Час – це форма буття матерії, яка виявляє тривалість існування, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріальних систем.

Простір і час мають як загальні, так і відмінні властивості. До загальних властивостей належать: об’єктивність (їх незалежність від свідомості людини), всезагальніс ть (немає і не може бути жодного явища, яке існує поза часом), вічність, нескінченність, відносність (їх залежність від швидкості). Простір характеризується тримірністю, час є одномірним, простір обернений, час є незворотним, простір рівнозначний у всіх напрямах, час однонаправлений.

Простір і час невід’ємні від матерії і один від одного. Простір і час як об’єктивні форми існування матерії, як і матерія, не можуть бути створені чи знищені. А тому рухома матерія вічна у просторі і часі.

Контрольні запитання

1.Що таке онтологія?

2.Коли і чому у філософії з’явилася проблема буття?

3.Які філософськи концепції буття вам відомі?

4.Які форми має людське буття?

5.Що таке субстанція?

6.Розкрийте філософський зміст понять «матерія»», «простір», «час», «рух».

 

Тема. Сутність та структура свідомості.

Я можу уявити собі людину без рук, без ніг, без голови… Але я не можу уявити людину без думок. Це був би камінь або тварина.

Б. Паскаль

План

1. Проблема свідомості у філософії

2. Біологічні та соціальні умови виникнення свідомості

3. Сутність та структура свідомості.

4. Суспільна свідомість.

 

Література:

11. Вандишев В.М. Філософія: Екскурс в історю вчень і понять: Навчальний посібник. - [РМОНУ] / Вандишев В.М. - Київ: Кондор, 2005. - 471 с.: іл.

2. Причепій Є.М. Філософія: Підручник. - [ЗМОНУ] / Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. - Вид. 2-ге, випр., доп. - К: Академвидав, 2006. - 592 с.

3. Сморж Л.О. Філософія: Навчальний посібник для стідентів внз. - [РМОНУ] / Сморж Л.О. - Київ: Кондор, 2004. - 415 с.

4. Спирикин А.Г. Философия: Учебник / Спирикин А.Г.. - 2-е изд. - М: Гардарики, 2004. - 736 с.

5. Філософія: Підручник для студентів внз. - [ЗМОНУ] / Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний та ін.; За ред. Г.А. Заїченка та ін. - К: Вища шк., 1995. - 456 с.

6. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник. - [ЗМОНУ] / Упоряд. І.В. Бичко, Ю.В. Осінчюк, В.Г. Табачковський. - Київ: Либідь, 1991. - 456 с.

7. Філософія: Навчальний посібник. - [ДМОНУ] / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. - К: Вікар, 2000. - 623 с.

8. Філософський словник: Словник-довідник / За заг. ред. д.ф.н., прф. В.П. Андрущенка. - Вид. 3-є, доп. - Харків: Р.И.Ф., 2005. - 671 с.

 

Методичні рекомендації студентам

 

1. Свідомість – це найвища, притаманна тільки людям і пов’язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини.

Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Проблема свідомості багатогранна. Вона перебуває в центрі уваги багатьох наук. Свідому діяльність людини вивчають філософія, медицина, психологія, кібернетика та деякі інші науки. По своєму осмислюють її мистецтво та релігія. Аналізом свідомості в цілому, в контексті інших видів діяльності людини та суспільства, займається філософія. Вона намагається відповісти на питання: що таке свідомість з точки зору філософії, як виникла свідомість людини, якими є її основні властивості, функції та структура.

Проблема свідомості є однією з найскладніших і найзагадковіших. Ми не можемо спостерігати явище свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо його вимірювати, досліджувати за допомогою різних приладів. Це завжди сприяло містифікації її природи та сутності.

Ще в стародавні часи виникло уявлення про те, що свідомість є прояв душі. Характерним для цих поглядів було те, що душа не відокремлювалась від тіла, бо не існувало поділу на матеріальне та ідеальне. З часом душа почала розглядатись як якась не матеріальна субстанція, нібито не залежна від матерії, здатна вести самостійне існування, безсмертна і вічна. Вперше такі погляди знайшли обґрунтування у філософії Сократа і його учня Платона. Геракліт основу свідомих дій людини називав “логосом ”.

У подальшому історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень. Ідеалістичні погляди на природу свідомості протягом століть набували різного змісту, але зводились до наступного: свідомість – первинна, матерія – вторинна.

З точки зору дуалістів, матерія та свідомість - самостійні, рівноцінні начала.

У 50-роки ХІХ століття набула досить великого поширення вульгарно-матеріалістична точка зору на свідомість. Вважалось, що свідомість, думка “виділяється” мозком таким чином, як сеча нирками.

Механістично тлумачив свідомість і такий напрямок, як гілозоїзм. Прихильники гілозоїзму припускали можливість наявності відчуттів і в неживих предметів.

Діалектичний матеріалізм розглядає свідомість як продукт закономірного історичного розвитку матерії, її соціальної форми руху.

Трактуванням свідомості в сучасної світової філософії займається феноменологія. Представники феноменології - Гуссерль, Хайдеггер, Шелер, Сартр намагаються протистояти наївному натуралістичному погляду на свідомість і світ, який зводить свідомість до предмета, до об’єкта і встановлює між ними лише причини і функціональні зв’язки. Значних успіхів у процесі дослідження різних змістовних аспектів свідомості досягли герменевтика, структуралізм, психоаналіз, екзистенціалізм, філософія життя. Сьогодні філософи зосередились на співвідношенні “духу ” і “тіла ”, фізичних і психічних станів.

2. Генетичною умовою виникнення свідомості, є загальна властивість матеріальних об’єктів, процесів, явищ як природних так і соціальних, властивість відображення. Відображення – це універсальна якість матерії, це процес та результат взаємодії, при якому особливості одного об’єкта в інший формі відтворюються в особливостях другого об’єкта.

Взаємодія предметів ніколи не минає безслідно, обов’язково залишаються наслідки. Фізико-хімічне відображення має пасивний характер і відбувається за законами механіки, фізики, хімії. Воно притаманне одноклітинним структурам. Простішою формою відображення є подразливість. Психічне відображення виникає на більш високому етапі розвитку живих організмів. Для безхребетних характерне інстинктивне відображення – в стереотипних умовах всі представники біологічного виду поводяться однаково. У високоорганізованих тварин, крім безумовних рефлексів існують умовні. Вони виконують роль сигналізатора, попереджаючи про події, які повинні відбуватися, що є необхідною умовою випереджального відображення.

Носієм відображення у формі свідомості є людина. Свідомість – це вища форма відображення. Воно проявляється у тому, що більш глибокого і усвідомленого змісту набуває чуттєве відображення, свідомість відображає світ в ідеальних образах, людське відображення має не пристосувальний, а активно-перетворювальний характер. Людина прагне змінити життя так, щоб воно відповідало її потребам. Людина спочатку у свідомості створює нове, а потім втілює його у дійсність за допомогою праці. Потреби людини, відображуючись у свідомості, набувають характеру мети, тобто ідеальної моделі бажаного майбутнього. Реалізуючись у практичній діяльності, мета матеріалізується у предметній формі, у формі реально існуючих предметів, яких раніше не існувало.

Вирішальну роль у виникненні і розвитку свідомості відіграли соціальні умови. Першим обумовлюючим фактором становлення свідомості стала праця. Під час виготовлення знарядь праці людина почала вирізняти загальні зв’язки та відносини в предметах праці. Трудовий процес підштовхував майбутню людину абстрагуватися, робити узагальнення, відвертати ознаки предмета від самого предмета і формувати поняття. Засоби праці водночас виступали і засобами пізнання, людина осягала властивості об’єктивного світу. Логіка чуттєво-предметної діяльності перетворювалася на логіку мислення. Людина вчилася думати. Так поступово формувався логічний образ предмета., а праця людини набувала усвідомленого характеру. Зароджуючись і розвиваючись у праці, свідомість втілюється у праці, створюючи предметний світ олюдненої природи, світ культури.

Другим фактором виникнення та розвитку свідомості є мовне спілкування, мова. Мова виникла в колективі первісних людей, життя яких вимагало певних знаків. Знак мав бути загальним для певного класу речей і дій і загальним для всіх учасників трудового процесу. Тому виникла необхідність у звуковій системі знаків. Звуковою системою знаків, за допомогою яких здійснюється спілкування є мова. Тільки за допомогою мови людина може сформулювати і знайти вираження своїм думкам. Мова – це не просто засіб передачі думок, а й необхідна умова і знаряддя процесу мислення. Процес мислення – це процес оперування абстрактними поняттями.

Третім фактором виникнення свідомості є общинний характер життя людей. Свідомість – продукт суспільства і суспільного розвитку. В процесі трудової діяльності людина вимушена спілкуватися з іншими людьми, виникає обмін інформацією, досвідом, здібностями, навичками. Спілкування – це одна із умов соціалізації особистості, оскільки у спілкуванні людина отримує не тільки раціональну інформацію, формує способи діяльності, а й засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки.

Будучи відбиттям суспільного буття людей, свідомість має активний, творчий характер. Творчість – це продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного значення. Активність характерна не тільки індивідуальній, а й суспільної свідомості, насамперед прогресивним ідеям.

3. Свідомість як внутрішній світ людини має свою структуру.

В сучасній філософії вирізняють пізнавальну, емоційну і мотиваційно-вольову форми діяльності свідомості.

Логічна структура пізнавальної діяльності людини із чуттєво - сенситивного, абстрактно - мисленого і інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи. До пізнавальних здатностей людини належать увага і пам'ять. Емоційну сферу становлять почуття, афекти, пристрасті та самопочуття. Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається з мотивів, інтересів, потреб суб’єкта в єдності зі здібностями у досягненні цілей.

Знання – це головний компонент, ядро свідомості, засіб її існування. Емоції стимулюють або гальмують усвідомлення індивідом реальних явищ дійсності. Воля – це усвідомлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності. Мислення – це процес пізнавальної діяльності індивіда, якій характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Увага – це форма психічної діяльності людини, що виявляється в зосередженості на певних об’єктах. Пам’ять – це психічний процес, якій полягає в закріпленні, збереженні та відтворенні в мозку людини його минулого досвіду.

Поряд зі свідомістю існує рівень несвідомого. Несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які перебувають поза сферою розуму. До несвідомого належать: інстинкти – сукупність природжених актів поведінки; інтуїція та автоматизми (Інтуїція – це знання, яке виникає без усвідомлення шляхів і умов його отримання, через безпосереднє чуттєве споглядання чи умовивід. Автоматизми – це складні дії людини, які були утворені під контролем свідомості, але внаслідок довгого повторювання набувають несвідомого характеру); сновидіння, гіпнотичні стани, тощо.

Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності навантаження на свідомість зменшується що поширює поле творчих можливостей людини. Підсвідоме – це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього належать психічні явища, пов’язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму. Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами єдиної психічної діяльності.

Самосвідомість – це цілісна оцінка самого себе, свого морального обличчя, власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій. За допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе. Самосвідомість формується під впливом соціального середовища у процесі предметно-практичної діяльності та спілкування. Соціальне середовище потребує від особистості контролю над своїми діями і відповідальності за їх результат.

Основні функції свідомості:

Пізнавальна (відображальна) – здатність індивідуума отримувати знання про навколишній світ і про себе.

Акумулятивна (накопичувальна) – полягає в тому, що пам’яті людини накопичуються знання, отримані нею не тільки з безпосереднього, особистого досвіду, а й з досвіду попередніх поколінь.

Аксіологічна (оціночна) – свідомість є формою об’єктивного відображення світу, але свідомість вбирає в себе прояв суб’єктивного до дійсності, як світу свого життя, його оцінку.

Цілепокладання (формування мети) - це цілеспрямована діяльність людини обґрунтована невдоволеністю людини світом і потребою його змінити.

Творча (конструктивна) – людина створює те, що природа до неї не породжувала.

Комунікативна (зв’язку) – зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній праці і потребують постійного спілкування.

Регулятивна (управлінська) - вплетена у взаємодію людини з навколишнім світом і виступає у двох формах: спонукальної та виконавчої регуляції.

4. Суспільна свідомість являє собою сукупність ідеальних образів, а саме: понять, ідей, поглядів, уявлень, почуттів, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом навколишнього світу, зокрема і суспільної свідомості. Іншими словами, це розуміння дійсності відповідними соціальними групами або суспільством у цілому на даному етапі їх розвитку. Суспільна свідомість є самостійним духовним утворенням, що існує як філософська категорія, що позначає особливість соціальних суб'єктів відображати суспільне буття як реальний процес життя людей. Суспільна свідомість — частка суспільного буття, а саме буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість.

Суспільна свідомість має надзвичайно складну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття.. За гносеологічними особливостями відображення суспільного буття вирізняють два рівні суспільної свідомості: буденний і теоретичний.

Соціологічний аспект суспільної свідомості — це момент її діяльності. У цьому аспекті суспільна свідомість представлена соціальною психологією і ідеологією.

Буденний рівень суспільної свідомості являє собою відображення дійсності в межах повсякденного життя. Часто буденну свідомість називають здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно, в процесі безпосереднього життя. Вона включає накопичені впродовж віків емпіричні знання, норми й зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнені і несистематизовані уявлення і знання про явища, що лежать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведення.

Теоретичний рівень суспільної свідомості виступає у вигляді певної системи поглядів. Він прагне проникнути в суть явищ об'єктивної дійсності, і розкрити закономірності їхнього розвитку функціонування. Теоретична свідомість здатна видозмінювати повсякденну свідомість.

Суспільна психологія — це сукупність соціальних настроїв і почуттів, звичаїв, традицій і громадської думки, які складаються стихійно, в процесі повсякденного життя суспільства. Суспільна психологія і емпіричні знання перебувають на одному рівні суспільної свідомості. Суспільна психологія здійснює регулятивну функцію безпосереднього життя людей. У ній відбиваються психологічні риси і почуттєві стани соціальних груп і суспільства взагалі. Можна говорити про особливості національної, класової психологи, психології релігійних груп тощо.

Суспільна психологія з її емоційною забарвленістю відіграє важливу роль у суспільних рухах, спонукаючи їх до різноманітного роду дій. Тому державним діячам, політичним партіям, політикам важливо вивчати настрої людей, прогнозувати їхню реакцію на ті чи інші події.

Ідеологія — це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Ідеологія спрямована на регулювання суспільних відносин. Між ними існує єдність і взаємодоповнення. Проте ці сфери суспільної свідомості мають і певні відмінності, а саме:

- суспільна психологія є безпосереднім і стихійно сформованим виразом інтересів певного класу або соціальної спільноти, ідеологія ж створюється цілеспрямовано, певними групами людей, зайнятих у сфері духовного виробництва;

- на відміну від суспільної психології, ідеологія є упорядкованою і теоретично оформленою системою;

- суспільна психологія охоплює всю сукупність поглядів людей. Ідеологія ж розпадається на окремі види — політичні, правові, естетичні, релігійні та інші переконання людей;

- суспільна психологія знаходить свій вияв при розв'язанні практичних завдань буденного життя, ідеологія ж направлена на рішення глобальних соціальних проблем.

У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Форми суспільної свідомості — це відносно самостійні, більш або менш систематизовані за рівнем духовні утворення, що відображають певні сторони об'єктивного світу та суспільного буття. Форми суспільної свідомості відрізняються:

а) за предметом відображення. У політичних поглядах, наприклад, відображаються відносини суб'єктів політичних процесів, в моралі — ставлення людини до людини, до колективу, суспільства;

б) за формами відображення. Вони можуть бути теоретико-понятійними, нормативно-оцінювальними, художньо-образними;

в) за особливостями свого походження і розвитку. Першою нерозчленованою формою свідомості була міфологія. З розподілом праці на матеріальну і духовну сталася диференціація міфологічної
свідомості. Виникає система моралі, релігія, мистецтво, філософія, політична і правова свідомість;

г) за виконуваними ними соціальними функціями. Різні форми свідомості виконують різні функції. Наука і філософія мають пізнавальне та світоглядне навантаження. Політична і правова свідомість виражає і захищає передусім інтереси певних соціальних груп в питанні про владу, державу і право. Мораль виступає в ролі неофіційного регулятора відносин між людьми в нематеріальній сфері, спираючись при цьому не на силу закону, а на авторитет громадської думки. Мистецтво задовольняє високі духовні та культурні потреби, властиві тільки людині.

Всі форми мають один об'єкт відображення — матеріальне життя суспільства, суспільне буття; всі вони виступають як окремі види єдиного духовного комплексу — суспільної свідомості.

У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою формою суспільної свідомості є політична свідомість. Політична свідомість — це сукупність ідей, поглядів, вчень, політичних установок, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне ставлення до влади.

Правова свідомість - це сукупність ідей і поглядів відносно правомірності чи неправомірності дій, прав і обов'язків членів суспільства, справедливості чи несправедливості юридичних законів. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, з точки зору закону.

Решта суспільних відносин регулюється мораллю (а також звичками, традиціями, ритуалами, громадською думкою, які частково входять у мораль). Моральна свідомість є сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм — вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно з суспільством і власним уявленням добра і зла. Вимоги моралі не мають підтвердження в певних установах чи закладах. Вони підтримуються громадською думкою, владою звичаїв, установленими нормами, оцінками суспільства і соціальних груп.

Мистецтво і естетична свідомість включає смаки, уявлення, думки, ідеали, погляди і теорії, які відображають естетичну цінність предметів і явищ об'єктивної дійсності, а також предметів і явищ, створених самою людиною. Відображення дійсності в естетичній свідомості здійснюється через поняття прекрасного і потворного, піднесеного і підлого, комічного і трагічного.

Релігійна свідомість охоплює релігійну ідеологію і релігійну психологію. Релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне.

Філософська свідомість спрямована на усвідомлення граничних смислів людського буття, на пошук глибинної єдності і зв'язку людини із світовим універсумом. Філософія служить цілям злагоди між людиною і світом її буття. Тому вищою цінністю філософського пізнання є мудрість, як переживання і усвідомлення істини. Вона дає людині духовні орієнтири для досягнення безсмертя, маючи специфічні форми усвідомлення єдності людини і світу.

Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить її носіям: масовій, колективній та індивідуальній свідомості. Масова свідомість — це рівень суспільної свідомості, суб'єктами якої виступають великі людські спільноти. Масова свідомість виникає на ґрунті єдності соціально-економічних, ідейно-політичних і культурно-етнічних умов життя багатьох людей і включає найпоширеніші, типові уявлення, погляди, прагнення, ідеали, настрої та емоції, звичаї і традиції, що формуються в процесі духовно-практичного освоєння світу і безпосередньо вплетені в повсякденну практичну діяльність. Масова свідомість виступає безпосередньо спонукальною силою соціальних дій мас, їхньої соціально-перетворюючої діяльності.

Індивідуальна свідомість - це духовний світ кожної особистості.

Людина як суспільна істота бачить світ скрізь призму певного соціуму - суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються й існують у соціальному середовищі. Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Індивідуальна свідомість є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише суспільною свідомістю. Духовний світ людини має індивідуально-неповторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов'язані не тільки з конкретними особливостями його життєдіяльності. Вони залежать від його особливостей психіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей.

Контрольні запитання

1. У чому полягають труднощі вирішення проблеми свідомості?

2. Що таке свідомість?

3. У чому полягає роль праці у виникненні свідомості?

4. Визначте історичну роль мови у формуванні свідомості?

5. У чому виявляється активний характер свідомості?

6. Яку роль у житті людини відіграє несвідоме?

 

Тема. Проблеми істини