Поняття про предмет курсу ,його специфіку і концепцію.Значення вивчення курсу «Історія України» та її державності у вищому навчальному закладі.

Поняття про предмет курсу,його специфіку і концепцію.Значення вивчення курсу «Історія України» та її державності у вищому навчальному закладі.

Місце вітчизняної історії у системі вузівського навчання. Вивчення історії України розпочалося зі здобуттям нашою державою незалежності. У вищих навчальних закладах вивчення вітчизняної історії відповідає потребам сьогодення. На основі фактичного матеріалу, засвоєного головним чином у загальноосвітній школі, майбутні спеціалісти опановують у вузівському курсі новітні історичні концепції, оволодівають елементами наукового підходу до історії України, набувають навичок критичного переосмислення документів і роботи з першоджерелами. Історія як наука служить справі людського самопізнання. Відомо, що народ, який зневажає свою історію, ставить під загрозу своє майбутнє існування. Водночас не слід забувати, що успіх державної розбудови сучасної України залежить від активної громадянської позиції. Саме український народ згідно з Конституцією є основним носієм влади у незалежній Україні. Тобто в його руках зосереджено вирішення найважливіших політичних, соціально-економічних питань розбудови держави. Тому актуальною проблемою сьогодення є глибоке знання минулого задля недопущення помилок у майбутньому. І головною проблемою є з’ясування причин, чому всі попередні спроби відновлення української державності закінчилися невдачею. Ми повинні осмислити уроки нашого державотворення і не повторювати помилок у майбутньому. Неупереджене вивчення історії України спростовує міфи про українців як неісторичну націю. Український народ пережив усі стадії європейської еволюції, тому можна стверджувати, що його історіяповністю вписується в загальносвітову. Однак зараз, коли у світі відбуваються інтеграційні процеси, ми не можемо стояти осторонь. Водночас слід дбати про збереження своїх національних цінностей і самобутності. На наш погляд, у цих умовах саме історія стане їхньою берегинею.

Предмет, завдання, методологічні принципи вивчення історії України. Починаючи вивчення курсу доцільно зосередитися на таких основних питаннях, як: що вивчає історія України? Які її завдання, методологічні принципи, наукова періодизація та джерельна база? Під історією України ми розуміємо історію українського народу на основних землях його поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території, на якій перебував чи перебуває український народ, інколи разом з іншими племенами чи народами, історія державної влади та її інституцій, що правили визначною територією. Таким чином, предметом вивчення курсу є генезис, закономірності становлення та розвитку процесу державотворення на території України від найдавніших часів до сьогодення Щодо завдань курсу, то він призначений формувати національну самосвідомість, а у молоді виховувати патріотичні почуття та політичну культуру.

Принципи історичного пізнання слід виокремити найбільш пріоритетні:

• неупереджене ставлення до історичного минулого.

• неупереджене ставлення до історії забезпечує принцип пріоритетності історичного факту над його оцінкою.

• науковий плюралізм як норма історичного пізнання.

• уникнення подвійних підходів при розгляданні однопорядкових явищ історичного характеру.

• історію не можна і не потрібно судити, її треба розуміти, тобто вдаватися до глибокого наукового аналізу як основи для розуміння історичного процесу.

Найдавніші державні утворення на території України.

Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок від середини І тис. до н.е., коли у народів і племен Північного Причорномор'я з'являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового суспільства.

Скіфія. У VІІ-ІІІ до н.е. у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я.

У VІІ ст. до н.е. у скіфів утворюється могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст.. до н.е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. На північ від царських скіфів (мабуть, у межах степової смуги України) розташувалися скіфи-хлібороби (орачі). Геродот вважав скіфів одним народом, але спосіб життя, господарювання доводить протилежне. На думку деяких вчених, більш імовірно, що скіфів-орачів можна вважати прапращурами українського народу.

У VІ ст.. до н.е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману – Ольвія, у східному Криму – Феодосія, Пантікапей (на місті сучасної Керчі). Пізніше (в останній чверті І ст.. до н.е.) виникають Херсонес (поблизу Севастополя), Тіра (м. Бєлгород-Дністровський) та багато інших.

Свого розквіту грецькі міста-держави досягають у V-ІV ст.. до н.е., після чого починається їх занепад. Він був зумовлений рядом факторів: появою у Причорномор'ї нових великих племінних об'єднань, пересуванням кочових племен, загостренням внутрішніх класових суперечностей у містах-колоніях та ін. Залежність від Римської імперії, що розпочалася з І ст. н.е., не могла істотно змінити це становище, оскільки римляни розглядали ці міста лише як джерело одержання продуктів і рабів, як передаточні пункти у торгових і дипломатичних зносинах з „варварським світом", а тому процес романізації незначною мірою зачепив грецьке населення античних міст-держав Північного Причорномор'я.

Хрещення Русі та його історичне значення.

Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Київській Русі. Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

Історичне значення цього часу полягала в наступному:

1) Залучення слов'яно-фінського світу до цінностей християнства.

2) Створення умов для повнокровного співробітництва племен Східно-європейської рівнини з іншими християнськими племенами і народностями.

3) Русь була визнана як християнська держава, що визначило високий рівень відносин з європейськими країнами і народами.

Російська церква, розвивалася спільно з державою, стала силою об'єднує жителів різних в культурну і політичну спільність.

Діяльність Кирило-Мефодієвського братства

Мета діяльності: утвердження національної укр.державності здемократичним ладом у конфедеративному союзі словянських держав.

Діяльність:поширення програмних документів,творів Шевченка;розробка проекту створення в україні широкої мережі початкових навчальних закладів для всіх верств населення;збирання коштів на видання укр..книги;створення першої укр..абетки-«кулішівки»;встановлення контактів із литовськими,польськими,чеськими революціонерами;пропаганда ідей братства в університетах,військових училищах.

Програмні засади:ліквідація кріпосного права,нац..визволення укр..народу,рівні політичні права для всіх словянських народів,рівність громадян перед законом,повалення самодержавства і встановлення республіки,ідеалізація козацького минулого України

Поняття про предмет курсу,його специфіку і концепцію.Значення вивчення курсу «Історія України» та її державності у вищому навчальному закладі.

Місце вітчизняної історії у системі вузівського навчання. Вивчення історії України розпочалося зі здобуттям нашою державою незалежності. У вищих навчальних закладах вивчення вітчизняної історії відповідає потребам сьогодення. На основі фактичного матеріалу, засвоєного головним чином у загальноосвітній школі, майбутні спеціалісти опановують у вузівському курсі новітні історичні концепції, оволодівають елементами наукового підходу до історії України, набувають навичок критичного переосмислення документів і роботи з першоджерелами. Історія як наука служить справі людського самопізнання. Відомо, що народ, який зневажає свою історію, ставить під загрозу своє майбутнє існування. Водночас не слід забувати, що успіх державної розбудови сучасної України залежить від активної громадянської позиції. Саме український народ згідно з Конституцією є основним носієм влади у незалежній Україні. Тобто в його руках зосереджено вирішення найважливіших політичних, соціально-економічних питань розбудови держави. Тому актуальною проблемою сьогодення є глибоке знання минулого задля недопущення помилок у майбутньому. І головною проблемою є з’ясування причин, чому всі попередні спроби відновлення української державності закінчилися невдачею. Ми повинні осмислити уроки нашого державотворення і не повторювати помилок у майбутньому. Неупереджене вивчення історії України спростовує міфи про українців як неісторичну націю. Український народ пережив усі стадії європейської еволюції, тому можна стверджувати, що його історіяповністю вписується в загальносвітову. Однак зараз, коли у світі відбуваються інтеграційні процеси, ми не можемо стояти осторонь. Водночас слід дбати про збереження своїх національних цінностей і самобутності. На наш погляд, у цих умовах саме історія стане їхньою берегинею.

Предмет, завдання, методологічні принципи вивчення історії України. Починаючи вивчення курсу доцільно зосередитися на таких основних питаннях, як: що вивчає історія України? Які її завдання, методологічні принципи, наукова періодизація та джерельна база? Під історією України ми розуміємо історію українського народу на основних землях його поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території, на якій перебував чи перебуває український народ, інколи разом з іншими племенами чи народами, історія державної влади та її інституцій, що правили визначною територією. Таким чином, предметом вивчення курсу є генезис, закономірності становлення та розвитку процесу державотворення на території України від найдавніших часів до сьогодення Щодо завдань курсу, то він призначений формувати національну самосвідомість, а у молоді виховувати патріотичні почуття та політичну культуру.

Принципи історичного пізнання слід виокремити найбільш пріоритетні:

• неупереджене ставлення до історичного минулого.

• неупереджене ставлення до історії забезпечує принцип пріоритетності історичного факту над його оцінкою.

• науковий плюралізм як норма історичного пізнання.

• уникнення подвійних підходів при розгляданні однопорядкових явищ історичного характеру.

• історію не можна і не потрібно судити, її треба розуміти, тобто вдаватися до глибокого наукового аналізу як основи для розуміння історичного процесу.