Прогнозування використання земель на національному рівні

 

Планування і прогнозування являються двома стадіями єдиного процесу - наукового передбачення, що має особливо важливе значення при використанні природних ресурсів, в тому числі і земельних. Вони взаємно доповнюють друг друга, створюють реальну основу для реалізації прогнозних міроприємств і планових завдань, підвищують науковий рівень їх розробки.

Відомо, що планування розвитку народного господарства і його окремих галузей, в т.ч. і міроприємств по використанню і охороні земельних ресурсів, здійснюється постадійно. Виділяються такі основні стадії: аналіз досягнутого рівня розвитку об’єкта планування в попередній період (базовий чи вихідний); передбачення подальшого розвитку в майбутньому, як правило, на віддалений період, в т.ч. і в конкретних умовах планового періоду; визначення і вибір головних цілей, що намічено досягнути за плановий період; виробка системи цілеспрямованих і взаємопов’язаних завдань; аналіз і організація ходу виконання планових показників.

В цьому переліку основних етапів планування, другим етапом являється довгострокове прогнозування, в процесі виконання якого встановлюються альтернативні напрямки розвитку в майбутньому, визначаються їх співставні характеристики. На їх основі потім визначаються головні цілі розвитку на плановий період і всі показники планових завдань.

Таким чином, прогнозування органічно входить в систему планування, являючись важливою формою передпланових розробок.

З переходом на довгострокове планування (на 10-15 років вперед) значення прогнозування в удосконаленні розробки народногосподарських планів значно зростає і стає обов’язковим для науково-обгрунтованого визначення майбутнього стану об’єкту, що планується.

Необхідність в довгостроковому плануванні пояснюється рядом причин. Насамперед вона пов’язана з реформуванням економіки і переходом на ринкові відносини, які суттєво міняють структуру народного господарства України. Поскільки такі зміни будуть проходити не відразу, а в процесі порівняно тривалого періоду розвитку, то виникає проблема передбачення основних напрямків поступового руху і його результатів з тим, щоб на самому початку здійснення економічних перетворень було ясно, до чого вони ведуть, які альтернативні рішення є найбільш ефективні, шляхи і засоби їх реалізації. Без розвитку довгострокового планування такого передбачення добитися неможливо. Вищесказане цілком відноситься і до управління використання і охорони земельних ресурсів. Здійснення земельної реформи є основою реформування агропромислового комплексу країни. Важливо науково визначити не тільки основні етапи проведення в життя всіх необхідних міроприємств, але і їх далекі наслідки, як в частині успішного вирішення продовольчої і сировинної проблеми, так і у відношенні поліпшення екологічної обстановки, охорони і підвищення родючості земель тощо.

Другою причиною є складність поставлених завдань, які входять, як правило, до складу великих комплексних народногосподарських програм. Реалізація їх за короткий період практично неможлива, внаслідок чого розрахунковий період займає 10-15 років. Наприклад, соціальна програма розвитку села, національна програма охорони земель і ін.

Третя причина полягає в тому, що в сучасних умовах використання мінеральних і інших природних ресурсів відбувається прискореними темпами. Тому забезпечення умов ефективного розвитку суспільного виробництва вимагає продуманої довгострокової стратегії, охоплює розвідку і освоєння природних ресурсів. Практично це пов’язано з розробкою планових і прогнозних балансів, визначенням нових джерел і технологій їх використання, рішенням екологічних, транспортних і інших проблем. Розумне рішення всіх цих питань можливе на основі комплексного планування і прогнозування, що забезпечують повну ув’язку всіх потреб народного господарства з існуючими реальними можливостями, своєчасне виявлення виникаючих диспропорцій і прийняття ефективних заходів для їх усунення.

В-четвертих, ефективність управління економікою визначається стабільністю напрямку розвитку, вибором на можливо більш віддалений строк найбільш ефективного з них, що складає «генеральну лінію поведінки» і дозволяє успішно досягати поставленої мети «найкоротшим шляхом».

Все це показує важливість переходу на довгострокове прогнозування в сучасних умовах, коли в умовах ринкових відносин роль централізованого планування значно звужується і набуває адекватним ринковим умовам форми, довгострокове прогнозування стає для суспільства вкрай необхідним. Ця закономірність проявляється у всій системі управління розвитком народного господарства, включаючи і управління використання і охорони земельних ресурсів.

Прогнозування входить органічною складовою частиною в систему планування, являючись важливою формою передпланових розробок, які здійснюються до прийняття конкретних планових завдань і направлені на поліпшення планування. Їх загальними рисами є передбачення майбутнього і використання в цьому процесі ряду рішення.

Наряду з загальними рисами, прогнозування і планування мають свої особливості, що виражаються в слідуючому:

- прогнозування, як правило, ведеться на більш віддалений період, чим планування;

- планові показники після їх відповідного затвердження носять директивний характер і являються обов’язковими для виконання, прогнозні рішення такими рисами не наділяються;

- планові показники більш однозначні і конкретні;

- планові рішення носять адресний характер, тобто вказуються конкретні виконавці;

- складання планів носить суспільний характер, тоді як розробка прогнозів є результатом роботи невеликого числа спеціалістів;

- плани, після затвердження, не підлягають корегуванню, а прогнози - корегуються (уточнюються) через певний період, враховуючи зміну умов.

Всі ці особливості прогнозів і планів дають можливість сказати, що вони мають самостійне науково-практичне значення і характеризуються своїми цілями, задачами і методами досліджень. Ототожнювати їх немає ніякого наукового смислу.

Прогнозування і планування використання земельних ресурсів - два етапи одного складного процесу - управління використання цього природного ресурсу, зі своїми специфічними особливостями його функціонування.

Роботи по складанню Генеральної схеми використання земельних ресурсів почалися в 1975 році. Вони пов’язані з переходом на довгострокове планування на перспективу 15 років, тобто до 1990 р. Це вимагає прогнозних рішень по всіх галузях народного господарства, які в частині використання земельних ресурсів дістали назву Генеральної схеми. Виконання цієї роботи було доручено МСГ, з залученням ряду інших міністерств і відомств (лісового, водного господарств і ін.). Основними виконавцями стали органи землеустрою.

З 1976 р. роботи по складанню Генеральної схеми виконання земельних ресурсів почали проводитись скрізь. Розробку методики цієї важливої і нової роботи було доручено створеному в той час Державному інституту земельних ресурсів, який в 1978 р. підготував “Основні методичні положення по розробці Генеральної схеми використання земельних ресурсів СРСР до 2000 р.”.

В 1980-1982 рр. було виконано перший етап – розробка наукової концепції і почалося проведення другого туру – розробка основних напрямків використання земельних ресурсів. Але який до цих пір не можна вважати закінченим, так як проведення земельної реформи з початку 90-х років поставило перед землевпорядними органами нові завдання.

Безперечно, що роботи по складанню Генеральної схеми використання земельних ресурсів на Україні будуть в подальшому продовжені. При цьому вони повинні базуватись на нових законодавчих актах, відображати сучасний напрямок аграрної політики і економіки перехідного періоду до ринкових відносин в суспільстві.

Основне цільове призначення Генеральної схеми: організація раціонального використання земель в усіх галузях народного господарства; виявлення наявних резервів для нового освоєння земель і їх використання в народному господарстві; упорядкування всієї системи землеволодіння і землекористування з впровадженням науково-обгрунтованих заходів, що забезпечують створення оптимальних умов для розвитку і розміщення продуктивних сил, підвищення продуктивності угідь, посилення контролю за використанням, охороною і поліпшенням земель, а також за ефективністю використання сум капітальних витрат на ці заходи; створення благополучної екологічної обстановки.

Зміст Генеральної схеми передбачав розробку наступних питань:

1. Загальна характеристика земельного фонду;

2. Аналіз і оцінка сучасного використання земель в сільському господарстві;

3. Визначення потенційних земельних резервів для народногосподарського використання в перспективі.

4. Розрахунок потреби в території основних галузей народного господарства і розробка заходів по її задоволенню.

5. Розробка заходів по підвищенню рівня використання земель всіх категорій.

6. Розробка заходів по удосконаленню системи землеволодіння і землекористування і організації території.

7. Розробка заходів комплексної охорони і поліпшення земель всіх категорій.

8. Розробка перспективного міжгалузевого і галузевий земельних балансів.

9. Визначення необхідних сум капіталовкладень і ефективності їх використання.

Порядок розробки Генеральної схеми щодо сучасних умов в Україні поки що не встановлений. Узагальнюючи досвід проведення аналогічних робіт в минулому можна відмітити наступні основні положення.

1. Основний принцип виконання робіт від “загального до часткового”, який реалізується внаслідок:

а) виконання трьох етапів проектування: розробка науково-технічної концепції, визначення основних напрямків використання і охорони земельних ресурсів і складання розгорнутої Генеральної схеми використання і охорони земельних ресурсів;

б) прийняття узагальнених рішень по укрупнених територіальних управліннях, з їх послідуючою деталізацією в невеликих адміністративних одиницях;

в) визначення основних напрямків з узагальненими показниками на довгостроковий період (20-25 років) з більш детальною проробкою матеріалів на найближчий період.

2) Розробка ведеться паралельно у всіх структурних утвореннях (районах, областях), які коректуються і об’єднуються в загальну Генеральну схему.

3) Активна участь широкого кола спеціалістів різних міністерств і відомств в роботі, з виділенням генерального (основного) проектувальника, тобто спеціаліста – землевпорядника.

4) Погодження, розгляд і затвердження матеріалів Генсхеми здійснюється у відповідності з прийнятими в державі спеціальними рішеннями.

В процесі виконання роботи складаються текстові і графічні матеріали. Текстовий матеріал звичайно складається з декількох томів розрахунково-пояснювальної записки. Графічні матеріали включають: карту сучасного використання земель; карту, на якій відображаються заходи по використанню земель на перспективу і карти-врізки, що характеризують і пояснюють окремі рішення. Масштаб основних карт 1:750000, 1:1000000.

Методичні положення розробки Генеральної схеми були визначені в 1977 р. Але вони характеризуються складністю і не отримали широкого практичного використання. В Україні були розроблені “Вказівки по розробці основних напрямків використання земельних ресурсів областей України”, які використовувалися в роботі. На другому етапі були визначені основні напрямки використання земель на перспективу в 15 років і реалізовані в усіх областях України. С сучасних умовах ці вказівки потребують кардинального доопрацювання з врахуванням здійснення земельної реформи та реформуванням аграрно-промислового комплексу в цілому.