Реабілітаційні установи для інвалідів

Реабілітаційна установа — установа, підприємство, за­клад, у тому числі їх відділення, структурні підрозділи, неза­лежно від форми власності, що здійснює реабілітацію інвалідів і дітей-інвалідів відповідно до державних соціальних норма­тивів у сфері реабілітації.

У своїй сукупності вони утворюють систему реабілітації ін­валідів. Така система забезпечує своєчасність, комплексність і неперервність медичної, психолого-педагогічної, фізичної, про­фесійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реа­білітації, досягнення інвалідами, дітьми-інвалідами оптималь­ного фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рів­нів життєдіяльності.

Систему реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів складають:

— органи виконавчої влади та органи місцевого самовряду­вання, які здійснюють державне управління системою реабілі­тації інвалідів;

— реабілітаційні установи для інвалідів, дітей-інвалідів не­залежно від відомчого підпорядкування, типу і форми влас­ності;

— будинки дитини — дошкільні навчальні заклади для дітей з вадами фізичного та/або розумового розвитку віком до чоти­рьох років незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

— спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та/або розу­мового розвитку, тривалого лікування та реабілітації, незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

— дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі яких можуть бути групи загального розвитку, компенсую­чого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкіль­на освіта з урахуванням стану здоров'я дітей, їхнього розумо­вого, психологічного, фізичного розвитку, незалежно від відом­чого підпорядкування, типу і форми власності;

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

 

— дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини) системи освіти, в яких забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома;

— спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) — загальноосвітні навчальні заклади системи освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку;

— загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) — за­гальноосвітні навчальні заклади І—III ступенів з відповідним профілем системи освіти для дітей, які потребують тривалого лікування;

— навчальні заклади системи органів праці та соціального захисту населення;

— установи соціального обслуговування інвалідів, дітей-ін-валідів незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

— санаторно-курортні установи системи органів праці та соціального захисту населення;

— протезно-ортопедичні підприємства незалежно від відом­чого підпорядкування, типу і форми власності;

— установи культури, санаторно-курортні та оздоровчі за­клади громадських організацій інвалідів;

— академічні та галузеві науково-дослідні, науково-методич­ні установи, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів.

Реабілітаційні установи залежно від змісту реабілітаційних заходів, які вони здійснюють, відносять до таких типів: медич­ної реабілітації; медико-соціальної реабілітації; соціальної реа­білітації; психолого-педагогічної реабілітації; фізичної реабілі­тації; професійної реабілітації; трудової реабілітації; фізкуль­турно-спортивної реабілітації. Реабілітаційні установи можуть мати змішаний тип. Названі установи в Україні створюються на основі державної, комунальної та приватної власності, а та­кож шляхом об'єднання майна різних форм власності. Порядок створення, реорганізації та ліквідації реабілітаційних установ встановлюється законом. Потреба в державних реабілітаційних установах визначається відповідно до соціально-економічних і демографічних потреб в Україні та в регіонах центральними

органами виконавчої влади в межах їхніх повноважень. Рішен­ня про їх створення приймає Кабінет Міністрів України. По­требу в комунальних реабілітаційних установах визначають місцеві органи виконавчої влади. Рішення про їх створення приймають органи місцевого самоврядування. Реабілітаційні установи, засновані на приватній власності (в тому числі влас­ності громадських організацій), можуть надавати реабілітацій­ні послуги на професійній основі за рахунок власних коштів, залучених коштів або коштів державного чи місцевих бюджетів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реабілітаційні установи незалежно від свого статусу і відом­чої підпорядкованості забезпечують якість реабілітації (абілі-тації) відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації, критеріїв і вимог до реабілітаційних заходів.

Відомості про реабілітаційні установи незалежно від їх фор­ми власності та відомчої підпорядкованості центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики вносить до Реєстру установ.

2.7. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕАБІЛІТА­ЦІЙНИХ УСТАНОВ

Реабілітаційний процес включає такі складові:

— відновлювальні медичні заходи, реконструктивна хірур­гія, ендопротезування, протезування, ортезування, санаторно-курортне лікування;

— медична, медико-соціальна, соціальна, психологічна, пси-холого-педагогічна, фізична, професійна, трудова, фізкультур­но-спортивна реабілітації, соціальна адаптація;

— забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення;

— освіта, професійна орієнтація, сприяння у працевлашту­ванні, виробнича адаптація;

— фізкультурно-спортивні заходи, оздоровлення.

Реабілітаційні установи здійснюють комплексну реабіліта­цію інвалідів, дітей-інвалідів шляхом реалізації соціально-еко­номічних, медичних, фізичних, психологічних, педагогічних,

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

 

професійних та інших заходів відновлювального характеру, спрямованих на попередження прогресування патологічного процесу, усунення чи максимально можливу компенсацію об­межень життєдіяльності, відновлення здоров'я та трудових на­вичок інвалідів, дітей-інвалідів, корекцію психічних процесів, здобуття ними освіти, їхню трудову зайнятість незалежно від категорії та причин інвалідності.

Реабілітаційні установи можуть створювати реабілітаційні комісії, до складу яких входять провідні фахівці реабілітаційної установи та представники місцевих органів виконавчої влади відповідно до типу реабілітаційної установи.

Реабілітаційні комісії здійснюють:

— планування навчально-виховної та корекційно-відновлю-вальної роботи, контроль за її ефективністю;

— визначення реабілітаційних технологій, строків і трива­лості проходження реабілітації інвалідом, дитиною-інвалідом відповідно до їхньої індивідуальної програми реабілітації з ура­хуванням реабілітаційного потенціалу інваліда та реабілітацій­ного прогнозу;

— контроль за виконанням індивідуальної програми реабілі­тації інваліда, дитини-інваліда;

— забезпечення послідовності, комплексності й безперерв­ності виконання реабілітаційних заходів, оцінку їх результатів та ефективності;

— внесення змін до індивідуальної програми реабілітації ін­валіда, дитини-інваліда у разі необхідності її оперативного кори­гування;

— затвердження висновку про виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-нваліда.

Заклади охорони здоров'я проводять медичний огляд інва­лідів, дітей-інвалідів, проводять реабілітацію, моніторинг і корек­цію стану здоров'я, здійснення лікувально-профілактичних заходів.

Інвалідам, дітям-інвалідам, які проходять реабілітацію в реа­білітаційних установах державної і комунальної форм влас­ності, надається безоплатне медичне обслуговування.

Контроль за станом здоров'я інвалідів, дітей-інвалідів, які проходять реабілітацію, покладається на органи охорони здо-

ров'я незалежно від відомчого підпорядкування реабілітаційних установ, їх типу і форми власності.

Порядок організації та перелік медичних послуг, що нада­ються реабілітаційними установами державної і комунальної форм власності, встановлює Кабінет Міністрів України.

Для організації психологічної підтримки і супроводу інва­лідів, дітей-інвалідів, їхніх сімей у реабілітаційних установах може створюватися психологічна служба.

На психологічну службу покладаються функції:

— із забезпечення єдності психолого-педагогічних і медико-соціальних рекомендацій, професійного відбору та професійно­го навчання;

— діагностики та розвитку задатків і здібностей до професії;

— формування свідомого підходу до вибору (зміни) професії, спеціальності, виду та місця трудової діяльності відповідно до стану здоров'я, індивідуальних особливостей і потреб галузей економіки;

— створення сприятливих психологічних умов для розвитку задатків, здібностей, професійно важливих якостей особистості;

— психологічного супроводу та систематичної психологічної підтримки у процесі професійної адаптації після працевлашту­вання;

— забезпечення психологічної підтримки та супроводу сім'ї інваліда, дитини-інваліда;

— участі у підготовці та перепідготовці спеціалістів для реа­білітаційних установ.

Інвалідам, дітям-інвалідам, які проходять реабілітацію в реа­білітаційних установах державної і комунальної форм влас­ності, послуги психологічних служб надаються безоплатно.

Організація та відповідальність за якість харчування в реабі­літаційних установах незалежно від відомчого підпорядкуван­ня, типу, форми власності покладається на засновників (влас­ників) і керівників цих установ.

Харчування інвалідів, дітей-інвалідів, які проходять реабілі­тацію в реабілітаційних установах державної і комунальної форм власності, здійснюється безоплатно.

Порядок організації і норми харчування осіб, які проходять реабілітацію в реабілітаційних установах, встановлює Кабінет Міністрів України.

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

 

Наукове і методичне забезпечення реабілітаційних установ державної і комунальної форм власності здійснюють централь­ні органи виконавчої влади та їх територіальні органи, які в межах своїх повноважень беруть участь у формуванні та реалі­зації державної соціальної політики та/або здійснюють заходи з реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів.

Наукові дослідження у сфері реабілітації інвалідів на замов­лення центральних органів виконавчої влади здійснюють На­ціональна академія наук України, Академія медичних наук Украї­ни, Академія педагогічних наук України, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, інші науково-методичні установи.

2.8. ОСНОВНІ ВИДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

Реабілітація інвалідів — система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спря­мованих на надання особам допомоги у відновленні та компен­сації порушених або втрачених функцій організму, усунення обмежень їхньої життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної й матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство.

Медична реабілітація. Це система лікувальних заходів, які спрямовані на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення умов для повер­нення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання.

Медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється в лікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних уста­новах відповідного типу.

Медична реабілітація включає всі види відновлюючого ліку­вання у стаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних умовах, диспансерний нагляд, профілактичні заходи, а також реконструктивну хірургію, протезування та ортезування.

При виникненні у хворих дефекту здоров'я в результаті захво­рювання або травми, у тому числі при переході захворювання в хронічну стадію, медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закла­дів — для неповнолітніх) або реабілітаційні установи скла­дають відповідний розділ індивідуальної програми реабілітації інваліда.

Конкретні обсяги, методи, місце реалізації і строки прове­дення реабілітаційних заходів визначаються в індивідуальній програмі реабілітації інваліда.

Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються медичним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (удома). За необхідності медич­ний патронаж здійснюють виїзні реабілітаційні бригади.

Фізична реабілітація. Це система заходів, спрямованих на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і реабілітації, що забезпечують функціональ­не відновлення особи, виявляють і розвивають резервні та ком­пенсаторні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, навичок користування техніч­ними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

Фізична реабілітація передбачає відновлення та/або компен­сацію втрачених функцій організму, досягнення фізичної само­стійності та активності, покращання фізичного стану життє­діяльності інваліда, дитини-інваліда.

Фізична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації, яка розроб­ляється на підставі фізичного обстеження та визначає комплекс фізичних вправ і рекомендацій інвалідам, дітям-інвалідам щодо їх послідовності, дозованості, тривалості, спрямованих на поліп­шення діяльності організму і координації вправності рухів, відновлення фізичної дієздатності, підтримання нормального рівня життєдіяльності.

Психологічна реабілітація. Це система заходів, спрямова­них на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей,

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

 

властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості.

Психологічна реабілітація здійснюється за наявності психо­логічних проблем, пов'язаних з інвалідністю особи, у тому чис­лі у сім'ї, та у випадках виявлення порушень та/або відхилень у психічній діяльності, поведінці інваліда, дитини-інваліда.

Медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консульта­тивні комісії лікувально-профілактичних закладів — щодо дітей-інвалідів) або реабілітаційні установи проводять психологічну діагностику особистості інваліда, дитини-інваліда, визначають у межах індивідуальної програми реабілітації інваліда методи, засоби, строки і процедуру їхньої психологічної реабілітації (консультування, корекції, профілактики, професійної освіти), організують психопрофілактичну та психокорекційну роботу з сім'єю інваліда, дитини-інваліда.

У процесі здійсненні психологічної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів з відхиленнями у психічній сфері навчають при­йомів, методів саморегуляції, самовиховання, самонавчання з метою зниження в реальних умовах життєдіяльності негатив­них психічних станів, формування позитивних мотивацій, соці­альних установок на життя та професію.

Соціальна реабілітація. Це система заходів, спрямованих на повернення особи до активного життя та праці, відновлення соціального статусу і формування в особи якостей, установок щодо пристосування до умов нормальної життєдіяльності шля­хом правового і матеріального захисту її існування, підготовки до самообслуговування з формуванням здатності до пересуван­ня і спілкування, повсякденних життєвих потреб тощо.

Соціальна реабілітація (абілітація) спрямована на оптимізацію і коригування ставлення інвалідів, дітей-інвалідів до своїх вад, становища в сім'ї та суспільстві, виховання у них навичок до самообслуговування, адаптацію в навколишньому середовищі.

Соціальна реабілітація (абілітація) передбачає навчання ін­валіда, дитини-інваліда основних соціальних навичок (особи­ста гігієна, самообслуговування, пересування, спілкування тощо), пристосування побутових умов до потреб інваліда, дити­ни-інваліда, соціально-побутове влаштування та обслуговуван­ня, педагогічну корекцію для інвалідів, дітей-інвалідів з метою

вироблення та підтримання навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки, опанування навичками захи­сту власних прав та інтересів, самоаналізу та отримання нави­чок позитивного сприйняття себе та оточуючих, навичок спіл­кування, забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідною підтримкою (соціальний, медичний, юридичний супровід, побутові послуги), протезування, ортезування, забез­печення інвалідів, дітей-інвалідів технічними та іншими засо­бами реабілітації, санаторно-курортне лікування відповідно до медичних показань.

Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного сторонньо­го догляду, забезпечуються соціальним, педагогічним і психоло­гічним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем прожи­вання (удома). За необхідності послуги із соціального і педаго­гічного патронажу надають виїзні реабілітаційні бригади.

Соціальна реабілітація здійснюється відповідно до індивіду­альних програм реабілітації інваліда та в разі необхідності су­проводжується медичним спостереженням за інвалідами, діть-ми-інвалідами.

Професійна реабілітація. Це система заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реада­птації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можли­вим подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та по­бажань особи.

Професійна реабілітація передбачає відновлення знижених або втрачених професійних функцій, вибір професії та адапта­цію до неї інваліда, дитини-інваліда, поновлення трудової дія­льності інваліда в колишній або новій професії.

Професійна реабілітація включає заходи із забезпечення за­йнятості інвалідів, експертизи потенційних професійних здіб­ностей, професійної орієнтації, професійної підготовки, підго­товки робочого місця, професійно-виробничої адаптації, раціо­нального працевлаштування, динамічного контролю за раціо­нальністю працевлаштування та успішністю професійно-вироб­ничої адаптації.

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

 

Професійна реабілітація (професійний відбір, професійна орієнтація, професійна освіта, професійні підготовка, перепід­готовка, перекваліфікація, раціональне працевлаштування) спря­мовується на забезпечення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці та його трудового влаштування як у звичайних виробничих, так і у спеціально створених умовах праці.

Професійна орієнтація інвалідів у працездатному віці, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда для підвищення їх конкурентоспромож­ності на ринку праці, визначення можливостей до професійної підготовки, перепідготовки і подальшого працевлаштування.

Послуги з професійної орієнтації дітям-інвалідам надають спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загаль­ноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) за участю у разі необхідності центрів соціальних служб для молоді, реабіліта­ційних установ.

Професійну орієнтацію інвалідів у працездатному віці, які мають бажання працювати і зареєстровані у державній службі зайнятості, може здійснювати державна служба зайнятості.

Держава гарантує інвалідам право на безоплатне отримання професійної освіти і пов'язане з цим обслуговування відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда.

Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які потребують спеціальних умов для одержання професійної осві­ти, за своїм бажанням можуть навчатися у спеціальних навчаль­них закладах чи навчальних закладах загального типу, де ство­рюються відповідні умови згідно з державними соціальними нормативами, та у разі необхідності — за навчальними програ­мами, адаптованими для навчання осіб, які потребують корек­ції фізичного та/або розумового розвитку.

У разі неможливості здійснювати професійну освіту інвалідів, дітей-інвалідів у загальних і спеціальних навчальних закладах їх навчання організовується (за їх згодою або згодою їх законних представників) удома за індивідуальними навчальними плана­ми, якщо ця форма допускається змістом професійного навчан­ня за визначеною спеціальністю.

Професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфі­кації інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, може здійснюватися державною службою зайнятості та підпри-

ємствами, установами, закладами, з якими державна служба зайнятості уклала договори.

Професійна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійсню­ється відповідно до індивідуальних програм реабілітації інва­лідів та за необхідності супроводжується медичним спостере­женням за ними.

Трудова реабілітація. Це система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціаль­них чи спеціально пристосованих робочих місць.

Трудова реабілітація передбачає тренування відновленої мо­торної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення інваліду, дитині-інваліду умов для праці за можли­вості у звичайному виробничому середовищі за допомогою ін­дивідуальних заходів.

Індивідуальні заходи, що розробляються з урахуванням здіб­ностей і бажань інваліда, дитини-інваліда, повинні передбачати:

— створення умов для отримання найвищої можливої про­фесійної кваліфікації;

— працевлаштування (професійну освіту, професійні підго­товку, перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалід­ність якнайменше заважатиме виконанню професійних обо­в'язків;

— пристосування робочого місця (місця навчання) з ураху­ванням безпеки та особливих потреб інваліда;

— використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідних у зв'язку з характером інвалідності.

Трудова реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до їхніх індивідуальних програм реабілітації та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.

Фізкультурно-спортивна реабілітація. Це система заходів, розроблених із застосуванням фізичних вправ для відновлення здоров'я особи та спрямованих на відновлення і компенсацію за

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

 

допомогою занять фізичною культурою і спортом функціональ­них можливостей її організму для покращання фізичного і психологічного стану.

Фізкультурно-спортивна реабілітація спрямовується на під­вищення рухової активності, оздоровлення, формування ком­пенсаторних функцій організму і позитивної мотивації в інва­лідів, дітей-інвалідів до суспільної адаптації.

Фізкультурно-спортивну реабілітацію, фізкультурно-оздо­ровчі та спортивні заходи для інвалідів, дітей-інвалідів органі­зовують центральний орган виконавчої влади у справах молоді та спорту, Національний комітет спорту інвалідів України, центральний орган виконавчої влади у галузі освіти.

Інвалідам, дітям-інвалідам послуги з фізкультурно-спортив­ної реабілітації реабілітаційними установами державної і кому­нальної форм власності надаються безоплатно.

Фізкультурно-спортивна реабілітація інвалідів, дітей-інвалі­дів здійснюється відповідно до їхніх індивідуальних програм реабі­літації та супроводжується медичним спостереженням за ними.

2.9. ПРОФЕСІЙНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ

2.9.1. Завдання і заходи професійної реабілітації та сприяння працевлаштуванню інвалідів

Формою реабілітації та адаптації інвалідів є їхня професійна реабілітація. Вона включає такі елементи:

1) професійний відбір;

2) професійну орієнтацію;

3) професійне навчання чи перекваліфікацію;

4) професійну адаптацію;

5) працевлаштування.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" професійна орієнтація — науково обґрунтована систе­ма форм, методів, засобів впливу на особу для сприяння її про­фесійному самовизначенню на основі врахування стану здоро-

в'я, освітнього і професійно-кваліфікаційного рівнів, інтересів, здібностей, індивідуальних, психофізіологічних особливостей та потреб галузей економіки. Професійний відбір — науково обґрунтована система визначення ступеня придатності особи до конкретної професії, спеціальності (робочого місця, посади) відповідно до встановлених законодавством нормативних вимог. Професійна адаптація — система заходів, спрямованих на забезпечення успішного професійного становлення працюючої особи, формування в неї професійних якостей, установок, по­треби активно і творчо працювати.

Завданням професійної реабілітації є забезпечення інваліду можливості отримувати, зберігати підходящу роботу й просу­ватися по службі, сприяючи тим самим його соціальній інте­грації або реінтеграції.

Політика держави у галузі професійної реабілітації і праце­влаштування інвалідів спрямовується на те, щоб відповідні за­ходи з професійної реабілітації поширювались на всі категорії інвалідів, а також на сприяння працевлаштуванню інвалідів на вільному ринку праці. Ця політика будується на принципі рів­ності можливостей інвалідів і працівників у цілому, а також на дотриманні рівності стосунків і можливостей для працюючих чоловіків і жінок, котрі є інвалідами.

Заходи зі сприяння працевлаштуванню інвалідів, які відпо­відали б нормам зайнятості та заробітної плати, що діють для працівників у цілому, включають:

1) фінансове стимулювання роботодавців для заохочення їх­ньої діяльності щодо організації професійного навчання і на­ступного працевлаштування інвалідів, а також розумного при­стосування робочих місць, трудових операцій, інструментів, обладнання та організації праці з метою полегшення навчання і працевлаштування інвалідів;

2) надання відповідної допомоги у створенні різних видів спе­ціалізованих підприємств для інвалідів, які не мають реальних Шансів отримати роботу на неспеціалізованих підприємствах;

3) заохочення співробітництва спеціалізованих і неспеціалі­зованих підприємств з питань організації управління з тим, щоб поліпшити становище в галузі працевлаштування працюючих на них інвалідів і за можливості допомогти підготувати їх до роботи у звичайних умовах;

Глава 2

Правові засади реабілітації ін валідів

 

4) надання відповідної допомоги неурядовим організаціям, що займаються професійною реабілітацією інвалідів;

5) сприяння створенню і розвитку підприємств (кооперати­вів) інвалідів і для інвалідів, у яких, якщо доцільно, можуть бра­ти участь і працівники-неінваліди;

6) поетапне усунення природних, комунікаційних і архітек­турних перепон та перешкод, що заважають проїзду, доступу та вільному пересуванню у приміщеннях, призначених для профе­сійного навчання та праці інвалідів, а також врахування відпо­відних норм у нових громадських будівлях та устаткуванні;

7) сприяння розвитку засобів транспорту, що відповідають потребам інвалідів і доставляють їх на місця та з місць реабіліта­ції та роботи;

8) заохочення поширення інформації про приклади фактич­ної й успішної трудової інтеграції інвалідів;

9) встановлення пільг при оподаткуванні;

 

10) запровадження неповного робочого дня для інвалідів;

11) проведення досліджень з наступним застосуванням їх ре­зультатів, враховуючи різні види інвалідності, з метою сприян­ня участі інвалідів у звичайному трудовому житті.

2.9.2. Працевлаштування інвалідів

У складі всього зайнятого населення України працюючі інва­ліди становлять лише 1,5 %, а від загальної чисельності інвалі­дів у державі ті з них, хто працює, — близько 15 %. За даними уряду в 2000 р. в Україні працювало 259 тис. інвалідів, на кінець 2001 р. — 272, 2003 р. — 288, а у 2004 р. кількість працюючих осіб з обмеженими можливостями становила 323 тис. Водночас за даними Державної доповіді "Про становище інвалідів в Украї­ні...", підготовленої в 2002 p., кількість працюючих інвалідів у 2002 р. склала 311 тис. осіб, а у 2001 р. — 323 тисячі. Різниця у даних становить понад 50 тис. осіб. Фактично в Україні немає достовірної інформації про кількість працюючих інвалідів³.

Працевлаштування інвалідів є важливою складовою ком­плексу заходів зі створення для них найбільш сприятливих умов,

³ Повір у себе. — 2005. — 16—31 грудня.

які забезпечували б їх посильну участь у суспільно корисній праці. Воно передбачає сприяння органів державної влади та громадських організацій у наданні інвалідам роботи відповідно до стану їхнього здоров'я, кваліфікації, особистих нахилів. Пра­цевлаштування інвалідів є органічною складовою єдиної дер­жавної системи працевлаштування.

Одним із основних напрямів соціальної політики держави у сфері соціального забезпечення є працевлаштування та органі­зація праці інвалідів у громадському виробництві. Надаючи інвалідам допомогу у влаштуванні на роботу, держава прагне поєднати інтереси суспільства й інваліда. У результаті працевла­штування інвалід отримує додаткове джерело доходів, що є для нього дуже суттєвим.

У літературі висловлені різні міркування щодо визначення поняття "працевлаштування інвалідів". Наприклад, такі:

— це комплекс медичних, технічних, організаційних та інших державних і громадських заходів з реалізації інвалідами права на працю і створення належних умов праці (В.В. Караваєв);

— система заходів держави, що сприяють поновленню пра­цездатності громадян, які втратили внаслідок травм або захво­рювань можливість брати участь у суспільно корисній праці, що забезпечують їх залучення до роботи, яка не протипоказана за станом здоров'я (О.М. Кузнецов, О.І. Раєвський);

— організована та спланована державою і здійснювана за уча­сті громадських організацій система обов'язкових для підпри­ємств, установ, організацій, радгоспів і колгоспів медичних, тех­нічних і організаційних заходів із забезпечення всіх інвалідів (за бажанням) роботою, що відповідає трудовій рекомендації ЛТЕК і спрямована на поновлення втраченої працездатності (М.Й. Флястер);

— комплекс організаційно-правових заходів з надання ком­петентними державними органами допомоги особам, які част­ково втратили працездатність, у влаштуванні (прийнятті) на роботу (І.І. Рибакова).

З економічного погляду працевлаштування розглядається як процес розподілу і перерозподілу робочої сили. В юридичній літературі працевлаштуванням називають і процес самостійно­го влаштування на роботу, і вступ у трудові правовідносини за

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

 

сприяння спеціальних органів, і створення умов праці для ро­бітників, у яких працездатність з тих чи інших причин пору­шена.

Правове регулювання працевлаштування інвалідів склада­ється з норм таких галузей права: трудове, адміністративне, пра­во соціального забезпечення, цивільне, сімейне, житлове та ін.

У процесі працевлаштування виникають правовідносини між МСЕК та інвалідом з приводу складання індивідуальної програми реабілітації та адаптації інваліда, тобто МСЕК визначає комплекс оптимальних для інваліда реабілітаційних заходів, що включають у себе види, форми, обсяги, терміни і порядок проведення цих заходів. Відповідні правовідносини виникають між інвалідом та районними управліннями праці та соціального захисту населення, між ним і підприємством, де він буде працювати тощо.

Питання про працевлаштування інвалідів виникло після Пер­шої світової війни, а також гостро постало після Другої світової війни, коли необхідно було працевлаштовувати сотні тисяч по­калічених воїнів. До них додались інваліди праці, інваліди з дитинства.

Працевлаштовуючи інваліда, відповідні органи враховують такі обставини: 1) наскільки збережений ступінь працездатності інваліда; 2) можливість виконання ним того чи іншого виду ро­боти; 3) створення для інваліда сприятливих умов застосування його праці.

Формами працевлаштування є: сприяння у влаштуванні на роботу; забезпечення роботою. Під формами організації праці інвалідів розуміють: а) організацію праці інвалідів на підпри­ємствах звичайного типу, але з урахуванням норм, що забезпе­чують полегшені умови праці; б) організацію праці інвалідів на спеціальних підприємствах, у цехах, на дільницях, де все спе­ціально передбачене для застосування праці цих осіб; в) надомну працю інвалідів. Умови і режим праці інвалідів мають відпові­дати індивідуальним програмам їх реабілітації та адаптації.

Працевлаштування є одним з етапів реабілітації інвалідів. Особливість реалізації інвалідами права на працю виявляється в тому, що для них ця можливість об'єктивно обмежена частко­вою працездатністю, протипоказанням окремих видів праці у зв'язку зі станом здоров'я.

Повна реабілітація інваліда після працевлаштування означає:

1) виконання інвалідом роботи з максимальним використан­ням вироблених раніше професійних навичок (збереження і підвищення кваліфікації);

2) виконання роботи, що сприяє вияву адаптаційних і ком­пенсаторних можливостей організму;

3) виконання роботи, яка дає заробіток, що забезпечує по­криття різниці між пенсією та попереднім заробітком;

4) виконувана робота забезпечує повну соціальну адаптацію особи.

2.9.3. Робоче місце інваліда

Відповідно до п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постано­вою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314, робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форми власності та господарювання, де створені необхідні умови для праці інваліда. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", робоче місце інваліда — місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового перебування особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях.

Робочим місцем інваліда може бути: а) звичайне робоче міс­це, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можли­востей інваліда воно може бути використане для його працевла­штування; б) спеціалізоване робоче місце інваліда — робоче міс­це, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосу­ваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатоміч­них дефектів чи нозологічних форм захворювання та з ураху­ванням рекомендацій МСЕК, професійних навичок і знань ін­валіда. У Законі України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" вживається термін "спеціальне робоче місце інваліда" — окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додат­кових заходів з організації праці особи з урахуванням її індиві-

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів