Грецька колонізація Пн. Причорномор’я

Античні міста Північного Причорномор’я — міста, що виникли вході грецької колонізації на північному березі Чорного моря в VI — V ст. до н. е. Наприкінці VII ст. до н. е. на північних берегах Чорного моря виникли грецькі торговельні пункти — емпорії. У VI і V ст. до н. е. Північне Причорномор’я входило до сфери колонізації греків, яких приваблювали ці родючі землі, достаток риби в гирлах рік, можливість вести широку торгівлю з племенами північночорноморських степів — скіфами, синдами, меотами тощо. У VI ст. до н. е. на північному березі Чорного моря виникли грецькі міста, засновані переселенцями з Іонії, Малої Азії і з островів Егейського моря: Тіра, Ольвія, Феодосія, Пантікапей, Німфей, Кімерик, Тиритака, Мирмекій, Фармагорія, Гермонаса, Кепи та інші. У 422 р. до н. е. виник Херсонес, у III ст. до н. е. — Танаїс.

Античні міста Північного Причорномор’я жили самостійним життям, зберігаючи зі своїми метрополіями торговельні й культурні зв’язки. Велику роль у їхньому економічному житті відігравала торгівля з містами Греції і Малої Азії і з племенами північно чорноморських степів. Сюди ввозили з басейну Егейського моря вино, маслинову олію, металеві вироби, мармур, кераміку, дорогі тканини тощо і вивозили хліб, худобу, шкіри, солону рибу, рабів. Важливу роль у їхньому господарстві відігравали промисли, ремесло, землеробство й скотарство.

За соціальним і політичним устроєм усі античні міста Північного Причорномор’я спочатку були рабовласницькими полісами. Деякі міста, розташовані навколо Керченської протоки, уже в 480 р. до н. е. об’єдналися навколо Пантікапея в єдине Боспорське царство. Античні міста Північного Причорномор’я досягли розквіту в IV ст. до н. е., коли вони були найважливішими постачальниками хліба й інших продуктів споживання для багатьох міст Греції і Малої Азії. Античні міста Північного Причорномор’я (особливо боспорські й Ольвія) мали тісний контакт із місцевими племенами. Вони здійснювали економічний і культурний вплив на місцеві племена, сприяли розкладанню в них родового ладу, розвиткові майнової диференціації й визріванню класових відносин.

У III ст. до н. е. міста Північного Причорномор’я відчували значні економічні труднощі, пов’язані з ослабленням торговельних зв’язків із Грецією і з ускладненням обстановки в Північному Причорномор’ї. Скіфи, яких тіснили сармати, почали натискати на міста узбережжя. У II ст. до н. е. скіфський цар Скілур підкорив ослаблу Ольвію. Його син Палак відняв у Херсонеса його володіння. Херсонесі звернулися по допомогу до понтійського царя Митридата VI Євпатора, і місто потрапило під його владу. Наприкінці II ст. до н. е. на Боспорі спалахнуло повстання під проводом Савмака. Після придушення повстання царськими військами Митри дат VI Євпатор став царем Боспору. Під його владу потрапила й Ольвія. Таким чином, Митридат оволодів античними містами Північного Причорномор’я.

У боротьбі з Римом (89—63 рр. до н. е.) Північне Причорномор’я використовувалося ним як база для постачання його армій і джерело поповнення його військ. Після загибелі Митридата VI на Боспорі тривала запекла боротьба за престол, у яку втручалися римляни й вожді племен, які оточували Боспор. Боспорські міста занепали. У перших століттях н. е. міста Північного Причорномор’я знову пережили період підйому. Однак Ольвія, відновлена після зруйнування її готами в середині I ст. до н. е., не досягла колишнього рівня розвитку. У другій половині I ст. до н. е. вона підкорялася скіфським царям, у II ст. н. е. потрапила під владу Римської імперії. Херсонес залежав то від Боспорської держави, то від Римської імперії.

У перших століттях нашої ери в економічному, політичному і культурному житті античних міст Північного Причорномор’я все більшу роль відіграють негрецькі, здебільшого сарматські, елементи. У середині III ст. н. е. античні міста Північного Причорномор’я зазнали руйнівної навали готів. Ольвія була повністю зруйнована. На Боспорі готи і союзні їм племена тимчасово захопили владу і зробили його базою для своїх піратських набігів на узбережжя Чорного й Егейського морів. Більш успішно протистояв готам Херсонес, який, очевидно, наприкінці III ст. н. е. увійшов до складу Римської імперії. У середині III ст. почався швидкий занепад Боспорської держави, різко упала торгівля, скоротилося ремесло, відбувалася натуралізація господарства, у першій третині III ст. припинилося карбування монет. Наприкінці IV ст. на Північне Причорномор’я обрушилися спустошливі завойовницькі походи гунів, які довершили занепад античних міст.

Стародавні східні слов’яни

Питання походження східних слов'ян і на сьогодні є недостатньо вивченим. Існує декілька версій відносно територій, де формувався східнослов'янський етнос, та часу, коли це відбувалось. Найбільш поширеною є та, згідно якої перший етап складання слов'янства, так званий передслов'янський, сягає другої половини II - I тис. до н.е. Саме тоді починається формування декількох археологічних культур, які пізніше стали характерними для слов'ян.

Передслов'янський період пов'язаний з виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури, яка, на думку більшості вчених, є спільною для всього слов'янства. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим, жило в основному з землеробства, ремесел і торгівлі.

Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.

Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла - ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами - державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче.

Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах.

Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст.) і у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Перелік цих об'єднань міститься у “Повісті временних літ”: поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти. Існують згадки про три центри - Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених - Ростово-Суздальська земля).

Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід виділити - Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів.

Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання.

Суспільний лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада передається у спадок.

Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.

Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями. Вірили східні слов'яни і в духів - домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо. Вже в ті часи, ґрунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч. Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі “звіриним” і “геометричним” жанровими стилями. Вдосконалювалась й музична творчість.

Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України.