Аналіз оборотності товарно-матеріальних запасів

Важливими показниками ефективності використання активів є оборотність запасів та тривалість одного обороту запасів.

Коефіцієнт оборотності запасів (К_Об3) визначається як відно­шення собівартості реалізованої продукції до середньої вартості за­пасів.

Значення К_Об3 показує, скільки разів у середньому поповнюва­лися запаси підприємства протя гом звітного року. Середня три­валість одного обороту запасів (t₀₆₃) визначається аналогічно до

показника чисельності оборотів активів:

Збільшення питомої ваги виробничих запасів у структурі ак­тивів може свідчити про:

- зростання виробничого потенціалу підприємства;

- прагнення за рахунок вкладень у виробничі запаси захисти­
ти грошові активи підприємства від знецінення під впливом
інфляції;

- нераціональність обраної господарської стратегії, внаслі­
док чого значна частина поточних активів іммобілізована
в запасах, ліквідність яких може бути незначною.

P.А. Слав'юк

У разі значного збільшення запасів і затрат необхідно про­аналізувати, чи не відбувається це збільшення за рахунок необгрун­тованого відволікання активів з виробничого обороту, що призво­дить до збільшення кредиторської заборгованості і погіршення фінансового стану підприємства.

Комплексний аналіз стану підприємства за допомогою фінансових коефіцієнтів

Блок 1. Фінансовий аналіз майнового стану

1. Сума господарських засобів (валюта балансу).

Блок 2. Показники ліквідності

1. Власний оборотний капітал = власний капітал - необоротні ак­тиви - поточні зобов'язання.

Власний оборотний капітал свідчить про забезпеченість влас­ними коштами.

Фінанси підприємств

Р.А. Слав'юк

Блок 3. Показники фінансової стійкості.

 

Блок 4. Показники ділової активності

1. Виручка від реалізації.

2. Доходи від операційної діяльності

3. Доходи від звичайної діяльності.

4. Фінансовий результат від операційної діяльності.

5. Фінансовий результат від звичайної діяльності.

Фінанси підприємств

Р.А. Слав'юк

 

9. Виробничо-фінансовий ліверидж = виробничий лівериджґ фінансовий ліверидж.

Блок 6. Оцінка становища підприємства на ринку цінних паперів

Для того, щоб показати як оцінюється вартість акцій наведемо газетні котирування акцій компанії IBM, що перебувають в обороті на Нью-Йоркській фондовій біржі, цитуючи Зві Боді і Роберта Мертона*. У перших двох графах цього бюлетеня показані найви­ща і найнижча ціни акцій за останні 52 тижні. Наступні два стовпці

*Финансьі: Пер. с англ.: Уч. пос. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2000. — С. 306. 308

Фінанси підприємств

відбивають назву акціонерної компанії й умовна позначка її акцій. Наступне значення — це сума виплачуваних дивідендів на одну акцію. Цифра 4,84 означає, що компанія в останньому кварталі ви­платила акціонерам дивіденди в розмірі 4,84 дол. на одну акцію (у перерахуванні на рік). Фактичні квартальні дивіденди склали 1,21 дол.

Таблиця Котирування Нью-йоркської фондової біржі

Далі зазначена дивідендна доходність (dividend yield). Вона розра­ховується в такий спосіб — дивіденди в річному численні, виплачувані на звичайну акцію, діляться на поточну ринкову ціну цієї акції і вира­жаються у відсотках. Далі випливає коефіцієнт Р/Е (price/earnings multiple) — відношення поточної ринкової ціни акції до чистого при­бутку, отриманоого за останні чотири квартали {у розрахунку на одну акцію).

Наступна графа (Vol) показує денний обсяг продажів акцій на біржі. Акції звичайно продаються стандартними лотами (round lots) по сто штук. Інвестори, що продають і купують невеликі кількості акцій, використовують нестандартні лоти (odd lots), і їм звичайно доводиться платити своїм біржовим брокерам більш ви­сокі комісійні. В інших чотирьох графах зазначені найвища і най­нижча ціни за результатами поточного дня, ціна закриття і різниця між цінами закриття поточного і попереднього днів.

При визначенні вартості акцій метод дисконтування грошових потоків (метод ДГП) припускає дисконтування очікуваних грошо­вих потоків, що представляють собою дивіденди, виплачувані акціонерам, чи чисті грошові надходження від діяльності корпо­рації. Модель дисконтування дивідендів, чи МДД (discounted divi­dend model, DDM), ґрунтується на тому, що вартість акції розрахо­вується як приведена (дисконтована) вартість очікуваних дивіден­дів.

Застосування МДД починається з розгляду очікуваного інвес­тором розміру доходу від вкладення в звичайні акції, що скла­дається з виплачуваних грошових дивідендів і курсової різниці.

Р.А. Слав'юк

Розглянемо, наприклад, річний період часу для інвестицій в акції і припустимо, що по акціях компанії ABC очікуваний розмір дивідендів на одну акцію складає 5 дол. (Z)i), а очікувана без-дивідендна (ex-dividend — без права отримання оголошених дивідендів) ціна на кінець року — 110 дол..

Ринкова дисконтна ставка (market capitalization rate), чи дис­контна ставка з поправкою на ризик (risk-adjusted discount rate) — це очікувана інвестором ставка прибутковості, необхідна для того, щоб він інвестував свої кошти в придбання даних акцій.. Ми прий­мемо її як уже задане значення к. Припустимо, що в поточному році к складає 15% у рік.

Очікувана інвестором ставка прибутковості Е(г) дорівнює сумі очікуваних дивідендів на одну акцію D_l і очікуваного приросту цін акції (Р₁ - Р₀)_у поділеної на поточну ринкову ціну (Р_о) акції. Підста­вивши зазначене значення очікуваної ставки прибутковості, ми одержимо:

Дане рівняння відображає найбільш важливу особливість МДД: очікувана інвестором ставка прибутковості протягом будь-якого періоду часу дорівнює ринковій дисконтній ставці (к). З цьо­го рівняння можна вивести формулу для визначення поточної ціни акції виходячи з її прогнозу на кінець року:

Інакше кажучи, поточна ціна акції дорівнює сумі приведених вартостей дивідендів, очікуваних на кінець року й очікуваної без-дивідендної ціни, дисконтованих по необхідній ставці прибутко­вості (тобто по ринковій ставці). У випадку з акцією ABC маємо:

Ми бачимо, що розглянута модель ціноутворення цілком зале­жить від передбачуваної на кінець року ціни акції (Р_о). Але яким чи­ном інвестори можуть прогнозувати цю ціну? Використовуючи той

Фінанси підприємств

же самий логічний ланцюжок, визначимо очікувану ціну акції на початок другого року:

Повторюючи цей ланцюжок підстановок, ми прийдемо до за­гальної формули, використовуваної в моделі дисконтування дивідендів:

Іншими словами, ціна акції — це приведена вартість всіх очіку­ваних у майбутньому дивідендів на цю акцію, дисконтованих по ринковій дисконтній ставці.

Ріст фінансової стійкості і рентабельності підприємства зале­жить від багатьох факторів. Однак найбільше темпи росту показ­ників діяльності та стану підприємства залежать від темпів росту власного капіталу, який в свою чергу залежить від:

- рентабельності продажу;

- оборотності капіталу;

- фінансової активності по залученню коштів;

- норми розподілу прибутку на інвестиційні потреби.
Нехай у — коефіцієнт росту власного капіталу

P.А. Слав'юк

Розширена модель для розрахунку стійкого росту:

 

де у — коефіцієнт росту власного капіталу,

Якщо виходити з критерію максимізації сукупного доходу акціонерів (R), то ефективність розподілу чистого прибутку можна оцінити за формулою

Ρ — прибуток на виплату дивідендів; PV — сумарна приведена вартість акцій фірми. Визначимо її за формулою М. Гордона:

де г — прийнятна норма доходності капіталу (%);

g — річний приріст прибутку (%) 312

Фінанси підприємств

14.9. Перспективи поліпшення стану розрахунків підприємств

Логічним продовженням аналізу стану розрахунків на підпри­ємстві є узагальнення та порівняння результатів проведеного аналізу дебіторської та кредиторської заборгованостей. Не-обхідность такого порівняння випливає із двостороннього відобра­ження розрахунків підприємства, що досліджуються, у фінансовій звітності, — з одного боку, дебіторській та, з другого боку, креди­торській заборгованості. Суть запропонованої оцінки полягає у співставленні загальної величини дебіторської та кредиторської заборгованостей та в розрізі окремих її видів. Крім того, доцільно використати ряд аналітичних фінансових коефіцієнтів, що характе­ризують взаємне співвідношення дебіторської та кредиторської за­боргованості та їх вплив на фінансовий стан підприємства.

Порівняльний аналіз дебіторської та кредиторської заборгова­ності є важливим елементом контролю за раціональним співвідно­шенням дебіторської та кредиторської заборгованості підприєм­ства з огляду на дотримання стабільності його фінансового стану та поступального розвитку підприємства. Значне перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською завжди створює загрозу фінансовій стійкості підприємств і призводить до не­обхідності залучення додаткових джерел фінансування.

З метою аналізу стану розрахунків підприємства шляхом порівняльного аналізу дебіторської та кредиторської заборгова­ності складається аналітична таблиця. В даній таблиці відображені та співставлені балансові статті з розрахунків підприємства у розрізі дебіторів та кредиторів. Складання такої таблиці є зруч­ним інструментом визначення існування перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською.

Щоб визначити, як впливає на фінансовий стан підприємства співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості, що склалося на підприємстві, необхідно порівняти дані аналітичних таблиць за кілька років, а також проаналізувати ряд наступних фінансових коефіцієнтів.

Перш за все, порівняльний аналіз слід доповнити розглядом та­кого відносного показника, як співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості, що розраховується за формулою

Р.А. Слав'юк

де Κ_αύββ — коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторсь­кої заборгованості;

ДЗ — загальна сума дебіторської заборгованості, тис. грн.;

КЗ — загальна сума кредиторської заборгованості, тис. грн.

Нормативне значення цього показника визначено в межах 1,5...2. Тобто нормальним вважається стан, коли кредиторська за­боргованість перевищує дебіторську не більше, ніж у два рази, але не менше, ніж в 1,5 раза.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошо­вих коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторсь­кої заборгованості, що вимагає негайного погашення. Ознаками платоспроможності є наявність грошей у касі та на рахунку в бан­ку, а також відсутність простроченої заборгованості. Причому на­явність незначних залишків грошей на банківському рахунку ще не означає, що підприємство неплатоспроможне, бо кошти на поточ­ний рахунок підприємства можуть надійти впродовж кількох днів. Для оцінки платоспроможності складається платіжний баланс.

Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх у готів­ку. Отже, є три рівні платоспроможності: грошова, розрахункова, ліквідна (див. табл. 11, 12, 13).

Таблиця 11 Грошова платоспроможність

 

Засіб платежу	На початок року	На кінець року	Платіжні зобое 'язання продавця	На початок року	На кінець року
1	2	3	4	5	б
Каса			Короткострокові кредити
Поточний рахунок			Кредити, не погашені в строк
Валютний рахунок			Кредитори
Інші рахунки			Інші пасиви
Короткострокові фінансові вкладення
Всього			Всього
Коефіцієнт грошової платоспроможності

P.А. Слав'юк

Яка максимальна (гранична) кредиторська заборгованість мо­же бути погашена за наявної дебіторської заборгованості?

Економічний сенс граничної кредиторської заборгованості у цьому випадку полягає у визначенні кредиторської заборгова­ності, яку погашають тільки за рахунок дебіторської заборгова­ності, за умовного зупинення виробництва у момент часу, в який здійснюється оцінка. В разі розрахунку величини граничної креди­торської заборгованості приймають, що підприємство не має на рахунку грошових коштів; якщо ж насправді ці кошти є, то на їхню суму зменшують величину кредиторської заборгованості.

При цьому величину шуканої граничної кредиторської забор­гованості необхідно визначати з врахуванням того, що за час по­вернення дебіторами їхнього боргу сума кредиторської заборгова­ності за рахунок її обслуговування зростає.

За рахунок наявної дебіторської заборгованості, крім основної суми кредиторського боргу, має бути погашена і величина його об­слуговування. Цю вимогу можна подати у вигляді такого рівняння:

де Д_ч —сума чистого доходу, який одержало підприємство за ра­хунок повернення йому дебіторської заборгованості, після сплати всіх податків;

Крт.н.с. — шукана величина граничної кредиторської заборгова­ності;

Т_о — момент часу, за який здійснюється оцінка; Тд — момент часу, за який здійснюється повне повернення під­приємству дебіторської заборгованості, наявної у момент

0К_г — сума обслуговування кредиторського боргу підприємства у будь-який момент часу t відрізка Тд, Т_о.

Величину К_{гранмЄг} визначають методом ітерації, виходячи із за­безпечення перетворення поданого рівняння у рівність.

Знайдені показники використовуються при оцінці фінансової стійкості підприємств, щодо якої розрізняють чотири її рівні — аб­солютний, нормальний, допустимо нестійкий, кризовий. Для кож­ного з цих рівнів пропонуємо визначати відповідну йому граничну величину позичкових коштів. Останню розраховують як суму двох показників: граничної кредиторської заборгованості й обґрунтова-

Фінанси підприємств

ноі за допомогою швестищионго аналізу величини залучених кре­дитів і прирівняних до них зобов'язань. Оскільки обґрунтування доцільності залучення кредитів, наявних у момент часу, за який здійснюється оцінка, проводиться завжди раніше від цього момен­ту, то їхню суму під час розрахунків можна прийняти як сталу ве­личину. Отже, розрахунок граничних сум позичкових коштів зво­диться до визначення величини граничної кредиторської заборго­ваності, що відповідає кожному з рівнів стійкості. Вважаємо, що величина граничної кредиторської заборгованості, яку визначають за поданим вище рівнянням, характеризує нормальну стійкість, оскільки кредиторська заборгованість погашається без продажу майна підприємства.

Абсолютній рівень стійкості характеризується виконанням низ­ки додаткових обмежень, які роблять більш жорсткими умови, за яких фінансову стійкість можна назвати нормальною. Зокрема, щодо кредиторської заборгованості, це може бути вимога її обме­ження будь-якою мінімальною величиною або строком погашен-няю.

Особливий інтерес становить гранична кредиторська заборго­ваність К_гранкс, що відповідає допустимому рівню стійкості. Достат­ньою умовою забезпечення фінансового становища підприємства як нестійкого є те, що за критерієм співвідношення позичкових коштів і власних коштів фактична кредиторська заборгованість пе­ревищує її граничну величину К_граннс, При розрахунку шуканої ве­личини граничної кредиторської заборгованості К_граннс, що харак­теризує допустиму нестійкість, враховуємо, що одним із шляхів поліпшення свого фінансового становища для підприємства є рішення про реалізацію частини своїх активів. Природно, з погля­ду нормального підприємництва, фінансове становище, за якого є потреба у продажу активів, не можна назвати стійким. Це, швидше, передкризовий стан. Проте в перехідний період іноді до цих заходів доводиться вдаватися, і у багатьох випадках вони допомагають підприємству продовжувати свою господарську діяльність.

P.А. Слав'юк

Тема 15. Фінансове планування на підприємстві 15.1· Особливості фінансового планування

В умовах ринкової економіки для вирішення виробничих або ко­мерційних завдань, які потребують вкладення коштів, необхідна роз­робка внутрішнього документа фірми — бізнес-плану підприємства. Бізнес-план повинен:

мати чітку інформацію про те, яке місце займає підприєм­ство на ринку;

містити всі виробничі характеристики майбутнього підпри­ємства;

- детально описати схему його функціонування;

- розкривати принципи та методи керівництва підприємством;
обов'язково утримувати програму управління фінансами,
без якої неможливо розпочати іншу справу і забезпечити її
ефективність;

- показати перспективу розвитку виробництва інвесторам і
кредиторам.

Для складання бізнес-плану можуть бути такі спонукальні мотиви: надати інформацію про підприємство і наміри власників;

- викласти стратегію і тактику підприємства і показати, як
взаємодіють різні підрозділи підприємства, що являють со­
бою єдине ціле;

представити фінансову мету та докладні кошториси, за до­помогою яких можна контролювати фактичні витрати і прибутки;

запевнити третю сторону надати необхідні кошти або спри­яти розвитку підприємства в іншій формі. Фінансовий план є важливим елементом бізнес-плану, який складається для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, а також для управління поточною і стратегічною фінансовою ді­яльністю. Цілі внутрішньофірмового планування в зарубіжних країнах можуть бути різноманітними. Прийнято вважати, що керівництво будь-якого зарубіжного підприємства, незалежно від виду його діяльності, повинно знати, які завдання у сфері економіч­ної діяльності воно може запланувати на наступний період.

Разом з тим бюджет фірми є основою для контролю. Порівню­ючи фактичні показники з запланованими, можна здійснювати так званий бюджетний контроль фірми.

Фінанси підприємств

Бюджет фірми є водночас формою координації. Бюджет являє собою виражену у вартісних показниках програму дій у сфері ви­робництва, закупівель сировини чи товарів, реалізації виробленої продукції. В програмі дій повинна бути забезпечена тимчасова і функціональна координація (узгодження) окремих заходів.

Бюджет фірми є основою для встановлення завдань для персона­лу, менеджерів. Бюджет фірми розробляється на наступний період. Саме тому значно простіше розглядати альтернативні варіанти, не обов'язково апробуючи їх негайно. Завдання розробляються на основі апріорних тверджень, проте з врахуванням звітних показників.

У бюджетуванні є й елемент делегування повноважень. Схва­лення керівництвом фірми бюджету підрозділу слугує основою для того, що оперативні рішення в майбутньому приймаються на рівні даного підрозділу децентралізовано. Якщо бюджети на рівні підрозділів не розробляються, то керівництво фірми не схильне до децентралізації процесу прийняття оперативних рішень.

Фінансовий план підприємства може включати такі документи:

- прогноз обсягів реалізації;

- кошторис грошових видатків та надходжень;

- таблицю доходів і.витрат;

прогнозований кошторис активів та пасивів підприємства;

- розрахунок точки досягнення беззбитковості.

Фінансове планування являє собою розрахунок обсягів фінан­сових ресурсів за джерелами формування і напрямами використан­ня у відповідності з виробничими і маркетинговими показниками підприємств на плановий рік.

Фінансове планування дозволяє вирішити такі завдання:

виявити, якими грошовими коштами може володіти під­приємство;

- виявити і оцінити джерела їх надходження;
оцінити достатність коштів для виконання завдань;

- визначити суми коштів, які необхідно сплатити в бюджет і
позабюджетні фонди;

оцінити потребу в інвестиціях і залучених коштах;

- збалансувати майбутні доходи і витрати з врахуванням ко­
мерційної самоокупності.

В умовах, коли підприємствам надана самостійність у плану­ванні, вони можуть складати його в будь-якій формі, яку вони вва­жають за необхідну для себе. Форма балансу доходів і видатків мо­же бути подана у формі такої таблиці:

P.А. Слав^!юк

Таблиця 14

Баланс доходів і витрат {фінансовий план) підприємства (можливий варіант)

 

 

 

 

 

 

 

	Показник	Код	Сума
1	2	5J	4
	Доходи і надходження коштів	02 03 04 05 06 07
Виручка від реалізації продукції, робіт, послуг - всього, в т.ч. пдв акцизний збір амортизаційні відрахування внески до цільових державних фондів кошти на оплату відсотків за кредит прибуток від реалізації
	Приб}ток від іншої реалізації продукції
	Доходи від позареалізаційних операцій
	Довгострокові кредити
	Довгострокові позики
	Доходи від першого випуску акцій
	Цільове фінансування і надходження з бюджету
	Цільове фінансування і надходження з позабюджетних фондів
	Безповоротна фінансова допомога
	Інші доходи і надходження
	ВСЬОГО доходів і надходжень
	Витрати і відрахування коштів
Витрати на реалізовану продукцію, роботи, послуги
	ПДВ, сплачений при оплаті за товари, роботи, послуги
	Довгострокові фінансові інвестиції
	Капітальні вкладення
1	2	3	4
5	Поповнення оборотних засобів
	Орендна плата
	Відрахування в резервний фонд
	Відрахування від прибутку в фонд економічного стимулювання
	Виплачені дивіденди
	Відрахування на благодійні цілі
	Погашення довгострокових кредитів

Фінанси підприємств

15.3. Вибір варіанта капіталовкладень

Немає сумніву в тому, що підприємствам необхідно здійснюва­ти капіталовкладення для оновлення обладнання, технології. При розрахунках береться для порівняння кілька можливих варіантів капіталовкладень з врахуванням паспортної продуктив­ності обладнання. Кращий з варіантів вибирається за найменшою сумою наведених затрат на одиницю годинної продуктивності об­ладнання.

Запишемо методику розрахунку в табл. 18 (дані умовні).

Таблиця 18 Вибір варіанта капіталовкладень

 

№	Показник	Одиниця виміру	Перший варіант	Другий варіант
	Сума капіталовкладень	Тис. грн.
	Сума річних поточних витрат з використанню обладнання	Тис. грн.
	Нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень	-	0,15	0,15
	Паспортна продуктивність обладнання	Виробів загод
	Річний фонд часу обладнання при роботі в одну зміну	Год
	Сума наведених затрат	Тис. грн.
	Сума наведених затрат на 1 виріб р.6: (р4хр5)	Грн.	74,1	64,4
	Економія наведених затрат на один виріб (р.7, ві-р.7, в2)	Грн.	-	+9,7
	Економія наведених затрат (р.8 X р.4 X р.5)	Тис. грн.	-	87,3

За підрахунками кращого варіанта капіталовкладень вибира­ють той, який дає економію, але при введенні в дію може бути відведено термін дії виходу на проектну потужність і тому економія за фактом може не досягтись.

Р.А. Слав'юк

15.4. Розрахунок суми амортизаційних відрахувань

Для підрахунку амортизаційних відрахувань об'єкти і засоби групують за нормами амортизації. Норми амортизації встановлю­ються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (У розрахунку на календарний квартал) (див. рис. 14):

Рис. 14. Групи основних фондів за нормами нарахування амортизації

Підприємство може самостійно прийняти рішення про застосу­вання прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набуття чинності Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» за такими нормами (у розрахунку на календарний рік):

1-й рік експлуатації — 15%; 2-й рік — 30%;

3-й рік — 20%; 4-й рік — 15%;

5-й рік — 10%; 6-й рік — 5%;

7-й рік — 5%.

Фінанси підприємств

Зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на які встановлюються (регулюються) державою або платниками податку, які визнані такими, що займають монопольне становище на ринку.

Норми амортизації в 1997 році застосовувалися з понижуючим коефіцієнтом 0,7, а в 1998 році — 0,6.

Підприємства мають право протягоім звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основ­них фондів, у сумі, що не перевищує п'яти відсотків сукупної балан­сової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збіль­шення балансової вартості груп 2 і 3 (балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1) та підтягають амортизації за норма­ми, передбаченими для відповідних основних фондів (дав. табл. 19).

Таблиця 19 Розрахунок планової суми амортизаційних відрахувань і її розподіл

 

	Показник	Величина показника
	Планова середньорічна вартість основних фондів з амортизаційними відрахуваннями, тис. грн.
	Загальна сума амортизаційних відрахувань, в т.ч.: на повне відновлення на капремонт
	Норматив амортизаційних відрахувань на повне відновлення до Фонду розвитку виробництва, %
	Амортизаційні відрахування, тис. грн., в т.ч.: на повне відновлення на капремонт
	Розподіл амортизаційних відрахувань за напрямами використання: у Фонд розвитку виробництва на капремонт

Для нематеріальних активів сума амортизації визначається на ос­нові лінійного методу, за яким кожен окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частинами відповідно до його первісної вартості з врахуванням індексації протягом року, який виз­начається підприємством самостійно, враховуючи строк корисного використання таких нематеріальних активів або строк діяльності підприємства, але не більше 10 років.

Р.А. Слав'юк

15.5. Розрахунок собівартості продукції

Собівартість продукції визначається розрахунково-аналітич­ним методом. Розрахунковим шляхом встановлюються витрати матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, сума амортизаційних відрахувань і величина ремонтного фонду.

Таблиця 20 Кошторис витрат на виробництво (з основної діяльності)