізмом;

- сенсуалізмом;

- інтуїтивізмом?

2.22. Виберіть правильне твердження, відчуття це:

- символи;

- ієрогліфи;

- суб'єктивний образ об'єктивного світу;

- явище, незалежне від «речі в собі»?

2.23. Вчення, відповідно до якого знання може бути
почерпнуто тільки із самого розуму або з понять, властивих
розуму, називають:

- дуалізм;

- реалізм;

- раціоналізм;

- номіналізм;

- сенсуалізм?

2.24. З позицій матеріалізму істина — це:

- теоретична конструкція, плід угоди вчених;

- інструмент для досягнення конкретних цілей;

- вірне відображення дійсності;

- те, що відповідає думці більшості?

2.25. Критерієм істини вважається те, що погодиться:

- з думкою більшості;

- з практикою;

- з логікою розумної діяльності;

- з тим, що веде до успіху?

2.26. Німецький інженер В. Сіменс вважав неможливим вжи­
вання в авіації апаратів тяжеліше повітря, Г. Гельмгольц за допо­
могою математики довів цю неспроможність. Розвиток авіації ці­
лком спростувал їх докази. Що ж є критерієм істинності теорії:

- логічна обґрунтованість висновків;

- думка більшості;

 

- те, що веде до успіху;

- перевірка практикою?

2.27. Наукові знання змінюються від одного етапу їхнього
розвитку до іншого. Чи правильно визначати науку як систему
суб'єктивного знання?

-так,

- ні.

2.28. Починаючи з XVII ст. проблеми методу в пізнанні стали
в центрі уваги філософів. Які причини цього явища:

- відмовлення від релігії;

- розвиток науки;

-розвиток гуманізму;

-екологічна криза?

2.29. Рівень наукового пізнання, основними методами якого є
спостереження й експеримент, називається:

- теоретичний;

- повсякденний;

- емпіричний;

- інтуїтивний?

2.30. Наука, претендуючи на вірне відображення дійсності, не
відмовляється від методу ідеалізації (точковій електричний заряд,
ідеальний газ, абсолютно тверде тіло), тому що ідеалізовані
об'єкти дозволяють:

- використовувати метод дедукції;

- моделювати неіснуючі об'єкти, з метою більш глибокого вивчення реального об'єкта;

- використовувати метод спостереження?

2.31. Хто перший з античних філософів почав вживати по­
няття „діалектика":

- Арістотель;

- Геракліт;

- Демокріт;

- Платон;

- Сократ?

2.32. Фейербах, як відзначають дослідники, серйозно відно­
сився до гегелівської діалектики, тому тільки він «по-
справжньому» переборов стару філософію. Що було ним зробле­
но у філософії? Він, використовуючи свій талант і бачення світу:

- розвив гегелівську діалектику;

- використовував деякі її елементи;

- відкинув її як теологічну побудову;

- обгрунтував новий напрям у діалектиці?

2.33. Механічне об'єднання в єдине ціле різних, найчастіше
протилежних точок зору, філософських поглядів, політичних оці­
нок прийнято називати:

- монізмом;

- діалектикою;

- дуалізмом;

- еклектикою;

- плюралізмом?

2.34. Спосіб мислення, при якому те або інше вчення сприй­
мається як вічна істина:

- догматизм, -діалектика,

- еклектика,

- софістика?

2.35. До якого філософського напряму слід віднести вислов­
лення: «Протиріччя є категорією, що відноситься тільки до ком­
бінацій думки. У речах немає протиріччя»:

- матеріалізму;
-дуалізму;

- ідеалізму;

- номіналізму?

2.36. Геракліт у свій час дорікав Гомеру за те, що той поми­
лявся, коли молив, щоб боротьба зникла з лику Землі, бо, якби
молитва сповнилася, все загинуло б. Який підхід до світу розви­
вав Геракліт:

- еклектику,

- софістику,

- метафізику,

- діалектику?

2.37. Що чому передує:

- якісні зміни кількісним;

- кількісні зміни якісним;

- одночасна зміна кількості і якості?

2.38. Один мислитель-початківець дивувався: «Чому у світі
існують старі? Адже якщо людина сьогодні ще не стара, то і зав­
тра вона не може бути старою». Який закон діалектики не врахо­
вується при цьому: *

- єдності і боротьби протилежностей;

- переход кількісних змін у якісні;

- заперечення заперечення?

2.39. Діалектичне заперечення це:

- перехід від одного стану до іншого;

- знищення колишнього стану об'єкта зовнішніми факторами;

- зв'язок, наступність між старим і новим?

2.40. Чому закон заперечення заперечення не називають про­
сто законом заперечення, що підкреслюється в реальному процесі
розвитку введенням другого заперечення?

- руйнування старої якості,

- зв'язок, наступність між старим і новим,

- повторення пройденого на новій основі?

2.41. Елементи якого закону діалектики найбільш зримо ви­
являються в наступному висловленні Марка Твена: «Коли мені
було 15 років, я вважав, що мій батько знає все, а я - нічого, у 25
років я гадав, що знаю все, а батько мій - нічого, а коли мені ста­
ло 35 років, я побачив, що мій батько знає дещо»?

- єдності і боротьби протилежностей;

- переходу кількісних змін у якісні;

- заперечення заперечення?

2.42. Яке з наступних положень правильне:

- усе відбувається по необхідності, бо людьми вигаданий ідол випадковості, щоб прикрити ним свою нерозсудливість;

- все у світі відбувається випадково, необхідності не існує;

- те чи інше явище або необхідне, або випадкове, але не може бути тим і іншим одночасно;

- необхідність виявляється через масу випадків, випадковість є формою прояву необхідності?

2.43. Чи може випадковість стати необхідністю, а
необхідність випадковістю?

- так,

- ні.

2.44. Яку можливість мав на увазі Гегель, говорячи про те,
що можливо сьогодні ввечері Місяць упаде на Землю, тому що
вона, як тіло віддалене від Землі, може упасти вниз; можливо, що
турецький султан зробиться Папою Римським, тому що як люди­
на він може прийняти християнство і стати священиком?

- реальну,

- абстрактну (формальну),

- неможливе?

 

ПРОБЛЕМНО-ПОШУКОВА ЧАСТИНА: Модуль II

1. Обґрунтуйте: з позиції якого напрямку у філософії вважа­ється вірним твердження: «Матерія є постійна можливість від­чуттів»?

2. Прокоментуйте наступне положення Б. Рассела: «Існують серйозні підстави думати, що все в поводженні живої матерії мо­же теоретично бути обгрунтоване в термінах фізики і хімії».

 

3. Проаналізуйте наступне положення Монтеск'є: «Релігія потрібна суспільству, тому що під страхом пекельних мук учить людей доброчесності».

4. Прокоментуйте висловлення: «Протиріччя є категорією, що відноситься тільки до комбінацій думки. У речах немає про­тиріччя».

5. Проаналізуйте наступне положення: «Чим глибше ми до­сліджуємо індивідуальну свідомість, тим ширше і глибше пізнає­мо суспільне буття».

6. Дайте відповідь: яке філософське вчення твердить, що «об'єкт і суб'єкт», «річ і відчуття» не існують один без одного. Об'єкт і відчуття - це одне і те саме?

7. Як ви розумієте положення «абстрактної істини неіснує, істина завжди конкретна»?

8. Чи є правильним положення «Практика абсолютна і від­носна як критерій істини»?

9. Прокоментуйте наступне положення Р.Карнапа: «За днем завжди настає ніч; пори року повторюються в тому ж порядку; вогонь відчувається як гарячий; предмети падають, коли ми їх випускаємо з рук і т.д. Закони науки є не що інше, як твердження, що відображають ці регулярності так, наскільки це можливо».

 

10. Проаналізуйте наступне положення: «Сутність - явище істотне».

11. Про який вид заперечення йдеться в наступному виразі: «В ім'я нашого Майбутнього - спалимо Рафаеля, зруйнуємо му­зеї, розтопчимо мистецтва квіти»?

ДОКАЗОВА ЧАСТИНА: Відповіді на тести модуля II

2.1. - все існуюче, тобто всі види матерії і всі види ідей з ними пов'язані; 2.2. - Геракліт; 2.3. - ідеалізму; 2.4. - об'єктивну реальність; 2.5. - Арістотель; 2.6. - Парменід; 2.7. - зміна взагалі; 2.8. - рух є спосіб існування матерії, здійснюваний тільки в прос­торі і часі; 2.9. - ні; 2.10. - так; 2.11. - гілозоїзм; 2.12. - матеріа­лізм; 2.13. - у результаті праці; 2.14. - виникнення свідомості і суспільства було єдиним, нерозривним процесом; 2.15. - свідо­мість існує в нерозривному зв'язку з мовою; 2.16. - мораль; 2.17. - так; 2.18. - ні; 2.19. - раціоналізм; 2.20. - агностицизм; 2.21. - сенсуалізмом; 2.22. - суб'єктивний образ об'єктивного сві­ту; 2.23. - раціоналізм; 2.24. - вірне відображення дійсності; 2.25. -з практикою; 2.26. - перевірка практикою; 2.27. - ні; 2.28. - розвиток науки; 2.29. - емпіричний; 2.30. - моделювати неіснуючі об'єкти з метою більш глибокого вивчення реального об'єкта; 2.31. - Сократ; 2.32. - відкинув її як теологічну побудову; 2.33. - еклектикою; 2.34. - догматизм; 2.35. - ідеалізму; 2.36. -діалектику; 2.37. - одночасна зміна кількості і якості; 2.38 - пере­ходу кількісних змін у якісні; 2.39. - зв'язок, наступність між ста­рим і новим; 2.40. - повторення пройденого на новій основі; 2.41. - переходу кількісних змін у якісні; 2.42. - необхідність ви­являється через масу випадків, випадковість є форма прояву не­обхідності; 2.43. -так; 2.44. - абстрактну (формальну).

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Модуль III. Соціальна філософія

Тема 11. Природа як предмет філософського дослідження

1. Поняття природи і суспільства.

2. Проблема взаємозв'язку природи і суспільства.

3. Екологічна криза і шляхи виходу з неї.

При розгляді питання "Поняття природи і суспільства" слід виходити з того, що проблеми взаємозв'язку природи і суспільст­ва стали сьогодні глобальними, такими, що пов'язують воєдино увесь світ.

Природа у широкому розумінні - це об'єктивна дійсність в усьому різноманітті її форм, тобто весь матеріальний світ, що оточує людину.

Не всі структурні частини цього світу - Земля, сонячна сис­тема, Галактика і Всесвіт у цілому, є однаково актуальними для людини. Вони по-різному впливають на життя людей. Тому у ву­зькому значенні, під природою розуміють сукупність природних умов існування і розвитку людини і суспільства (географічне се­редовище).

Останнім часом, говорячи про природу, використовується поняття навколишнього середовища (довкілля). Навколишнє се­редовище - це географічне середовище у поєднанні з середови­щем "штучним", тобто створеним людиною.

Роль природного середовища в житті суспільства важко пе­реоцінити. Природа є джерелом енергетичних, промислових і сільськогосподарських ресурсів, впливає на розміщення підпри­ємств видобувної промисловості і специфіку сільськогосподарсь­кого виробництва, а через це - багато в чому визначає процес розселення людства. Крім того, природа через властиву їй циклі­чність (зміна дня і ночі, зими - літом тощо) змушує людей підко­рятися цій циклічності.

Природа, для якої характерні такі процеси, як землетруси, тайфуни, бурі, урагани, може бути, руйнівною силою, що знищує плоди людської праці.

Досить важливим, нарешті, є те, що природа є основою всіх людських знань про світ.

Залежність людини від природи є об'єктивним чинником, що діє протягом усієї людської історії. Без природного середовища людина не може існувати.

Суспільство є специфічною частиною об'єктивної дійсності, що відокремилася від природи. Крім біологічних передумов, для суспільства необхідні матеріальні елементи, такі як спосіб вироб­ництва, і духовні елементи у вигляді моральних, правових, нау­кових, релігійних, філософських та інших поглядів. У цьому ро­зумінні суспільство - це соціальна система, що включає в себе сукупність усіх соціальних, економічних і духовних відносин лю­дей, що складаються на основі даного способу виробництва, спо­собу життя і соціокультурної сфери (науки, культури, політич­них, правових, етичних, релігійних та інших поглядів).

Природа і суспільство постійно взаємодіють. Основною фор­мою взаємозв'язку між ними є людська праця, коли людина регу­лює обмін речовиною між суспільством і природою.

При розгляді питання "Проблема взаємозв'язку природи і суспільства" доцільно знати, що з глибокої давнини мислителі намагалися визначити місце людини в системі природи. Частина з них вважала, що людина, будучи продуктом природи, є її не­від'ємною частиною. Інші протиставляли людину природі, вва­жали, що вона повинна панувати над природою (у 20 - 30-х роках XX ст. в СРСР існувало навіть гасло: "Свободу отримаємо, при­роду навчимо").

Якщо додати до цього, що людині взагалі властиве уявлення про те, що природа є невичерпним резервуаром благ, то стає зро­зумілим, чому екологічні (екологія - вчення про взаємозв'язок живих організмів з навколишнім середовищем) погляди і став­лення людини до природи довгий час залишалися на примітив­ному, архаїчному рівні.

Одночасно протягом всієї історії залежність людини від при­роди, як правило, сприймалася як прояв могутніх, надприродних сил.

 

Вирішуючи питання про взаємодію природи і суспільства, окремі соціологи, представники так званого географічного детер­мінізму, абсолютизували роль природного оточення, вважали осно­вою розвитку суспільства географічне середовище. Вони (Ж. Боден, Ш. Монтеск'є, Л.І. Мечников) вважали, що географічне середовище визначає свідомість людей, їхній державний устрій і вдачу. Вони не враховували того, що природа, по-перше, змінюється більш повіль­ними темпами, ніж суспільство; по-друге, людина є діяльною істо­тою, яка активно впливає на природу.

Географічний детермінізм в сучасних умовах проявляється в геополітиці й особливо в астрології.

Демографічний детермінЬм при поясненні громадського життя абсолютизує роль народонаселення. Зокрема, послідовни­ки священика й економіста XVIII ст. Мальтуса, так звані новома-льтузіанці, намагаються довести, що наявність "надлишкового" населення (а не стан економіки і форми керування суспільством) є причиною убогості і соціальної незахищеності людей.

Студенту слід зрозуміти, що географічне середовище і наро­донаселення відіграють важливу роль у житті людства. Однак ос­новні джерела розвитку суспільства слід шукати не у цих факто­рах, а в закономірностях функціонування і розвитку самого сус­пільства, в економіці, політиці, культурі.

При розгляді питання "Екологічна криза і шляхи виходу з не'ї" слід враховувати, що, розвиваючи продуктивні сили, людина залучає до процесу виробництва все нові й нові різновиди речо­вини природи, використовуючи природні ресурси з наростаючою інтенсивністю.

Науково-технічна міць людської цивілізації з особливою го­стротою ставить завдання відповідальності людини перед природою. За своїми наслідками вплив людини на навколишнє середовище перевищує силу впливу на природу потужних геоло­гічних і космічних процесів. При цьому розширюються просто­рові межі освоєння природи людиною, поширюючись вшир і вглиб. Відбувається інтенсивне використання природних ресур­сів, що, в свою чергу, призводить до забруднення природного се­редовища. Природа вже не в змозі утилізувати відходи. У резуль­таті людська активність усе більше перетворюється на силу, що загрожує знищити людство.

Небачений раніше масштаб змін у природному середовищі приводить до того, що людина усе більше відчуває на собі нега­тивну реакцію з боку природи. Матір-природа виявляється злою мачухою, як, наприклад, у зоні аварії Чорнобильської АЕС. Там, як і до аварії, на деревах щебечуть птахи, бродять тварини, у лі­сах повно грибів і ягід, але життя людини під загрозу, а дари при­роди стали для неї смертельно небезпечними.

В сучасних умовах людському життю загрожує екологічне лихо не тільки в таких регіонах, як зона навколо Чорнобиля. Для людства усе більш зримою стає екологічна криза - криза середо­вища, в якому живе людина.

В умовах, коли негативний вплив на природу стає все загроз­ливішим, людство поступове починає усвідомлювати, якою неве­ликою є наша планета і як все на ній взаємопов'язано. Вона ніби космічний корабель, але корабель з істотним недоліком - у нього немає відсіку для видалення відходів. За забруднення навколиш­нього середовища розплачуватися тим, хто живе зараз, і наступ­ним поколінням людей.

Усвідомлення цього актуалізує значення боротьби із забруд­ненням природного середовища і порушенням у ньому екологіч­ної рівноваги. Неодноразово ці проблеми обговорювалися на за­сіданнях ООН. У червні людство відзначає Міжнародний день захисту біосфери, а в квітні - День навколишнього середовища (довкілля).

На жаль, наука і сьогодні не може вказати шляхи виходу з екологічної кризи. Нерідко вчені стверджують, що вихід - у впровадженні безвідходних технологій. Але сучасне виробницт­во, запровадивши такі технології (цю схему людині підказала природа, у якої відходи одного процесу є основою для іншого), зможе сповільнити, але не відвернути екологічну кризу, адже промисловість нерідко використовує ресурси, які не поновлю­ються - вугілля, нафту, сланці. Значить, безвідходне виробницт­во, незважаючи на всю його привабливість, не є панацеєю від екологічного лиха.

Слід пам'ятати, що екологічні проблеми - це проблеми глоба­льні. Для їх вирішення необхідне поєднання зусиль усього людства і мирне співіснування, а також подальший розвиток науки, тех­ніки і нових енерго- та ресурсозберігаючих технологій.

 

Деякі дослідники перед загрозою екологічної кризи, що очі­кує людство, проповідують тезу: "Назад до природи". Цю пози­цію прийнято називати руссоїстською, або неоруссоїстською, то­му що вона проголошена видатним просвітителем XVIII ст. Ж.-Ж.Руссо.

Але за будь-яких часів теза "Назад до природи" була утопіч­ною, нерідко реакційною, а в сучасних умовах ще й антигуманіс­тичною. Справа в тому, що людина не може обійтися без застосу­вання техніки, розвитку виробничих сил. Без цього вона прире­чена на загибель. Ті, хто виступає за обмеження прогресу, поси­лаючись на необхідність збереження природи, фактично вислов­люють недовіру до людини, до її творчих сил і розуму. їх покло­ніння природі виходить за розумні межі.

Людина є в цьому світі творцем, а не сторожем. Вона не мо­
же перетворити природу на заповідник. її завдання полягає в ін­
шому. У давнину за ідеал, гідний мудреця, вважалося жити в зла­
годі з природою. Так що більш правильною була б теза "Уперед
до природи". fl

Природу не треба завойовувати, але не слід перетворювати її за своїм (на кожному історичному етапі досить обмеженим) ро­зумінням цього перетворення, а необхідно навчитися жити і ді­яти в гармонії з природою, необхідні нові підходи до розуміння ролі природи в житті людства.

Сучасна людина, через умови свого буття, все більше відго­роджується від "першої" і живе у перетвореній нею "другій" при­роді. Однак ця природа не повинна входити в конфлікт з "пер­шою". А для цього належить створити здорове для людини сере­довище, яке забезпечить максимальні можливості для її розвитку.

Екологічні проблеми в XXI ст., що тільки почалося, будуть загострюватися. Нерідко їх вирішення потребує скорочення соці­альних програм або відсуне їх на другий план. Отже, людина по­винна навчитися жити (мислити і діяти) у гармонії з природою, не порушуючи рівноваги в природному середовищі. Від цього за­лежить її майбутнє. Тільки гармонійні взаємовідносини з приро­дним середовищем уможливлять подальше існування людства на

планеті.

# # #

Довідкова література:

Современный философский словарь. - М., 2004. Ст.: «Зако­ны общественные», «Природа», «Ноосфера», «Общество», «Со­циальное».

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., лхл. іл\.

«Природа», «Экология социальная».

Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. Ст.: «Природа», «Екологія», «Екологічна політика», «Философія екології».

 

Тема 12. Суспільство: основи філософського аналізу

1. Суспільство як підсистема об'єктивної реальності.

2. Проблема побудови теоретичної моделі суспільства.

3. Соціальне пізнання і його специфіка.

При вивченні питання "Суспільство як підсистема об'єкти­вної реальності" особливу увагу слід звернути на те, що суспіль­ство виникло в результаті процесу становлення людини, виділен­ня її з природи і може розглядатися як підсистема об'єктивної ре­альності, але такої, що має певну специфіку.

Ця специфіка полягає в тому, що суспільство, на відміну від природних об'єктів, потребує для свого існування виробництва, що постійно поновлюється. Для виробництва необхідні фізіологі­чні і біологічні передумови. Однак не вони визначають сутність матеріального виробництва. Промислові комплекси, які є голо­вним інструментом впливу людини на природні об'єкти, створені людиною, а не природою. У процесі матеріального виробництва людина є перетворювачем природи.

Тварини так само змінюють природу, але змінюють через свою присутність. Так, мавпи за допомогою тонких листів виву-джують із гнізд термітів, а використовуючи пережоване листя ви­готовляють щось подібне до гумки для добування води. Однак тварини не тільки не удосконалюють від покоління до покоління знаряддя праці, а й не змінюють свого тваринного способу життя, пристосувального відносно природи.

Для людини та або інша форма постійного контакту з приро­дою є разом з тим і певним способом життя. Змінюючи знаряддя праці, за допомогою яких людина впливає на довкілля, вона змі­нює свій спосіб життя. Крім того, у знаряддях праці і продуктах діяльності вона "матеріалізує", фіксує свою психологію, свій сві­тогляд.

Для суспільства, як специфічної підсистеми об'єктивної реа­льності, характерна наявність раціональних, духовних елементів у вигляді філософських, релігійних, естетичних, екологічних ідей та відповідних їм відносин й інститутів (установ).

Будь-яка підсистема, у тому числі і суспільство, може роз­глядатися як система, що є нерозривною єдністю її складових елементів. Особливості системи не зводяться до простої суми елементів, що її складають. Відносно зовнішнього світу, у даному випадку - відносно ставлення суспільства до природи, система виступає як щось ціле.

Таким чином, суспільство, з одного боку, є нерозривною складовою частиною єдиного цілого - природи. З іншого боку, вийшовши внаслідок тривалої еволюції з надр природи, суспільс­тво, у свою чергу, є певною системою елементів.

Існування будь-якої системи завжди засноване на взаємозв'я­зку елементів, що її складають. Момент зв'язку і взаємодії елеме­нтів системи прийнято називати відносинами. Виходячи з цього, можна сказати, що суспільство, як цілісний соціальний організм, є соціальною системою, що включає в себе безліч соціальних відносин і взаємозв'язків, носіями яких є людина, і соціальні прошарки і групи, що утворюються людьми. Суспільство форму­ється і функціонує на основі певного способу виробництва, соці-окультурної сфери і способу життя.

Через те, що виробництво матеріальних благ і функціонуван­ня суспільства як соціальної системи не може здійснюватися без людського (суб'єктивного) фактора, то саме життєдіяльність лю­дини є специфічним способом існування суспільного (соціально­го) як матеріального носія соціальної форми руху.

Переходячи до питання "Проблема побудови теоретичної моделі суспільства", слід пам'ятати, що суспільство - не тільки специфічна, а й надзвичайно складна система. Пізнання цієї сис­теми має певні особливості.

Теоретичний, науковий аналіз суспільства як певної системи відбувається на базі конкретної ідеальної моделі. Кожна галузь науки фактично створює свою модель, або теоретичний об'єкт. Іншими словами, розглядається не весь об'єкт - соціальний орга­нізм, а тільки якась конкретна його частина. Так, для істориків реальний історичний процес постає не сам по собі, а через окремі фрагменти дійсності: архівні матеріали, документи, пам'ятники культури. Для економістів економіка має вигляд цифрових ви­кладень, статистисних матеріалів.

 

Дослідники не ставили і не ставлять за мету охопити весь об'єкт. Розглядаючи його під певним кутом зору, як ідеальну мо­дель, дослідники вони мають аналізувати явища "у чистому ви­гляді".

Ідеальна або теоретична модель того чи іншого фрагмента суспільства і реальне суспільство відрізняються. Однак аналіз моделі дозволяє виявити істотне, закономірне в об'єкті, не заблу­кати в складному лабіринті соціальних явищ, фактів і подій.

Студенту слід знати, що світоглядною основою побудови і наступного вивчення теоретичної (ідеальної) моделі суспільства є натуралізм, ідеалізм і матеріалізм.

Натуралізм закономірності функціонування і розвитку сус­пільства намагається пояснити законами природи. Він виходить з того, що природа і суспільство єдині, а отже, немає розходжень у функціонуванні природного і соціального.

Ідеалізм вважає свідомість (абсолютну ідею або комплекс відчуттів) кінцевуоюі визначальною причиною, соціального роз­витку.

Матеріалізм приймає за основу суспільне буття, реальний процес життя людей, який грунтується на певному способі виро­бництва, рівень розвитку культури, спосіб життя, що склався, і відповідний йому менталітет, тобто склад розуму, характер по­чуттів і мислення.

Кожний з розглянутих вище світоглядних підходів має свої раціональні моменти, завдяки яким були дані пояснення соціаль­них процесів, зроблені реальні кроки в пізнанні суспільства.

Студенту необхідно критично ставитися до цих підходів і вміти аргументовано обґрунтовувати сильні сторони і недоліки кожного з них.

При вивченні питання "Соціальне пізнання і його специфі­ка" слід пам'ятати, що пізнання закономірностей суспільства має конкретну специфіку порівняно з пізнанням явищ природи.

У суспільстві діють люди, наділені свідомістю і волею, тут неможливо повне повторення подій. На результати пізнання впливає діяльністьї політичних партій, всіляких економічних, по­літичних та військових блоків і союзів. Соціальні експерименти мають колосальні наслідки для людей, співтовариств і держав, а за певних умов — і для всього людства.

Однією з особливостей соціального розвитку є його багатова-ріантність. На перебіг соціальних процесів впливають різні приро­дні, а особливо соціальні фактори, свідома діяльність людей.

Дуже коротко специфіка соціального пізнання може бути ви­значена так:

1. У соціальному пізнанні неприпустима абсолютизація природ­ного або соціального, зведення соціального до природного, і навпаки. У той же час слід пам'ятати, що суспільство - така ж об'єктивна реа­льність, як і природа, тож не можна їх протиставляти.

2. Соціальне пізнання, маючи справу не з речами, а з відно­синами, нерозривно пов'язане з цінностями, установками, інтере­сами і потребами людей.

3. Соціальний розвиток має альтернативи, різні варіанти сво­го розгортання. Одночасно існує безліч світоглядних підходів до їх аналізу.

4. У соціальному пізнанні значну роль відіграють методи і прийоми дослідження соціальних процесів і явищ. Характерною їх особливістю є високий рівень абстракції.

Основна мета соціального пізнання — виявлення закономір­ностей суспільного розвитку і на їх основі - прогнозування шля­хів подальшого розвитку суспільства. Суспільні закони, що діють в соціальному житті, власне, як і в природі, є повторюваним зв'я­зком явищ і процесів об'єктивної реальності.

Відмінність законів суспільства від законів природи полягає в тому, що соціальні закони не мають жорсткої спрямованості. Вони, визначаючи основну лінію розвитку суспільства (соціаль­них процесів), виявляються як тенденції. Суспільні закони є пе­реконливою ілюстрацією того, як необхідність виявляє себе через масу випадків.

Студенту варто усвідомити, що пізнання законів суспільного розвитку відкриває широкі можливості для їх використання в со­ціальній практиці. Соціальні закони як об'єктивні феномени ді­ють і впливають на долі людей. Чим глибше і повніше вони бу­дуть пізнані, тим більш вільною буде діяльність людей, тим знач­нішою можливість їх використання в управлінні соціальними процесами в інтересах усього людства.

# # #

 

Довідкова література: Современный философский словарь. - М., 2004 Ст ■ «Зако­ны общественные», «Натурализм», «Общество», «Отношение» «Онтология социальная», «Связи социальные»..

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М, 2001 Ст ■ «Общество», «Идеальный объект», «Закономерность истори­ческая», «Субъект социальный».

Філософський енциклопедичний словник. - К 2002 Ст • «Суспільство», «Суспільне буття і суспільна свідомість».

Тема 13. Суспільство як система, що розвивається

1. Поняття суспільного виробництва. Спосіб виробництва і його структура.

2. Основа буття людського суспільства.

3. Політична система суспільства, її структура.

При вивченні питання "Поняття суспільного виробництва. Спосіб виробництва і його структура" належить звернути увагу на з'ясування положення, що існування суспільства неможливе без виробництва матеріальних і духовних благ.

Суспільне виробництво - це свідома, цілеспрямована діяль­ність суспільства з виробництва речей, ідей, відносин між людь­ми з метою функціонування і подальшого розвитку індивідуаль­ного і суспільного буття. Воно містить у собі два види людської діяльності: матеріальне виробництво, у процесі якого людина самостверджується практично, і духовне виробництво, яке є теоретичним буттям людини.

Пріоритетне положення в структурі суспільного виробницт­ва посідає матеріальне виробництво. Матеріально-практична дія­льність людей є цілеспрямованим, соціально-організованим про­цесом, за допомогою якого люди, застосовуючи знаряддя праці, перетворюють предмети природи з метою задоволення своїх по­треб.

Основою матеріального виробництва є конкретний спосіб виробництва, який характеризує специфіку перетворення люди­ною речовини природи в суспільний продукт.

Спосіб виробництва є єдністю двох соціальних феноменів - продуктивних сил і виробничих відносин. Визначальною сторо­ною цієї єдності є продуктивні сили. Продуктивні сили відо­бражають ставлення людей до предметів і сил природи. їх еле­ментами є люди (з їх знаннями, досвідом і виробничими навич­ками), засоби виробництва (знаряддя, предмети праці й інфра­структура виробництва) і наука (яка сприяє скороченню потреб в сировині, робочій силі, часі).