Попередній (превентивний) контроль

— контроль, що здійснюється до початку реалізації того чи іншого проекту, до приведення акта до виконання. Тому контроль на цій стадії має характер оцінки, аналі­зу стану чи констатації формаль­ного дотримання чинного законо-

давства. Основними засобами П.к. є реалізація (але не створення) пра­вил, процедур та ліній поведінки, суворе виконання яких є засобом упевнитися, що робота розвиваєть­ся у правильному напрямі. П.к. здійснюється за трьома напряма­ми: щодо трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. П.к. над­звичайно ефективний, адже кон­тролер може заборонити діяль­ність, яка не відповідає встановле­ним критеріям. Але контроль такого виду має істотний недолік у плані сповільнення процедури та частково знімає відповідальність з виконавців проекту у випадку негативного його втілення.

ПОРУШЕННЯ СЛУЖБОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ — протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність) дер­жавного службовця, тобто неви­конання Присяги державного службовця, зокрема невиконан­ня або неналежне виконання ним своїх службових обов'язків, перевищення повноважень,

порушення обмежень і заборон, установлених законодавством з питань проходження державної служби, або вчинення інших дій, які дискредитують не тільки держслужбовця, а й державну службу України.

ПОРЯДОК — звід правових норм, що визначають механізм, регламентують: 1) здійснення

певного виду діяльності (напр., Порядок ліцензування освітніх послуг, Порядок використання комп'ютерних програм в органах виконавчої влади); 2) взаємодію державних органів під час здій­снення певних спільних дій (напр., Порядок взаємодії мит­них органів і органів державної податкової служби під час прове­дення звіряння даних щодо обігу, обліку та погашення податкових векселів).

ПОСАДА — 1) визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця органу державної влади та його апарату, на яку покладено вста­новлене нормативними актами (положеннями про структурні підрозділи, посадовими інструк­ціями тощо) коло службових пов­новажень; 2) юридичний опис, який визначає соціальний статус (відносини з вищими, нижчими і рівними посадами), організацій­ний статус (місце посади в струк­турі органу) та правовий статус державного службовця (коло повноважень, функції, права, обов'язки). П. — багатогранна категорія, яка включає соціаль­ний, правовий та організаційний аспекти. Соціальна сутність П. виявляється в зумовленні харак­теру, обсягу і меж взаємовідно­син між службовцями та іншими учасниками управлінського про­цесу. Організаційний аспект П.

полягає в тому, що вона є части­ною структурного підрозділу дер­жавного органу. Правовий аспект П. виявляється у тому, що вона містить певну частину ком­петенції державних органів — посадових повноважень.

ПОСАДИ ПАТРОНАТНОЇ СЛУЖБИ (лат. patronatus — покровительство, опіка) — поса­ди, на які самостійно добирають та приймають осіб поза конкур­сом керівники органів державної влади. Це посади радників, кон­сультантів, помічників, прес-се-кретарів та інші посади, передба­чені штатним розписом для орга­нізаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності членів Кабінету Міні­стрів, керівників органів держав­ної влади. П.п.с. в установлено­му порядку віднесені до держав­ної служби і становлять т. з. патронатну службу того чи іншо­го керівника чи органу держав­ної влади.

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ —

документ, що розробляється на основі професійно-кваліфікацій­них характеристик посад органом виконавчої влади, його структур­ними підрозділами, виходячи з їх завдань, функцій і повноважень, встановлених нормативно-право­вими актами, та штатного розпи­су, затвердженого в установлено­му порядку, визначає підпорядко-

ваність державного службовця, його конкретні завданння й обов'язки, права та відповідаль­ність. Розрізняють типові й інди­відуальні П.і (див. Типова посадо­ва інструкція, Індивідуальна посадова інструкція). П.і. як юридичний документ вступає у силу після затвердження керівни­ком органу виконавчої влади або, за його дорученням, його заступ­никами. У П.і. повинні чітко окреслюватися місце та роль дер­жавного службовця в діяльності підрозділу, межі його повнова­жень і відповідальності. Виходя­чи з цих вимог, П.і. має відповід­ну структуру: загальна частина; завдання та обов'язки; права; від­повідальність. Практика показує, що П.і. має певний життєвий цикл: розробка, прийняття (затвердження), дія, "старіння", вдосконалення. П.і. належить переглядати у разі зміни функцій працівника або структури відпо­відного державного органу. Один примірник П.і. знаходиться у керівника структурного підрозді­лу, один — у кадровій службі дер­жавного органу. П.і. видається державному службовцеві під роз­писку.

ПОСАДОВА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ —

служба за контрактом (догово­ром), коли державні службовці добираються відповідно до освіт­нього рівня і професійних нави-

чок на конкретні посади, а також на виконання певних завдань. У них відсутні гарантії в прохо­дженні кар'єри, властиві кар'єр­ній моделі державної служби. П.м.д.с. зосереджує увагу на доборі кандидатів, які відповіда­ють конкретній посаді, забезпе­чуючи таким чином більш широ­кий доступ до працевлаштування на державній службі і прихід до неї працівників з інших секторів. П.м.д.с. характерна для країн, які протягом двох останніх деся­тиріч здійснювали активне реформування свого державного сектору: Канади, Ісландії, Нової Зеландії, Швеції, Швейцарії, Великої Британії.

ПОСАДОВА ОСОБА — особли­ва категорія службовців держав­них органів, діяльність яких має владно-розпорядчий характер і спрямована на організацію та забезпечення ефективної праці службовців, інших учасників службових відносин. П.о. вважа­ються керівники та заступники керівників органів державної влади та їх апарату, інші держав­ні службовці, на яких законами або іншими нормативно-право­вими актами покладено здій­снення організаційно-розпоряд­чих, консультативно-дорадчих та контролюючих функцій, діяльність яких має владно-роз­порядчий характер і спрямована на організацію й забезпечення

ефективної праці підпорядкова­них їм органів, структурних підрозділів, державних службов­ців.

Залежно від обсягу посадових повноважень розрізняють такі П.о.: а) повноваження яких мають внутрішньоорганізацій-ний характер (керівний склад організацій, установ); б) повнова­ження яких мають публічний характер, тобто поширюються за межі державних органів на орга­нізації та громадян, які безпосе­редньо не підлеглі їм по службі (напр., керівники центральних органів виконавчої влади, місце­вих державних адміністрацій); в) наділені повноваженнями щодо застосування заходів примусу стосовно осіб, не підлеглих їм по службі (працівники правоохо­ронних, податкових органів тощо).

ПОСАДОВЕ РЕГЛАМЕНТУВАННЯ — адмі­ністративний метод державного управління, який здійснюється через розробку штатного розкла­ду та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги їх заміщення, виконання посадових обов'язків (див. Посадова інструкція).

ПОСАДОВИЙ ПРОСТУПОК —

свідоме невиконання чи нена­лежне виконання державним службовцем покладених на нього

посадових обов'язків. П.п. дер­жавного службовця є вчинення ним провини по службі — пору­шення (невиконання) службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обме­жень, пов'язаних з проходжен­ням державної служби, вчинок, який плямує особу як державно­го службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.

ПОСАДОВІ ОБОВ'ЯЗКИ —

обов'язкові до виконання дер­жавним службовцем норми, встановлені відповідно до займа­ної посади в органі публічної влади.

ПОСТАНОВА — нормативно-правовий акт, що приймається вищим органом виконавчої влади (урядом) у письмовій формі, з метою вирішення най­більш важливих і принципових завдань та є обов'язковим до виконання підпорядкованими об'єктами державного управлін­ня. П. з важливих і принципових питань державного управління приймаються у колегіальному порядку і є нормативними акта­ми вищої юридичної сили. П. є основними нормативно-правови­ми актами Кабінету Міністрів України і Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим. П. приймаються урядовою колегі­єю, а підписуються керівником

уряду. П. Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-мі­ністр України. Для доведення до відома населення ці акти опри­люднюються через засоби масо­вої інформації (див. Офіційне оприлюднення нормативно-пра­вових актів).

ПОТОЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ КАДРІВ — забезпечення безпе­рервності навчання державних службовців на основі системного визначення кількісних та якіс­них потреб у кадровому забезпе­ченні органів державної влади та органів місцевого самоврядуван­ня у ході реалізації Державної програми економічного та соціального розвитку України.

ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ —

вид контролю, який визначає стан об'єкта у процесі виконання операції і здійснюється безпосе­редньо під час самої роботи у вигляді перевірки, обліку, обсте­ження, ревізії, інспектування, спостереження. П.к. базуться на зіставленні й аналізі показників роботи до її початку і після отри­маних результатів.

ПРАВИЛА — 1) інструктив­ний документ розпорядчого характеру, який містить наста­нови або вимоги, виконання яких створює необхідну поведін­ку і певний визначений порядок

(наприклад, Правила розгляду справ про порушення юридични­ми особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю); 2) звід правових норм, що регламентують діяль­ність певної галузі виробництва чи окремого виду діяльності.

ПРАВОВА ЕКСПЕРТИЗА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ — система спеціальних заходів, що проводяться спе­ціально уповноваженими суб'єк­тами (експертами з правових питань) на різних етапах нормо-проектування з метою об'єктив­ної оцінки відповідності проекта нормативно-правового акта ком­петенції правотворчого органу, формі юридичного документа, правилам нормотворчої техніки, вимогам побудови нормативно-правового акта та науковим принципам правового регулю­вання. Розрізняють такі завдан­ня П.е.п.н.-п.а.: а) об'єктивне та всебічне дослідження у контексті загальносуспільних та загально­державних інтересів; б) перевір­ка його відповідності вимогам і нормам чинних правових актів; в) у разі необхідності, підготовка пропозицій щодо внесення до проекту або інших, пов'язаних з ним актів, потрібних змін і доповнень; г) прогнозування соціально-економічних, право­вих та інших наслідків реалізації акта; ґ) підготовка обґрунтова-

них експертних висновків та все­бічна оцінка проекту.

ПРАВОВА ФОРМА АКТА УПРАВЛІННЯ — спосіб зовніш­нього вираження приписів орга­нів виконавчої влади, а також викладення юридичних норм у цих актах. П.ф.а.у. подаються у законах, Примірній Інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р.

ПРАВОВЕ РЕГЛАМЕНТУВАННЯ —

видання нормативно-правових актів з метою встановлення загальноприйнятих умов упоряд­кованості суспільних відносин у сфері державного управління. Залежно від рівня юридичного застосування, методи П.р. бува­ють трьох видів: а) загальнодер­жавні, б) відомчі, в) внутрішньо-системні. Загальнодержавні спрямовані на всю систему дер­жавного управління, надаючи їй форми організованої структури. На основі загальнодержавних нормативно-правових управ­лінських актів місцеві та відомчі органи виконавчої влади в межах своєї компетенції здійснюють правове регулювання діяльності

підпорядкованих структур, орга­нізацій, підрозділів у вигляді регламентуючих документів (статутів, правил, інструкцій, регламентів) і розпорядчо-право­вих актів (розпоряджень, нака­зів), спрямованих на вирішення конкретних завдань. Таке регла­ментування має відомчий харак­тер. Внутрішньосистемне П.р. у структурних підрозділах та уста­новах здійснюється за допомогою нормативних актів, до яких належать: розпорядчі акти — накази; затверджуючі акти; положення, які встановлюють завдання, функції, права, обов'язки і відповідальність підрозділів, служб та їх керівни­ків; посадові інструкції, що вста­новлюють права і функціональні обов'язки посадових осіб.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

— метод державного управління, який здійснюється за допомогою юридичних засобів, суттю якого є владний вплив на суспільні відно­сини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони й розвит­ку, а також на поведінку та свідо­мість громадян шляхом проголо­шення їхніх прав та обов'язків, установлення певних дозволів і заборон, затвердження певних правових актів. П.р. у системі виконавчої влади складається із двох груп методів: а) правового регламентування (див. Правове регламентування); б) розпоряд-

чо-юридичних дій (див. Розпоряд­чо-юридичні дії).

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ —

правовий інститут, що складаєть­ся із сукупності прав, обов'язків, свобод, обмежень, відповідально­сті, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держа­ви. П.с.д.с. визначається закона­ми, іншими нормативно-правови­ми актами. Головними елемента­ми П.с.д.с. є: 1) цілісність, системність правового положен­ня державного службовця, спів­відношення повноважень посади, яку він обіймає, з правами й обов'язками, що випливають із факту перебування на державній службі; 2) установлені правові стимули й мотивації для заінте­ресованості державного службов­ця в ефективному виконанні обов'язків; 3) механізми юридич­ної відповідальності державних службовців через інститути адмі­ністративної, кримінальної від­повідальності, норми трудового, фінансового, економічного права; 4) забезпечення стабільності ста­тусу державного службовця та відповідних гарантій, соціально­го захисту.