РОЗДІЛ 1. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку

КУРСОВА РОБОТА

з теорії та методики фізичного виховання

на тему:

«Методика РОЗВИТКУ СИЛИ в ШКОЛЯРІВ»

 

Студента 4 курсу, групи ФВ – 41

напряму підготовки (спеціальності)

фізичне виховання

Мондрика О.В.

 

Керівник: доцент, к.н.ф.в.

Мочернюк В.Б.

 

Національна шкала: ______________

Університетська шкала: ___________

Оцінка ECTS: ____

 

м. Коломия – 2016 рік

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................... 3 РОЗДІЛ 1. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку…………………………….......................................................5

1.1 Анатомічні зміни дитини молодшого шкільного віку…………………...5

1.2. Психічний розвиток дітей молодшого шкільного віку................................ 8

1.3 Сила як фізична якість, загальна характеристика..........................................9

РОЗДІЛ 2. Методика розвитку та засоби вдосконалення сили ………......14

2.1. Методика розвитку сили................................................................................14

2.2. Засоби вдосконалення сили...........................................................................16

2.3. Методика розвитку сили в учнів молодших класів...............................18

2.4. Методика розвитку сили в учнів 5-9 класів….........................................25

2.5. Методика розвитку сили в учнів 10-11 класів…………………………….27

2.6. Контроль силових можливостей та особливостей методики у школярів…………………………………………………………………………32

ВИСНОВКИ..........................................................................................................35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................38

ВСТУП

У загальній системі всебічного розвитку людини фізичне виховання дитини займає важливе місце. Саме в дошкільному віці закладаються основи здоров’я, фізичного розвитку, формуються рухові навички, створюється фундамент для виховання фізичних якостей.

Для досягнення поставленої мети, у процесі фізичного виховання школярів передбачається вирішення комплексу завдань, які поділяються на оздоровчі, освітні та виховні.

Оздоровчі завдання спрямовані на охорону життя і зміцнення здоров’я дитини. Вони сприяють гармонійному психосоматичному розвитку, вдосконалення захисних функцій організму, підвищення стійкості до різних захворювань, несприятливим впливів зовнішнього середовища, підвищенню працездатності.

Освітні завдання передбачають формування необхідних знань, рухових умінь і навичок; оволодіння елементарними знаннями про свій організм, ролі фізичних вправ в його житті, способах зміцнення власного здоров’я. До вирішення освітніх завдань відносять також розвиток фізичних якостей (швидкості, сили, гнучкості, витривалості, спритності) і рухових здібностей – функції рівноваги, координації рухів.

Виховні завдання включають формування інтересу і потреби в заняттях фізичними вправами, моральних основ особистості, виховання морально-вольових якостей, здійснення естетичного та етичного виховання [6].

Актуальність теми. Удосконалення системи фізичного виховання школярів багато в чому визначається рівнем наукової обгрунтованості методів фізичної підготовки дітей цього віку. Досі теорія і методика шкільного виховання була перекладанням теорії та методики фізичної культури і пристосуванням її положень до фізичного виховання школярів.

Однак розробка самих методів неможлива без знань характеру розвитку основних фізичних якостей у залежно від багатьох чинників, але особливо від рухової активності дитини.

У той же час в недостатній мірі вивчені вікові особливості розвитку рухових здібностей дітей, відмінності у фізичному вихованні та навчанні дітей кожного року життя.

Саме в дитячому віці формуються життєво важливі базові, локомоторним навички та вміння, створюється фундамент рухового досвіду, освоюється абетка руху, з елементів якої згодом формується вся рухова діяльність людини.

Якщо врахувати, що рухова активність дітей та силова підготовленість є важливим аспектом у розвитку гармонійно розвиненої дитини, то стає очевидною необхідність аналізу даної теми.

Об’єкт дослідження. Діти 6-10 років, які відвідують загальноосвітні заклади.

Предмет дослідження. Основні засоби і методи розвитку сили дітей 6-10 років з урахуванням індивідуально-типологічних особливостей організму для подальшого вдосконалення процесу фізичного виховання дошкільнят.

Методи дослідження. Теоретичні (аналіз літератури з проблеми дослідження).

Завдання:

1. розглянути головні характеристики вдосконалення сили як фізичної якості;

2. охарактеризувати вікову динаміку розвитку сили у школярів;

3. розглянути головні методи і засоби розвитку силових здібностей школярів різного віку;

4. розглянути, тестування для якісної і кількісної оцінки сили у дітей різного віку.

Ряд використаної і опрацьованої літератури:. Бузюн А. И. «Развитие силовых способностей у учащихся»; Воячецкий З. «Развивая силу»; Мирончук Б.А. «Развиваем силу и другие необходимые качества: (упражнения с гимнастической скамейкой)»; Линець М.М. «Основи методики розвитку рухових якостей».

Методика розвитку сили

У методиці виховання сили існує декілька напрямків, кожен з яких спрямований на вдосконалення певного фактора, від якого вона залежить. Розглянемо кожен з них.

Методика розвитку максимальної сили шляхом збільшення м’язової маси. Цей напрямок у методиці силової підготовки в літературі ще називають методом повторних зусиль. Він полягає у такій організації тренувального процесу, яка сприяє інтенсивному розщепленню білків у м’язах, продукти розпаду яких стимулюють їх синтез у період відновлення з наступною компенсацією міозину і відповідним зростанням м’язової маси.

Цей шлях розвитку максимальної сили найдоцільніший у фізичному вихованні дітей та підлітків, оскільки сприяє не тільки вдосконаленню їх сили, але й загальному зміцненню функціональних можливостей вегетативних систем.

Позитивними сторонами цього шляху збільшення м’язової сили є також:

• можливість контролювати техніку виконання рухових дій;

• зниження небезпеки одержати травму;

• можливість уникати натужувань, які негативно позначаються на здоров’ї учнів.

Найефективнішими засобами силової підготовки є вправи:

• з обтяженням масою предметів;

• з подоланням опору еластичних предметів;

• на спеціальних тренажерах. Досить ефективними є також вправи:

• з опором партнерів;

• у подоланні опору маси власного тіла;

• у подоланні опору маси власного тіла з додатковими обтяженнями.

У процесі силової підготовки учнів використовують інтервальний та комбінований методи. При цьому величина опору підбирається індивідуально і повинна бути такою, щоб конкретний учень міг долати його протягом 25-30 с до втоми. Така тривалість роботи призводить до вичерпання засобів фосфогенів і активізації розщеплення білків. Тривалість до 10 с і більше 40-45 с не сприяє ефективному зростанню м’язової маси.

Велике значення для розвитку м’язової маси має темп виконання вправ. Найвищого тренувального ефекту можна досягнути при виконанні долаючої фази рухової дії за 1,0-1,5 с, а поступливої – за 2,0-3,0 с. при такому темпі на одноразове виконання вправи витрачається від 3,0 до 4,5 с. Якщо отриману тривалість роботи (20-35 с) поділити на оптимальну тривалість одного повторення, то одержимо необхідну кількість повторень в одному підході, що складає від 6-8 до 10-12 разів (рис. 12).

Кількість підходів у роботі з початківцями складає 2-3; з підготовленими особами – до 5-6 на одну групу м’язів. В одному занятті рекомендують проробляти не більше однієї третини скелетних м’язів. Між підходами застосовується активний екстремальний інтервал відпочинку (відновлення ЧСС до 101-120 уд/хв). Між серіями вправ для різних груп м’язів – повний комбінований інтервал відпочинку (91-100 уд/хв).

При активному відпочинку виконують повільну ходьбу, дихальні вправи, вправи на розслаблення і розтягування.

Програма силової підготовки*, яка складається на 4-6 тижнів і після досягнення адаптаційних процесів повинна мінятись, може будуватись або за принципом комплексного розвитку різних м’язових груп, або почергового

розвитку певних м’язових груп.

При комплексному розвитку різних м’язових груп тижнева програма може на суміжних заняттях передбачати вплив на різні групи м’язів. Наприклад: 1-ше заняття – м’язи рук і плечового пояса; 2-ге – м’язи тулуба; 3-тє – м’язи ніг і тазу. У подальших заняттях цей цикл повторюється протягом 4-6 тижнів. Така побудова системи суміжних занять досить ефективна у роботі з початківцями.

При почерговому розвитку певних м’язових груп на кожному занятті протягом 4-6 тижнів розвиваються одні і ті ж м’язові групи. Коли досягнуто необхідного тренувального ефекту, переходять до розвитку інших груп м’язів, а для збереження досягнутого тренувального ефекту слід продовжувати виконання силових вправ для уже розвинутих м’язів, але з навантаженням, Що становить 30-40 % від тих, що мали місце у розвиваючому циклі.

Треба зауважити, що при будь-якій системі побудови занять великі повторні навантаження на одні і ті ж групи м’язів варто планувати один раз на 2-3 доби.

 

Засоби вдосконалення сили

При розвитку сили використовують фізичні вправи виконання яких вимагає від учнів більшої величини зусиль, ніж у звичайних умовах. Ці вправи називають силовими.

Вправи з обтяженнями масою власного тіла не вимагають спеціального устаткування, не викликають ризику травм та перенавантажень і тому широко використовуються у практиці фізичного виховання учнів на початковому етапі їх силової підготовки.

Вправи з обтяженням масою предметів дозволяють дозувати величину зусиль відповідно до індивідуальних можливостей учнів. Велика різноманітність вправ дозволяє ефективно впливати на розвиток різних м’язових груп і всіх видів силових здібностей.

Вправи з обтяженням опором зовнішнього середовища. До них належать рухові дії, в яких величина обтяження не лімітована точно визначеними межами (біг вгору, по піску, снігу, воді).

Вправи у подоланні опору еластичних предметів ефективні для розвитку м’язової маси, а отже і максимальної сили,але менш ефективні для розвитку швидкої сили і непридатні для розвитку вибухової сили та негативно впливають на міжм’язову координацію.

Вправи у подоланні опору партнера, їх особлива цінність полягає у тому, Що, виконуючи їх, учні змушені проявляти значні вольові зусилля, змагатись У вмінні застосовувати силу для вирішення конкретних рухових завдань. Вправи у самоопорі. їх суть полягає в одночасному напруженні м’язів синергістів та антагоністів певного суглоба. Вони можуть виконуватись в режимі статичного напруження або у напруженому повільному русі по всій його амплітуді.

Вправи з комбінованим обтяженням. Дана група засобів дозволяє досягти варіативності впливу і цим підвищити емоційність та підвищити ефективність тренувань. За їх допомогою можна вирішувати завдання спеціальної силової підготовки. Наприклад, стрибки з обтяженням сприяють розвитку вибухової сили у відштовхуванні.

Вправи на тренажерах. Сучасні тренажери дозволяють виконувати вправи з точно дозованим опором як для окремих груп м’язів, так і загального впливу та вибірково впливати на розвиток певної силової здібності. Застосування тренажерів підвищує емоційне тло занять. Ізометричні вправи набули широкої популярності у 60-ті роки. Пізніше інтерес до них дещо знизився. В ізометричних напруженнях можна досягти тренувального ефекту при менших, ніж у динамічних вправах, витратах енергії. Це дозволяє використати невичерпану енергію на вирішення інших педагогічних завдань, або виконати більшу кількість силових вправ. При цьому застерігаємо, що ці вправи, особливо з субмаксимальним і максимальним напруженням, недоцільно застосовувати в заняттях з дітьми, підлітками, літніми людьми та особами, які мають порушення у роботі серцево-судинної системи, оскільки вимагають тривалої затримки дихання і натужування. При використанні ізометричних вправ найбільший приріст сили м’язів спостерігається лише у тих положеннях ланок тіла, у яких виконувались ізометричні напруження.

 

ВИСНОВКИ

1. Без прояву м’язової сили людина не може виконати жодної рухової дії. Від рівня розвитку сили певною мірою залежить прояв інших рухових якостей.

В теорії фізичного виховання поняття "сила" застосовується для якісної характеристики довільних рухів людини, які спрямовані на вирішення конкретних рухових завдань.

При виконанні рухових дій м’язи людини виконують чотири основні різновиди роботи В основі методики удосконалення здатності до реалізації силових якостей у професійній діяльності є принцип сполученості впливу, суть якого зводиться до підвищення функціональної підготовленості і становлення основних складових технічної майстерності при одночасному розвитку силових, якостей. Якщо принцип сполученості впливу дотримується, то рівень підготовленості, що зростає, тісно пов’язується із технічною майстерністю, утворюючи досить злагоджену систему. Порушення цього принципу, навпаки, призводить до розлагодження цих показників.

Визнаючи, що в системі силової підготовки можуть знайти застосування різноманітні методи і методичні прийоми, використовуватися різні вправи, обтяження і тренажери, варіюватися параметри навантажень при виконанні окремих вправ, сумарний обсяг силової роботи в усіх структурних утвореннях тренувального процесу тощо, ніколи не слід забувати про необхідність строгої відповідності силової підготовки специфіці виду діяльності. Це виражається, перш за все, у переважному розвитку тих силових якостей, у тих проявах і поєднаннях, які диктуються ефективною професійною діяльністю.

В 1-4 класах основну увагу рекомендується направити на гармонічне формування м’язової системи, забезпечити правильну поставу, в 5-9 класах необхідно збільшувати акцент на розвиток швидкісно-силових можливостей, а в 10-11 – на розвиток власно-силових можливостей та силової витривалості.

Основними засобами виховання сили у дітей шкільного віку є фізичні вправи: без предметів; з предметами, використовуючи їх вагу або пружні властивості; з подоланням власної ваги; з подоланням опору партнера.

Для молодших школярів найхарактерніші вправи з основної гімнастики, елементи акробатики, вправи з набивними м’ячами.

Для підлітків (середній шкільний вік) до вищезгаданого арсеналу потрібно додати вправи з подоланням власної ваги, вправи в парах з елементами боротьби, лазіння по канату тощо. У старших класах загальноосвітньої та професійної школи, окрім названих вправ можливе застосування вправ з гирями, гантелями, штангою, елементи боротьби. Засоби виховання сили у старшокласників мають бути більш диференційовані. Потрібно врахувати стать, фізичний розвиток, майбутню професію та індивідуальні захоплення юнаків.

2. Основою методичного підходу до силової підготовки молодших школярів є комплексне виховання фізичних якостей. Така рекомендація випливає з концепції, що в цьому віці в найбільшій мірі виражено позитивний вплив розвитку однієї якості на розвиток інших фізичних якостей.

При використанні будь-яких методів силової підготовки дітей середнього та старшого шкільного віку варто починати з формування у них мотивації. Надбання сили супроводжується достатньо великими навантаженнями, що викликає втому, біль у м’язах. Для подолання цих негативних відчуттів потрібен сильний поштовх, мотив, потреба.

3. На уроках фізичної культури спеціальні вправи на силу повинні розумно поєднуватись з програмовим матеріалом, що вивчається в даний час. Так, в більшості шкіл в першій чверті навчального року вивчається переважно програмовий матеріал зі спортивних ігор та легкої атлетики. За допомогою цих вправ впливають на розвиток сили м’язів ніг, тому допоміжні вправи повинні бути спрямовані на розвиток сили рук, черевного пресу, спини та ін. Це доцільніше ще й тому, що дітей потрібно готувати заздалегідь до оволодіння матеріалом, передбаченим планом у наступній чверті. Там переважають гімнастика.та елементи акробатики, де якраз навантаження припадає на м’язи рук, плечового пояса, спини тощо.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ареф’ев В.Г. Фізична культура в школі: Нав. посібник,– Кам’янець-Подільський» 2001. – 383 с,:, Ареф’ев В.Г., Столітенко В.В, Фізичне виховання в школі: Нав. посібник.–К.: І3МН 1997.- 152 с. |.

2. Бузюн А. И. Развитие силовых способностей у учащихся /7 Начальная школа. – 1988. – №8. – С. 50-51

3. Глазырина Л,Д. Методика преподования физической культуры: 1-4 классы: Метод. пособ. и программа. – М., 2003. -208 с,

4. Волчецкий Э.И. Развивая силу: (упражнения) // Физическая культура в школе. – 2000. – №2. – С. 46-48.

5. Воячецкий З. Развивая силу // Физическая культура в школе, 2000. – №2. –С.46-48.

6. Козленко М.П. та ін. Теорія та методика фізичного виховання у початкових класах: Навч. посібн, – К,: Вища школа, 3984. – 229 с.

7. Мирончук Б.А. Развиваем силу и другие необходимые качества: (упражнения с гимнастической скамейкой) // Физическая культура в школе. – 1997.– №2.– С. 34-35

8. О.Обухова Н.Б. Методика развития скоросно-силовых качеств у младших школьников 9-10 лет // Физическая культура: воспитание, образование, тренеровка. – 2002. – №3. – приложение «Детский тренер», С. 12. 1.

9. Столітенко В.В., Воробей Г.В. Фізичне виховання молодших школярів: Навч.посібн.-К:ІЗМН, 1997. -140 с. 2.Тестування рухових здібностей школярів: Навчальний посібник:

10. Л.П.Сергієнко. – К.: Олімпійська література, 2001. – 439 с.

11. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.–М.: ФиС, 1988.– 331 с.

12. Голобородько В.А. Педагогический подход к оценке //Физическая культура в школе.– 1978.– № 12.– С. 21.

13. Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе //Физическая культура в школе.– 1985.– № 7.– С. 20-23.

14. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.– Львів: Штабар, 1997.– 207 с.

15. Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність.–Львів, 1993.– 131 с.

16. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. Для институтов физ. культуры – М.: ФиС, 1991.– 543 с.

17. Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре.– М., 1986.

18. Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших класах: Учебное пособие.– К.: Рад. школа, 1989.–128 с.

19. Определение физической подготовленности школьников /Под. ред.Б.В.Сермеева.– М.: Педагогика, 1973.– 104 с.

20. Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в школе.– 1983.– № 10.– С. 28-29.

21. Петров В.А. Примерные обучающие программы //Физическая культура в школе.– 1983.– № 10.– С. 28-29.

22. Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.– М.: ФиС, 1993.–С. 181. Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.– М.: ФиС, 1974.– 232 с.

23. Шитикова Г.Ф. Оценка навыков и умений у младших школьников //Физическая культура в школе.– 1977.– № 3.– С. 14-18.

24. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.– Львів: ЛОНМІО, 1996.– 232 с.

25. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.– Тернопіль: Збруч, 2000.– 183 с.

26. Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.– 1981.– № 11.– С. 27-29.

 

КУРСОВА РОБОТА

з теорії та методики фізичного виховання

на тему:

«Методика РОЗВИТКУ СИЛИ в ШКОЛЯРІВ»

 

Студента 4 курсу, групи ФВ – 41

напряму підготовки (спеціальності)

фізичне виховання

Мондрика О.В.

 

Керівник: доцент, к.н.ф.в.

Мочернюк В.Б.

 

Національна шкала: ______________

Університетська шкала: ___________

Оцінка ECTS: ____

 

м. Коломия – 2016 рік

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................... 3 РОЗДІЛ 1. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку…………………………….......................................................5

1.1 Анатомічні зміни дитини молодшого шкільного віку…………………...5

1.2. Психічний розвиток дітей молодшого шкільного віку................................ 8

1.3 Сила як фізична якість, загальна характеристика..........................................9

РОЗДІЛ 2. Методика розвитку та засоби вдосконалення сили ………......14

2.1. Методика розвитку сили................................................................................14

2.2. Засоби вдосконалення сили...........................................................................16

2.3. Методика розвитку сили в учнів молодших класів...............................18

2.4. Методика розвитку сили в учнів 5-9 класів….........................................25

2.5. Методика розвитку сили в учнів 10-11 класів…………………………….27

2.6. Контроль силових можливостей та особливостей методики у школярів…………………………………………………………………………32

ВИСНОВКИ..........................................................................................................35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................38

ВСТУП

У загальній системі всебічного розвитку людини фізичне виховання дитини займає важливе місце. Саме в дошкільному віці закладаються основи здоров’я, фізичного розвитку, формуються рухові навички, створюється фундамент для виховання фізичних якостей.

Для досягнення поставленої мети, у процесі фізичного виховання школярів передбачається вирішення комплексу завдань, які поділяються на оздоровчі, освітні та виховні.

Оздоровчі завдання спрямовані на охорону життя і зміцнення здоров’я дитини. Вони сприяють гармонійному психосоматичному розвитку, вдосконалення захисних функцій організму, підвищення стійкості до різних захворювань, несприятливим впливів зовнішнього середовища, підвищенню працездатності.

Освітні завдання передбачають формування необхідних знань, рухових умінь і навичок; оволодіння елементарними знаннями про свій організм, ролі фізичних вправ в його житті, способах зміцнення власного здоров’я. До вирішення освітніх завдань відносять також розвиток фізичних якостей (швидкості, сили, гнучкості, витривалості, спритності) і рухових здібностей – функції рівноваги, координації рухів.

Виховні завдання включають формування інтересу і потреби в заняттях фізичними вправами, моральних основ особистості, виховання морально-вольових якостей, здійснення естетичного та етичного виховання [6].

Актуальність теми. Удосконалення системи фізичного виховання школярів багато в чому визначається рівнем наукової обгрунтованості методів фізичної підготовки дітей цього віку. Досі теорія і методика шкільного виховання була перекладанням теорії та методики фізичної культури і пристосуванням її положень до фізичного виховання школярів.

Однак розробка самих методів неможлива без знань характеру розвитку основних фізичних якостей у залежно від багатьох чинників, але особливо від рухової активності дитини.

У той же час в недостатній мірі вивчені вікові особливості розвитку рухових здібностей дітей, відмінності у фізичному вихованні та навчанні дітей кожного року життя.

Саме в дитячому віці формуються життєво важливі базові, локомоторним навички та вміння, створюється фундамент рухового досвіду, освоюється абетка руху, з елементів якої згодом формується вся рухова діяльність людини.

Якщо врахувати, що рухова активність дітей та силова підготовленість є важливим аспектом у розвитку гармонійно розвиненої дитини, то стає очевидною необхідність аналізу даної теми.

Об’єкт дослідження. Діти 6-10 років, які відвідують загальноосвітні заклади.

Предмет дослідження. Основні засоби і методи розвитку сили дітей 6-10 років з урахуванням індивідуально-типологічних особливостей організму для подальшого вдосконалення процесу фізичного виховання дошкільнят.

Методи дослідження. Теоретичні (аналіз літератури з проблеми дослідження).

Завдання:

1. розглянути головні характеристики вдосконалення сили як фізичної якості;

2. охарактеризувати вікову динаміку розвитку сили у школярів;

3. розглянути головні методи і засоби розвитку силових здібностей школярів різного віку;

4. розглянути, тестування для якісної і кількісної оцінки сили у дітей різного віку.

Ряд використаної і опрацьованої літератури:. Бузюн А. И. «Развитие силовых способностей у учащихся»; Воячецкий З. «Развивая силу»; Мирончук Б.А. «Развиваем силу и другие необходимые качества: (упражнения с гимнастической скамейкой)»; Линець М.М. «Основи методики розвитку рухових якостей».

РОЗДІЛ 1. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку