Повноваження державного службовця

— закріплені за держслужбов-цем права та обов'язки, які у зв'язку із специфікою функцій, покладених на цю категорію гро­мадян як представників держа­ви, виразників суспільного інте­ресу, мають особливий характер порівняно з громадянами, які не є державними службовцями, у т. ч. обов'язки нести відповідаль­ність за наслідки виконання покладених на них повноважень. П.д.с. надаються посаді, а не індивідові.

ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — закрі­плені за органом виконавчої влади права і обов'язки, у т. ч. обов'язки нести відповідальність за наслідки виконання повнова­жень — так звані "юрисдикцій-ні" обов'язки. Центральне місце і переважну частину серед П.о.в.в. становлять державно-владні повноваження (див. Дер­жавно-владні повноваження).

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА —

діяльність держави у сферах запровадження правової регла-

ментації та організації справлян­ня податків і податкових плате­жів до централізованих фондів держави. П.п. є базисом форму­вання податкової системи. Кон­цептуальні засади П.п. форму­ються на основі економічної моделі країни і визначають цілі­сний склад податкової системи, її структуру та елементи.

ПОДВІЙНЕ ПІДПОРЯДКУВАННЯ — один із видів субординації, за якого об'єкт управління підпорядкову­ється двом суб'єктам управління.

ПОДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

— конституційне розмежування владних компетенцій та повнова­жень між законодавчою, вико­навчою і судовою гілками влади; діловий поділ праці в державно­му механізмі з метою спрощення виконання державних функцій та ефективного контролю. При цьому розподіляється не сама влада, а механізм її здійснення, який структурується за функціо­нальною та інстутиційною озна­ками. Перша означає виділення основних функціональних видів державної діяльності — законо­творення, державного управлін­ня, правосуддя. Друга втілює організаційний устрій держави як сукупність різних державних органів (законодавчих, виконав­чих, судових), наділених дер­жавно-владними повноваження-

ми (компетенцією). Тобто, дер­жавна влада за своєю суттю єдина, а принцип П.д.в. є лише теоретичною доктриною, на осно­ві якої здійснюється функціону­вання державного механізму. Доктрина П.д.в., авторами якої були англійський філософ Джон Локк та французький вчений-просвітитель Шарль-Луї Мон-теск'є, визнана у цивілізованих державах світу як загальнодемо­кратичний принцип та існує вже понад двісті років. Хоча в Украї­ні спроба законодавчого закріп­лення принципу П.д.в. була зро­блена ще на початку XVIII ст. у Конституції Пилипа Орлика, однак, до його осмислення і послідовного втілення у життя наше суспільство підходить лише тепер. Уперше принцип П.д.в. був запроваджений на практиці 1787 р. творцями кон­ституції СІЛА А.Гамільтоном, Джейом, Дж. Медисоном у зна­менитих "Federalist Paperes". Юридична форма закріплення ідей П.д.в. тут має вигляд функ­ціонального визначення кожного з вищих органів держави (кон­гресу, президента, верховного суду) як органів, які здійснюють відповідно законодавчу, вико­навчу і судову владу. Саме така форма закріплення ідеї П.д.в. стала найпоширенішою в консти­туційній практиці країн світу. У ст. 6 Конституції України зазна­чено, що державна влада в Укра-

їні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконав­чу та судову.

ПОЗАКАР'ЄРНІ СЛУЖБОВЦІ

— службовці, посади яких замі­щуються шляхом виборів, приз­начення або за контрактом. До цієї групи належать державні службовці, що обіймають полі­тичні (див. Політичні посади) та патронатні посади (див. Посади патронатної служби).

ПОЗАКОНКУРСНИЙ ПРИЙОМ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ — форма добору персо­налу на посади третьої-сьомої кате­горій державних службовців, зарахування на які здійснюється без проведення конкурсу. П.п.д.с. застосовується щодо: адміністра­тивних посад керівників та заступ­ників керівників органів виконав­чої влади та їх структурних підроз­ділів; посад патронатної служби членів Кабінету Міністрів Украї­ни, голів місцевих державних адміністрацій; державних служ-бовів, які зараховані до кадрового резерву чи пройшли стажування; керівників, які призначають­ся міністрами, керівниками інших центральних органів вико­навчої влади за погодженням із керівниками місцевих органів виконавчої влади; спеціалістів при переміщенні їх у межах одного державного органу на рівнозначну або нижчу посаду з дотриманням

вимог законодавства про працю; державних службовців, які пере­бували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах рад, у т. ч. в тих, що лікві­дуються, до новостворених органів виконавчої влади і місцевого само­врядування; випускників Націо­нальної академії державного упра­вління при Президентові України та її регіональних інститутів у дер­жавні органи, які направляли їх на навчання; осіб, які навчалися на умовах державного контракту, у разі працевлаштування їх у дер­жавному органі, де вони працюва­ли або були зараховані до кадрово­го резерву.

ПОЗАПАРЛАМЕНТСЬКИЙ СПОСІБ УТВОРЕННЯ УРЯДУ —

процедура формування уряду, властива президентським та пре­зидентсько-парламентським рес­публікам, коли законодавчий орган не бере безпосередньої уча­сті у процесі формування кабіне­ту або його роль у цьому плані обмежена. Склад уряду може не залежати від розстановки партій­но-політичних сил у парламенті. Склад уряду та його програма визначаються главою держави і мають отримати схвалення зако­нодавчого органу.

ПОЛІТИКО — АДМІНІСТРАТИВНІ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ — особлива сфера діяльності органів вико-

навчої влади, спрямована на вирішення завдань політико-ад-міністративного характеру, яка реалізується у формі державного управління шляхом здійснення таких завдань: а) оборона країни: утримання армії, мобілізаційна робота, участь військ у міжна­родних миротворчих операціях; б) національна безпека; в) охоро­на кордонів та митниця; г) зов­нішня політика: зовнішні відносини, представництво краї­ни за кордоном, захист прав спів­вітчизників за межами країни, зовнішня економічна політика; ґ) забезпечення правопорядку: охо­рона прав і свобод громадян, боротьба зі злочинністю, охорона власності та фізичних осіб, попе­редження правопорушень; д) політика в інформаційній сфері.

ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — один із видів публічної (перед громад­ськістю, главою держави, парла­ментом) відповідальності, що настає за неспроможність органів державної влади та посадових осіб розробляти та втілювати в життя політику, яка відображає прогресивні напрями розвитку суспільства, максимально корис­ні для блага людей. Суб'єктом П.в. є ті носії виконавчої влади, які реально визначають зміст державно-управлінської діяльно­сті. Слід зазначити, що П.в. має суттєві відмінності від юридич-

ної, адже вона є значно суб'єкти-візована й відносна, оскільки немає абсолютних і формалізова­них критеріїв оцінки стану дер­жавного управління на тому чи іншому етапі розвитку суспіль­ства і в тих чи інших умовах. П.в. в Україні застосовується щодо уряду та його членів, які мають статус політичного діяча.

ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДУ —

конституційно-правова відпові­дальність уряду та його членів перед парламентом і главою дер­жави за політику, яку вони про­водять. П.в.у. перед законодав­чим органом має місце за парла­ментської та змішаної форми пра­вління, а перед главою держави — за змішаної та президентської форми державного правління. П.в.у. одночасно перед парламен­том і главою держави, що має місце за змішаної форми правлін­ня, є подвійною П.в.у. Міжнарод­на конституційна практика передбачає як колективну (солі­дарну) відповідальність уряду, так й індивідуальну відповідпль-ність його членів (див. Солідарна (колективна) відповідальність уряду, Індивідуальна політична відповідальність міністрів). П.в.у. перед парламентом реалі­зується переважно у двох проце­дурних формах: вотум недовіри та відмова у довірі. В одних краї­нах уряд відповідальний перед

обома палатами парламенту, в інших — тільки перед нижньою палатою. П.в.у. перед главою дер­жави має місце у формі відпра­влення у відставку уряду чи усу­нення з посади окремого міні­стра. Конституцією України вста­новлено подвійну П.в.у.: Кабінет Міністрів України відповідаль­ний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України (ст. 113). Глава держави припиняє повно­важення Прем'єр-міністра Украї­ни та приймає рішення про його відставку (ст. 106, п. 9). Верховна Рада України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України (ст. 87). Прийняття Верховною Радою України резолюції недові­ри Уряду має наслідком його від­ставку (ст. 115). П.в.у. є важли­вим фактором підтримки ефек­тивності та легітимності його роботи. У першому випадку вона слугує стимулом для належної діяльності та недопущення злов­живань (під загрозою відставки), у другому — є індикатором під­тримки уряду (його політики) парламентською більшістю.

ПОЛІТИЧНА НЕЙТРАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ — орга­нізаційно-функціональний прин­цип державної служби, згідно

яким державні службовці не повинні займатися діяльністю, що може вплинути або впливає на їхню безсторонність. Він озна­чає, по-перше, заборону створен­ня та діяльності в органах дер­жавної влади осередків будь-яких політичних партій. По-дру­ге, державні службовці в процесі виконання своїх функцій та службових обов'язків не повинні керуватися міркуваннями пар­тійного характеру, повинні зай­мати позицію нейтралітету в політичній боротьбі партій. Держслужбовці повинні викону­вати рішення обраного керівниц­тва будь-якої політичної орієнта­ції. Принцип "чиновник слу­жить не окремій партії, а всьому народу" є характерним для між­народної практики державної служби. В українській практиці даний принцип означає, що дер­жавні службовці можуть брати участь у політичній чи іншій гро­мадській діяльності лише поза межами їх службових обов'язків і в позаробочий час.

ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ

— ключовий вид соціального управління, суттю якого є узго­дження інтересів і установок дер­жави з інтересами громадянсько­го суспільства, різних соціальних верств, прошарків і груп, суспіль­них об'єднань і організацій на основі пізнання та використання об'єктивних потреб розвитку

соціуму. П.у. відрізняється від інших видів управління впливом одних суб'єктів управлінського впливу на свідомість і волю інших, а його об'єктами є полі­тична організація суспільства з притаманними їй політичною структурою та соціальними про­цесами. П.у. — це явище, яке характеризує внутрішню власти­вість суспільства, що випливає з його системної природи, суспіль­ного характеру праці, спілкуван­ня людей в процесі праці та в житті. Його зміст полягає у ціле­спрямованому впливі на суспіль­ство і підсистеми з метою впоряд­кування, вдосконалення і розвит­ку. Система П.у. є широкою і багатоплановою, що базується на існуванні та функціонуванні інститутів громадянського сус­пільства і держави — політичних партій, недержавних організа­цій, органів місцевого самовряду­вання та органів державної влади. Для П.у. характерна численність об'єктів, які утворю­ють такі основні види:а)партійне управління, де суб'єктом висту­пають політичні партії; б) парла­ментське управління, де суб'єк­том є законодавчий орган держа­ви; в) державне управління, де суб'єктом виступає система орга­нів виконавчої влади; г) муніци­пальне, де суб'єктом виступають територіальні громади; ґ) гро­мадське управління, де суб'єктом є недержавний сектор.

політичний діяч

(ПОЛІТИК) — державна посада у сфері виконавчої влади, яка від­межована від статусу державного службовця, що встановлений Законом України "Про державну службу". П.д. в Україні є Прем'єр-міністр та інші члени Кабінету Міністрів України (віце-прем'єр-міністри та міні­стри), які визначають урядову політику, зосереджені на розв'я­занні стратегічних проблем еко­номічного та соціально-культур­ного розвитку суспільства та від­повідних сфер державного управ­ління. З цією метою вони звіль­нені від щоденних адміністра­тивних справ та управління пер­соналом.

ПОЛІТИЧНІ ПОСАДИ — один із трьох типів посад у сфері дер­жавного управління, що обійма­ються політичними діячами (політиками), які забезпечують вироблення та реалізацію дер­жавної політики. Політичний характер зазначеного виду посад визначається не лише партійні­стю особи, яка займає цю посаду (саме така ситуація є нормою у державотворчій практиці багатьох демократичних країн світу), а й такими особливостями: а) особливим порядком призна­чення на посаду; б) особливим порядком звільнення з посади; в) особливими рисами відповідаль­ності, яка має ознаки публічної

(тобто відповідальність перед гро­мадськістю, главою держави, парламентом) за наслідки діяль­ності. У нашій державі уперше офіційний статус політичних посад був запроваджений Указом Президента України "Про чергові заходи щодо подальшого здій­снення адміністративної реформи в Україні" від 29 травня 2001 р.

ПОЛОЖЕННЯ — нормативно-правовий акт, що: 1) визначає статус органу виконавчої влади та його структурних підрозділів, їх завдання і функції, права, від­повідальність, порядок діяльно­сті (напр., Положення про Міні­стерство охорони навколишнього природного середовища Украни, Загальне положення про юри­дичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, органі­зації). П. приймається переваж­но при їх утворенні (заснуванні). П. буває типовим (напр., Типове положення про управління з енергозбереження обласної,

Севастопольської міської дер­жавної адміністрації) або індиві­дуальним. Індивідуальне П. роз­робляється на основі типових і затверджується керівником

органу. Як правило, П. склада­ється з таких розділів: "Загальна частина" — розкриває засади створення органу, мету його діяльності, місце органу в струк-

турі виконавчої влади, систему керівництва роботою та підпо­рядкованість органу, правові акти, якими керується в роботі. "Основні завдання і повноважен­ня" — встановлює основні про­блеми, які орган повинен вирі­шувати у процесі своєї діяльно­сті, і визначає основні напрями його діяльності та функції. "Права й обов'язки" — містить перелік прав і обов'язків, які надаються органу. Право — це юридично узаконена можливість забороняти або вимагати певних дій. Права встановлюються в обсязі, необхідному для реаліза­ції покладених на орган функ­цій. Обов'язки — це дії, які орга­нізація повинна виконувати для реалізації своїх функцій. "Орга­нізаційна структура" — встано­влює структурну побудову орга­ну, розкриває перелік посад, з яких складається його штатний розпис. "Фінанси та майно" — визначає джерела фінансування органу, належне йому майно, необхідне для виконання покла­дених функцій, юридичний і фінансовий статуси. "Реорганіза­ції та ліквідація" — встановлює порядок здійснення реорганіза­ції та ліквідації органу;

2) регулює діяльність вищих посадових осіб.

Ці акти, як правило, затвер­джуються указами Президента України (напр., Положення про Міністра Кабінету Міністрів Укра-

їни, Положення про Уповноваже­ного Президента України з питань адміністративної реформи);

3) регулює та впорядковує управлінські процедури (напр., Положення про формування кадрового резерву для державної служби).

ПОМІЧНИК — державний службовець патронатної служби, який працює з документами, що надходять на ім'я керівника, або виходять після його підписання. П. готує інформаційні матеріали для виступів чи нарад, плани доповідей, проекти тощо. Як пра­вило, П. супроводжує керівника під час відряджень, а за їх результатами оформляє прото­кольні доручення та інформує керівника про їх виконання. П. забезпечує вирішення всіх орга­нізаційних питань, що стосують­ся участі керівника в різноманіт­них заходах. П. також контро­лює своєчасний розгляд пропози­цій, заяв і скарг, які надходять на ім'я керівника, а також вико­нання його вказівок і доручень.