Внутрішня та зовнішня політика в період президентства де Голля

Своїм основним внутріполітичним завданням уряд де Голля вважав досягнення соціального консенсусу між різними верствами французького суспільства. Побоювання частини електорату, що П'ята республіка сповзе до тоталітарної диктатури чи військово-авторитарного режиму, виявилися даремними. Відновлюючи авторитет держави, де Голль гарантував демократичні свободи і поважав їх. Він був переконаним республіканцем. Глибоко засвоїв, попри авторитарний стиль правління, основний принцип демократії: держава сильна довір'ям народу.

Будучи переконаним захисником існуючого порядку, основаного на приватній власності та ринковій економіці, він водночас не вважав гроші єдиним мірилом цінностей у стосунках між людьми та соціальними верствами. Цивільну владу ставив вище військової.

Стабілізація політичного режиму сприяла економічному розвиткові. За перші десять років існування П'ятої республіки (1958—1968) виробництво промислової продукції виросло на 60 %, його щорічний приріст становив 5,7 %. За валовим виробництвом продукції Франція обійшла Англію. Відбулися значні структурні зміни. У промисловості широко застосовувалася автоматизація, електронно-обчислювальна техніка, конвеєрне виробництво. Коштом держави була створена атомна та ракетна промисловість. Велика увага приділялася житловому будівництву. Новітні галузі стали визначати обличчя французької економіки. Якщо в період Четвертої республіки капітали з країни тікали за кордон, то тепер вони посилено інвестувалися всередині країни. Характерною особливістю Франції була наявність великої кількості дрібних підприємств. На 84 % усіх підприємств кількість зайнятих не перевищувала 5 чол. Щоб уникнути енергетичних труднощів, здійснювалося будівництво АЕС.

Значна увага приділялася сільському господарству — традиційно важливій галузі економіки, в тому числі і в експортному плані. Щоб підвищити товарність сільськогосподарського виробництва, де Голль пішов на ліквідацію (шляхом викупу державою) 800 тис. дрібних селянських господарств. Унаслідок цього значно збільшилися земельні володіння селян, зросла їхня товарність. Індустріалізація праці в сільському господарстві привела до скорочення кількості працюючих на 25 %.

Якщо в соціальному складі населення особливих змін не відбулося (робітничий клас — 9 млн., дрібна буржуазія — 5 млн.), то у структурі найманої робочої сили простежувалися значні зрушення. Зокрема, кількість працівників розумової праці з 1954 по 1968 р. збільшилася від 1 до 3 млн. чол.

Пробним каменем зовнішньої політики П'ятої республіки стала проблема Алжиру. Надії колоніалістів виявилися марними. Де Голль і раніше розумів, що наміри утримати Алжир — не що інше як ілюзія, і в 1959 р. вперше заявив: ''Алжир— алжирський". Алжир не був рядовою колоніальною проблемою Франції. У цій колонії проживало понад 1 млн. французів. Усі вони після проголошення незалежності Алжиру змушені були повернутися до Франції. А тому рішення де Голля викликало негативну реакцію в частини французького суспільства. У відповідь колоніалісти вчинили заколот і спробували захопити владу в Алжирі. Де Голль діяв рішуче. У квітні I960 р. він направив до Алжиру надійні війська і виступ було придушено. Остаточно проблема вирішилась у 1962 p., коли після переговорів в Евіані французька сторона визнала незалежність Алжиру. Частина армійських офіцерів, травмована крахом "французького Алжиру", пішла в підпілля і створила таємну військову організацію ОАС, яка почала діяти методами терору. ОАС організувала кілька замахів на де Голля. Шарль де Голль з цього приводу цілком серйозно констатував: "У чині лейтенанта в Першу світову війну і полковника в Другу ніколи так близько не спілкувався зі смертю, як за часів президентства".

У зовнішній політиці де Голль здійснював незалежний курс. Практичні заходи у цьому плані — вихід Франції з НАТО в 1966—1967 pp. (членом цієї організації Франція стала ще в 1949 p.), ліквідація військових баз альянсу на її території, визнання у 1959 р. кордону по Одеру — Нейсе, комуністичного Китаю — у 1964 p., негативне ставлення до американської агресії у В'єтнамі. Налагодження співробітництва з СРСР та іншими країнами комуністичного блоку Захід, особливо США та Англія, сприйняли більш ніж прохолодно.

Таким чином, внутрішній політиці консенсусу відповідала незалежна зовнішня політика, політика підтримки нормальних стосунків з усіма, насамперед із сусідами. А це означало, що відхід на розумну відстань від атлантичної солідарності компенсувався активізацією самостійної європейської та азійської політики Франції. Дуже показовою у цьому плані була діяльність Французької республіки, спрямована на остаточне примирення з Німеччиною, ліквідацію клімату недоброзичливості та підозрінь, який понад триста років визначав вектор франко-німецьких стосунків. Єлісейський договір 1963 p., що його підписали де Голль і Аденауер, остаточно "поклав край 400 рокам ворожнечі та конфліктів " між обома державами.

Створення французьких ядерних сил також відповідало зовнішньополітичному курсові країни. Однак відмова Франції приєднатися до договору про заборону ядерних випробувань у трьох сферах була негативним моментом і змушувала світ критично оцінювати зовнішню політику країни.

Економічне піднесення 60-х років мало своїм наслідком збільшення заробітної плати та соціальних видатків держави. Зокрема, було запроваджено 80-відсоткову компенсацію за лікування, чотиритижневу оплачувану відпустку.

На президентських виборах 1965 р. знову переміг де Голль. Кандидат від Фронту демократичних і соціалістичних лівих сил (ФДСЛС) Франсуа Міттеран набрав 45 % голосів. Успіх де Голлю забезпечили економічне піднесення, незалежна зовнішня політика, відмова від колоніалізму та незаперечний авторитет самого президента.

З усіх західних держав антигітлерівської коаліції Франції в роки війни довелося пережити найбільші потрясіння. За 4 роки окупації на значній території країни було зруйновано 210 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. селянських господарств, 195 000 промислових підприємств, з ладу виведено 2/3 транспортних засобів. Вартість франка порівняно з довоєнною зменшилась у 6 разів. Більше 100 тис. дрібних підприємств збанкротували. У країні нараховувалось понад 600 тис. безробітних. Процвітала спекуляція. Чорний ринок, на якому ціни в 10-20 раз перевищували державні, поглинав величезну кількість продукції. 1945 р. обсяг промислового виробництва становив 38 %, а сільського господарства – 60 % рівня 1938 р. Значно послабшали позиції Франції в колоніях.

Після визволення у Франції склалася нова політична ситуація. Колишні політичні сили, які уособлювали Третю республіку, були скомпрометовані внаслідок їхньої капітуляції перед нацистами. На політичну арену вийшли нові суспільно-політичні об’єднання. Впливовою силою став Союз деголлівців. Найбільшим політичними партіями стали Французька комуністична партія (ФКП), яка 1945 р. нараховувала 800 тис. чоловік.

Відновили свою діяльність радикали і праві довоєнні партії. Вони прагнули зберегти конституцію Третьої республіки. ФКП і ФСП виступали за проведення націоналізації промисловості, намагалися залучити виборців обіцянками поліпшення життя.

Ще восени 1944 р. Франція вступила в новий період своєї історії. Він триватиме до кінця 1946 року, до прийняття нової конституції, й називатиметься Тимчасовим режимом. 9 вересня 1944р. генерал Шарль де Голль сформував новий коаліційний Тимчасовий уряд, до якого увійшли учасники руху Опору. Вся повнота влади була фактично зосереджена в руках голови Тимчасового уряду генерала Ш. де Голля.

Шарль де Голль (1890-1970 рр.) – один з найбільших політичних і державних діячів Франції, народився 22.11.1890 року у місті Ліллє. Його батько викладав філософію і літературу в паризькому коледжі єзуїтів. Батьки своїх п’ятьох дітей виховували в дусі католицизму і патріотизму. 1901 року де Голль розпочав навчання в коледжі, а 1909 р. поступив до військового училища Сен-Сир. У званні молодшого лейтенанта закінчив Сен-Сир із відмінною атестацією. Продовжив освіту у Вищій військовій школі в Парижі. Учасник Першої світової війни, яку закінчив у званні капітана. Після завершення навчання 1925 року переходить на роботу до кабінету маршала Петена. 1937 р. йому присвоюють звання полковника й призначають командиром танкового полку в місті Мец. 1940 р. надають звання бригадного генерала та призначають заступником військового міністра. Під час Другої світової війни де Голль у Лондоні заснував патріотичну організацію “Вільна Франція” (з 1942 р. “Змагаюча Франція”), яка примкнула до антигітлерівської коаліції.

У 1944 –1946 рр. – голова Тимчасового уряду Франції. З 1947 р. керував діяльністю заснованої ним політичної партії “Об’єднання французького народу” (ОФН). У 1958 р. глава уряду Франції. 21 грудня 1958 р. обраний президентом Французької Республіки. 1965 р. переобраний на повторний термін. Після поразки на референдумі 28 квітня 1969 р. добровільно пішов у відставку. Помер 9 листопада 1970 р.

Тимчасовий уряд прагнув поліпшити економічне становище країни. У 1944 – 1945 рр. було націоналізовано ряд вугільних шахт, заводи авіаційних компаній, автомобільної фірми “Рено”, окремі значні фірми, підприємства енергетики, морський транспорт, Французький банк і чотири найбільших кредитних банки. Збільшувалась зарплата робітникам і службовцям, пенсії ветеранам війни, скасовувалися податки на зарплату малооплачуваних робітників. Колабораціоністи (особи, які співробітничали з фашистами) виганялися з державного апарату. Корінне населення колоній допускалося до адміністративних посад у себе на батьківщині; деякі його представники могли обиратися до французького парламенту.

Дії Тимчасового уряду де Голля в 1944-1946 рр. сприяли відродженню французької держави в нових історичних умовах.

Однією з першочергових проблем повоєнної Франції було питання про новий конституційний устрій Франції. Його мали вирішити Установчі збори, вибори до яких було призначено на 21 жовтня 1945 р. Одночасно в країні проходив референдум, який мав на меті визначити статус і повноваження майбутнього парламенту, а також виявити ставлення до політичної системи Третьої республіки. Референдум відкрив ідею повернення до Третьої республіки.

13 листопада 1945 р. Установчі збори знову обрали генерала де Голля главою Тимчасового уряду. У грудні уряд представив на обговорення бюджет на 1946 р. Депутати-соціалісти запропонували скоротити на 20 % військові витрати. Їх підтримали комуністи. Генерал рішуче протестував, він був переконаний у нездатності коаліційного уряду справитися з труднощами економічного й міжнародного порядку, які очікували країну. 20 січня 1946 р. він зробив заяву про відставку. Главою уряду було призначено соціаліста Ф. Гуена. До уряду увійшли сім соціалістів, шість комуністів, шість католиків. У Франції розпочався період правління трьохпалатного блоку.

пільно з іншими партіями Установчих зборів розробили проект, який у вересні 1946 р. Установчі збори прийняли як новий проект конституції. Його було схвалено в результаті референдуму, що відбувся 13 жовтня.

За новою конституцією парламент поділявся на дві палати – Національні збори і Раду республіки. В руках першої палати була, власно кажучи, зосереджена вся влада. Вона приймала закони і контролювала діяльність уряду. Президентові республіки, якого обрали на сім років, надавалися другорядні функції. 24 грудня 1946 р. нова конституція набрала сили.

16 січня 1947 р. відбулися вибори президента Французької республіки. Ним став правий соціаліст Венсан Оріоль. Так розпочала своє існування Четверта республіка.

Четвертій республіці дісталася дуже складна “економічна спадщина”. Першому урядові на чолі з соціалістом Полем Рамадьє були потрібні великі капіталовкладення для пожвавлення економіки. За умов їхнього дефіциту уряд Четвертої республіки провадив політику “програмування економічного розвитку”, що передбачало надання кредитів, податкових пільг, державних замовлень тощо. Щодо приватного капіталу програмування мало рекомендуючий характер. Як наслідок прискорилися темпи економічного розвитку країни. 1948 р. промисловість перевершила довоєнний рівень, а в 1958 р. випуск промислової продукції зріс у 2,5 рази порівняно з довоєнним рівнем. У сільському господарстві цей рівень було досягнуто в 1950 р. Вже 1947 р. уряд схвалив перший план модернізації і реконструкції економіки, а з 1954 р. – другий. Виникли нові галузі промисловості – атомна, електронна, хімічна, нафтодобувна й нафтопереробна.

У квітні 1947 р. з ініціативи де Голля виникла нова партія “Об’єднання французького народу” (РПФ). Генерал кинув виклик Четвертій республіці, вирішив стати на шлях відкритої боротьби за втілення в життя своїх ідей. РПФ не мало програми – її заміняли “ударні ідеї”. Головна полягала у вимозі скасування конституції 1946 р. і встановленні сильної, незалежної від партій виконавчої влади країни.

У 1951-1956 рр. у Франції при владі були правоцентристські уряди (МРП, радикали, “незалежні”). Всього за час існування Четвертої республіки змінилося 25 кабінетів міністрів.

У травні 1958 р., коли криза в Алжирі досягла апогею, генерал передав до друку декларацію, в якій говорилося, що він готовий взяти на себе владу в разі надання йому особливих повноважень.

1 червня 1958 р. більшість Національних зборів затвердила де Голля главою уряду. 2 червня де Голль одержав надзвичайні повноваження і розпустив Національні збори. Четверта Республіка назавжди пішла в історію.

Нова конституція Франції, прийнята 28 вересня 1958 р., значно звузила повноваження парламенту і значно розширила права президента. Глава держави практично одержав можливість одноосібно визначати внутрішню і зовнішню політику країни. 21 грудня 1958 р. президентом Французької республіки було обрано Шарля де Голля, прем’єр - міністром став М.Дебре (1959-1962 рр.).

Режим П’ятої республіки вирізнявся посиленням втручання держави в сферу економіки і соціальних відносин. У 60-ті роки практично зник зовнішньоторговельний дефіцит.

У зовнішній політиці де Голль мав на меті три основних завдання: відродити велич Франції, зміцнити її незалежність і самостійність, послабити вплив США в Європі. Негативно ставлячись до комуністичного режиму, він пішов на зближення із СРСР, що створив противагу США. 1966 р. президент заявив про вихід Франції з військової організації НАТО при збереженні участі в політичних структурах Південно – Атлантичного блоку. Де Голль приділяв першорядну увагу модернізації збройних сил, їхньому оснащенню сучасною зброєю. Франція створила атомну бомбу, атомні підводні човни, балістичні ракети. Президент заперечував проти перетворення ЄЕС на національну організацію й наполягав на створенні “Європи батьківщин”, виступав проти приєднання до ЄЕС Великої Британії, вважаючи її провідником впливу США в Європі. Здійснюючи курс на зближення з ФРН, він залишався принциповим і послідовним противником неофашистських і реванфашистських тенденцій.

За роки правління де Голля виробництво значно зросло, тоді як реальна заробітна плата зростала повільніше. У зв’язку з перебудовою промисловості збільшилась кількість безробітних. Постійно зростали податки. До 1968 р. усі категорії населення були незадоволені соціально-економічною політикою уряду. У травні – червні 1968 р. політична криза в країні вилилася в гостру сутичку робітничого класу, демократичних сил з силами урядових військ. Початок подіям поклали студентські виступи.

Прем’єр – міністр Ж.Помпіду вирішив піти на поступки. Він розпочав переговори з профспілками і підприємцями. Але становище залишалося напруженим. 30 травня де Голль виступив із промовою по радіо і телебаченню, в якій стверджував, що над Францією нависла погроза комуністичної диктатури, і оголосив про розпуск Національних зборів. Того ж дня у Парижі відбулася маніфестація на знак солідарності з де Голлем.

На виборах, які відбулися в червні 1969 р., президентом було обрано Ж.Помпіду. На президентських виборах 1974 р.(після смерті Ж.Помпіду) президентом було обрано послідовника де Голля Жискар д’Естена.

У міжнародних відносинах Франція проголосила курс на прискорення політичного об’єднання Європи, поліпшувалися відносини із США, тривало співробітництво з СРСР.