Культура україни доби гетьманщини (друга половина XVII - XVIII ст. )

Українська культура навіть у найчорнішу пітьму іноземної неволі активно розвивалась і збагачувалась, віддзеркалюючи соціально-економічні й політичні процеси, що відбувалися в період національно-визвольної боротьби українського народу.

На правобережних і західноукраїнських землях основну роль в початковій освіті продовжували відігравати братські школи, у яких діти навчалися грамоті, здобували елементарні знання з арифметики, астрономії, музики, богослов'я, грецької, латинської та польської мов. Братські школи, єзуїтські колегіуми та відкритий у 1661 р. Львівський університет давали змогу молоді прилучатись до надбань західноєвропейської культури. В українських землях, що входили до складу Російської імперії, братських шкіл не було. Діти навчалися в школах при церквах і монастирях, де вчилися читати, писати, рахувати, співати. У січовій школі на Запорожжі вчились військовій справі, заняття проходили, як правило, на свіжому повітрі. Поширилося вивчення професійних знань через систему учнівства в ремісничих цехах, при канцеляріях місцевих адміністративних установ. У XVIII ст. на Лівобережжі й Слобожанщині нараховувалось 995 початкових шкіл.

Після реформи освіти 1786 р. було створено головні народні училища для дворянських дітей (Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський, Харків, Катеринослав). У повітових містах виникли дворічні малі училища. Система ж загальнодоступних шкіл почала скорочуватись.

Середня і вища освіта в Україні зосереджувалася. в Києво-Моґилянській академії, Львівському університеті, колегіумах, семінаріях та гімназіях, де вивчали релігійні й гуманітарні предмети, іноземні мови, основи математики. Середні навчальні заклади працювали у Вінниці, Гощі, Володимирі-Волинську, Житомирі, Каневі, Києві, Кам'янці-Подільському, Красноброді, Кременці, Львові, Луцьку, Любарі, Мукачеві, Острозі, Полтаві, Переяславі, Харкові, Холмі, Шаргороді, Чернігові. Звичайно, колоніальна політика Росії, Польщі й Австро-Угорщини не сприяла їх розвиткові як центрів національної культури. Після загарбання Росією Правобережжя були ліквідовані єзуїтські семінарії та колегіуми.

У розвитку культури чільне місце належало книгодрукуванню. Друкарні Києва, Львова, Чернігова, Луцька, Умані, Почаєва, Кременця, Харкова, Кам'янця-Подільського, Житомира та інших міст були осередками просвітительства. Лише київська друкарня до кінця XVIII ст. видала понад 100 різних книг, серед них праці й підручники П. Могили, І. Прокоповича, С. Полоцького, М. Смотрицького, Л. Магніцького, Д. Янковича та ін.

Боротьба українського народу за волю і державність пробудила великий інтерес до історії. Події визвольної війни знайшли яскраве відображення в козацьких літописах — «Літописі Самовидця», літописах Г. Граб'янки та С.Величка. 1674 р, побачив світ "Синопсис" — перший короткий нарис історії українського (руського) народу, написаний у стінах Києво-Печерської лаври, який став офіційним підручником.

Основним центром науки й освіти був Києво-Могилянський колегіум (1632). Він дав цілу плеяду вчених, письменників, педагогів, громадсько-політичних діячів, які присвятили своє життя боротьбі за визволення народу з іноземного ярма.

Курс навчання в Києво-Могилянському колегіумі (з 1701 р. — Києво-Могилянська академія) тривав 12 років і грунтувався на ідеях Гуманізму, Відродження й Реформації. В стінах академії юнаки з України та інших слов'янських країн опановували теологію, філософію, математику, історію, географію, риторику, поетику, іноземні мови.

У цей час значного розвитку досягло монументально-декоративне мистецтво, характерною особливістю якого був перехід від релігійних середньовічних канонів до ніціональних форм з яскраво вираженими демократичними елементами. Утверджується стиль українського бароко, що знайшов втілення в архітектурі 12 храмів, споруджених за гетьманування І. Мазепи. Видатними українськими будівничими були І. Григорович-Барський, І. Зарудний, С. Ковнір.

У середині XVIII ст. в Києві з'являються такі величні споруди, як Кловський палац (С. Ковнір), комплекси Межигірського й Кирилівського монастирів (І. Григорович-Барський), Андріївська церква (В. Растреллі, І. Мічурін), а У Львові — ансамбль собору св. Юра (Б. Меретин) та ін.

 

 

Генеза абсолютизму в Росії.

Абсолюти́зм (від лат. absolutus — необмежений, самодержавство, абсолютна монархія) — форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Абсолютизм характеризується тим, що держава досягає такого рівня розвитку, за якого створюється великий бюрократичний апарат влади, посилюються карні органи, формується професійна армія. Діяльність станово-представницьких органів влади майже припиняється або їх розпускають.

Абсолютизм спочатку сприяв розвиткові ремесла та торгівлі, але згодом став гальмом розвитку продуктивних сил. Абсолютизм характеризується утворенням бюрократичного централізованого апарату, введенням постійних податків і постійної найманої армії. Буржуазія, яка виросла у значну силу, революційним шляхом знищила абсолютизм (в Англії в 17 столітті, у Франції у 18 столітті). В Росії абсолютизм був знищений Лютневою буржуазно-демократичною революцією 1917 року.

озвиток царської самодержавної влади досяг свого піку під час царювання Івана IV, що став відомий як Іван Грозний. Іван зміцнив позиції царя до безпрецедентного рівня, продемонструвавши ризикованість необмеженої влада в руках психічно нестабільної особистості. Розумний і енергійний, Іван страждав від нападів параної і депресії, а його правління сповнено актами крайнього насильства.

Завдяки постійній допомозі з групи бояр, Іван почав своє царювання з низкою реформ. У 1550-х, він оприлюднив новий кодекс законів, реорганізував військо та місцеві органи влади. Ці реформи були спрямовані на зміцнення держави в умовах безперервних війн.

 

Позакласна роботи з історії та методика її проведення.

Завдання ПР:

1. Поглибити та розшириш знання, і отримані учнями на уроках,

2) підвищити інтерес до предмету, можливість формувати вміння працювати і книгою, писати реферати, узагальнювати зібраний матеріал, виступати з доповідями.

Особливості ПР І) ПР мас добровільний характер, можливість організувати учнів за інтересами; розвивати індивідуальні нахили, ініціативу);

2) сприятливі умови для врахування психологічних та вікових особливостей;

3) вчитель відносно вільний у виборі змісту;

4) можливість для формування Інтелектуальних практичних павичок за рахунок елементів дослідницької роботи бібліотеках, музеях;

5) до проведення ПР слід підходи диференційовано (встановити необхідна мінімум справ для всіх учнів) Зв'язок класної і а позакласної роботи - вирішують одні й ті завдання, вивчення історичних фактів поза уроком допомагає глибше засвоювати матеріал уроків

Зміст ПР здійснюються за 2ма напрямками Розширення і поглиблення історичних знань, засвоєних на уроках; вивчення краєзнавчого матеріалу. Також може бути пов'язаний з естетичним вихованням (вивчення мистецтва).

Основні форми ПР

І) За кількісно учнів в) масові вечері, конференція); б) групові (робота гуртка); в) індивідуальні (написання ДОЛОВІДЄЙ, рефераті),

2) За тривалістю; систематичні гуртки, позакласні читання, створення музею; б) епізодичні - екскурсії, зустрічі і цікавими людьми

И середніх класах можна проводити театралізовані вистави, по прочитаним книгам, дискусії, читацькі конференції і а можливі політичні інформації, олімпіади та ін.

 

Білет №15

Давньоримська цивілізація.

Давньоримська цивілізація - одна з провідних цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста - Рима (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника - Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Італійському п-ві ще в Х ст. до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розташована вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу.

За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім - до все в більшій мірі автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземномор'ям. Піку своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ ст., коли під його контролем опинилися территорії від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.

У 395 р. Римська імперія розділилася на дві частини - західну та східну. Уражена внутрішньою нестабільністю та атакована різними мігруючими народами, західна частина імперії, що включала Іспанію, Галлію, Британію та Італію, розпалася на незалежні королівства у V ст. Східна частина імперії, яка управлялась Константинополем і включала Грецію, Анатолію, Сирію та Єгипет, вижила в цій кризі і, незважаючи на втрату Сирії та Єгипту, завойованих арабами, відновилася та проіснувала ще тисячу років, але врешті-решт її залишки були анексовані турецькою Оттоманською імперією. Цю східну, християнську, середньовічну стадію існування Римської імперії історики зазвичай називають Візантійською імперією.

Певний вплив на становлення давньоримської цивілізації мала культура етрусків і давніх греків. У етрусків римляни запозичали більшість букв свого алфавіту, деякі прийоми будівництва, ряд обрядів (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій. Грецький вплив на римську культуру був: вивчалася грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для грамотної людини, копіюються грецькі скульптури. Давньоримську цивілізацію разом із Давньою Грецією, як правило, об'єднують у поняття "класичної античності".

Стародавній Рим зробив великий внесок у розвиток права, військової справи, мистецтва, архітектури, технологій та мови у західноєвропейській цивілізації. Сучасному світові Стародавній Рим подарував римське право, деякі архітектурні форми та рішення (наприклад, хрестово-купольну систему) і безліч інших нововведень (наприклад, колісні водяні млини). Християнство як релігія народилося на территорії Римської імперії.

Офіційною мовою давньоримської держави була латина, релігія протягом більшої частини існування була політеїстична, неофіційним гербом імперії був золотий орел (лат. aquila), після прийняття християнства з'явилися лабаруми і хризма.