Оцінка стану та використання виробничого потенціалу

Оцінка стану та використання виробничого потенціалу включає наступні етапи:

1. Ефективність виробничого потенціалу характеризується відповідністю виробничої програми наявним на підприємстві потужностям. Для цього використовують показники:

1) коеф. використання виробничої потужності: k=ВП/В_пот, (k≤1) де ВП – виробнича програма; В_пот – виробнича потужність.

2) ефективність використання наявного обладнання характеризують показники:

- коеф. екстенсивного його використання: k_екс=T_р/Т_к;

- коеф. інтенсивного використання: k_інт=Р_ф/Р_пасп;

- інтегральний коеф.: k_інтегр=k_екс-k_інт;

- резерв потужності: R_п=1-k_інтегр,

Т_к – календарний фонд робочого часу за рік, год;

T_р – робочий час обладнання за рік;

Р_ф – фактична продуктивність обладнання протягом звітного року;

Р_пасп – паспортна продуктивність обладнання.

2. Оцінка витратності виробничої програми передбачає визначення:

фонду оплати праці, який включає фонд ОП виробничих працівників та керівників(1), спеціалістів та службовців(2):

1) ФОП_вр=Ч_вр*Т_ст*((1+β)/100)*Т_еф, де

Ч_вр – чисельність виробничих працівників;

Т_ст – тарифна ставка;

((1+β)/100) – відсоток преміювання;

Т_еф ефективний фонд робочого часу.

2) ФОП_сп=О_м*Ч_сп*(1+β), де

О_м – місячний оклад;

Ч_сп – чисельність спеціалістів;

(1+β) – % премій і доплат до посадового окладу.

3. Визначення питомої ваги у витратах виробництва постійних і змінних витрат.

4. Розрахунок показників матеріало-, фондо-, енерго-, зарплато ємності продукції та амортизаційної ємності продукції.

5. Діагностика властивостей та здібностей працівників, яка проводиться у двох напрямках: 1) індивідуальні якості (знання, навички, вміння, кваліфікація, досвід, ділові якості, складність праці, оцінка результатів праці); 2) оцінка трудового потенціалу підприємства (якісний склад, ступінь використання та відповідність фактичного рівня трудового потенціалу необхідному). Окремо оцінюється ефективність трудових вкладень у трудовий потенціал.

6. Діагностика інформаційних ресурсів передбачає визначення їх видів, джерел та форм забезпечення їх вартості. При цьому розраховуються показники:

- відношення одноразового використання інформації до загального обсягу;

- віддачу.

 

 

КАРТА СТРАТЕГІЧНИХ ГРУП ЯК ІНСТРУМЕНТ АНАЛІЗУ ВНУТРІШНЬОГАЛУЗЕВОЇ КОНКУРЕНЦІЇ.

Порядок проведення діагностики внутрішньогалузевого суперництва можна звести до семи послідовних етапів:

1.Визначення профілю галузі та її загальна характеристика.

2.Оцінка рушійних сил розвитку галузі.

3.Діагностування основних сил конкуренції.

4.Оцінка конкурентних позицій підприємств-суперників.

5.Аналіз найближчих конкурентів.

6.Визначення провідних (ключових) чинників успіху в галузі, їх оцінка.

7.Оцінка перспектив розвитку галузі.

Використовується такий інструмент аналізу, як карта стратегіч­них груп суперників.

Конкурентні позиції підприємств-суперників оцінюють за допомогою спеціального прийому складання карти стратегічних груп. Для цього виконується така аналітична процедура з графічною побудовою:

- установлюється спектр характеристик, які відрізняють одне підприємство від іншого — ціново-якісні параметри, орієнтація на певного споживача;

- вибираються попарно характеристики, які не корелюють між собою;

- формується система координат за встановленими характерис­тиками;

- координати кожного підприємства наносять на площину;

- точки, що розміщуються близько, поєднуються — це і є стратегічні групи;

- кожну групу окреслюють колом, що визначає її частку в загальному обсязі виробництва (продаж) галузі.

Слід зазначити, що важливість висновків структурного аналізу в межах галузі зумовлює потребу в побудові кількох варіантів карти і зіставленні результатів.