Розвиток соціальної сфери України

Головною умовою і джерелом піднесення народного добробуту є, насамперед, зростання на­ціонального доходу. Варто зазначити, що незважаючи на серйозні проблеми економічного розвитку країни в брежнєвський період і до горбачовської «перебудови», в республіці цей важливий показник життєвого рівня населення мав стійку тенденцію до зростання.

Так, з 1965 по 1985 рр. національний доход в Україні збільшився в 2,5 рази і становив 96,6 млрд. карбованців. Три чверті цієїсуми надходило у розпорядження робітників, службовців, колгоспників у вигляді фонду споживання. Якщо ж урахувати щорічні видатки на спорудження і експлуатацію житлового фонду, шкіл, лікарень, культурно-освітніх закладів, спортивних споруд, підприємств комунального обслуговування, то безпосередньо на задоволення матеріальних потреб населення припадаю 80% національного доходу.

Цілком закономірно, що в республіці в цей період спостерігається підвищення заробітної плати робітників і службовців.

Зокрема, в середині 60-х років було підвищено зарплату працівникам народної освіти, охорони здоров'я, торгівлі, громадського харчування, житлового-комунального обслуговування. У 1972р. посадові оклади лікарів, вчителів, працівників дитячих дошкільних закладів, студентські стипендії було збільшено на 20-30%.

Усього за 1965-1985 рр. середньомісячна грошова заробітна плата зросла майже вдвічі. Важливим і відчутним показником піднесення добробуту населення стало також підвищення мінімальної зарплати з 40-50 крб. у 1965р. до 70 крб. у 1977р. і скасування державних податків на неї.

Певні позитивні зміни в цьому відношенні сталися і в сільському господарстві. Зокрема, відбулося підвищення оплати праці в колгоспах, з 1 липня 1966р. усі колективні господарства перейшли на грошову гарантовану оплату.

Середньомісячна зарплата в 1965-1985рр. в колгоспах збільшилася в 3 рази, а за темпами свого зростання значно перевищила цей показник у промисловості. За рахунок держави і господарства 1980р. пенсія колгоспників збільшилася на 40%.

Стан матеріального добробуту народу визначали й суспільні фонди споживання, що забезпечували розвиток народної освіти, підвищення кваліфікації трудівників, медичне обслуговування населення, оплату чергових відпусток, пільгових путівок тощо.

Великі асигнування з них виділялися на охорону материнства й дитинства, поліпшення умов праці та побуту жінки-матері, виплату пенсій, стипендій учням технікумів і студентам вузів. Загальна сума виплат і пільг за рахунок суспільних фондів споживання на душу населення була теж досить значною і зросла в республіці з 1968 по 1985рр. майже в 5 разів.

За часів брежнєвського керівництва держава вживала певних заходів для підвищення життєвого рівня населення республіки. Значний успіх ці заходи мали у період косигінських реформ.

Однак після їх згортання і припинення в 70-і – першій половині 80-х років в Україні розпочалося різке падіння темпів зростання виробництва – провідного фактора, що впливає на поліпшення якості життя людей.

Як наслідок, відчутно знизилися і темпи зростання національного доходу. Такі процеси з кожним роком зменшували обсяг кінцевого суспільного продукту, що спрямовувався на піднесення добробуту населення.

Внаслідок цього державний бюджет після відмови від економічних реформ у роки загострення економічної кризи і застою переважно поповнювався не за рахунок вироблення власної продукції, а завдяки продажу за кордон таких природних ресурсів, як нафта і газ. На одержані від цих торговельних операцій «нафтодолари» закуповувалися дефіцитні промислові товари та продукти харчування.

Торгівля і побут

Такі ж неоднозначні і досить суперечливі процеси відбувалися і в сфері торговельного та побутового обслуговування населення республіки.

У другій половині 60-х – на початку 70-х років мали місце позитивні зрушення в торгівлі.

Зміцнилася матеріально-технічна база торгової мережі, внаслідок чого значно зросла кількість торговельних підприємств. Споживчій кооперації, наприклад, у вирішенні проблем, крім державних органів, допомогу надавали підприємства, колгоспи і радгоспи, за кошти яких будувалися нові магазини, їдальні, хлібопекарні.

Завдяки підвищенню заробітної плати зросла і купівельна спроможність населення.

Особливо активно в цей час забезпечувався зростаючий попит трудівників міста і села на господарський інвентар і товари культурно-побутового вжитку. Зокрема, попитом у населення республіки користувалися телевізори, радіоприймачі, холодильники, пральні машини, які в другій половині 60-х років з'явилися в кожній другій сім'ї.

Збільшення кількості товарів вимагало появи нових, більш досконалих і ефективних форм торгівлі. Внаслідок цього з'явилися магазини самообслуговування, універмаги, універсами з широким асортиментом товарів. Сільські трудівники в цей період стали регулярно обслуговуватися працівниками торгівлі в місцях масових робіт – на польових станах, фермах, у тракторних бригадах.

Разом з торгівлею розвивалося і побутове обслуговування. Служба побуту перетворилася на важливу галузь народного господарства. Великою популярністю у населення стали користуватися створені в цей період будинки побуту, побутові комбінати, фірми побутових послуг.

У числі перших подібних підприємств в Радянському Союзі ви­никла київська фірма «Світанок», яка надавала послуги з ремонту квартир, догляду за дітьми та хворими, навчання музики й іноземних мов, машинописного передруку тощо. Якщо на початок 60-х років таких послуг було 80-90 видів, то в середині 70-х їхня кількість зросла до 600 і більше.

Проте в 70-80-і рр. в торговельному і побутовому обслуговуванні на­селення республіки почали проявлятися негативні тенденції.

Зокрема, з кожним роком почали зростати державні роздрібні ціни на окремі види товарів народного споживання. Вартість товарів усіх видів у 1980р. порівняно з середньорічними цінами 1970р. зросла на 3%, в 1985р. – на 8%, а, зокрема, продовольчих – відповідно на 4% і 12%.

Відчутно подорожчали м'ясо, птиця, олія, цукор, кондитерські вироби, овочі, одяг, білизна, тютюнові вироби, велосипеди, мотоцикли. Звичноюпроблемою став товарний дефіцит, внаслідок якого почали виникати величезні черги в магазинах.

Все це викликало уповільнення темпів зростання реальних доходів населення, які в 1975-1985рр. стали на 10% нижчими, ніжу попереднє десятиліття.

Житлове будівництво

Одним із важливих показників зростання добробуту населення є житлове будівництво.

Головним засобом розв'язання цієї традиційно складної для України проблеми в зазначений період стало переведення будівництва житла на індустріальну основу.

Щоправда, перші новозбудовані житлові масиви не відзначалися оригінальними архітектурними формами, а були досить примітивними й однотипними. Це визнавалося і керівництвом країни. В житлове будівництво були зроблені значні державні капіталовкладення, що дозволило забезпечити в 1974 р. понад 70% сімей окремими квартирами.

Предметом особливої уваги архітекторів і будівельників була столиця України – Київ. Завдяки їх творчій праці головне місто республіки перетворилося на одне з найкрасивіших міст світу. Органічно поєднавши в собі чарівну природу й оригінальну архітектуру, Київ отримав своє власне, неповторне обличчя. В місті з'явилися цілі квартали багатоповерхових будинків, були споруджені нові лінії метрополітену, розбиті чудові парки та сквери. Саме в цей час у Києві народжуються Русанівка, Відрадний, Сирець, завершується формування Березняків, Борщагівки,Лісового й інших житлових масивів.

Аналогічні мікрорайони будувалися в Харкові, Дніпропетровську, Вінниці. Львові. В цей період з'явилися на карті України нові міста – Світловодськ, Нововолинськ, Українка, Придніпровськ, Вільногірськ та інші.

У 60-80-ірр. в республіці почало розгортатися житлово-кооперативне будівництво. Із зростанням матеріальної забезпеченості людей збільшувалося і число бажаючих поліпшити свої житлові умови навласний кошт. Проте в цін справі ще спостерігалися стихійність і недосконалість.

Паралельно з бурхливим розвитком міського будівництва такі ж процеси відбуваються і на селі, чому у великій мірі сприяла держава. Зокрема, Держбанк надавав грошові кредити сільським забудовникам.

Для розширення будівництва на селі була відчутно зміцнена матеріальна база міжколгоспних будівельних організацій, створених у середині 50-х років. Перед ними постало завдання – перетворити села на упорядковані сучасні селища. Вони, як правило, створювались на нових, вільних місцях або шляхом реконструкції старих сіл.

З 1965р. в Україні практикувалося створення експериментально-показових сіл. Незважаючи на ідеологічний характер такої практики, досвід будівництва експериментально-показових сіл засвідчив,що зручні для життя і роботи сільські будівельні комплекси виникали тоді, коли в них органічно поєднувалися кращі народні традиції із досягненнями сучасної архітектури. У 1966-1970рр. виникло 15 такихнаселених пунктів, наступної п'ятирічки їх кількість зросла майже вдвічі.

З 1970р. пріоритетним напрямом забудови сільської місцевостібула проголошена реконструкція старих сіл. На всесоюзному огляді-конкурсі 1970р. на кращу забудову та благоустрій таких селищ серед25 інших сільських населених пунктів у числі переможців було названо с.Моринціна Черкащині, де, як відомо, народився ТарасШевченко. Це було вдалим пропагандистським кроком радянських керівників.

Разом з тим, у наступний період у житловому будівництві, як і в усіх інших галузях народного господарства, розпочалося відчутне знижений темпів зростання виробництва.

Якщо в 1966-1970рр. свої житлові умови поліпшили майже9 млн. чоловік, то в 1980-1985рр. лише 7,7 млн. Проблема житла, як і раніше, залишалася гострою, держава не мала необхідних ре­сурсів для її успішного розв'язання. До того ж існуюча практика розподілу квартир в умовах відсутності демократії, ефективного громадською контролю не задовольняла трудящих.

Багато нарікань викликала і низька якість вбудованого державного житла.

В сільському будівництві, наприклад, використовувалося чимало невдалих, стандартних, невиразних проектів житлових, господарських і культурно-побутових споруд. В окремих місцевостях України керівництво невиправдано захоплювалося забудовою сіл багатоповерховими будинками, що значно ускладнювало селянам ведення присадибних господарств.

Падіння рентабельності колгоспного і радгоспного виробництва, дефіцит будівельних матеріалів, їх дорожнеча спричинили зниження темпів будівельних робіт, змушували сільських трудівників зводити житло власними руками.

У сільській місцевості на тисячу жителів зводилося житла вдвоє менше, ніж у містах, питома вага сільських населених пунктів, забезпечених природним газом, становила менше 7%, водопроводом користувалися мешканці лише 14,6% сіл республіки.