Модель управлінської сітки Блейка і Маутона

Найбільшу популярність серед концепцій стилів поведінки лідера отримала модель управлінської сітки Блейка і Моутона.

Вона представляє собою матрицю, яка утворена перетинанням двох змінних чи вимірів лідерської поведінки: на горизонтальній осі - інтерес до людей до виробництва, на вертикальній – інтерес до людей. Змінні управлінської сітки несуть характер розміщення (до когось чи до чогось) та погляд (на щось), які визначають поведінку, тобто обидва інтереси пов‘язані як з людською свідомістю, так і з діями людини, а не тільки з чимось одним. Розміщення на шкалі кожної осі матриці від 1 до 9 дає можливість окреслити зони п‘яти основних лідерських стилів.

Дослідження підтвердило, що незалежно від ситуації стиль 9.9 є найкращим. Дана модель набула великої популярності. Вона використовується для виработки кращої лідерської поведінки через участь в програмах навчання і підготовки.

Підходи, основані на ситуаційності лідерства, пропонували визначити ефективність лідерства через різні ситуаційні змінні, тобто через вплив зовнішніх факторів, не беручи до уваги лідера як особистість. Нові концепції спробували з‘єднати переваги і досягнення як традиційного так і ситуаційного підходів. Ці концепції основиваються на аналізі лідерського характеру і його взаємозв‘язку з конкретною ситуацією ситуацією.

94.Концепція лідерської поведінки Танненбаума-Шмідта У відповідності до цієї моделі лідер обирає якийсь один зразок поведінки в залежності від сили впливу на відносини лідерства трьох факторів: самого лідера, його послідовників і ситуації, яка склалася. В цій моделі дається спектр виборів між демократичною і авторитарною альтернативами, які відповідно асоціюються з інтересом до відносин чи до роботи.1 Різниця між цими двумя крайніми лідерськими стилями основана на припущеннях лідера про джерела його влади та природу дюдини. Демократ думає, що влада йому дається послідовниками, яких він веде, і що люди в своїй основі володіють здібностями до самоуправління і творчої роботи в умовах правильного вмотивування. Автократ вважає, що влада дається його позицією в групі організації і що люди внутрішньо лениві і на них важко покладатися. В першому випадку є можливість участі в упрвлінні, в другому – цілі, засоби і політику визначає сам лідер.

Подальший розвиток даної моделі зіткнувся з труднощами в обліку всіх можливих взаємодій між лідером, послідовниками і ситуацією при встановленні причинно-наслідкових зв‘язків в стосунках лідерства.

Характеристика выделенных семи стилей поведения руководителя (лидера):1 — лидер дает свободу коллективу принимать решения, а сам только утверждает их;2 — лидер делегирует группам право принимать решения по определенным вопросам;3 — лидер выдвигает проблемы, просит дать предложения и сам принимает решение;4 — лидер предлагает решения сам и считает возможным их изменение с учетом мнения и инициативы коллектива;5 —лидер выдвигает идеи и предлагает их обсудить, принимая решение сам;6 — лидер принимает решение сам и убеждает последователей в правильности своих решений;7 — лидер принимает решения сам и доводит их до подчиненных.Последующее развитие данной модели столкнулось с трудностями в учете всех возможных взаимодействий между лидером, последователями и ситуацией при установлении причинно-следственных связей в отношениях лидерства. Так, развитие процессов интернационализации в бизнесе и резкое увеличение количества участников этих процессов сломало традиционные представления об управлении и сделало переход к отношениям лидерства еще более трудным.

95.Модель ситуаційного лідерства Фідлера Фреда Фідлера справедливо вважають засновником теорії лідерства. Його модель, роботу над якою він почав ще у 60-ті роки, дозволяють передбачити ефективність робочої групи, яку веде лідер. В моделі використовуються три ситуаційні змінні. Цими змінними визначається ступінь контролю ситуації в моделі. Вони відображені в нижче приведеній схемі.Дана модель представлена схемою, яка відображає зв‘язок між ситуаційними змінними, тобто змінними, від яких залежить поведінка лідера в тій чи іншій ситуації, між обраним стилем лідерства в залежності від цих змінних та рівнем виконання робіт.

Ступінь контролю ситуації визначається в моделі наступними трьома змінними.

Відносини “лідер-послідовник ”. Дана змінна відображає рівень лояльності, довіри, підтримки та поваги, які зазнають і проявляють послідовники по відношенню до лідера. Мова йде про визнання лідера послідовниками, що є найбільш важливою умовою. Прийняв лідера, послідовники будуть робити все можливе для досягнення поставлених ним цілей.

Структурованість робот и. Ця змінна відображає рівень структурованості вирішуваних групою проблем і виконуваних завдань, які вимірюються слідуючими складовими: ясність цілі, множинність засобів по досягненню цілей, обоснованість рішення.

Посадова влада. Дана змінна розглядає рівень формальної влади лідера, яку він отримує від займаємої позиції в організації.

Модель ефективного лідерства базується на тому, що лідерство ситуаційно. Благоприємність ситуації по відношенню до конкретного використаного стилю визначається через три раніше розглянуті ситуаційні змінні. Це означає, що ефективність лідерства залежить від того наскільки ситуація дає лідеру можливість впливати на інших людей.

Фидлер считает, что, хотя каждой ситуации и соответствует свой стиль руководства, стиль тогоили иного руководителя остается, в целом, постоянным. Поскольку Фидлер исходит из предположения, что человек не может приспособить свой стиль руководства к ситуации, он предлагает помещать руководителя в такие ситуации, которые наилучшим образом подходят к стабильному стилю руководства. Это обеспечит надлежащий баланс между требованиями, выдвигаемыми ситуацией, и личными качествами руководителя, а это ведет к высокой производительности и удовлетворенности. Как и все другие модели, модель Фидлера не лишена недостатков и не получила полной поддержки со стороны других теоретиков. Она также имеет ограничения, но это не значит, что она бесполезна для практики управления. Определив, что ориентированный на задачу стиль руководства будет больше всего соответствовать в наиболее или наименее благоприятных ситуациях и что ориентированный на человека стиль лучше всего проявит себя в умеренно благоприятных ситуациях, Фидлер заложил основу для будущего ситуационного подхода к управлению. Его подход предостерегает против упрощенного мнения, что существует какой-то один, оптимальный стиль руководства — независящий от обстоятельств. Более того, данные, полученные благодаря многочисленным исследованиям, говорят о том, что ситуационный подход может иметь практическое значение для подбора, найма и расстановки руководителей. Совершенно очевидно, что ситуационный подход уже внес и продолжает вносить существенный вклад в понимание концепции лидерства.

96.Модель ситуаційного лідерства Херсея і Бланшарда Поль Херсі і Кен Бланшард розробили ситуаційну теорію лідерства, яку вони прозвали теорією життєвого циклу, згідно з якою найбільш ефективні стилі лідерства залежать від “зрілості” виконавців. Зрілість не слід визначати, як вік, зрілість окремих осіб та груп мають на увазі здатність нести відповідальність за свою поведінку, бажання досягти поставленої мети, а також освіта та досвід у відношенні до конкретної задачі, яку необхідно виконати.

Згідно з Херсі і Бланшардом поняття зрілості не є постійною рисою особи чи групи, а скоріше характеристикою конкретної ситуації.Іншими словами в залежності від виконуваємої задачі, окремі особи і групи виявляють різний рівень “зрілості”. Відповідно керівник-лідер може змінювати і свою поведінку в залежності від відносної зрілості особи чи групи. Він визначає цю зрілість оцінюючи прагнення до досягнення, здатність нести відповідальність за поведінку, а також рівень освіти та досвід останньої роботи над дорученими завданнями.

Ці три моделі вплинули на розвиток теорії лідерства. Хоча жодна з цих теорій не отримала повного підтвердження в дослідженнях; переконаність, що лідери повинні обирати стиль керівництва відповідно до ситуації не викликає сумнівів. Не існує якогось одного оптимального стиля лідерства.
Лідерство, як і управління, являється до деякої міри мистецтвом. Можливо, це і є причина того, чому дослідникам не вдалося розробити чи обоснувати яку-либо теорію. Ми поділяємо ситуаційний підхід до лідерства і вважаємо, що при належній підготовці лідери зможуть навчитися обирати стиль, відповідний ситуації.

97. Ситуаційні стилі керівництва “Шлях – ціль” Мітчела і Хауса.

Ситуаційний підхід "шлях-мета" Мітчела і Хауса базується на оцінці дії, яку створює поведінка керівника щодо мотивації, задоволеності та продуктивності праці підлеглого. Керівник спрямовує дії підлеглих на досягнення цілей організації. Деякі прийоми впливу на шляхи досягнення цілей:

1.Роз´яснення підлеглому того, що від нього вимагається.

2.Спрямування зусиль підлеглих на досягнення цілей.

3.Забезпечення підтримки.

4. Наставництво.

5.Усунення перепон у роботі підлеглих.

6.Формування у підлеглих таких потреб, які може задовольнити керівник.

7. Задоволення потреб підлеглих після досягнення цілей тощо. Один із авторів підходу проф. Хаус виділив 4 стилі керівництва:

1. Стиль підтримки (подібний до стилю, що орієнтований на людину, людські взаємини).

2.Інструментальний стиль (подібний до стилю, що орієнтований на роботу, завдання).

3. Стиль, який заохочує підлеглих до участі у роботі (партисипативний) - керівник ділиться інформацією і використовує ідеї підлеглих для прийняття рішень групою, застосовуються консультації.

4. Стиль, орієнтований на досягнення, коли підлеглі отримують напружене завдання, повинні постійно підвищувати рівень свого індивідуального виробітку.

Вибір стилю визначається:

- особистими якостями підлеглих;

- вимогами і дією з боку зовнішнього середовища.

Особлива увага приділяється стилям підтримки та інструментальному. Коли характер завдань неоднозначний, то перевагу слід віддати інструментальному стилю. Якщо підлеглі хочуть і мають упевненість у можливості підвищення продуктивності праці, то доцільно використовувати стиль підтримки. Підлеглі повинні бути впевнені, що вони можуть впливати на зовнішнє середовище (пункт контролю). При цьому керівник теж впевнений, що його повноваження і дії забезпечують вплив на події.

98. Ситуацiйна модель використання стилiв керiвництва для прийняття рiшень керiвником Врума та Ф. Йеттона Ситуаційна модель прийняття рішень Врума — Йєттона. Одна з найсучасніших моделей, яку використовують для пояснення ситуаційного лідерства. Вона акцентує, що не існує єдино правильного способу прийняття рішень для всіх ситуацій. Аналізуючи всі аспекти проблеми, керівник має визначити, який стиль (з точки зору залучення підлеглих до прийняття рішень) йому слід використати у даній ситуації.

Існує думка, що проблема може бути вирішена ефективно, якщо якість прийнятого рішення відповідає вимогам організації. Поняття «якість» охоплює витрати на вирішення проблеми і користь від прийнятого рішення для організації щодо майбутнього її розвитку. До витрат відносять і втрати часу в разі затягування обговорення проблеми.
Модель передбачає використання «дерева рішень» для визначення стилю керівництва, який найбільше відповідає конкретній ситуації, пропонує застосовувати п'ять стилів залежно від ситуації: автократичний І (АІ), автократичний II (АП), консультативний І (КІ), консультативний II (КП), груповий (ПІ). Кожен зі стилів передбачає наступні дії керівника:
АІ. Керівник приймає рішення сам, використовуючи наявну на даний момент інформацію.
АП. Керівник отримує необхідну інформацію від своїх підлеглих і відтак сам приймає рішення. Працівників залучає тільки для збору інформації.
КІ. Керівник викладає проблему тим підлеглим, кого це стосується, і вислуховує їх ідеї та пропозиції, не збираючи при цьому працівників разом. Потім сам приймає рішення, враховуючи або ні їхню думку.
КП. Керівник викладає проблему підлеглим, зібравши їх разом, вислуховує їхні ідеї та пропозиції. Потім приймає рішення з урахуванням або без урахування підлеглих.
ГИ. Керівник викладає проблему групі, запрошуючи всіх до її обговорення, яке триває доти, доки не буде досягнуто згоди групи щодо способів вирішення проблеми. При цьому керівник не намагається нав'язати свою думку іншим.
У цій моделі приділено більше уваги ситуації, ніж особі керівника. Ситуації характеризуються певними чинниками, три з яких впливають на якість прийнятого рішення, а чотири — стосуються згоди підлеглих щодо вибраного керівником рішення

Використання певного стилю має бути адекватним ситуації, яка склалася.