Тема 17. Оцінювання стану обліку, звітності та внутрішнього господарського контролю.

Тема 1. Господарський контроль в Україні: стан, сутність, перспективи.

1.3. Поняття господарського контролю.

1.4. Методологія і методи господарського контролю.

Самостійне вивчення:

1. Принципи господарського контролю.

2. Класифікація господарського контролю.

Після вивчення теми учень

Повинен знати: необхідність, місце та значення контролю в сучасних умовах, основні завдання та функції контролю, принципи та організацію внутрішньогосподарського контролю.

Повинен вміти: Правильно визначати принципи контролю, методом господарського контролю, вміти розвивати наведені характеристики за відповідними методами господарського контролю.

1.1.Поняття господарського контролю

Словосполучення «господарський контроль» утворене з відокремлених понять: «контроль» і «господарство».

З етимологічної точки зору контроль (від французького – «controle») – це перевірка або спостереження.

Контроль – це систематичне спостереження і перевірка процесу функціонування відповідного об’єкту з метою виявлення його відхилень від заданих параметрів.

Підходи до визначення поняття «господарський контроль» завжди були різними. Одні називають його як економічним, а інші – фінансово-господарським чи господарським.

Терміни «господарювання», «виробництво», «економіка» в економічній літературі можуть вживатися як синоніми.

З точки зору теорії і методології контроль як предмет вивчення більш правильно називати економічним поняттям «господарський контроль». В даному випадку більш яскраво проявляється сфера його дії, усвідомлюється, що контроль, насамперед, опосередковує економічні відносини, пов’язані з виробництвом цінностей та наданням послуг.

В нових умовах господарювання основними об'єктом контролю за діяльністю господарюючих одиниць є власник. Лише він наділений владними повноваженнями щодо формування, використання та розподілу майна та розподілу майна і результатів господарювання, а тому завжди воконує невід’ємну функцію – посилення власності та забезпечення її збереженості.

Власником і, відповідно, суб’єктом контролю може бути держава, колектив, приватна особа тощо.

Господарська діяльність неможлива без застосування системи економічних важелів щодо додержання законодавства в галузі господарської політики, тобто без систематичного і дієвого контролю з боку держави за виробництвом, розподілом і споживанням суспільного продукту. За допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів, перевіряє якість продукції та усі види обслуговування, що існують на ринку.

Господарський контроль – це процес спостереження і перевірки господарської діяльності підприємств, який здійснюється відповідними суб’єктами управління і контролю, з метою виявлення відхилень від встановлених параметрів цієї діяльності, законності, достовірності та ефективності здійснення операцій, усунення та попередження негативних явищ і тенденцій.

Господарський контроль охоплює не тільки матеріальне виробництво, але й невиробничу сферу, тобто поширюється на культурно-освітні організації і установи, житлове господарство та сферу побутового обслуговування тощо.

 

1.2. Методологія і методи господарського контролю

Головна мета методології науки – вивчення тих методів, способів і прийомів, за допомогою яких набувається та обґрунтовується нове знання в науці, досліджується її предмет.

Метод представляє собою сукупність певних способів і прийомів. Він так відрізняється від прийому, як ціле відрізняється від частини. Прийом – це момент методу.

Методологія контролю – це вчення про метод наукового дослідження, тобто знання всієї сукупності способів і прийомів теоретичного пізнання господарських явищ з точки зору їх законності, доцільності і достовірності.

Методологія – генеральний шлях пізнання, а методи визначають як йти цим шляхом.

В широкому розумінні методологію можна охарактеризувати як вчення про структуру, логічну організацію, методи і засоби діяльності в області теорії і практики. В прямому розумінні методологія контролю є вченням про методи, які застосовуються в науці контролю для вивчення предмету її пізнання (див. рис. 1.2.1.).

Методологія науки про господарський контроль – це вчення про метод наукового дослідження, тобто знання всієї сукупності прийомів і засобів теоретичного пізнання господарських явищ і процесів.

Методика контролю представляє собою сукупність технічних прийомів, інструментів і способів найбільш доцільного збору і обробки даних про ці явища.

 

Методи господарського контролю чітко не відокремлені від загальнонаукових методів, використовуються в комплексі і взаємопов’язані між собою.

Метод господарського контролю – це сукупність способів і прийомів перевірки законності, достовірності та доцільності операцій господарюючого суб’єкта шляхом документального дослідження, визначення реального стану, порівняння та оцінки результатів перевірки.

До спеціальних методів дослідження в господарському контролі можна віднести інвентаризацію, аналіз господарської діяльності, перевірку, обстеження, ревізію, аудит.

Інвентаризація – це перевірка наявності та стану об’єкта контролю, яка здійснюється шляхом спостереження, вимірювання, реєстрації та порівняння отриманих даних.

Аналіз господарської діяльності дозволяє за зведеними матеріалами і звітами оцінити діяльність підприємства за певний проміжок часу з метою виявлення невикористаних резервів підвищення якості продукції та зниження її собівартості.

Перевірка – це вивчення окремих питань діяльності підприємства або дій апарату управління на підставі заяв, сигналів, скарг або відповідно до плану роботи контролюючого суб’єкта.

Обстеження – це ознайомлення на місці з діяльністю окремих ділянок підприємства з метою виявлення позитивних і негативних сторін їх роботи.

Ревізія – це метод господарського контролю діяльності підприємства і його підрозділів за певний період часу з метою встановлення законності, доцільності та ефективності здійснених господарських операцій, забезпечення збереженості майна, правильності і достовірності обліку і звітності.

Аудит – це підприємницька діяльність, що полягає у виконанні комплексу заходів, необхідних для формування та висловлення думки аудитора про достовірність фінансової звітності суб'єкта господарювання.

Контрольні питання:

1. Характеристика господарського контролю.

2. Дати визначення таким термінам: методологія контролю, методика контролю.

3. Охарактеризувати методи дослідження в господарському контролі.

 

Тема 2: Організація і планування контрольно-ревізійної роботи

2.1. Організація контролю і проведення ревізії.

2.2. Права, обов’язки і відповідальність ревізора.

2.3. Документи як об’єкт дослідження ревізії.

2.4. Способи перевірки документів.

Самостійне вивчення:

1. Поняття «ревізія», об’єкт і система ревізії, завдання і принципи ревізії.

2. Планування контролю – ревізійної діяльності. Види планів ревізії.

3. Вивчення документів, операцій та записів в облікових регістрах та звітності.

2.1. Організація контролю і проведення ревізії.

В умовах ринкової економіки роль контрольно-ревізійної роботи значно зростає, оскільки боротьба з економічною злочинністю неможлива без участі професійно і компетентно підготовлених працівників державної контрольно-ревізійної служби. При цьому ринок потребує достовірної облікової звітної інформації про діяльність суб’єктів підприємницької діяльності з різними формами власності. Тільки об’єктивна обліково-аналітична інформація про діяльність суб’єктів господарювання дає можливість перевірити відповідність діяльності підприємства чинним законодавчим та іншим нормативно-правовим актами, які її регулюють.

З виходом Указу президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» принципово змінюються функції державного контрольно-ревізійного апарату, посилюється контроль за дотриманням фінансової дисципліни, цільовим та ефективним використанням коштів усіма об’єктами господарювання.

Перебудова господарського механізму зумовлює необхідність відповідальної перебудови контрольно-ревізійної роботи, висуває до неї нові вимоги. Ревізії і перевірки мають спрямовуватися на викриття недоліків і порушень, виявлення внутрішньогосподарських резервів, на боротьбу за економію і ощадливість.

Систему контролю, яка існувала донині, було побудовано на основі адміністративних методів управління, зорієнтовано на виконання плану ревізій, перевірок, обслідувань, що призвело до формалізму і зниження ефективності контрольно-ревізійної роботи. Ревізії і перевірки різни органів контролю дублювати ода одну. Внаслідок цього практика організації контролю вступила у суперечність з принципами перебудови господарювання на основі розвитку демократії і самоврядування на виробництві, передбачених Законом «Про підприємства в Україні».

Для досягнення позитивних результатів ревізій і перевірок слід посилати взаємодію державного контрольно-ревізійного апарату з податковими, банківськими, фінансовими, статистичними, правоохоронними, спеціалізованими та іншими органами контролю. Водночас слід підвищити рівень координації всієї системи контролю, створити координаційні ради в окремих регіонах країни.

Тільки чітко організована система контролю за виробництвом і розподілом суспільного продукту, іншими сферами суспільного життя дає змогу своєчасно виявити й усунути фактори, які створюють перепони для ефективного введення виробництва, й досягнення поставленої мети. Добре організований контроль формує у працівників усіх ланок управління діловитість, компетентність і оперативність, що є важливим фактором вирішення завдань економічного і соціального розвитку суспільства.

2.2. Права, обов’язки і відповідальність ревізора.

У ринкових умовах господарювання, у період широкого використання автоматизованих систем управління та комп’ютеризації й за наявності різних форм власності значно підвищується роль контролю, посилаються функції і завдання державної контрольно-ревізійної служби.

Статус державної контрольно-ревізійної служби, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. №2939-XII.

Права, обов’язки і відповідальність ревізорів такі.

Права:

- ревізувати й перевіряти грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження й витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей;

- мати безперешкодний доступ на склади, у сховища, виробничі й інші приміщення для їх обстеження;

- залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців для проведення контрольних запусків сировини і матеріалів, інших перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на цю мету коштів;

- вимагати від керівників об’єктів, що ревізуються, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошей і розрахунків, опечатувати каси, склади, архіви, а у разі виявлення підробок – вилучати та копії або реєстри вилучених документів;

- одержувати від банків необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів;

- одержувати від службових і матеріально-відповідальних осіб письмові пояснення;

- пред’являти керівникам, іншим посадовим особам вимого щодо усунення виявлених порушень;

- стягувати в дохід держави кошти підприємств, отримані за незаконними угодами та з порушенням чинного законодавства;

- накладати на керівників та інших службових осіб адміністративні стягнення;

- застосовувати до підприємств фінансові санкції, передбачені у п.7 ст. 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні».

Обов’язки:

- суворо дотримуватись Конституції України, законів України;

- у випадках виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій і повідомляти про виявлені зловживання і порушення державним органам.

При виявленні документів у зв’язку з їх підробкою ревізор зобов’язаний повідомляти про це правоохоронним органам. Вилучені документи зберігаються до закінчення ревізії або перевірки. Ревізори повинні забезпечувати дотримання комерційної та службової таємниць.

Крім того, ревізор зобов’язаний:

- володіти комплексом способів і прийомів контрольно-ревізійної роботи;

- об’єктивно викладати виявлені факти порушень і зловживань;

- надавати допомогу працівникам підприємства, яке ревізується, в усунені виявлених недоліків;

- брати участь у розробці заходів щодо усунення виявлених недоліків;

- доповідати керівництву підконтрольного підприємства про результати ревізії;

- перевіряти повноту і своєчасність виконання рекомендації за результатами ревізії.

Ревізор несе відповідальність за:

- своєчасність, належну якість ревізії;

- об’єктивність викладення її результатів;

- повне або часткове приховування виявлених порушень і зловживань або їх заниження;

- правильність і обґрунтованість висновків за результатами ревізії;

- використання службового становища в корисних цілях;

- передчасне розголошення матеріалів ревізії.

2.3. Документи як об’єкт дослідження ревізії.

Документ має юридичне значення як доказ законності здійснення операцій та правильності записів у регістрах бухгалтерського обліку. У процесі ревізії розглядається та вивчається велика кількість різних документів, кожна однорідна сукупність яких має свої особливості і потребує специфічних прийомів їх вивчення. З цією метою розробляється класифікація документів за різними ознаками:

· за способом використання – рукописні, машинописні, топографічні, звукодокументи, фотодокументи, виконані на комп’ютері, малюнки тощо;

· за джерелом інформації – офіційні, приватні;

· за способом передачі – відкриті, кодовані;

· за юридичною силою – дійсні, недійсні, офіційні, неофіційні;

· за етапами відображення – первинні, вторинні, наступні;

· за відповідністю правилом складання – доброякісні, недоброякісні;

· за місцем створення – внутрішні; зовнішні; в межах компетентності відповідного органу; документи, видані понад повноваження органу;

· за способом порівняння – ідентифіковані, не ідентифіковані;

· за змістом відображення операцій, фактів – грошові матеріальні, розрахункові, планові, нормативні, бухгалтерського оформлення.

Не менш важливим є докладніша класифікація документів за відповідністю правилам складання. За якісними ознаками документи поділяються на доброякісні й недоброякісні.

Доброякісними вважається документ, що відповідає вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, складених за затвердженою формою, у якому заповнені всі необхідні реквізити і в якому правильно відображено виконану господарську операцію.

До недоброякісних відносять документи, які не відповідають переліченим вище вимогам і відображають здійснену операцію у перекрученому вигляді та містять фальшиві факти:наприклад, облікові листи, наряди, де вказані завищені обсяг виконаних будівельно-монтажних робіт і одиничні розцінки, тарифи, розряди, тощо. Недоброякісні документи за змістом відображених у них операцій вважаються підробленими і поділяються на дві групи: з матеріальною підробкою та з інтелектуальною підробкою (рис. 2.3.1.)

 

Підробленими (фальсифікованими) є документи, які мають підроблені підписи, резолюції, штампи і печатки, зміну текстів і сум, підчистки, приписки, виправлення та інші прийоми підробки з метою приховування фактів розтрат і крадіжок цінностей, безгосподарності, незаконних і недоцільних операцій, окозамилювання тощо.

Матеріальна підробка – це зміна змісту оригіналу документа шляхом підчисток, виправлень, дописок, відмітки заднім числом та інших способів.

Документи, що містять сліди матеріальної підробки, поділяють на дві групи: документи з частковою підробкою та документи, підроблені повністю.

Інтелектуальна підробка – це складання і видача документа, правильно оформленого з формального боку, але такого, що заздалегідь містить неправдиві дані.

Безтоварні – це документи, якими оформлено рух виробничих засобів в той час, як насправді не надходили, витрачені на інші цілі або взагалі залишились без руху.

Безгрошові – це оформлені операції з руху грошових коштів, які насправді не відбулись.

До основних підробок документів належать:

· підчистка – механічне знищення тексту документів шляхом стирання (гумкою) або вирізанням гострим предметом;

· травлення – знищення фрагментів тексту безпосередньо хімічним способом;

· дописка – вставки, приписки, переробки, які вносяться з метою зміни початкового обсягу чи змісту операції.

Встановлення об’єктивної істини в ревізії об’єднується в триєдине завдання, яке вимагає, щоб:

o жодне порушення, якщо воно мало місце, не залишилось невиявленим;

o виявлена шкода, по можливості, була відшкодована винними особами;

o було попереджено можливість появи аналогічних порушень у майбутньому.

2.4. Способи перевірки документів

Будь-який документ підлягає перевірці. Однак перевірку документів необхідно проводити в комплексі, поєднуючи різноманітні способи їх дослідження. До основних способів перевірки документів належать:

1. Хронологічна перевірка, яка передбачає розгляд документів за датами, за порядком розміщення документів у папках, при меморіальних ордерах, звітах, зведених накопичувальних накладних.

2. Систематизована перевірка документів за економічно однорідними господарськими операціями у розрізі окремих ділянок. Вона особливо ефективна при журнально-орденрній формі обліку, коли економічно однорідні первинні документи згруповані й підшиті за окремими журналами-ордерами й рахунками синтетичного обліку. Систематизація однорідних операцій у журналах-ордерах сприяє оперативному здійсненню взаємного контролю.

3. Комбінована перевірка – дослідження документів поєднує хронологічний і систематизований способи, тобто низка документів перевіряється порядку їх підшивки, а інші – за економічно однорідними операціями.

4. Вибіркова перевірка, яка полягає в тому, що ревізор за певною схемою відбирає частину документів для їх вивчення.

 

Поруч з цим можна також виділити такі способи перевірки документів:

· Формальна – визначає ступінь правильності складання документів;

· Фактична перевірка за суттю, мета якої – переконатися, що операції, які відображені в документах, дійсно мали місце;

· Аналітична (нормативна) перевірка використовується для встановлення законності господарських операцій шляхом порівняння з діючими нормами, лімітами, планами або кошторисами і визначення економії чи перевитрат;

· Юридична перевірка має за мету визначити відповідність відображених у документах господарських операцій чинному законодавству.

· Економічна перевірка використовується для визначення доцільності господарських операцій шляхом з’ясування, яку економічну вигоду, користь вони дають, чи було при цьому складено економічно обґрунтовані розрахунки і які кінцеві результати.

Перевірку бухгалтерських документів і записів, які ґрунтуються на них у облікових регістрах аналітичного обліку здійснюють двома способами: від запису до документа та від документа до запису.

При першому способі за основу беруться облікові регістри. Кожний запис у них, що відображає господарську операцію, перевіряють на підставі відповідних документів.

При другому способі, навпаки, за основу береться шапка (справа) з документами первинного обліку. Кожний документ у ній, яким оформлена господарська операція, перевіряють за відповідними записами в облікових регістрах.

Перевірка також може бути суцільною або вибірковою. Суцільним порядком перевіряються касові й банківські операції, розрахунки з підзвітними особами, вексельні операції, власний капітал і забезпечення зобов’язань, доходи і фінансові результати, витрати, непланові витрати, про що зазначається в програмі ревізії або робочому плані ревізора (бригади ревізуючих). Однак, якщо вибірковою перевіркою виявлено серйозні порушення або зловживання, то ревізія у цій дільниці діяльності проводиться суцільним способом. Вибірково проводять перевірку записів про обороти і залишки в журналах-ордерах, відомостях, розроблювальних таблицях.

 

Контрольні питання:

1. Організація контролю і проведення ревізії.

2. Права і обов’язки ревізора.

3. Як класифікуються документи?

4. Види недоброякісних документів.

5. Які ознаки підробки документів?

6. Які є способи перевірки документів?

 

Тема 3. Ревізія операцій з грошовими коштами.

3.1. Завдання, предмет та об’єкти ревізії з грошовими коштами.

3.2. Джерела інформації для ревізії операцій з грошовими коштами.

3.3.Способи вивчення операцій з грошовими коштами.

Самостійне вивчення:

1. Раптова ревізія каси

2. Документальна ревізія касових операцій

3. Перевірка операцій на розрахунковому рахунку

3.1. Завдання, предмет та об’єкти ревізії з грошовими коштами.

Більшість операцій, що здійснюються на підприємстві пов'язані з рухом грошових коштів, зокрема, проведенням розрахунків між підприємствами. Тому ревізії операцій з коштами приділяється значна увага.

Основними завданнями ревізії операцій з коштами є перевірка:

1) забезпечення умов збереження готівки та інших цінностей в кaci та при їх доставці з банку;

2) дотримання правил документального оформлення операцій з руху готівки, своєчасності та повноти її оприбуткування;

3) дотримання ліміту готівки в кaci, умов видачі її на поточні потреби та правил зберігання касових документів;

4) законності відкриття підприємством рахунків у банку, своєчасності одержання i обробки виписок банку по вcix відкритих рахунках;

5) стану грошових коштів на рахунках на день проведення ревізії за даними виписок банку i за балансом підприємства;

6) виявлення напрямів використання коштів, що зберігаються на банківських рахунках, оцінка правильності проведення взаємозаліків з кредитною установою;

7) правильності створення резерву сумнівних боргів: доцільності обраного методу створення, правильності розрахунку коефіцієнта сумнівності;

8) порядку i джерел списання безнадійної заборгованості;

9) оцінки стану синтетичного і аналітичного обліку коштів, розрахунків та інших активів на підприємстві, яке перевіряється, якості відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку, облікових регістрах та звітності;

10) дотримання підприємством податкового законодавства по операціях, пов’язаних із рухом грошових коштів, розрахунками з різними дебіторами.

Предметом ревізії операцій з грошовими коштами, іншими активами та стану розрахунків є господарські процеси та операції, пов’язані з рухом грошових коштів та інших активів, а також відносини що виникають при цьому на підприємстві за його межами.

Об’єкти ревізії операцій з коштами, іншими активами та стану розрахунків

Об’єкти аудиту операцій з грошовими коштами, іншими активами та стану розрахунків
Елементи облікової політики	Операції з обліку
- Форми бланків документів, регістрів обліку, звітності; - Порядок укладання договору про повну матеріальну відповідальність; - Порядок проведення інвентаризації коштів, розрахунків та інших активів	- Готівки, грошових документів; - Коштів на рахунках в банку; - Розрахунків з покупцями та замовниками; - Розрахунків з різними дебіторами
Записи в регістрах обліку та звітності
Інформація про порушення у веденні обліку, недостачі, зловживання, які знайшли документальне підтвердження в актах ревізії, перевірок, висновках аудиторів, постановах правоохоронних органів тощо.

 

Перераховані об’єкти підлягають ревізії, якщо в завдання входить перевірка операцій з коштами, іншими активами та стану розрахунків.

3.2. Джерела інформації для ревізії операцій з грошовими коштами.

Джерелами інформації для ревізії грошових коштів та інших активів, є:

1. Первинні документи з обліку грошових коштів (див. табл. 2.1.), розрахунків та інших активів (див. табл. 2.2.).

2. Облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку коштів, розрахунків та інших активів.

3. Акти та довідки попередніх ревізій, акти ревізії та інша документація, що узагальнює результати контролю.

4. Головна книга.

5. Звітність

Таблиця 2.1. Документування операцій з грошовими коштами

№ з/п	Форма документу	Первинні документи	Призначення документу
	КО-1	Прибутковий касовий ордер (ПКО)	Надходження готівки в касу
	КО-2	Видатковий касовий ордер (ВКО)	Видача готівки з каси
	КО-3	Журнал реєстрацій прибуткових та видаткових касових документів	Для реєстрації в бухгалтерії ПКО, ВКО, чи документів, що їх замінюють.
	КО-4	Касова книга	Для обліку касиром операцій готівкою
	КО-5	Книгу обліку прийнятих і виданих касиром грошей	Для руху коштів в касі
	-	Грошовий чек	Для одержання готівки в банку
	-	Об’ява на внесок готівки	Для внесення готівки на рахунок в банку
	-	Супровідна відомість до сумки з грошовою виручкою	Застосовується при здачі готівки інкасатору
	ФКЧ-1	Фіскальний касовий чек на товари (послуги)	Розрахунковий документ, надрукований реєстром розрахункових операцій (РРО) при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги)
	ФКЧ-2	Фіскальний касовий чек видачі коштів	Розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків у разі видачі коштів покупцеві при поверненні товару, рекомпенсації послуг, прийнятті цінностей під заставу, виплаті виграшів у державній лотереї та в інших випадках
	РК-1	Розрахункова квитанція	Використовуються при реєстрації розрахунків за продані товари (надані послуги) або при видачі коштів покупцеві у разі повернення товару, рекомпенсації послуги, прийнятті цінностей під заставу та в інших випадках
	П-53	Платіжна відомість	Виплата грошових коштів з каси декільком особам
	П-49	Розрахунково-платіжна відомість	Розрахунок виплат по заробітній платі та її виплати з каси
	-	Платіжне доручення	Письмове доручення банку, який обслуговує підприємство, на перерахування певної суми коштів з поточного рахунку в банку на рахунок постачальника
	-	Гарантійне доручення	Застосовується для перераху-вання коштів одержувачу, який не має рахунку в установі банку, або якщо розрахунки безпосередньо з ним платіжними дорученнями неможливі, у разі проведення розрахунків через послуги «Укрпошти»
	-	Платіжна вимога-доручення	Виписується постачальником і надсилається з розрахунковими і відвантажувальними докумен-тами в банк платника (або безпосередньо платнику) з вимогою сплатити вартість поставлених за договором товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
	-	Банківська платіжна картка (БПК)	Пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого одержувач БПК надається можливість здійснювати операції сплатити за товари, послуги і одержувати готівкові кошти
	-	Виписка банку	Видається банком підприємству і відображає рух грошових коштів на поточному рахунку підприємства
	Інші документи, передбачені наказом про облікову політику підприємства

 

Облік дебіторської заборгованості здійснюється на підставі наступних первинних документів (табл. 2.1.)

 

Таблиця 2.2. Документування дебіторської заборгованості

Шифр та назва рахунку	Документи
36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»	Накладними, рахунки-фактури, рахунки, акти прийнятих робіт (послуг), податкові накладні, товарно-транспортних накладні (ТМ-1), товарні накладні, вексель, комерційні документи (рахунки-фактури – invoice), транспортні накладні (CMR-залізнична накладна, авіанакладна, коносамент, товарно-транспортна накладна, пакувальні листи), платіжні документи на перерахування сум митних платежів та інших податків на рахунки митних установ, розрахунки бухгалтерії про наявність курсових різниць
371 «Розрахунки за виданими авансами»	Платіжні доручення, в яких міститься посилання на укладений договір
372 «Розрахунки з підзвітними особами»	Розпорядження керівника про відправлення працівника у відрядження. Список осіб, які мають право одержувати кошти в підзвіт на господарські потреби, затвердженим наказом працівника. Звіт про використання наданих на відрядження або підзвіт сум та додані виправдовуючі документи: акти закупівлі, акти на списання представницьких витрат в межах передбачених норм з додаванням відповідних документів на оплату рахунків ресторанів, кафе, готелів тощо, чеки, квитанції, рахунки магазинів, готелів, залізничні, авіаційні та інші проїзні квитки
373 «Розрахунки за нарахованими доходами»	Розрахунки бухгалтерії, ПКО, виписки банку
374 «Розрахунки за претензіями»	Претензії, акти приймання вантажу, рішення судових органів (господарського суду), письмові згоди постачальників на пред’явлені претензії, виписки установ банку на суми, що надійшли в порядку задоволення претензій
375 «Розрахунки за відшкодування завданих збитків»	Протокол засідання інвентаризаційної комісії, наказ керівника
376 «Розрахунки за позиками членам кредитних спілок»	Договір між членами кредитних спілок, ПКО, виписки банку, ВКО, платіжне доручення
377 «Розрахунки з іншими дебіторами»	Авізо про оприбуткування майна учасником, який веде спільні справи, або первинний документ про отримання майна (копія накладної, квитанція до прибуткового ордеру тощо)

Перед початком ревізії касових операцій, ревізор повинен уважно вивчити нормативні документи, що регламентують порядок ведення касових операцій, збереження готівки в касі, та ознайомитися зі списком осіб, які відповідають за порушення цього порядку.

 

3.3. Способи вивчення операцій з грошовими коштами

В бюджетних установах, госпрозрахункових та недержавних підприємствах ревізію операцій з коштами, іншими активами та стану розрахунків необхідно розпочинати з проведення інвентаризації готівки в касі, коштів на рахунках в банку та дебіторської заборгованості.

Об’єктами інвентаризації є:

· Готівка (національна та іноземна валюта);

· Цінні папери (акції, облігації, депозитні сертифікати);

· Грошові документи (векселі, лімітовані чекові книжки, акредитиви, талони на паливно-мастильні матеріали тощо);

· Бланки суворого обліку (акції та облігації власної емісії, санаторно–курортні путівки, незаповнені бланки векселів);

· Залишки по рахунках в банку (по виписках банку);

· Дебіторська заборгованість.

Інвентаризація готівки в касі. Найважливіша умова ревізії касових операцій – раптовість її проведення. Для цього під час інвентаризації, з якої, власне, першого ж дня й починається ревізія, каса опечатується.

Інвентаризація грошових коштів на рахунках в банку здійснюється методом звірки залишків, які обліковуються на рахунках в бухгалтерії, із залишками в банківських виписках.

Розбіжності, виявлені інвентаризацією, оформляються актом. Ревізія операцій за рахунками в установі банку починається з перевірки наявності усіх виписок банку за кожним особовим рахунком підприємства і відповідності зазначених у них даних даним бухгалтерського обліку.

Не менш важливо пересвідчуватися у правильності відображення в обліку сум оборотів за дебетом і кредитом поточного рахунків.

Якщо є розбіжності, то ревізор уважно, їх розглядає, щоб переконатися в тому, чи були зловживання працівників бухгалтерії.

При інвентаризації не повинні залишатися поза увагою банківські операції, не підтверджені відповідними документами. Ревізору необхідно з’ясувати причину відсутності документів і у випадку необхідності звернутись до банку за роз’ясненнями по даній операції.

Інвентаризація грошових коштів в дорозі здійснюється шляхом порівняння сум на відповідних субрахунках з даними квитанцій банківських установ, поштових відділень, копій супровідних відомостей на здачу виручки інкасаторам банку тощо.

При інвентаризації дебіторської заборгованості інвентаризаційна комісія на підставі бухгалтерських документів перевіряє залишки сум, які знаходяться на відповідних рахунках. Потім визначається строк сплати заборгованості по рахунках дебіторів і встановлюються особи, винні у недотриманні платіжної дисципліни і невиконанні строків позовної давності.

При інвентаризації підзвітних сум перевіряють представлені звіти підзвітних осіб за виданими авансами з урахуванням їх цільового використання, а також суми виданих авансів по кожній підзвітній особі, дати їх видачі і цільове призначення.

Інвентаризація поточних фінансових інвестицій проводяться аналогічно до інвентаризації довгострокових фінансових інвестицій.

При інвентаризації векселів по кожній їх категорії ревізор повинен складати окремий опис. По векселях, що знаходяться в банках, до описів необхідно додавати письмові довідки банків.

Інвентаризація розрахунків з працівниками по отриманих ними банківських позиках на індивідуальні потреби полягає у взаємній звірці залишку непогашених позик з даними відповідних банків. До обов’язків інвентаризаційної комісії також входить перевірка на місці використання коштів, отриманих на цілі (за призначенням чи ні), відповідальності обсягів робіт або вартості придбаних матеріалів по отриманій сумі.