Вопрос внесен в повестку дня

а) питання внесене у повістку дня;

б) питання внесено у повістку дня;

в) питання внесене до повістки дня;

г) питання внесено до порядку денного.

 

F На замітку майбутньому фахівцю

В усному і писемному професійному мовленні можуть виникнути труднощі щодо дієслівного керування.

Дієслова керують іменниками у певних відмінках.

1. З іменниками в родовому відмінку вживаються дієслова:

® вживати заходів

® вчитися (навчати, навчитися) грамоти, мови, етикету;

® додержувати тиші, порядку;

® додержуватися законів, курсу, правил;

® завдати шкоди, прикростей;

® зазнавати поразки, невдачі;

® інформувати директора;

® позбавитися клопоту;

® слухати поради, батьків.

2. З іменниками чи займенниками у давальному відмінку вживаються дієслова:

® вибачати другу;

® дорівнювати трьом, чотирьом;

® дякувати Вам;

® запобігати (уникати) втратам, аваріям;

® підлягати обробці, сумніву;

® повідомляти директорові;

3. З іменниками у знахідному відмінку вживаються дієслова:

® ігнорувати пропозицію, думку;

® опанувати спеціальність, курс, мову;

® оплачувати послуги, рахунок;

® платити за послуги, за проїзд;

® освоїти нову техніку;

® хворіти на грип, на ангіну.

4. З іменниками чи займенниками в орудному відмінку вживаються дієслова:

® говорити (читати, спілкуватися) рідною мовою;

® оволодівати знаннями, теорією, методикою;

® повідомляти телефоном, телеграмою.

¥ СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Зубков М.Г. Сучасний український правопис. Комплексний довідник. – Харків, 2002.

2. Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2005.

3. Михайлик В.О. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

4. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практичний посібник. – 4-е вид., - К.: Либідь, 2000.

5. ПономарівО. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посіб. – 2-е вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001.

6. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Інститут української мови. – 4-те вид., випр. й доп. – К.: Наук. Думка, 1994.

7. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк.., 2007.

8. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2004.

9. Мова ділових паперів. – http://bpapers.iatp.org.ua/?chapter=Style

ТЕМА 21

Синтаксис професійного

Та ДІЛОВОГО спілкування

Основні питання теми:

® Побудова речень у професійному спілкуванні.

® Уживання вставних слів і словосполучень у професійному мовленні.

® Дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти у професійному спілкуванні.

® Уживання активних і пасивних конструкцій у наукових і офіційно-ділових текстах.

[ Ключові слова: речення, інтонація, розповідні речення, питальні речення, спонукальні речення, будова речень, граматична основа, підмет, присудок, простий підмет, складений підмет, простий присудок, складений дієслівний присудок, складений іменний присудок, підрядний зв’язок (узгодження, прилягання, керування), сурядний зв’язок,однорідні члени речення, просте речення, складне речення, односкладне речення, двоскладне речення, називні, означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові речення, поширене і непоширене речення, вставні слова, синтаксично-стилістичні ознаки української науково-професійної мови, дієприслівниковий зворот, дієприкметниковий зворот, інфінітивні конструкції, пасивні конструкції, віддієслівні іменники, розщеплені присудки, активні конструкції.

 

& Речення є основною синтаксичною одиницеювищого рівня мови, комунікативною одиницею, тобто засобом спілкування. У ньому виражається почуття, прохання, наказ людини. За допомогою речення формується і повідомляється думка.

Речення – це граматично та інтонаційно організована одиниця мови, яка є головним засобом формування і висловлювання думки.

Речення складається з граматично пов’язаних слів і словосполучень, які є цілим висловлюванням, що характеризується смисловою завершеністю. Особливу роль в оформленні речення відіграє інтонація. Інтонація розрізняє повідомлення, наказ, питання. За допомогою інтонації виділяють найважливіше в повідомленні. Залежно від мети висловлювання речення поділяють на: розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідні – це речення, в яких повідомляється про якийсь факт, подію, явище, наприклад:

Маркетинг охоплює величезний спектр людської діяльності.

Питальні – це речення, які містять запитання, що спонукає співрозмовника до відповіді, до роздуму над відповіддю, наприклад:

Хто організовує процес виробництва на підприємстві?

Такі речення передбачають діалог (чи роздум однієї особи). Питання ставиться за допомогою питальних часток, прислівників та займенників: як, коли, чому та ін. Риторичне питання не потребує відповіді, воно ближче до розповідних речень, тому що в них стверджується якийсь факт, наприклад:

Хіба пропозиція є загальною сумою товарів, що існують на ринку?

Спонукальні – це речення, які містять наказ, вимогу, бажання, заборону, пораду, наприклад:

Будь вимогливим, але справедливим керівником.

У таких реченнях може бути як оклична, так і розповідна інтонація, а до граматичного центру входить дієслово наказового способу, інфінітив. Спонукання також може виражатися частками, вигуками: нехай, хай, бодай, -но, -то, -бо, ну, наприклад: слухай – бо.

Кожне речення має певну граматичну організацію: будову і граматичне оформлення членів речення. Граматичною основою, ядром речення є головні члени (підмет і присудок) або тільки один головний член, наприклад: Кошти держави використовуються спеціальною державною структурою.

Вони формують головну ознаку речення – предикативність.

Підмет – граматично незалежний член двоскладного речення, який інформує про що йдеться в реченні, відповідає на питання хто? що? Підмет може бути простим і складеним.

Простий підмет найчастіше виражається іменником або займенником у називному відмінку, а також іншими частинами мови, які вжиті у значенні іменника, наприклад:

Ціна виступає найважливішим інструментом контролю за економічною поведінкою господарських суб’єктів.

Складений підмет виражається словосполученнями, вжитими у значенні іменника у називному відмінку, а також цілим реченням, наприклад:

Михайло Іванович Туган-Барановський зробив вагомий внесок на шляху поступового введення теоретичного аналізу капіталістичної економіки на макрорівень.

Присудок – головний член двоскладного речення, що означає дію, стан підмета і граматично підпорядковується йому. Відповідає на питання що підмет робить? який він є? хто чи що він є? в якому стані перебуває? та ін.

За граматичною будовою розрізняють прості та складені присудки. Прості присудки виражаються однією дієслівною формою, тому і називаються простими, виражаються дієсловами будь -якої особи, часу, способу, наприклад:

Кредиторів цікавить інформація про фінансову стійкість підприємства.

Складені присудки бувають іменними і дієслівними. Складений дієслівний – присудок, який складається з двох дієслів: інфінітива і змінюваного допоміжного дієслова, наприклад:

Я можу керувати фірмою.

Складений іменний присудок – складається з іменної частини та дієслова – зв’язки, наприклад:

Економічна стратегія – це сукупність господарських дій.

За будовою речення бувають прості та складні. Просте речення – це речення, яке має одну граматичну основу, що може складатися з двох головних членів речення (підмет і присудок), таке речення називається двоскладним, наприклад:

У правлінський облік орієнтується на майбутнє.

Речення, граматична основа якого складається з одного головного члена речення, називається односкладним, наприклад:

Радою Національного Банку України розроблено основні засади грошово-кредитної політики.

Головний член в односкладному реченні може бути виражений іменником чи дієсловом. Якщо головний член виражений іменником, то речення називають називними. Коли головний член односкладного речення виражений дієсловом, то такі речення можуть бути: означено-особовими, неозначено-особовими, узагальнено-особовими та безособовими.

Означено-особові – це речення, в яких головний член виражає дію, яка стосується певної особи чи осіб, наприклад:

Охарактеризуйте фактичний стан економіки.

Неозначено-особові – це речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, наприклад:

Економічну сутність його залишили незмінною.

Узагальнено-особові – це речення, в яких головний член виражає дію, що стосується будь-якої (узагальненої) особи, як правило, усна народна творчість, наприклад:

Що посієш, те й пожнеш.(Н. тв.).

Безособові – це речення, в яких головний член виражає дію чи стан, що відбуваються без активної участі особи, наприклад:

На Керченському півострові знайдено кілька невеликих родовищ нафти.

Називні – це речення, в яких предмети чи явища не вказують на дію, яка може їх стосуватися, наприклад:

Виручка. Витрати.

Члени простого речення поділяються на головні та другорядні. Граматичну основу утворюють головні члени речення, другорядні члени поширюють його. Тому речення, яке складається тільки з головних членів, називається непоширеним, наприклад:

Вартість визначена.

Поширеним називається речення, в якому крім головних членів є один або декілька другорядних членів, наприклад:

Визначена чиста ліквідаційна вартість.

До граматичного оформлення речення належать способи вираження членів речення, типи зв’язку, засоби вираження синтаксичних відношень між частинами складного речення.

У реченнях може бути як підрядний (узгодження, прилягання, керування), так і сурядний зв’язки. Сурядним зв’язком поєднуються однорідні члени речення, наприклад:

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, та за способом стягнення.

Однорідні члени речення словосполучення не утворюють. Кожний із них знаходиться у зв’язку з головним словом словосполучення, яке побудоване за способом підрядного зв’язку (класифікація податків). Головні члени речення також не утворюють словосполучення, а утворюють речення (Класифікація проводиться).

Речення можуть ускладнювати вставні слова і словосполучення. Вони виражають особисте ставлення мовця до повідомлюваного в реченні. Вставні слова і словосполучення семантично пов’язані з реченням, але синтаксично не з’єднуються підрядним або сурядним зв’язком з членами речення. Вони проголошуються ніби інтонаційно ізольовано від основної частини речення і на письмі виділяються комами. Вставні слова і словосполучення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення.

Вставні слова можуть надавати різних модальних значень реченню. Вставні слова із значенням сумніву, невпевненості, почуття, емоції мовця, як правило, у мові професійного спілкування не вживаються.

 

Вставні слова і Словосполучення	Значення	Приклади
1. Можливо, мабуть, очевидно, здається, може бути, певно, навряд чи та ін.	Сумнів, невпевненість	Реалізація товару, певно, не скоротиться.
2. Звісно, справді, звичайно, безсумнівно та ін.	Упевненість	Безсумнівно, у майбутнього економіста має бути розвинене критичне мислення.
3. Так би мовити, як бачите, між нами кажучи, інакше кажучи, погодьтесь та ін.	Спосіб вираження думок під час мовлення	Як бачите, професійні слова використовуються, коли йдеться про трудову діяльність людей певних професій.
4. По-перше, по-друге, по-третє, навпаки, отже, насамперед, між іншим, нарешті, з одного боку та ін.	Порядок думок та зв’язок між ними	Отже, офіційно-діловий стиль - це мова законів, наказів та інших ділових паперів.
5. Кажуть, на мій погляд, по-моєму, на думку(чию?), за висловом(кого?),гадаю та ін.	Джерело думки, повідомлення	На думку вчених, сукупних кредитних відносин та інститутів, що організують ці відносини, являє собою кредитну систему.
6. На жаль (щастя, горе, лихо), нівроку, як на зло, чого доброго та ін.	Почуття, емоції мовця, оцінка повідомлюваних фактів	На щастя, українська мова посіла місце, яке належить їй у сучасному суспільстві.

 

Необхідно запам’ятати слова, які не є вставними і не є модальними: приблизно, причому, ніби, нібито, майже, мовби, при цьому, якраз, саме, особливо, цебто, тож, отож, все-таки, принаймні, як-не-як, от, між іншим, тим часом та ін. Вони не виділяються комами.

Синтаксис української науково-професійної мови самобутній, бо сформувався на підставі синтаксису народної мови, його типовою ознакою є розмовний, активний характер синтаксичних конструкцій. Активні конструкції речення повинні переважати над пасивними. Пасивні конструкції – це переважно наслідок впливу російського канцелярського стилю, який частково нівелює активність особи. Порівняймо: Ми підписали договір та Договір підписаний нами..

Сучасні науковці виділяють такі синтаксично-стилістичні ознаки української науково-професійної мови:

– активна конструкція, що містить підмет, який визначає активного суб’єкта дії, вираженого іменником у називному відмінку, присудок, виражений дієсловом у формі 3-ої особи однини або множини теперішнього часу, та додаток, що вказує на об’єкт дії, наприклад: Ми працюємо над темою. Економісти розглядають процес… [5]

–дієслівність української мови (центр висловлювання–дієслово), наприклад: Зі справою не можна зволікати – Дело не терпит отлагательств (рос.); Прямувати до мети – Идти по направлению к цели (рос.). В російській мові сенсове навантаження – в іменниках)

– активна конструкція з підметом, який визначає активного суб’єкта дії іменником у називному відмінку, присудком, вираженим дієсловом у формі 3-ої особи однини чи множини минулого часу, додатком, що вказує на об’єкт дії, наприклад: Бухгалтер врахував зауваження [2,5].

–продуктивнапасивна конструкція української мови – безособове речення на -но, -то, в якому домінує результативність і непередбачено означення виконавця (його вже означено у попередніх реченнях). Найхарактерніша риса українських форм на - но, -то – це наявність іменника у знахідному відмінку на позначення об’єкта дії, наприклад: Використано нову модель… (іменник в орудному відмінку із зазначенням суб’єкта дії застосовувати не можна), наприклад: Нову модель запропоновано дослідниками… [2, 5, 7]

– узагальнено-особові пасивні конструкції, в яких дію, ознаку чи стан, виражену присудком, сприймають як характерну завжди чи зазвичай (присудок подають переважно у 3-тій особі множини), наприклад:

Матеріали використовують для…

– інфінітивне речення, головний член якого виражено інфінітивом – безособовою формою дієслова, наприклад: Економічну кризу легше попередити, ніж усувати наслідки й вживати антикризові заходи [5].

У мові професійного спілкування для досягнення позитивного результату, для переконливості ділового партнера у необхідності прийняття рішення, яке буде сприятливим для обох сторін, часто вживають пасивні конструкції, інфінітиви, дієприслівникові та дієприкметникові звороти.

Дієприслівники з пояснювальними словаминазивають дієприслівниковим зворотом і на письмі виділяють комами.Дієприслівниковий зворот – це засіб передачі дії, яка відбувається одночасно з іншою дією, одна з якої виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, і ці дії мають виконуватись однією особою.

Не бажано висловлювати дієприслівниковим зворотом значення часу, умови та причини, тому в таких випадках треба вживати підрядні речення, переважно з’ясувальні, означальні, мети та умови. Порівняйте: Познайомившись із справою…і Коли ми познайомилися зі справою. У таких випадках підрядні речення розташовані у чіткій послідовності та мають «своє місце»: з’ясувальні стоять після присудка; означальні – поряд з іменником; обставинні (причини і мети) стоять перед або після головного слова. Дієприслівниковим зворотом можна передати і сформулювати причини, що стали підставою для ухвалення будь-якого управлінського рішення. Якщо вживати дієприслівниковий зворот на початку фрази, то краще такими словами, наприклад: Беручи до уваги…; Вважаючи…; Розглянувши…; Враховуючи.

Якщо необхідно, то підрядні речення можна замінити дієприкметниками чи дієприкметниковими зворотами, що надасть тексту лаконізму.

У сучасній українській мові активні дієприкметники доконаного виду за допомогою суфіксів –ш-, -вш- не творяться, наприклад: форми на зразок «перемігший», «допомігший», «почервонівший», «бувший» не відповідають літературній нормі. Треба казати який переміг; почервонілий; колишній.

Дієприкметниковий зворот – це дієприкметники з пояснювальними словами. Найпоширенішим є розташування дієприкметникового звороту після означуваного слова. Не можна поєднувати дієприкметникові та дієприслівникові звороти з підрядними реченнями.

	Неправильно Потрібно виділити визна-чення, подані автором у цій роботі, та яку літературу він використовував для цього.		Правильно Потрібно виділити визначення, подані автором у цій роботі, та літературу, використану для цього.

 

 

Ї

 

Підрядні речення мають синонімічні за значенням конструкції з віддієслівними іменниками, наприклад: згідно з домовленістю…; у зв’язку з розширенням…

Текст може бути великим обсягом, нецікавим та непереконливим, якщо вживається велика кількість віддієслівних іменників.

Неправильно

Вивчення стану справ з метою поліпшення виробничого процесу.

Правильно

Для поліпшення виробничого процесу необхідно ознайомитися зі станом справ.

Саме тому варто «розщеплювати» іменники на допоміжне дієслово та віддієслівний іменник, що поширює та узагальнює дію, наприклад: давати вказівки, дати доручення, провести операцію, надати допомогу тощо. Розщеплений присудок передає точні термінологічні значення, створює колорит ділового тексту, зосереджує увагу читача на інформації і сприяє її кращому запам’ятовуванню.

Під час перекладу тексту з російської мови на українську, варто мати на увазі, що в українській мові, на відміну від російської, ненормативним є вживання активних дієприкметників теперішнього часу із суфіксами -ач, -яч, -уч, -юч, їх треба відтворювати кількома способами:

1) прикметниками:

ведучий – провідний (але ведучий програми, концерту)

захоплюючий – захопливий

координуючий – координаційний

оточуючий – навколишній

слідуючий – наступний (якщо йдеться про перелік чогось (когось), тоді вживається слово такий).

Наприклад: провідний фахівець; навколишнє середовище; наступне питання.

2) іменниками:

завідуючий – завідувач

виступаючий – промовець

відпочиваючий – відпочивальник

головуючий – голова

працюючий – працівник.

Наприклад: завідувач відділу; голова банку; працівник університету.

3) підрядними означальними реченнями із сполучниками що, який, котрий:

Наприклад: працюючий студент – студент, що (який)працює

мислячий учень – учень, який (що)мислить.

Для української мови нормативними є слова із суфіксами -ач, - яч, -уч, -юч (-ущ), що перейшли до класу прикметників, наприклад: блискучий успіх, правляча партія, невмирущий народ.

Про синтаксис речень і тексту варто говорити в межах писемної форми професійного спілкування, яка вимагає обов’язкового дотримування нейтральності тону ділових повідомлень, чіткої структури тексту. Важливо пам’ятати, що для синтаксису ділового мовлення характерним є:

– практично повна відсутність питальних і окличних речень;

– прямий порядок слів (присудок, як правило, має форму теперішнього часу для створення ефекту позачасовості та ставиться після підмета, а узгоджене означення – перед означувальним словом; вставні слова виносяться на початок речення);

– уживання непрямої мови (вживання прямої мови можливе лише при цитуванні певного документа);

– переважна більшість пасивних конструкцій (вони акцентують увагу не на собі, а на дії: не затверджує, а затверджується, не розповідає, а розповідається, не прогнозує, а прогнозується), інфінітивів (затвердити, розповідати, прогнозувати), дієприкметникових і дієприслівникових зворотів;

– нанизування форм родового й орудного відмінків із великою кількістю віддієслівних іменників (забезпечення кого? чим?).

 

J КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

 

1. Що називається реченням?

2. Що таке підмет? Які є підмети? Чим вони виражаються?

3. Що таке присудок? Які є присудки? Чим може бути виражена іменна частина присудка?

4. Що називається вставними конструкціями? З якою метою вони вживаються в реченні?

5. Що надає тексту лаконізму? Що не бажано висловлювати дієприслівниковим зворотом?

6. Для чого вживаються пасивні конструкції у мові професійного спілкування? Яка їх роль?

7. На що слід звертати увагу під час перекладу текстів з російської мови на українську?

 

 Типовий зразок документа