Тема. Проблема людини в філософії.

Багато в світі дивних див,

Та найдивніше з них – людина.

Евріпід

План

1. Людина у вимірах філософського аналізу

2. Сутність людини і сенс її життя

3. Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»

4. Проблема свободи і відповідальності людини

Література:

. Вандишев В.М. Філософія: Екскурс в історю вчень і понять: Навчальний посібник. - [РМОНУ] / Вандишев В.М. - Київ: Кондор, 2005. - 471 с.: іл.

2. Причепій Є.М. Філософія: Підручник. - [ЗМОНУ] / Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. - Вид. 2-ге, випр., доп. - К: Академвидав, 2006. - 592 с.

3. Сморж Л.О. Філософія: Навчальний посібник для стідентів внз. - [РМОНУ] / Сморж Л.О. - Київ: Кондор, 2004. - 415 с.

4. Спирикин А.Г. Философия: Учебник / Спирикин А.Г.. - 2-е изд. - М: Гардарики, 2004. - 736 с.

5. Філософія: Підручник для студентів внз. - [ЗМОНУ] / Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний та ін.; За ред. Г.А. Заїченка та ін. - К: Вища шк., 1995. - 456 с.

6. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник. - [ЗМОНУ] / Упоряд. І.В. Бичко, Ю.В. Осінчюк, В.Г. Табачковський. - Київ: Либідь, 1991. - 456 с.

7. Філософія: Навчальний посібник. - [ДМОНУ] / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. - К: Вікар, 2000. - 623 с.

8. Філософський словник: Словник-довідник / За заг. ред. д.ф.н., прф. В.П. Андрущенка. - Вид. 3-є, доп. - Харків: Р.И.Ф., 2005. - 671 с.

Методичні рекомендації студентам

1. Проблема людини належить до числа «вічних» проблем філософії. Адже людина є складним творінням природи, суспільства і самої себе. Людина вміщує в собі і розум, і волю, і характер, і емоції, і працю, і спілкування.

Вивченням людини займається філософська антропологія. У комплексному людинознавстві філософія виконує: по-перше, світоглядну функцію, тобто обґрунтовує суто філософські проблеми про природу (сутність) людини, про її походження, про сенс життя, долю та призначення, про можливості та межі її свободи і творчості; по-друге, методологічну функцію, тобто створює оптимальну стратегію вивчення і вдосконалення людини.

Історія пізнання людини свідчить про складність та суперечливість даної проблеми.

У філософії Давньої Греції панував космологізм у розумінні людини. Філософи мілетської шкали твердили: людина містить усі основні елементи стихії, космосу. Демокрит підкреслював: якою мірою Всесвіт є макрокосмосом, такою ж мірою і людина є мікрокосмосом. Софісти виробили цілісний погляд на людину і бачення її як частини природи, але вже почали розглядати її і в умовах соціокультурного буття. (Протагора - «Людина — міра всіх речей...») Сократ. поставив у центр своєї філософії людину. Платон розрізняв у людині безсмертну душу (виявлення світу вічного та ідеального) і тіло (виявлення всього тимчасового та суєтного).

Аристотель розглядає людину як «політичну тварину», вершину світової

ієрархії. Європейська середньовічна філософія висувала на передній план релігійно-моральні проблеми людського існування, розробляла проблему співвідношення між Богом і людиною. Поняття особи було введено Августином Блаженним. Він підкреслював, що Бог є сама особа, персона. Тому і людина, яку створено за образом і подобою Творця, теж є особою.

Оригінальність духу Відродження полягає у відкиданні будь-яких принципів обмежень земного розвитку людини. Бог зміщується на периферію людського життя. Смисловим стрижнем Ренесансу є ідея про самодостатність і автономність особистості, віра в її безмежні творчі можливості.

Філософія Нового часу вважала істинно людським в людині те, що робить її представником всього людства, тому зосереджувала увагу на її всезагальній природі, соціальній сутності, універсальності тощо. Європейська філософія XVII століття особливого значення надавала розуму як специфічній особливості людини. (Рене Декарт - «Мислю — отже, існую»).

Для німецької класичної філософії визначальним є уявлення про людину як суб'єкта духовної діяльності, що створює світ культури і є носієм загального ідеального начала, духу, розуму. Іммануіл Кант наголошував на моральному характері природи людини, Йоганн Фіхте — на ролі діяльності в житті людини, Георг Гегель — на духовності, Людвіг Фєйербах — на любові до ближнього. Людвіг Фейєрбах розглядає людину як природну істоту, як вищий щабель природного саморозвитку. Почуття і свідомість людини є теж природними явищами. Тому він говорить про людину як про щось незмінне, абсолютне, а не як про конкретну історичну людину.

Вихідним пунктом марксистського розуміння людини є трактування її як продукту та суб'єкта суспільно-практичної діяльності. Сутністю людини Карл Маркс вважав саме сукупність всіх суспільних відносин. Людина самостворює і саморозвиває себе в процесі історичного і культурного життя.

На початку XX століття у філософії здійснюється своєрідний антропологічний поворот — проблема людини стає невід'ємною частиною досліджень практично усіх філософських напрямків.

Перша група — біологізаторські концепції. Домінуючою рисою цих концепцій є уявлення про людину як про переважно природну істоту, життя і поведінка, індивідуальні і суспільні якості, духовні властивості якої обумовлені природними (біологічними) чинниками. До таких концепцій належать: психологізм (Альфред Дьюц), натуралізм (Жан Моно), волюнтаризм (Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше), натуралістичний дуалізм.

Друга група — соціологізаторські концепції. Вони ігнорують прирадно-біологічні чинники людського існування, яким відводиться роль лише передумови соціального життя і які не мають ніякого впливу на особливості поведінки, інтелект, творчі здібності, соціальні орієнтації людини. До таких концепцій належать: конвенціоналізм {Карл Поппер, Томас Кун, Імре Лакашос); соціологізм, панлогізм, соціологічний дуалізм {Зигмунд Фрейд).

Третя група сучасних концепцій людини — спіритуалізм об'єднує погляди, за якими в основі розкриття сутності людини лежить її внутрішній духовний світ (безкорисливий пошук істини, здатність до морального вибору, до переживання прекрасного, до творчості, наявність свободи волі та глибинної самосвідомості), і проголошує первинність індивідуального «Я» як духовного стрижня особистості. До цієї групи належать такі течії: суб'єктивний антропологізм (Карл Ясперс, Маршін Хайдеггер, Жан-Паль Сартр, Альберт Камю, Габріель Марсель), антропологічний матеріалізм, релігійний антропологізм.

Незважаючи на систему досліджень, проблему походження людини не можна вважати розв'язаною. Міркування з цього приводу можна класифікувати як гіпотези. Найчастіше виокремлюють три гіпотези: релігійну, космічну, еволюційну.

3)Релігійна (теологічна) гіпотеза походження людини базується на біблійних переказах про створення Богом світу і людини. Космічна гіпотеза походження людини базується на припущенні, що життя принесено на Землю з Космосу, у тому числі в його цивілізованих проявах. Еволюційна гіпотеза походження життя та людини з'явилась у другій половині XIX століття (Чарлз Дарвін)

На основі цих досліджень Фрідріх Енгельс обґрунтував теорію походження людини і суспільства та довів, що вирішальну роль у цьому процесі відіграла праця як цілеспрямована діяльність.

2.Спільного між людиною і світом усього живого багато. Але головним є те, щз, як для людини, так і для всього живого, вихідним імпульсом їх життєдіяльності є потреба.

Діяльність - це спосіб самореалізації людини. Свобода розширює можливості творчого впливу на навколишній світ і на самого себе.

Отже, сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність стає процесом вільного творчого впливу на навколишній світ і на саму людину.