Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Піноккіо охоче їсть цукор, Але відмовляється приймати ліки. Та при появі трунарів він притьмом ковтає гірке. Піноккіо знову бреше, і його ніс видовжується
Коли поважні лікарі пішли, Фея підійшла до Піноккіо, поклала йому руку на чоло і відчула, що у хворого гарячка. Вона висипала білий порошок у склянку води, подала Дерев’яному Хлопчикові й ніжно мовила: — Випий це, і за кілька днів одужаєш. Піноккіо зиркнув на склянку, скривився й неохоче запитав: — Воно солодке чи гірке? — Гірке, зате для тебе воно корисне. — Коли воно гірке, я не питиму. — Зроби те, що я кажу, випий. — Але я терпіти не можу гірке! — Випий. А коли вип’єш, одержиш грудочку цукру, щоб знову стало смачно в роті. — Де ця грудочка цукру? — Ось, — відповіла Фея і дістала шматочок із золотої цукорниці. — Спочатку дайте мені цукру, а потім я вип’ю гірке. — Ти мені обіцяєш? — Так. Фея дала йому цукру. Піноккіо вмить розкусив і проковтнув його, облизав язиком губи і сказав: — Ох і смакота! Якби цукор був ще й ліками!.. Я би щодня приймав проносне! — Тепер дотримай своєї обіцянки і зроби маленький рятівний ковток. Піноккіо неохоче взяв склянку, встромив туди кінчика носа, потім потримав склянку біля рота, знову стромив туди носа й нарешті мовив: — Це дуже гірка пілюля для мене, надто гірка. Я не можу випити цю гидоту. — Як ти можеш стверджувати це, коли навіть не намагався докласти зусиль? — Я можу собі уявити. Я ж нюхав. Спочатку я хотів би ще грудочку цукру… тоді я вип’ю. Фея з витримкою дбайливої матусі поклала йому до рота ще грудочку цукру. І знову подала скляну. — Я не можу це випити, — сказав Дерев’яний Хлопчик і скривився так, що Фея аж сама відчула гіркоту в роті. — Чому? — Тому що мені заважає подушка на ногах. Фея прибрала подушку. — Це не допомагає. Я все ще не можу пити. — Що тобі ще заважає? — Прочинені двері. Фея підійшла до дверей і зачинила їх. — Ні, — заголосив Піноккіо і захлипав, — я не хочу ковтати гіркі ліки, ні, ні і ні! — Хлопчику мій, скоро ти пошкодуєш про це. — Мені байдуже! — Ти серйозно хворий. — Мені однаково! — З такою лихоманкою ти не проживеш більше двох годин. — Мені все одно! — Ти хіба не боїшся смерті? — Пхе! Не боюсь я нічого!.. Краще померти, ніж ковтати такі жахливі ліки! Тієї миті двері в кімнату настіж розчахнулися, і ввійшли четверо кроликів чорнильної масті. На плечах вони несли маленьку труну.
— Чого припхалися?! — закричав Піноккіо і з жахом підскочив на ліжку. — Ми прийшли по тебе, — відповів найгладкіший кролик. — По мене?… Та я ж зовсім не мертвий! — Ще не мертвий. Однак ти помреш за кілька хвилин, бо не хочеш вживати ліків, які врятують тебе від лихоманки. — Ой Феєчко, люба Феєчко! — заголосив Дерев’яний Хлопчик. — Дайте хутчіш мені склянку! Швидше, будь ласка, я не хочу помирати. Ні, ні і ще раз НІ!!! Я не хочу помирати! І він обома руками схопив склянку й одним духом спорожнив її. — Що ж, — промовили кролики, — цього разу ми даремно йшли. — Ех!.. Вони знову підняли на плечі маленьку труну і, сердито буркочучи, пішли геть з кімнати. За кілька хвилин здоровий і бадьорий Піноккіо зіскочив із ліжка. Бачите, дерев’яні хлопчики мають одну чудову перевагу — вони ду-у-уж-же рідко хворіють і ду-у-уж-же швидко видужують. Коли Фея побачила, що він бігає і стрибає по кімнаті, наче півник, вона сказала: — Бачу, тобі допомогли ліки! — Ще б пак! Вони врятували мені життя. — Чого ж ти так довго морочив мені голову? — Тому що ми, діти, завжди такі. Ми більше боїмося ліків, аніж хвороби. — Сором! Діти мають знати, що вчасно вжиті ліки здатні врятувати від важкої хвороби і навіть од смерті. — О так! Наступного разу я довго не пручатимусь. Я повсякчас згадуватиму чорних кроликів із труною на плечах… тоді я мерщій схоплю склянку — раз, два, та й по всьому! — Тепер підійди до мене і розкажи, як ти потрапив до лап грабіжників. — Так сталося, що господар лялькового театру Манджафоко дав мені кілька золотих монет і сказав: «На ось, віднеси своєму таткові», та на вулиці трапилися мені Лисиця і Кіт — двійко шанованих осіб. Ось вони, добрі душі, й запропонували мені: «Хочеш, щоб твої п’ять золотих монет перетворилися на дві тисячі? То йдімо з нами, ми поведемо тебе на Чарівне Поле», і я сказав: «Ходімо!», і вони сказали: «Зупинімося в таверні „Червоні Раки“, а після півночі рушимо далі». Коли я прокинувся, їх уже не було, бо вони пішли. І я пішов сам, уночі, і було так темно, хоч в око стрель, і тому я зустрів на дорозі двох грабіжників у вугільних мішках, і вони мені сказали: «Давай гроші», а я відповів: «У мене немає грошей», бо я ці чотири золоті монети запхав собі до рота, і потім один із грабіжників спробував сунути мені руку в рота, і я притьмом укусив його, а потім з’ясувалося, що це не рука, а лапа, бо на язиці в мене лишилася шерсть. Грабіжник, якого я гризнув, дико заверещав од болю, пронизливо так, аж досі гуде у вухах, і я вирвався, і грабіжники побігли за мною, і я біг, поки вони мене зловили й повісили за шию на дереві в лісі, мовивши: «Завтра ми повернемося, і тоді ти будеш мертвий, і в тебе буде розтулений рот, і ми заберемо чотири монети, які ти заховав під язиком».
— А де тепер ці золоті монети? — Я їх загубив, — відповів Піноккіо. Та це була брехня, бо вони лежали в нього в кишені. Не встиг він збрехати, як його ніс, і до того довгий, видовжився ще на два пальці. — А де ти їх згубив? — Десь у лісі. Після другої брехні ніс ще трохи підріс. — Якщо ти загубив їх у лісі, — провадила Фея, — то ми їх пошукаємо і знайдемо, адже все, що губиться в нашому лісі, обов’язково знаходиться. — Ні-ні, я згадав, — вимовив Дерев’яний Хлопчик зніяковіло, — я не загубив монети, я їх ненароком проковтнув, коли пив ваші ліки. Після третьої брехні його ніс став такий довжелезний, що бідолашний Піноккіо вже не міг покрутити головою. Варто було йому повернути голову в один бік, як він упирався носом у ліжко чи у вікно, в другий — натикався на стіни або двері; а коли спробував задерти голову, то мало не проштрикнув носом Феїне око. А Фея дивилася на нього і сміялася. — Чого ви смієтесь? — запитав дерев’янко, страшенно засмучений і наляканий надмірним видовженням свого носа. — Мені смішно, бо ти збрехав. — Звідки ви знаєте, що я збрехав? — Мій любий хлопчику, брехню можна дуже легко розрізнити. Власне, є два види брехні: в однієї короткі ноги, у другої — довгий ніс. Твоя брехня — з довгим носом. Піноккіо не знав, куди йому сховати очі від сорому, і спробував накивати п’ятами. Та марно. Його ніс став таким довгим, що він не міг і кроку ступити.
Розділ 18
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-13; просмотров: 273; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.14.253.152 (0.007 с.) |