Класична ручна допомога у разі закидання ручок плода.

І момент: Звільнення задньої ручки. Звільнення починається однойменною рукою акушера задній ручці плода! Захопити і відвести ніжки до стегна протилежного позиції плода; вказівним і середнім пальцем вільної руки просуваються по лопатці і обережно виводять задню ручку.

ІІ момент. Переведення передньої ручки у крижову западину. Поворот плода на 180°: плід беремо 2 руками так, щоб великі пальці були уздовж хребта, а інші на грудній клітці. Звільнена рука не звисає! Повертаємо плід навколо осі так, щоб потилиця пройшла під симфізом.

ІІІ момент. Звільнення задньої ручки(див І момент)

ІV момент. Звільнення голівки за методом Морісо-Левре.

Взяти вміст піхви на бактеріологічне дослідження.

Мета: діагностувати властивості збудника (чутливість до антибіотиків)

Необхідно: стерильна транспортна пробірка з аплікатором і гелем

1. Жінка лежить на гінекологічному кріслі після відповідної підготовки (туалет, дефекація, сечовипускання).

2. Мазок беруть стерильним аплікатором з заднього-склепіння піхви.

3. Поміщають в пробірку з гелем, відправляють в бактеріоскопічне лабораторію.

Характеристика нападу стенокардії. Методика реєстрації ЕКГ.

Стенокардія - це біль або дискомфорт у ділянці серця, пов’язаний з ішемією міокарда, коли потреба в кисні переважає над його доставкою.

Клініка приступу стенокардії: 1. Біль:а) локалізація за грудиною, рідше – зліва від грудини,б) іррадіація - в ліву руку, під ліву лопаткув) характер – стискаючий, пекучийг) умови виникнення - під час фізичного та нервово-психічного навантаження (стенокардія напруження), в стані спокою (стенокардія спокою)

2. Відчуття страху смерті

3. Нестійкі зміни на електрокардіограмі

Класифікація ран за ступенем інфікованості. Фази загоєння ран. Проведення перев’язки асептичної рани.

За ступенем інфікованості: асептичні (умовно асептичні) – рани після чистих оперативних втручань або первинної хірургічної обробки; бактеріально забруднені – мікроорганізми знаходяться в рані, але не проявляють патогенної дії; інфіковані – в рані виникають усі клінічні ознаки запалення; гнійні – рани виповнені гнійним ексудатом.

Фази загоєння ран. 1. Фаза запалення. Настає безпосередньо після травми і триває 3-4 доби. Уцій фазі розрізняють два періоди. Перший – це період судинних змін, що проявляється змінами тонусу судинної стінки, порушенням кровообігу, виходомрідкої частини крові із судин у тканини, накопиченням біологічно активнихречовин (гістаміну, молочної кислоти тощо), які зумовлюють запалення в рані.Клінічно в цей час у ділянці рани виявляється: припухлість (tumor), почервоніння (rubor), підвищення температури тканини (calor), посилення болю (dolor), порушення функції (functio laesa) пошкодженої ділянки або кінцівки.Другий період – очищення рани від некротичних (пошкоджених) тканин.Уже з першої доби в зону запалення мігрують лейкоцити, які відмежовуютьзону запалення від здорових тканин. Поряд із цим, нейтрофільні лейкоцитиздійснюють функцію фагоцитозу щодо мікробів та за рахунок своїх протеолітичних ферментів очищають рану від некротичних тканин. Важливу роль вочищенні рани від некротичних тканин відіграють макрофаги, які утворюютьсяз моноцитів, що містять потужний набір лізосомальних ферментів (рибонуклеазу, фосфатазу, катепсину тощо), які здійснюють розплавлення некротичних

тканин. Для очищення рани від нежиттєздатних тканин мають значення і протеолітичні ферменти, які виділяє сама ранова мікрофлора.

2. Фаза регенерації та формування грануляційної тканини. Друга фаза

ранового процесу починається з 5-6-ї доби: поступово зникають ознаки запального процесу, розсмоктуються крововиливи, некротичні ділянки, нормалізується мікроциркуляція в оточуючих тканинах. Поряд із цим, з’являються тканинні клітини (фібробласти, ендотелій судинних клітин), що свідчить про початок регенерації. Головна функція фібробластів полягає в утворенні аргірофільних і колагенових волокон, синтезі мукополісахаридів, що беруть участь в утворенні грануляційної тканини. Це особливий вид сполучної тканини, яка формується у вигляді окремих ділянок (granulum – зерно), в яких інтенсивно здійснюється розвиток і ріст кровоносних капілярів. Створення грануляційної тканини попереджає проникнення мікробів і їх токсинів у тканини та захищає їх від дії різних факторів зовнішнього середовища. Друга фаза ранового процесу закінчується заповненням ранової порожнини грануляційною тканиною.

Клінічно процеси загоєння у другій фазі ранового процесу проявляються

зменшенням гіперемії, запального набряку, розмірів рани, появою мілких рожевих утворень (грануляцій). В нормі, без пошкодження, в організмі грануляційна тканина не утворюється.

3. Фаза рубцювання й епітелізації (загоєння). Починається приблизно з

15-го дня після травми. У цей період у рані відбувається реорганізація пере-

творення грануляційної тканини у фіброзну і формування рубця. Поряд із цим, відбувається інтенсивне розмноження і ріст епідермісу, який наростає над поверхнею грануляцій у вигляді голубувато-білої плівки, що в подальшому повністю закриває ранову поверхню. Клінічно третя фаза ранового процесу характеризується зменшенням розмірів рани та покриттям її тонким шаром епітелію у вигляді голубувато-білої смужки. Тривалість кожної фази у великій мірі залежить від характеру рани, загального стану організму, наявності інфекції та методів лікування.

Проведення перевязки асептичної рани: Необхідно слідкувати, щоб пов’язка на рані була завжди сухою і надійно ізолювала рану від навколишнього середовища. Вона повинна повністю закривати ушкоджену ділянку тіла, захищати її від подальшої травматизації. Пов’язку на рану слід накладати так, щоб вона не стискувала тканини, не підсилювала біль, не утруднювала кровообіг. Не повинна спричиняти незручності. Попадання на пов’язку сечі, калу, води з грілок може стати причиною нагноєння рани. На 2-й день після ПХО рани слід виконати перев’язку (видалити серветки, турунди, забруднені кров’ю), обробити краї рани антисептиком (розчином Люголя, 1% спиртовим розчином хлоргекседину тощо) і накласти нову асептичну пов’язку. Якщо рана не була зашита, краї рани необхідно обробити одним із антисептиків, а її порожнину промити 3 % розчином пероксиду водню або водним розчином хлоргексидину, димексиду, діоксидину тощо та накласти нову асептичну пов’язку. При появі перших ознак запалення в рані (підвищення температури тіла, поява болю, набряклості і т. ін.) проводять її ревізію та перев’язку. Перев’язку слід здійснювати тільки інструментальним способом,

у стерильних рукавичках, не торкаючись руками до рани, перев’язувального

матеріалу. Інструменти використовують тільки для однієї перев’язки, після

чого їх повторно дезінфікують, очищають і стерилізують.

Клініка гострого пієлонефриту. Зібрати сечу на бактеріурію, оцінити результат.

Пієлонефрити – інфекційно-запальне захворювання нирок з ураженням чашечково-мискової системи.

Клініка гострого і загострення хронічного пієлонефриту: - Біль у попереку; - Підвищення температури тіла з ознобом; - Сечовий синдром:А) лейкоцитуріяБ) піурія В) бактеріурія; - порушення загального стану; - позитивний симптом Пастернацького; - прискорене і болісне сечовипускання, мутна сеча (з пластівцями)

Можливо при хронічному підвищення АТ

Для бактеріологічного дослідження достатньо 10 мл. сечі, зібраної в стерильну банку кришкою або пробірку з гумовим корком. Поясніть пацієнту, щоб він ретельно виконавтуалет зовн.ст.о-нів, обережно відкрив пробірку і наповнив її на 2\3 об’єму «середньою порцією» сечі, а потім відразу закрив. Процедуру необхідно виконати шв і акуратно, щоб пробірка залишалась відкритою якомога менше часу і не торкалася зовнішнім краєм отворунесерильних поверхонь(рук, ст..о-нів пацієнта)При наявності виділень із піхви у жінки, а також дітям грудного віку сечу збирають за допомогою катетера.