Глава 8 підприємницькі товариства

ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 113. Поняття та види господарських товариств

1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

1. ЦК у визначенні поняття господарських товариств виділив лише одну ознаку, а саме поділ статутного (складеного) капіталу на частки між учасниками. Застосування термінів «частки» та «учасник» має узагальнююче значення, оскільки в акціонерному товаристві його учасники мають власну назву «акціонери», а статутний капітал поділений не на частки, а на акції.

2. ЦК не врегулював усі відносини, які визначають правовий статус господарських товариств, тому до них застосовуються норми Закону України «Про господарські товариства», ГК, але в тій частині, в якій вони не суперечать ЦК.

Закон України «Про господарські товариства», ЦК та ГК визначають такі форми господарських товариств: повне товариство (див. коментар до ст. 119 ЦК), командитне товариство (див. коментар до ст. 133 ЦК), товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю (див. коментар до статей 140, 151 ЦК), акціонерне товариство (див. коментар до ст. 152 ЦК).

Особливості створення та діяльності господарських товариств, створених в процесі приватизації і корпоратизації, регулюються спеціальними законодавчими актами: Указом Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15 червня 1993 р. № 210/93, Законом України «Про приватизацію державного майна», постановою KM України «Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств з змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства» від 11 вересня 1996 р. № 1099 та іншими нормативними актами.

 

Стаття 114. Учасники господарського товариства

1. Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.

Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.

2. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

1. Учасниками господарських товариств можуть бути фізичні та/або юридичні особи. При цьому чинне законодавство не обмежує право створювати господарські товариства і державою чи територіальною громадою, але відповідно до статей 170, 171, 172 ЦК вони це здійснюють через відповідні органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції.

2. Законодавство України забороняє бути учасниками господарських товариств деяким категоріям громадян та юридичним особам:

державним підприємствам (п. 1 Декрету KM України «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31 грудня 1992 р. № 24-92);

партіям (ст. 24 Закону України «Про об'єднання громадян»);

деяким іншим юридичним та фізичним особам відповідно до законодавства.

3. Новелою ЦК є надання права створювати та діяти товариству з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерному товариству з одним учасником. До прийняття ЦК таке право могли реалізувати лише держава та територіальні громади у процесі корпоратизації та приватизації державних і комунальних підприємств шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства. Командитне товариство може бути створене одним учасником, але повинно мати не менш як одного вкладника (див. коментар до ст. 134 ЦК).

 

Стаття 115. Майно господарського товариства

1. Господарське товариство є власником:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

2. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

1. Усі господарські товариства є суб'єктами права приватної власності (див. коментар до ст. 325 ЦК) незалежно від того, хто є власником акцій. Так, навіть якщо 100 відсотків акцій належать державі чи територіальній громаді, таке акціонерне товариство є суб'єктом права приватної власності.

Частина 1 ст. 115 ЦК виділяє майно, яке може бути об'єктом права власності:

майно, передане учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

продукція, вироблена товариством у результаті господарської діяльності;

одержані доходи;

інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом.

Слід зазначити, що для попередження конфліктних ситуацій щодо визначення суб'єктів права власності в установчих документах товариства або у договорах, пов'язаних з оплатою акцій чи інших документах, які підтверджують цю оплату, потрібно чітко зазначати, яким чином сплачуються частки (акції) — майном чи майновими правами, тобто передається право власності на майно чи право користування.

2. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери (глава 14 ЦК), інші речі (глава 13 ЦК), майнові та інші відчужувані права, якщо інше не встановлено законодавством.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу можуть бути гроші як у валюті України, так і валюті інших держав. Право на внесення вкладу у валют інших держав належить тільки нерезидентам (фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місці проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають н; території України, юридичні особи з місцезнаходженням за межами України які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участи юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України (статті 1, 3, 7 Декрету KM України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93).

Законодавством України встановлені деякі обмеження щодо порядку опла ти статутного (складеного) капіталу цінними паперами. Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 j № 2374-ІП забороняється використовувати векселі як внесок до статутного капіталу господарського товариства.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу можуть бути майнові прав; зокрема право на користування майном. Встановлення такого права вимагає особливого регулювання цих відносин, зокрема визначення строків користування майном, оскільки, наприклад, в акціонерному товаристві, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, акціонер не має права у випадку продажу акцій повернути майно, яке він передав на правах користування оплату акцій.

Для деяких видів юридичних осіб законодавство встановлює обмежень щодо оплати статутного капіталу. Так, відповідно до ст. 32 Закону України «Про банки і банківську діяльність» формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно грошовими внесками. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільноконвертованій валюті або у гривнях.

Стаття 86 ГК забороняє використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також встановлює правило перевірки фінансового стану засновників — юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства. У випадках, передбачених законом, він повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) в установленому порядку. Майновий стан засновників громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Відповідно до ст. 87 ГК у господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п'яти відсотків від суми прибутку товариства.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства повинна бути здійснена у національній валюті України — гривні. У разі створення господарського товариства учасником, акціонером якого є нерезидент, вклад оцінюється в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України, а перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ

У разі внесення будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких виражена у конвертованій валюті, вартість цих прав повинна бути підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо.

 

Стаття 116. Права учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

1. Право на управління в господарських товариствах реалізується як шляхом участі в органах управління, зокрема загальних зборах, наглядовій раді (акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю), так і шляхом прийняття певних рішень за спільною згодою учасників (повні та командитні товариства).

Законодавством можуть встановлюватися випадки обмеження права участі в управлінні товариством. Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-ХП власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не встановлено статутом.

Учасник товариства має право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частину (дивіденди). ЦК встановлені деякі обмеження щодо отримання прибутку (дивідендів). Так, ст. 158 ЦК встановлює, що акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:

до повної сплати всього статутного капіталу;

при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду;

в інших випадках, встановлених законом.

Учасник товариства за нормами ЦК має право вийти у встановленому порядку з товариства. Вихід з акціонерного товариства можливий тільки в результаті відчуження акцій. Усі учасники господарських товариств, крім акціонерів акціонерних товариств, мають право на одержання частки майна пропорційно їх частці у статутному капіталі товариства (ст. 148 ЦК). Інший порядок може бути встановлений для учасників повного та командитного товариства засновницьким договором (статті 130, 134 ЦК).

Учасники товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. Так, статті 127, 137 ЦК надають право відчужувати частки у складеному капіталі тільки у випадку згоди інших учасників товариства.

Учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Стаття 88 ГК встановлює, що учаснику будь-якого товариства для ознайомлення повинні надаватися: річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства.

ЦК надає право учасникам повного та командитного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною (статті 121,133 ЦК).

2. Права учасників господарських товариств визначаються ЦК, іншими законодавчими актами (законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондову біржу»), а також установчими документами товариства. Тому перелік прав, який визначає ст. 116 ЦК, не є вичерпним.

 

Стаття 117. Обов'язки учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства зобов'язані:

1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

1. Стаття 117 ЦК ставить на перше місце такий обов'язок, як додержання установчих документів, а також рішень загальних зборів. Але якщо рішення загальних зборів чи установчі документи суперечать законодавству, учасник товариства не зобов'язаний їх виконувати і тому не може нести відповідальність. Так, наприклад, якщо в статуті товариства з обмеженою відповідальністю встановлено, що учасник товариства зобов'язаний брати участь у загальних зборах товариства, а у випадку відмови підлягає виключенню, неучасть у загальних зборах не може вважатися правопорушенням, оскільки відповідно до ст. 116 ЦК управління товариством є правом, а не обов'язком учасника.

Учасники товариств повинні виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, які пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати'акції) у розмірі, в порядку та засобами, які передбачені установчим документом. Для акціонерних товариств строки та порядок оплати акцій визначаються не тільки установчими документами, а й рішенням про випуск акцій. Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» в рішенні про випуск акцій повинно бути зазначено строк і порядок передплати акцій та їх оплати.

Учасник товариства зобов'язаний не розголошувати комерційну таємницю (див. коментар до ст. 505 ЦК) та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Конфіденціальна інформація, згідно із Законом України «Про інформацію» (ст. 30), — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

2. Обов'язки учасників товариства встановлюються ЦК, іншими законодавчими актами, а також установчими документами.

 

Стаття 118. Залежне господарське товариство

1. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

2. Господарське товариство, яке придбало або іншим чином набуло двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства, зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку, встановленому законом.

1. ЦК визначає поняття залежного товариства через належність іншому головному господарському товариству певного відсотка частки або акцій, при цьому не всі види господарських товариств, а лише товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю та акціонерні товариства можуть визнаватися залежними. ЦК встановлює різні ознаки для визначення залежності у акціонерних товариств та товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю, встановлюючи у перших 20 відсотків, у всіх інших 25 відсотків статутного (складеного) капіталу.

Залежним товариством не може визнаватися товариство, в якому такий процент акцій (часток) належить фізичній особі.

2. Товариство, яке, придбавши вказану кількість відсотків статутного фонду (відсотків акцій), створило залежне від себе господарське товариство, зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку, встановленому законом.

Процедура оприлюднення такої інформації ще не розроблена.

 

ПОВНЕ ТОВАРИСТВО

Стаття 119. Поняття повного товариства

1. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

2. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

4. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

1. Основними ознаками повного товариства є: наявність складеного капіталу, який поділений на частки; відсутність статуту та визнання установчим документом засновницького договору; ведення учасниками товариства справ від імені товариства; покладення на учасників товариства додаткової — субсидіарної солідарної відповідальності (див. коментар до ст. 124 ЦК). Сьогодні повні товариства не дуже поширені в Україні. Але існують випадки, коли законодавством встановлена обов'язковість здійснення певних видів діяльності лише повними товариствами. Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про підприємництво» ломбардні операції здійснюються тільки повними товариствами. Такі операції належать до фінансових.

Ломбард — це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна та майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг (постанова KM України «Про затвердження Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами» від 20 листопада 2003 р. № 1800).

Особливістю повного товариства є те, що його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства.

Стаття 89 ГК встановлює, що учасниками повного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Це стосується як юридичних, так і фізичних осіб. У зв'язку з цим фізичні особи, які не мають права здійснювати підприємницьку діяльність, не можуть бути і учасниками повного товариства.

Відповідно до ст. 42 Конституції України підприємницька діяльність народних депутатів, а відповідно до ст. З Закону України «Про нотаріат» — приватних нотаріусів обмежується законом.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 119 ЦК особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Тому вони мають право бути без обмеження акціонерами акціонерного товариства чи учасниками товариства з обмеженою відповідальністю

3. Необмежена відповідальність учасників повного товариства за зобов'язаннями останнього означає відповідальність учасників усім своїм майном за зобов'язаннями повного товариства, тому ЦК встановлює певні обмеження щодо учасників товариства: заборону бути учасником інших повних товариств, а також вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. У разі порушення останньої вимоги товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

4. Особливістю найменування повного товариства є те, що воно повинно містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або ім'я (найменування) одного кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство». При цьому не має значення, чи є учасниками фізичні чи юридичні особи. Тому можливе найменування повного товариства, в якому міститься найменування юридичної особи, наприклад «повне товариство «Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИТ» та Іванов».

У разі виключення, виходу чи вибуття учасника товариства, ім'я якого зазначено у найменуванні повного товариства, потрібно змінювати найменування повного товариства.

 

Стаття 120. Засновницький договір повного товариства

1. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.

2. Засновницький договір повного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.

1. Характерною ознакою повного та командитного товариств є те, що вони можуть створюватися, а повне товариство — і діяти лише на підставі засновницького договору. Стаття 120 ЦК вказує на необхідність підписання цього договору всіма учасниками. Стаття 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» встановлює, що підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. Тому засновницький договір повного товариства повинен бути укладений у нотаріальній формі.

2. Частина 2 ст. 120 ЦК встановлює вимоги до засновницького договору, вказуючи, що останній, крім тих відомостей, які вимагає стаття 88 ЦК (найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, визначення зобов'язання учасників створити товариство, порядок їхньої спільної діяльності щодо створення товариства, умов передання товариству майна учасників, мети створення товариства), повинен містити відомості про:

розмір і склад складеного капіталу товариства;

розмір і порядок зміни розміру частки кожного з учасників у складеному капіталі;

розмір, склад і терміни внесення учасниками своїх внесків для формування часток у складеному капіталі.

ЦК допускає також можливість змінювати в засновницькому договорі деякі положення, закріплені у Кодексі:

можливість прийняття рішення більшістю голосів учасників, а не за згодою всіх учасників (ч. 1 ст. 121);

надання права учасникам мати не рівну кількість голосів (ч. 2 ст. 121);

встановлення в договорі можливості ведення справ учасниками спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам (ч. 1 ч. 122);

змінювати порядок розподілу між учасниками прибутку та збитків не пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі (ч. 1 ст. 123) та деякі інші.

 

Стаття 121. Управління повним товариством

1. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.

2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

3. Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною.

1. Особливістю управління повного товариства є те, що у ньому відсутні спеціально створені органи управління (спостережна рада, правління тощо). Така конструкція управління товариством викликана тим, що його учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства і тому повинні брати активну участь в його управлінні.

Посилання у ч. 1 ст. 121 ЦК на те, що рішення приймаються учасниками за взаємною згодою, дає підставу для висновку, що у повному товаристві не обов'язково потрібно скликати загальні збори учасників товариства, головне щоб їх воля щодо вирішення того чи іншого питання була виражена у порядку, встановленому засновницьким договором. Але для попередження конфліктів більш правильним є вираження волі учасників у письмові формі. Водночас ст. 121 ЦК допускає закріплення у засновницькому договорі можливості прийняття рішення більшістю голосів учасників повного товариства.

2. На відміну від акціонерного товариства і товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, ЦК закріплює правило, що кожен з учасників товариства має один голос. Це випливає із положення ч. 1 ст. 121 ЦК, яка встановлює, що всі питання в товаристві вирішуються за взаємною згодою.

Якщо засновницьким договором буде встановлено, що рішення можуть прийматися і більшістю голосів, у статуті можна закріпити положення щодо нерівної кількості голосів, наприклад пропорційно частці у складеному капіталі.

3. Покладення на учасника повного товариства повної відповідальності дало підставу для закріплення у ч. З ст. 121 ЦК положення щодо того, що учасник має право знати про стан справ товариства та впливати на нього навіть у тому випадку, коли він не здійснює ведення справ, і вимагати в судовому порядку припинення повноважень тих учасників, які неналежним чином ведуть справи товариства. Таке право є безумовним. І навіть якщо сам учасник повного товариства відмовиться від цього права, наприклад у засновницькому договорі, він все одно буде мати право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства (договорами, банківськими документами, балансами, звітами тощо).

 

Стаття 122. Ведення справ повного товариства

1. Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

2. Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

3. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.

1. Якщо ст. 121 ЦК встановлює порядок управління, тобто вирішення питань, які визначають порядок внутрішньої діяльності повного товариства, то ведення справ товариства встановлює порядок представництва товариства як юридичної особи. Застосування поняття «ведення справ товариства» спричинене тим, що у повному товаристві відсутні виконавчі органи (колегіальні, одноособові).

Стаття 122 ЦК передбачає три варіанти ведення справ повного товариства:

кожним учасником повного товариства;

спільно усіма учасниками за згодою всіх учасників, якщо це передбачено засновницьким договором;

окремими учасниками, якщо це передбачено засновницьким договором.

Ведення спільно справ учасниками товариства не означає, що всі вони повинні, наприклад, укладати договір, оскільки ч. 1 ст. 122 ЦК встановлює, що таке ведення справ провадиться за згодою інших учасників товариства, а не спільно усіма учасниками товариства. У такому випадку учаснику, який вчиняє дії за згодою інших учасників, не потрібна від останніх довіреність. Але якщо ведення справ доручене окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства лише за наявності довіреності, виданої іншими учасниками. При цьому, як у першому, так і другому випадку у відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства. Тому для попередження спорів при укладенні учасниками право-чинів від імені повного товариства потрібно чітко зазначати, що третя особа ознайомлена із засновницьким договором повного товариства.

2. На практиці трапляються випадки, коли учасник повного товариства діятиме від імені товариства без відповідних повноважень, зокрема коли він не зміг отримати згоди інших учасників (якщо ведення справ провадиться всіма учасниками спільно) чи коли учасник не має довіреності на ведення справ від інших учасників (коли ведення справ доручене окремим учасникам), але надалі його дії не будуть схвалені іншими учасниками. Проте якщо учасник, який діяв без встановлених засновницьким договором повноважень та без відповідної довіреності, доведе, що товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує витрати, що були пов'язані зі здійсненням певних пра-вочинів, він має право вимагати відшкодування цих витрат.

3. За загальним правилом справи у повному товаристві ведуться кожним його учасником. Це правило може змінити засновницький договір. Тому якщо учасники, які не беруть участь у веденні справ товариства, будуть вважати, що учасники товариства, які ведуть його справи, грубо порушують свої обов'язки чи не здатні до розумного ведення справ, вони мають право звернутися до суду з позовом про внесення змін до засновницького договору. Такий позов може бути пред'явлений, якщо інші учасники повного товариства відмовилися від внесення відповідних змін. Відповідачами у такій справі будуть всі інші учасники повного товариства, які підписали договір і заперечують проти внесення до нього змін.

Засновницький договір буде вважатися зміненим з моменту набуття чинності судовим рішенням про це. Але для третіх осіб зміни договору набувають сили з моменту державної реєстрації цих змін (див. коментар до ст. 89 ЦК).

 

Стаття 123. Розподіл прибутку та збитків повного товариства

1. Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

2. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків не допускається.

1. Прибуток та збитки повного товариства, як правило, розподіляються між учасниками товариства пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо домовленістю між ними не встановлено інше. Посилання у ч. 1 ст. 121 ЦК на домовленість між учасниками вказує на неможливість вирішення цього питання більшістю голосів учасників.

Водночас засновницьким договором може встановлюватись інший порядок розподілу прибутків та збитків, наприклад у рівних частинах між усіма учасниками. Можливі варіанти, коли учасникам, яким доручено ведення справ товариства відповідно до засновницького договору та довіреності, надане право отримувати половину прибутку товариства, незважаючи на те, що вони мають лише частки у складеному капіталі товариства, чи навпаки, нести більший розмір збитків, ніж їх частка у складеному капіталі.

2. Надання права змінювати порядок розподілу прибутків та збитків не означає, що засновницьким договором учасники повністю можуть позбавлятися права отримувати прибутки чи нести збитки товариства. Тому у засновницькому договорі, як загальне правило щодо розподілу прибутку та збитків, обов'язково потрібно зазначити для кожного учасника розмір прибутку, який він має право отримувати, та збитків, які він повинен нести. Якщо засновницький договір буде позбавляти права отримувати прибуток чи звільняти від несення збитків якогось учасника повного товариства, такий договір може бути визнаний недійсним у цій частині, і тоді діятиме загальне правило щодо розподілу прибутків та збитків між учасниками товариства пропорційно частці у складеному капіталі.

 

Стаття 124. Відповідальність учасників повного товариства за його зобов'язаннями

1. У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.

2. Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

3. Учасник повного товариства, який вибув із товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.