Стан медичного обслуговування

Досить неоднозначна ситуація склалася і в сфері охорони здоров'я населення республіки.

На перший погляд, держава робила багато для того, щоб медичне обслуговування трудящих було, як говорили радянські керівники, на рівні, відповідному світовим стандартам.

Для цього виділялися значні кошти, які вкладалися в будівництво нових поліклінік, лікарень, санаторіїв, будинків відпочинку.

Постійна увага приділялася підготовці кваліфікованих медичних кадрів та їх удосконаленню. Так, в Україні в 60-70-ірр. функціонувало 15 медичних вузів і десятки середніх спеціальних медичних навчальних закладів.

Завдяки їх діяльності в 1960-1975рр. чисельність лікарів і середньою медичного персоналу зросла більш ніж у 1,5 рази, що дало змогу забезпечити на кожні 300 жителів республіки одного лікаря і трьох медсестер. Керівники партії і уряду з гордістю доповідали, що таких високих показників не досягла жодна з високорозвинутих країн світу.

Але ці статистичні дані відображали лише зовнішній бік розвитку вітчизняної медицини.

В роки застою внаслідок зниження рівня добробуту населення, незадовільних умов праці й побуту, поширення пияцтва, наркоматі проблема охорони здоров я людей вирішувалася надзвичайно незадовільно.

Коштів, які виділялися на потреби охорони здоров'я, вже не вистачало на те, щоб забезпечити медичні заклади новітньою апаратурою і препаратами.

Гострою залишалася і кадрова проблема. Адже кваліфікація переважної більшості медичних працівників була далеко не на найвищому рівні.

Офіційна медицина заперечувала нетрадиційні та народні методи лікуванняхворих, створювала штучні перепони на шляху лікарів-новаторів.

Ще задовго до трагічних подій на Чорнобильській атомній електростанції в республіці загострилася екологічна ситуація.

Причиною цього були бездумний технократизм, переважання вузьковідомчих інтересів. Нехтуючи інтересами народу, могутні, технічно озброєні міністерства, відомства, промислові об'єднання здійснювали санкціоновані «згори» великомасштабні будівельні, іригаційні, хімічні та інші роботи. Як правило, вони не базувалися на глибоких наукових розрахунках і аналізі можливих наслідків.

Через таке варварське ставлення до природи нещадно знищувалися родючі українські землі. Необґрунтовані іригаційні заходи, хімізація без належних наукових обґрунтувань і практичного досвіду спричинили порушення водного балансу Дніпра, забруднення навколишнього середовища пестицидами, отрутохімікатами, азотними добривами.

Демографічні проблеми

Незадовільне соціально-економічне і екологічне становище викликало й відчутні демографічні зміни в складі населення України.

Зокрема, в 60-80-і рр. помітно уповільнюються темпи його приросту. Сплеск урбанізації і спричинені нею міграційні процеси призвели до відтоку молоді з села, яке завжди було головним джерелом відтворення людських ресурсів.

Народжуваність на селі значно зменшилася, і вже в 1979 р. середній розмір сільської родини дорівнював міському показнику – 3 особи на родину.

Закономірним наслідком цього стало зменшення приросту населення України в 60-80-ті роки в 4 рази. Уповільнення народжуваності супроводжувалось поступовим підвищенням показників смертності населення, за якими Україна посідала трете місце серед республік СРСР.