Поняття про інфузію і трансфузію. Групи засобів трансфузіологічній практиці. Компоненти і препарати крові. Проведення проби на індивідуальну сумісність.

Інфузія- парентеральне (в\в, в\арт) введення в о-зм різних рідин з лікувальною або діагностичною метою. Інфузія більш широке поняття і включає в себе процедури трансфузій. Трансфузія- введення(переливання) в кров’яне русло цільної крові фбо її компонентів, тобто гемо трансфузія

Кровозамінники – це препарати, які при введенні в організм хворого

здійснюють лікувальний ефект, схожий до донорської крові. Кровозамінники в основному використовуються з метою корекції змін в організмі:

підвищення артеріального тиску, дезінтоксикації, відновлення ОЦК, синтезу

білкових фракцій крові тощо. Як правило, це плазмозамінні засоби.

Залежно від дії всі кровозамінники поділяються на шість груп:

1. Кровозамінники гемодинамічної дії, їх ще називають протишоковими. Механізм їх дії спрямований на нормалізацію гемодинаміки, збільшення ОЦК. До цієї групи кровозамінників відносяться: рефортан; стабізол; інфезол; поліфер; перфторан; реополіглюкін; реоглюман; желатиноль тощо.

2. Розчини дезінтоксикаційної дії: а) неогемодез; б) полідез, в) ентеродез і

т.ін. Лікувальний ефект від дії цих розчинів зумовлений тим, що вони зв’язу-ють токсини і виводять їх через нирковий бар’єр.

3. Засоби для парентерального живлення. Вливання цих розчинів показано в тих випадках, коли хворий із тих чи інших причин не може приймати їжу

або вона не всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Препарати для па-

рентерального живлення можна розділити на три групи: білкові, жирові та

препарати для забезпечення вуглеводного обміну.

4. Регулятори водно-електролітного і кислотно-основного станів. З цією

метою використовуються сольові кристалоїдні розчини: 0,85 % розчин хлориду натрію, розчин Рінгера-Локка та осмодіуретики (манітол, сорбітол).

5. Кровозамінники-гемокоректори. Вони виконують одну з головних

функцій крові – перенесення кисню. Найчастіше застосовують перфторан. Його можна переливати без урахування групи крові, він захоплює з дихальних шляхів у 3 рази більше кисню, ніж еритроцити, може зберігатися в холодильнику до 3 років.

6. Кровозамінники комплексної дії. Це комбіновані поліфункціональні роз-

чини гемодинамічної і дезінтоксикаційної дії; дезінтоксикаційної дії в комп-

лексі з амінокислотами тощо.

Компоненти крові. Еритроцитарна маса. Її отримують із консервованої крові шляхом відділення плазми. Вона містить ту ж кількість гемоглобіну й еритроцитів, що і кров, але в значно меншому об’ємі. У ній менше цитрату, розчинених антигенів і антитіл, білкових факторів плазми, що зумовлює її меншу реактогенність. Еритроцитарну масу зберігають при температурі +4-6о С. Термін зберігання еритроцитарної маси залежить від консерванта. Еритроцитарна маса, заготовлена на розчині глюгициру або цитроглюкофосфату, зберігається 21 день, на розчині циглюфаду – до 35 днів. Основними показаннями до застосування еритроцитарної маси є значне зниження числа еритроцитів у результаті гострої або хронічної крововтрати. Еритроцитарна масса може застосовуватися в комплексі з кровозамінниками та свіжозамороженою плазмою і дати більший ефект, ніж застосування цільної крові.

Відмиті еритроцити – це відмиті 1-3-кратно в фізіологічному розчині (після видалення плазми) донорські еритроцити. Термін зберігання відмитих еритроцитів не більше 24 год із моменту заготівлі (в холодильнику при температурі +4 оС), краще переливати в перші 3 год. Переливання відмитих еритроцитів показане у разі вираженої анемії та сенсибілізації організму хворого до факторів плазми крові донора.

Лейкоцитарна маса – компонент крові, який містить переважно білі кліти-

ни крові. Лейкоцитарну масу отримують шляхом відстоювання крові або за

допомогою цитофорезу. Випускається у флаконах по 50мл. У цій кількості міститься одна доза лейкоцитарної маси, що відповідає кількості лейкоцитів у 500 мл крові. Під час переливання лейкоцитарної маси необхідно враховувати групову належність крові донора і реципієнта. Зберігати лейкоцитарну масу можна не довше однієї доби. Лейкоцитарна маса застосовується при лейкопеніях променевого й інфекційного походження, сепсисі, медикаментозних агранулоцитозах, для прискорення загоєння ран. Переливають лейкоцитарну масу з інтервалом 2-3 доби з швидкістю 30-40 крапель на хвилину.

Тромбоцитарна маса складається із суспензії 60-70 % тромбоцитів у 40 мл

плазми. Використовується зразу ж після заготівлі (extempore), зберігати її не

можна. Тромбоцитарна маса широко використовується при тромбоцитопені-

чних кровотечах (хворобі Верльгофа, дефіциті тромбоцитів і т. ін.). Вливання

тромбоцитарної маси прискорює час згортання крові та ретракції кров’яного

згустку. Переливання проводиться з врахуванням групової і резус-сумісності

з швидкістю 30-40 крапель на хвилину внутрішньовенно.

Свіжозаморожена плазма – найбільш ефективний вид плазми, що практич-

но повністю зберігає свої біологічні функції, зокрема більшість факторів згортання крові. Після заготовлення плазми її заморожують і зберігають при температурі – 20С протягом року. У ній зберігаються всі лабільні фактори системи гемостазу. Безпосередньо перед переливанням її розмножують у воді при температурі +37-38С. Розморожена плазма може зберігатись не більше 1 год. Вона повинна бути однієї групи з кров’ю хворого за системою АВ0.

Суха плазма виготовляється висушуванням у вакуумі при температурі

+37-38 °С. Суха плазма зберігається до трьох років. Перед переливанням її

розчиняють удвічі дистильованою водою або фізіологічному розчині хлориду

натрію при температурі +37 °С. Переливання плазми показано хворим із травматичним шоком, кровотечами, при гіпопротеїнеміях тощо.

Крім звичайної нативної, свіжозамороженої чи сухої плазми, виготовляють

плазму спеціального призначення: антистафілококову, антигемофільну, анти-

синьогнійну та ін.

Препарати крові. Альбумін є основною фракцією плазми. Альбумін виготовляють у вигляді 5, 15, 20, 25 %розчинів. 5 % розчин застосовують для швидкого збільшення ОЦК, а 15-25 % – длякорекції гіпопротеїнемії. Термін зберігання при температурі +4 °С – до 5 років.Використовують альбумін для лікування виснажених хворих, з вираженим зниженням білка в крові (при гіпопротеїнеміях), при зневодненнях організму (гіповолеміях), при опіковому шоку, анеміях.

Протеїн – розчин білків плазми, випускається в дозах 100-200 мл. Містить

75-80 % альбуміну, 20-25 % альфа- і бета-глобулінів. Показання до переливання протеїну такі ж, як і для альбуміну.

Кріопреципітат. Являє собою білкову фракцію плазми донорської крові. Препарат використовують при кровотечах. Препарат розводять дистильованою водою в кількості вказаній на етикетці, вводять в\в краплинно-струминним або струминним методом з урахуванням групової належності крові реципієнта. Після введення перших 5 мл розчину кріопреципітату з метою виявлення підвищеної чутливості у хворого здійснюють біологічну пробу.

Фібриноген виготовляється із свіжої донорської крові за допомогою вису-

шування. Він містить активний антигемофільний глобулін. Випускається у

флаконах по 250-500 мл, що містять 1-2 г фібриногену. Термін придатності –

2 роки. Перед вливанням фібриноген розводять удвічі дистильованій воді або

ізотонічному розчині хлориду натрію. Застосовують при різних кровотечах, фібринолізі, синдромі ДВЗ, травматичному шоці.

Імунобіологічні препарати виготовляють із донорської і плацентарної плазми шляхом активної імунізації донорів відповідним антигеном. Вони містять

великий набір антитіл проти різних бактерій і вірусів. Серед таких препаратів широко використовують антистафілококовий g-глобулін, поліглобулін, антирезус (Д), антигрипозний, антигепатичний імуноглобулін тощо. Всі імунологічні препарати випускають в ампулах по 1; 1,5; 5 мл і зберігають у холодильнику при температурі 2-10 °С. Термін зберігання – до трьох років. Вводять за схемою внутрішньом’язово.

1. Проба на індивідуальну сумісність груп крові за системою АВ0. На білу поверхню (порцелянову тарілку, пластинку) піпеткою наносять краплю (0,1 мл) сироватки крові хворого, а біля неї у 5-10 разів меншу (0,01 мл) краплю крові донора (1:5,10), після чого перемішують сухою скляною паличкою або різними кутами предметного скла. Відтак тарілку злегка похитують протягом 5 хв і одночасно слідкують за результатом реакції. Відсутність реакції аглютинації (проба негативна) свідчить про сумісність крові донора та реципієнта за системою груп крові АВ 0. Поява аглютинації (проба позитивна) свідчить про їх несумісність і недопустимість переливання даної крові. Слід пам’ятати, що при низькому титрі групових антитіл у сироватці крові хворого або при слабо вираженій активності аглютиногену А у донора

(підгрупа А2), вона може настати значно пізніше. Тому спостереження треба вести не менше 5 хв. У сумнівних випадках здійснюють теплову пробу

на індивідуальну сумісність

2. Теплова проба на індивідуальну сумісністьза системою АВ0: на дно чашки Петрі наносять 2-3 краплі сироватки хворого і краплю крові донора у співвідношенні 10:1, їх змішують скляною паличкою (крапля повинна бути достатньо великою і масивною). Між ним і чашкою кладуть кружечок фільтрувального білого паперу. Чашку опускають плавати на водяну баню при температурі 44-48 °С на 10 хв. Через 10 хв чашку виймають і оцінюють результат. Пробу необхідно оцінювати в першу хвилину, похитуючи предметне скло із краплею над білим фоном або над засвіченою лампою (при відсутності фільтрувального паперу). Іноді при підсиханні краплі і випаданні фібрину на її поверхні може утворюватися плівка, яку необхідно обережно зняти, зачепивши за її край голкою для ін’єкції.

3. Проба на індивідуальну сумісність за резус-фактором (із 33 % розчином

поліглюкіну): цю пробу проводять у пробірці без підігріву протягом 5 хв. У пробірку вносять 2 краплі сироватки хворого, 1 краплю донорської крові і 1 краплю спеціально приготовленого 33 % розчину поліглюкіну. Потім вміст пробірки перемішують струшуванням і надають такого положення, щоб він розпливався по стінках пробірки. Цю процедуру продовжують протягом 5 хвилин. Після цього в пробірку доливають 3-4 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, перемішують його і розглядають на світлі. Якщо вміст пробірки залишається рівномірно зафарбованим, без ознак аглютинації, кров донора є сумісною з кров’ю хворого відносно резус-фактора Rhо(D) і її можна переливати.

4. Проба на індивідуальну сумісність за резус-фактором з використанням

10 % розчину желатину. Вона проводиться в пробірці при t +46-48 °С протягом 10 хв. У пробірку вносять 1 краплю крові донора, після чого добавляють дві краплі підігрітого до розрідження 10 % розчину желатину і 2-3 краплі сироватки крові хворого. Вміст пробірки перемішують і поміщають на 10 хв у водяну баню при t +46-48 °С. Після цього пробірку виймають, додають до неї 5-8 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, перемішують її вміст методом 1-2-разового перевертання пробірки і розглядають на світлі неозброєним оком або через лупу. Наявність аглютинації у вигляді суспензії дрібних, рідше великих, грудочок на тлі освітленої або повністю знебарвленої рідини означає, що кров донора не сумісна з кров’ю хворого і вона не може бути йому перелита. Якщо вміст пробірки залишається рівномірно забарвленим, з легкою опалесценцією і в ній не спостерігається аглютинація еритроцитів, кров донора сумісна з кров’ю хворого. У сумнівних випадках пробу необхідно повторити або провести нову. Проба на резус-сумісність має важливе значення, особливо при наявності у хворого обтяженого трансфузійного анамнезу, а у жінок – і акушерського анамнезу.

Пробу на резус-сумісність проводять як при переливанні резус-позитив-

ної крові резус-позитивному хворому, так і резус-негативної крові резус-негативному хворому. Пробу проводять з кожним флаконом донорської крові, еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів. Слід пам’ятати, що проби на групову і резус-сумісність ні в якому разі не замінюють одна одну. За допомогою цих проб з’ясовується сумісність різних аглютиногенів і аглютинінів крові, які проявляють себе при різних умовах. Тільки проведення обох проб може своєчасно запобігати переливанню несумісної крові або її компонентів.