Становлення укр.держ. в ході Визвльної війни.

Метою Б.Хмельницького та його соратників на початковому этапі нац-визвол.війни був козацький автономізм,надання Україні того ж статусу і прав як і Литві у складі Речі Посполитої. Але в ході розгортання нац-визв.змагань метою стало створення суверенної незалежної держави. У середовищі козацької еліти вперше в історії укр. сусп-політ. думки були чітко сформульовані фундаментальні основи нац. державної ідеї:

Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України.На організацію козаацької держави впливали 2чинники:

1) традиції та звичаї сусп. життя Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави;

2) складне геополітичного становище, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі.

Тому укр.державність мала напіввійськоовий храктер і наз. Військо Запорозьке.

Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової системи.

територія Укр. була 200 тис. км² і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. проживало понад 3 млн осіб. Адміністративний поділ -полки та сотні(як і структура козацького війська). основним органом влади була Військова (Генеральна) рада,згодом вся влада перейшла до козац.старшини. глава і правитель-гетьман. Система органів публічної влади мала три рівні — генеральний, полковий і сотенний. Поповнення держ. скарбниці здійснювали із 4основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків. Нац. армія: принципи Запорозької Січі,основа-реєстрове та запорозьке козацтво+повстале («покозачене») селянство та міське населення. чисельність сягала 100— 150 тис. осіб.

На початковій фазі нац/-визв/ змагань переважають демократичні засади:

— функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мало все військо;

— виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана;

— відсутність жорстких міжстанових розмежувань, що давало змогу міщанам і селянам «покозачитися» і стати частиною привілейованої верстви — козацтва.

З часом під впливом Б. Хмельницького та його однодумців набирають силу авторитарні начала:

--- поступове обмеження впливу «чорних» рад та витіснення їх старшинською радою;

— зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана;

— домінування командних методів управління в державному житті;

— встановлення спадкового гетьманату.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами.

 

18.Переяславська рада
Ще починаючи з 1648 p., Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі. Навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею і зайняла вичікувальну позицію. Та все ж бажання розширити сферу свого впливу, використати Україну як буфер проти Туреччини, залучити українські козацькі збройні формування для відвоювання в Речі Посполитої втрачених Росією територій сприяли тому, що російський цар після деяких вагань «в ім'я спасіння віри православної» погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня 1653 р. Земський собор. Юридично цей акт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні—березні 1654 р. У Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вольностей Війська Запорозького) і здійснено усний акт присяги. Оскільки усі переяславські рішення були усними, кожна із сторін могла трактувати їх довільно.

Кожна із сторін бачила в ньому ефективний засіб для реалізації власних планів: Москва хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту, спочатку обмежити, а в перспективі скасувати українські автономні права та вольності; Чигирин же прагнув, використовуючи Росію як важіль, нарешті вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудовувати власну незалежну державу. Укладення Переяславсько-Московського договору кардинально змінило геополітичну ситуацію в регіоні

отже,Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.

19. Березневі статті 1654р
Перебіг війни із Польщею усе більше переконував Б. Хмельницького в тому, що самим їм не звільнитися від польського панування. На середину 50х років виснаження людського та економічного потенціалу Гетьманщини безперервними війнами спричинили до вироблення політ елітою стійкого курсу на пошук зовн підтримки, як необхідної умови збереження козацької державності. На роль протекторату Гетьманщини претендували Османська імперія та Московська держава. Росія мала ту перевагу, що її з Україною об'єднували слов'янське етнічне походження та єдина православна віра Саме з нею в березні 1654р було укладено воєнно-політ договір, згідно з яким Гетьманщина переходила під протекцію і оборону московського царя. Відбулася присяга на вірність царю.Присяги з боку царя не відбулося,але він дав домовленість.Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України,згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо.Була встановлена платня реєстровим козакам. Вводилися москов воєводи до України. Здійснювалося укріплення київськой фортеці.В пункті про міжн відносини,укр. сторні заборонялося самостійно вести переговори з Польщею та Туреччиною. Березневі статті були так неясно сформульовані, що обидві сторони вкладали в нього різний зміст й кожна підходила до нього з урахуванням лише власних інтересів. Так чи інакше, цей договір 1)констатував відокремлення України від Речі Посполитої 2)означав міжнародно-правове визнання Укр держави 3)засвідчив внутріполіт суверенітет Укр. Держави, зберігав її основні політ інститути 4) суттєво змінював геополіт ситуацію у Сх Європі, посилював позиції У в боротьбі з Польщею.

20. Політ діяльність гетьмана І.Виговського
Після смерті Б.Хмельницького, влада переходила до його сина - Ю.Хмельницького. Але Юрій через кілька місяців правління складає булаву та іде навчатись, а замість нього до влади приходить І. Виговський. Він розгорнув активну держ діяльність. У зовн політиці І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозуміння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Української держави, а головне втриматися при владі. У внутр. Політиці. І. Виговський відкинув ідею монархічної моделі управління. В основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної республіки. Він забороняв козакам роздавати землі на рангові маєтності, також забороняв деякі вольності(вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно переходити на Запорожжя і т.д.). Взагалі, внутрішня політика гетьмана вела до послаблення центральної влади, посилення позиції козацької старшини та шляхти, порушення соціальної рівноваги в суспільстві, зростання масового невдоволення і до вибуху соціальної боротьби. Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського активно виступили народні маси. Боротьба поступово переросла в громадянську війну. І. Виговський зумів перемогти військо повстанців Проте це була надзвичайно дорога перемога, бо у цій боротьбі загинуло 50тис укр. Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 р. Він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За ним, Україна розривала відносини з Москвою і поверталась до складу Польщі. Три воєводства — Київське, Чернігівське і Брацлавське — мали утворити Велике князівство Руське, яке повинне було об*єднатися з Польщею і Литвою на рівних правах у триєдину державу. Законодавча влада мала належати Раді у складі послів з усієї України, виконавча — довічно обраному гетьману. Передбачалося створення свого уряду, суду, скарбниці, грошей, війська в 40 тис. чол. Привілеї надавали старшині, яка могла отримувати шляхетство (по 100 козаків з кожного полку щорічно). У проекті йшлося про ліквідацію унії, зрівняння православної церкви з католицькою, право вищим ієрархам українського православ'я засідати в сенаті. Усі найвищі урядовці мали бути з українців. Водночас Гадяцький договір передбачав повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей українського селянства. Крім того, українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини. Московський уряд, стурбований Гадяцькою угодою, направляє в Україну 150-тисячну армію. У результаті битви, московське військо було повністю розгромлене. Але Виговському не вдалося скористатись плодами своєї перемоги. Опозиція проти нього все більше зростала. У жовтні 1659 Виговський відмовився від Геьманства. Намагаючись пом'якшити соціальну напругу старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького

 

21.Гадяцький трактат.
розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 р. він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами Україна як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та затверджувався королем. Українська армія мала нараховувати 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.
Водночас Гадяцький договір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 p.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей українського селянства. Крім того, Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини.
Наслідки
Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством.

Росія не сприйняла цю угоду і почала війну з Україною. Незважаючи на перемогу під Конотопом війна склалася для Виговського невдало. Запорізька Січ напала на татар і тому змусила їх повернутися назад у Крим. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам». Не бачачи іншого виходу з ситуації гетьман Виговський у жовтні 1659 склав повноваження та виїхав до Польщі.

Для поляків війна складалася значно успішніше і у 1660 році вони завдали суттєвих поразок Росії та звільнили Вільно.

В підсумку Росія і Польща уклали Андрусівське перемир'я 1667 року, а згодом Угоду про Вічний мир 1686 року. Лівобережна Україна перейшла під контроль Росії. Козацтво отримало ще менше привилеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і на кінець XVIII ст. практично втратило свій політичний вплив

 

 

Руїна

60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. На думку Хмельницького, потрібно було створити таку форму державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. Цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель його сина Тимоша, в якому він вбачав свого наслідника, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради про встановлення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами — погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо.
Головні причини Руїни:
- Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. хмельницького після його смерті.
- - Розкол серед української еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина – на Річ Посполиту.
- Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими
- Гострі соціал. конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватись будь-якому уряду.
- Втручання у внутрішньо українські справи,та безпосередня агресія з боку Речи П., Москв. держав., османської імпер., та кримського ханства.
Після Невдалої політики Виговського, до влади в 1659 повернувся Юрій Хмельницький, який уклав «Преяслівські статті», які фактично перетворивши Гетьманшину на автономію Московії.У жовтні 1660 року укладае договір с Р.П. що фактично роздроблює Гетьманщину на лівобережну та правобережну. Зрікаеться булаві, і на правобережжі гетьманом обирається Павло Тетеря а на лівобережжі Іван Брюховецький. Гетьманами Правобережжя у добу так званої Великої Руїни (1663-1686 рр.) були П. Тетеря (1663-1665 рр.), П. Дорошенко(1665-1676 рр.), Ю. Хмельницький (1687-1691 рр.). Щодо гетьманів Лівобережжя, то ними були І. Брюховецький (1663-1668 рр.), Д. Многогрішний (1669-1672 рр.), І. Самойлович (1672-1687 рр.) Через постійні війни, які велись між гетьманами за об*еднання України під однією булавою, як найчастіше заради свого збагачення, головними наслідками Руїни, стало розчленовування України, втрата державності, нарешті, величезні матеріальні і людські жертви.

23. Гетьман І. Мазепа
Своє правління новий гетьман розпочинав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним «Коломацькі статті». Вони декларувалися спадковістю із добою та принципами Хмельницького. У них йшлося про: 1) Козаки мали право звернутися до царя без участі гетьмана у цьому процесі.2)в Батурині при гетьмані розташовувався московський стрілецький полк,3) вводилася регламентація на особисте життя(козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам) 4)війську запорозькому заборонялися зносини з чужоземними державами, козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам5)влада гетьмана була обмеженою. Мазепа був реалізатором політики Петра I, від цього він мав майнові пожалування. Із майнових пожалувань він робив слободи з інфраструктурою. Значну частину власних коштів віддавав на розвиток культури та релігії. У 1700 р. розпочалася Північна війна. Втягнута у війну Україна потрапила в трагічну ситуацію. Перемога будь-якої із сторін у російсько-шведському протистоянні означала загибель Української держави. У 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори із союзником Карла XII — польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державності України. Цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у вирішальній Полтавській битві та зазнав поразки. Хочеться зазначити 2 речі. 1) Мазепу через зв*язок із Карлом назвали зрадником. Але Мазепа не був військовослужбовцем Рос. Армії, тому він не міг називатися щрадником.2) Головн метою укладання договоруіз Карлом була боротьба за укр. незалежність. Але Мазепа віддзеркалював інтереси старшини, а не, головним чином, незалежність України. Отже, І. Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам неодноразово був зраджений російською стороною(При нападі Крала XII, Петро I відмовився допомагати захищати Україну). Не зраджував він і українській державності, тому що відповідно до його угоди зі Швецією та Польщею Україна мала стати великим князівством у складі останньої.

24.Галичина та Правобережжя в складі Речі Посполитої 17-18 ст.
Починається активне відновлення польсько-шляхетських порядків на Правобережжі. Землі регіону знову були поділені на воєводства. магнати почали створювати в межах своїх володінь «слободи», у яких селяни на певний час звільнялися від податків. Однак закінчення пільгових років, вимоги землевласників виконання панщини та натуральних повинностей, викликали значне соціальне напруження на Правобережжі, безпосереднім наслідком якої стала гайдамаччина-виникла у першій половині XVIII ст. на Волині та Західному Поділлі, але незабаром охопив Київщину та Брацлавщину. Це була яскрава форма національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734—1738 pp., 1750 p., 1768 p. (Коліївщина).
Росія постійно проводила двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. з одного боку, вона бачила в гайдамаччині засіб дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого — не хотіла, щоб цей антифеодальний рух поширився на російську територію. Стратегічною метою імперської політики Росії було встановлення цілковитого контролю над правобережними землями, але здійснити ці плани їй вдалося лише наприкінці Внаслідок другого поділу Польщі (1793) до Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина, а після третього поділу (1795) під владу російського царя відійшла і Західна Волинь. Незабаром на інкорпорованих землях було утворено губернії..Безумовно, об'єднання в межах однієї держави більшості українських земель,етнічне возз'єднання лівобережних та правобережних українців, поновлення позицій у суспільстві православної церкви сприяли консолідації української нації. Однак наприкінці XVIII ст. автономії Лівобережжя не існувало, і тому Правобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапило під владу іншого, що не могло забезпечити повноцінний, динамічний розвиток краю.
Отже, після поразки Української революції Правобережжя надовго стало об'єктом територіальної експансії сусідніх держав — Польщі, Росії та Туреччини. Встановлення на початку XVIII ст. контролю Польщі за цим краєм відновило польсько-шляхетські порядки, посилило релігійний гніт.

28. Т.Шевчеко оцінка суспільно-політ значення творчості.
Шевченкові поетичні твори «Сон», «Кавказ», «І живим і мертвим…», «Великий льох» та ін, справляли значний вплив на формування нац. свідомості суспільства. Він писав не тільки про укр. теми, а й про важливі теми для суспільства ін. країн. Шевченко є співцем минулої України. У своїх творах він оспівує сирітство та соціальну нерівність, трагічну долю жінки-покритки, героїчне минуле У, козацтво. Але він відділяє рядове козацтво від гетьманів, яких він дуже жорстоко характеризував(варшавське сміття, грязь Москви). Також він зневажає у своїх творах панів-рабовласників. Біблійні мотиви теж були притаманні творчості Шевченка(«Псалми Давидові»). Шевченко Наполегливо обстоював необхідність поширення освіти в народних масах. У своїй творчості Шевченко синтезував українські діалекти різних регіонів, говірки міста та села, чим збагачував арсенал української літературної мови, суттєво сприяв національній консолідації народу України. Він не тільки допоміг утвердити укр мову та розширити її потенційні можливості, а і допоміг утвердити ідеї демократизму, палкого захисту соціальних та національних інтересів українського народу, обстоюванні права на вільний суверенний розвиток.

25.нац-культ відродж
посилюється активність нац еліти, свідомих сус-них сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя — від куль-тури до політики.
Прояви НКВ: зародження самосвідомості; зацікавленість культурою, яка створена народом, а не елітою; поява перших громад та словників української мови; поява літератури (Котляревський, Гулак-Артемовський, Квітка-Основ*яненко, Шевченко); інтерес до історії («Історія Русів», «Історія Малої Росії»).
Після революцій шукаючи оптимальних варіан-тів сус-ного розвитку, активно розвива-лася філ.. думка. Значного поширення набули західноєвро-пейські філософські системи Гердера, Гегеля, Шелінга, ідеї християнського соціалізму Леру та Ламене.
У 30-х роках - посилення процесу русифікації та новий наступ на права нац меншин. виникнення 1846 р. у Києві організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Навесні 1847 р. Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене.
Отже, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес НКВ. У цей час активно збиралися та вивчалися істор.документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступо-во відроджується мова, розширюється сфера її вжитку. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе й укр літ-ра, яка не тільки збагачує, удосконалює мову,а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення.
Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права.
Поява та діяльність КМТ фактично поклала початок переходу від культурницького до політ етапу боротьби за нац розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль укр народу в сучасному світовому істор контексті.

26. Кирило – Мефодіївське братство
На початку 40-х років у Києві група студентів та молодих викладачів створила нелегальну державницько-політ організацію, метою якої була боротьба проти кріпацтва та національне визволення українського народу. Символом товариства організатори обрали перстень з написом “Св. Кирило і Мефодій” на честь видатних слов'янських просвітителів.Організаторами руху були: Костомаров,гулак,Білозерський.Програмні завдання товариства викладені у двох документах — “Статуті” і “Книзі буття українського народу” (“Закон божий”), написаних М.Костомаровим. Крім цілі знищення самодержавства, кріпосного права, ліквідації соціального неравенства, уведення загального утворення, вони ставили своєю задачею пропагувати ідею об'єднання всіх слов'ян у федеративній республіці на основах суверенності.. У їхніх творах відбиті ідеї християнського соціалізму, природного права, просвітительства, соборності укр. народу. Практична діяльність КМО: поширювали революційні твори; складали і поширювали революційні прокламації, у яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з рос царатом; установили контакти російськими, польськими, литовськими, чеськими революціонерами; займалися просвітництвом народу. Навесні 1847р царські власті заарештували у Києві учасників засідань товариства та відвезли до Петербурга. Значення КМО і його роль у національно-визвольному прямуванні У: а) створення КМО було першою спробою укр. інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національний розвиток У; б) програма КМО об'єктивно спрямовувала У по капіталістичному шляху розвитку завдяки своєї антикріпосницької й антицаристской спрямованості; в) КМО проголосило і зробило спробу запровадити в життя ідею панславізму - об'єднання слов'ян на демократичних принципах; г) ліквідація КМО поклала початок тривалій боротьбі укр. інтелігенції з російським царатом.

Великі рформи» 1860-70 рр.

Олександр II. підписання 19 лютого 1861 р. маніфесту про скасування кріпосного права.
поміщики Російської імперії відрізали в селянчимало землі: від 14% у Херсонській губернії до 37% — у Катеринославській. Тому після проведення реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, У цілому ж майже 94% селянських господарств володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство.
Реформа 1861 р. зберігала селянську общину, яка перетворювалася в найнижчу адміністративну одиницю. особливістю укр. земель була незначна поширеність селянських общин. Так, якщо в Росії общиною жили понад 95% селян, то на Лівобережній Україні — 30%, а на Правобережній — лише 20%.

Земська реформа (1864) -створення виборних місцевих органів самоуправління — земств. Але земства були впровадженні лише на лівоб.укр та пд, а на правоб.не було.

Судова реформа (1864) - безстановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи.Крім того, було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві. Всі ці прогресивні зміни, що сприяли зростанню в народі громадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави.
Військова реформа, - шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо. Ця реформа замінила рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової служби до 6—7 років, заборонила тілесні покарання тощо.

російський варіант наздоганяючої модернізації мав серйозні протиріччя:
— аграрна реформа, урізавши майже на 20% селянські наділи, водночас збільшила повинності селян та віддала їх у довгострокову кабалу державі;
— зміцнення общинних порядків, що проголошувалося реформою, вступало в суперечність з утвердженням громадянських прав селянства;
— демократична практика всестанової виборності до земств вступала у протиріччя з пануючим авторитарним режимом;
— самодержавство виходило за межі моделі створюваної ним правової держави;
— незавершеність, половинчастість реформ зумовили протиріччя між носіями влади та практично всіма верствами суспільства;
— панування багатоукладності в економіці робило стан суспільства нестабільним, створювало ґрунт для контрреформ.

29. Громадівський рух у Сх.Укр. М.Драгоманов
Лібералізація суспільного життя у середині XIX ст. сприяла пожвавленню національного руху. Колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства, повернувшись із заслання, у 1859 р. створюють у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, метою якої було сприяння розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме ці ідеї були основою першого в імперії українського часопису «Основа». Такі відомі діячі національного руху як М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух групувалися навколо цього часопису. Громади виникають в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях у той час була Київська громада, що утворилася на основі гуртка хлопоманів, лідерами чкої були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський.

1863 р. Після Валуєвського указу настає пауза у процесі національного відродження.
Лише на початку 70-х років громадівський рух активізується. У київській «Старій громаді» у цей час працювали В.

Антонович, М. Зібер, М. Драгоманов, О. Кистяківський, М. Старицький, П. Чубинський та ін.
Михайло Петрович Драгоманов— 1й теоретик укр.нац руху.Один з організаторів "Старої громади" у Києві. У Женеві заснував вільну українську друкарню, видавав перший український політичний журнал «Громада». сформулював модель майбутнього суспільного розвитку, в основі якої було перетворення Росії на федерацію і надання автономії Україні.

Емський указ 1876 p. -заборонено друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Це ставило хрест на легальній культурницькій діяльності громадівців. Незабаром головні діячі київської громади виїжджають за кордон. М. Драгоманов у журналі «Громада» (Швейцарія) намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху:Отже, український рух основний акцент робив на національне визволення.
Гуртки та організації відігравали помітну роль у житті суспільства.

30.Москвофіли.Народовці.В Зх.УКр.
Москвофільство - виникає у 1848 p., a y 50-ті роки набуває більш чітких, окреслених форм. Її лідерами були Д. Зубрицький, В. Дідицький, М. Малиновський та ін. Соціальну базу становили частина духовенства, поміщиків, чиновництва та інтелігенції, яка орієнтувалася на самодержавну Росію і при цьому не відмовлялася від демонстративної лояльності щодо Австро-Угорської імперії. його виникнення та розгортання — своєрідна реакція частини західноукраїнської громади на посилення польського впливу в краї.
1) протиставлення польській мові «язичія» (суміші російської, української, старослов'янської та польської мов), що заперечувало право на розвиток української мови як літературної; 2) обстоювання тези про єдиний «руський», або ж «панруський» народ, що проживає на території «від Карпат до Уралу», до якого москвофіли зараховували і галицьких русинів; 3) захист таких формальних рис руської ідентичності, як візантійська літургія, юліанський календар, кириличний алфавіт тощо.
Москвофільство набуло поширення в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. Під його впливом сформувалися та діяли культурно-освітні товариства («Галицько-руська матиця», Товариство ім. М. Качковського, «Народний дім»), видавалися періодичні видання (газета «Слово», журнали «Семейная библиотека», «Галичанин», «Лада» тощо).
На противагу москвофілам формується народовська (українофільська) політична течія. Біля витоків народовства стояли В. Шашкевич,К. Климович, Ф. Заревич та ін., які на початку 60-х років заснували у Львові студентську громаду. Народовська течія сформувалась на демократичних традиціях «Руської трійці», під сильним впливом творчості Т. Шевченка. серед народовців більшість становили світські особи — адвокати, вчителі, лікарі тощо.
Лідери руху (Ю. Романчук, О. Барвінський, К. Левицький та ін.) виступали проти революційних форм боротьби і стояли на платформі толерантного ставлення до Австро-Угорської монархії.
Основною метою народовців стали розвиток української літератури на народній основі, створення єдиної літературної мови, піднесення культурного рівня народу західноукраїнського краю, згуртування національних інтелектуальних сил.
— створення мережі народовських періодичних видань (журнали «Мета», «Нива», «Правда», «Русалка», «Вечорниці», газети «Діло», «Батькіщина», «Буковина» та ін.);
— заснування культурно-освітніх та наукових товариств («Руська бесіда» — 1861 p., «Просвіта» — 1868 p., Наукове товариство імені Шевченка — 1873 p.);
— організація українського професійного театру (1864 р. у Львові при товаристві «Руська бесіда»);
— видання та популяризація творів українських письменників Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, Л. Глібова, І. Франка, Панаса Мирного та ін.
Завдяки своїм енергійним діям народовці відвойовували в москвофілів позицію за позицією і наприкінці 80-х років відтіснили їх на другий план

 

Зародження укр.політ.партій

Після культурного відродження в укр. відбулася політизація громадських рухів, народ почав усвідомлювати необхідність боротьби за свої політ.права. центром цього руху стала західна України, так як там було менше проблем ніж на східній і більше демократії.Особливості політичного становища та соціально-економічного розвитку українських земель обумовили специфіку формування й діяльності українських політичних партій. Першими виникли партіі соціалістичного спрямування, але тривалий час домінували лише кількісно. У жовтні 1890р у Львові Франко, Левицький, Павлик и т.д створили Русько-украінську радикальну партію(РУРП)-першу політичну організацію європейського типу з програмою та реєстрованим членством. Вони бажали колективного устрою праці і колективноі власності, також містився заклик до боротьби за самосвідомість і солідарність в масах руско-украінського народа. У вересні 1899 лівими радикалами була створена Украінська Соціал-демократична партія(УСДП), як складова частина австрійської соціал-демократичноі партіі. Ця партія намагалася поєднати вирішення соціальних проблем з національним прагненнями українців Украінські політичні партіі на Надніпрянщині створювались за відсутності свобод нелегально. На початку 1900 у Харкові виникла перша в Росіі укр.. політ. Партія Революц. Укр партія(РУП). Засновники- Антонович, Міхновський, Русов, КАмінський. У 1903 р в програмі партіі було висунуто вимогу певноі автономіі Ураіни.У середині партіі були дискусіі щодо співвідношення боротьи за національне і соціальне визволення, У січні 1905 частина діячів РУП на чолі с Міленевським заснували Украінську соціал-демократичну спілку («Спілка»), вона увійшла до складу РСДРП Прграма спілки орієнтувалась на програму РСДРП. У грудні 1905 відбувся другий з’їзд РУПякий започаткував діяльність Украінськой соціал демократичної партіі УСДРП. Лідери-Антонович, Петлюра, Порш. Головними цілями УСДРП були встановлення в Росіі демократичноі республіки й автономіі Украіни зі своїм власним сеймом У 1902р з ініціативи Міхновського було створено Украінську народну партію(УНП). Іі лідери вийшли з РУП і не погоджувались с програмними постановами щодо пріоритетності соціального визволення й автономіі Украіни у складі Росіі, вони виступали за повну незалежність. На західній Украіні позицію лібералів уособлювала Украінська національно-демократична партія. Програма партіі містила вимоги демократизаціі політичного життя Австро-Угорщини, рівноправ’я українського і польського населення на Галичині, утворення коронного краю. Наприкінці 1905 року УДП і УРП(українська радикальна партія) обєдналися в єдину Укр. Демократ.-радикальну партію(УДРП) Поразка революціі негативно відбилась на діяльності усіх політичних партій, вони перестали бути масовими, іх керівні центри змушені були емігрувати, поновлення іх діяльності відбулося у 1911-1912 але це піднесення було зупинено Першою світовою війною.