Скіфо-сарматська доба в Україні

Історія укр.символіки.

Укр. Держ. Символіка відображує традиц. укр нац символіку, що формувалася протя-гом тисячоліть і належить до найзмістов-ніших символіч. систем людства. Три́зуб — укр нац знамено у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі.З княжої доби збереглися тризуби на золотих і срібних монетах князя В.Великого.Тризуб став спадковим знаменом для нащадків Володимира.Крім монет, знак тризуба знайдено на цеглі і каменях церков, замків, палаців.Т. зазнавав змін включно з переходом до двозуба, але зберігав свою первісну структуру. вже з 12 ст., т. почав заміняти герб з святим архангелом Михаїлом. По відродженні української держави в 1917 році Мала Рада, а згодом і Центральна Рада прийняли Володимирів тризуб за держ. знамено УНР. Як герб Української Держави тризуб залишився за гетьманату, а далі й за Директорії. Нині за Конституцією України гол. елементом великого Держ. Герба України є т.-малий Держ. Герб України. Головні нац. Укр. кольори - це ж і б. Нац. кольором вважається також синій, який вживається окремо. Синій колір з'являється в українській символіці з середини XVII ст. як гетьманський. ЖБ поєднання має ще більш пізніше походження і пов'язане з пожалування в 1708 р. Карлом XII Мазепі права вживати як значків на піках коз. загонів, які прибули в білоруську ставку Карла XII в Горки. Під час громад.війни ЖБ колір придбав легітимність і вживався як нац.-ний військами Петлюри, Директорії і ЗУНР в Галичині, а під час другої світової війни - загонами Бандери. Нині - це офіц.. держ. колір прапора України. Держ.Герб України скл. з Малого і Великого гербів. Наразі використовується лише Малий, що був затверджений 19 лютого 1992 року. Великий герб України існує у вигляді законопроекту. Історія гербу пов*язана с тризубом та має великі хронолог. Рамки: від давніх часів до сьогодення.
Держ. пра́пор Украї́ни — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг с і ж кольорів.ЖС барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі.Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста.Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жс кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запор.все частіше виробляються з синього полотнища,на якому ж фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих. Створення укр гімну бере початок з осені 1862 року,коли Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна». У 1917—1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни. 15 січня 1992 муз. редакція Державного гімну була затвердже-на Верховною Радою України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухва-лила Закон «Про Державний гімн України».
Конститу́ція Украї́ни — основний закон держави Україна. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання.

 

Трипільська культура

5400 до н е – 2700 до н е – існування трипільської культури. Ареал поширення трипільської культури сягає майже 200тис. км.кв., що нині входять до територій України, Молддови та Румунії. Трипільстке населення, скоріш за все, належало до середзем. Антропологічного типу. А отже, вони були слов*янами. Тому, вони не були прямими предками українського народу. Трипільці були осілими землеробами. Характерною ознакою у єконом. Сфері було те, що існував приселещний характер тваринництва; поступове витіснення мотики ралом; поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам*яних и крем*яних. Також будувалися будинки,вони будувалися за схожою методикою з українцями ХІХ ст.. У деяких трипільських будинках знаходили підлогу застелену кафелем, тому можно говорити про достатньо високий розвиток культури у трипільців, У них існувала міграція поселень через виснаження землі кожні 50-100 років. Також у них не існувало писемності та держ. Утрою. Трипільську культуру називають культурою мальваної кераміки. Існувала розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, що виконаний білою, червоною та чорною фарбами. Також відомо, що трипільці декоративно розписували свої будинки.

 

Політ устрій Київської Русі.

Київська Русь становила собою ранньофеодальну державу з монархічною формою правління. Та на шляху свого розвитку відбувалися певні зміни в політичному устрою Київської Русі.Так, на початку становлення КР як держави існувала дружинна форма державності:Дружина є не тільки військом, а й радниками центрального правителя держави – князя, але князь проявляє себе не стільки як державний діяч,скільки як воєначальник. У добу піднесення КР вся влада зосередилася повністю у руках князя, а дружина відійшла від державних справ. Лише бояри(вихідці з племінної аристократії) і частина старших дружинників залишалися радниками князя.
У добу феодальної роздробленості Русі керував не один князь, а група найвпливовіших князів, що збиралися на зборах («снемах») і шукали компромісних рішень. (форма правління «колективний сюзеренітет»)
Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). В руках київського князя була зосереджена законодавча, виконавча, судова та військова влада, він був представником країни на міжнародній арені та гарантом вионання всіх законів.
Дружина являла собою постійне військо, яке виконувало роль силового примусу. Вона складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої дружин(«отроки», «діти боярські»). Старші дружинники одержували землю за службу, а молодші – здобич або гроші.
Князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи з представниками боярської ради. До неї входило вище духовенство, старші дружинники та міська еліта. При відсутності або при смерті князя рада ставала основним органом влади, вирішувала державні питання та обирала нового князя. Та боярська рада не була юридично затвердженим інститутом держ. управління, вона лише мала право «вето», яке могло впливати на рішення князя.
В період ослаблення князівської ради, на русі збиралося віче – народні збори чоловічого населення, де вирішувалися громадські державні справи. Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало право оголошувало війну і укладати мир, виганяти або ж запрошувати князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень – сперечання гучним криком.ь Тим не менш, віче мало обмежену самостійність і рідко вирішувало законодавчі питання.
Отже, князь, боярська рада та віче — основні елементи трьох моделей управління — монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перший план висувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризувався як співпрацею, так і протистоянням його елементів, що надавало динаміки суспільному розвитку.

запровадження правлвих норм- «Руська правда»

 

Введення християнства.

Сергій Соловйов: християнство поширювалося поступово.Михайло Грушевський: християнство нав*язувалося владою згори

стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процес державотворення; Тому запровадження нової державної монотеїстичної релігії стало життєвою необхідністю. Вибір було зупинено на християнстві візантійського зразка. У державної еліти вже існували досвід та традиція хрещення (Аскольд, Ольга), пов'язані з Константинополем. Ще, відповідно до візантійської моделі християнства світська влада домінувала над релігійною, Крім цього, візантійське православ'я знайомило Русь з християнським віровченням рідною мовою, що значно прискорювало і спрощувало процес поширення та утвердження нової релігії. У 986 р. Володимир взяв шлюб з Анною,сестрою візантійського імператора,і сам прийняв християнство. Ця подія і стала точкою відліку процесу насадження християнства на Русі. Насправді християнізація Русі тривала декілька століть. Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі: 1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян. Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед Богом. 2. Православ'я стало надійним грунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни. 3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Запровадження нової віри не стало основою ідеологічної та політичної залежності від Константинополя. Навпаки, воно сприяло налагодженню і розширенню плідних зв'язків, з багатьма європейськими країнами. 4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави. 5. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва. Водночас прийняття християнства візантійського зразка спричинило появу низки негативних явищ, тенденцій та процесів: 1. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. 2. Прилучення до багатств світової культури було обмежене із-за богослужіння слов. мовою.Отже, запровадження християнства на Русі, безумовно, було явищем прогресивним. Воно сприяло формуванню та зміцненню феодальних відносин, розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури. Однак візантійська модель християнства згодом стала підґрунтям не тільки позитивних, а й низки негативних зрушень, процесів та тенденцій.

 

Культура Київської Русі

Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. Феномен культури Київської Русі мав такі характерні риси та особливості:

Й Лит.статут.

Другий Литовський Статут схвалений у 1566 р. (367 артикулів у 14 розділах), здійснив адміністративно-політ. реформу держави (поділ на повіти), а зокрема поширив привілеї рядової шляхти. До сойму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада), представники рядової шляхти — повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах діяло т. зв. маґдебурзьке право.) значно було розширено розділ про шляхетські права й карні злочини.

Статут 1566 р завершив розвиток ВКЛ як правової держави, підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту.
1. королівський привілей 1563 р. про скасування обмежень православних порівняно з католиками.

2. Більський привілей 1564 р., за яким і для магнатів, і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в Польщі. Розвиваючи початі реформи,

3. Віленський привілей 1565 р. проголосив створення регулярних повітових сеймиків і вальних сеймів із правом шляхти. Утворення земських судів і повітових сеймиків вимагало уточнення адміністративно-територіального поділу держави.

Особлива увага у статуті приділена судовому розділу.
Окрім судів державних та статутових, серед українського й білоруського населення утворювався народний (громадський) суд, (відомий під назвою "копи". Копний суд стояв у тісному зв'язку зі старим вічевим зібранням.),воєводський,церковний і шляхетський суди.

Другий Литовський Статут 1566 р. радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки.

11.Люблінська унія та її наслідки. Українські землі у складі Речі Посполитої.
У січні 1569 р. Литва змушена була піти на участь у спільному польсько-литовському сеймі, який мав винести остаточне рішення щодо включення Литовської держави до складу Польщі. Спираючись на українську шляхту, яка бажала припинення постійних прикордонних конфліктів, обмеження всевладдя власних магнатів, отримання широких прав, якими користувалася польська еліта, польський король терміново видає кілька універсалів про відокремлення Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини від Литви і включення їх до складу Польщі.

1 липня 1569 р. було укладено польсько-литовську унію, яка юридично закріпила появу нової держави — Речі Посполитої. Згідно з унією обирався спільний король, єдиними для новоствореної держави мали бути сейм, сенат, гроші. Польська та литовська шляхта отримувала право володіти землями в будь-якій частині держави. Незважаючи на польський тиск, литовське князівство частково зберігало ознаки своєї колишньої державності— печатку, герб, фінанси, адміністрацію та військо.Урядовою залишалася руська мова, а правовою основою — Литовський статут.
Найдовше виступали проти унії чотири українські магнати— О. Чорторийський, К. Острозький, Б. Корецький, К. Вишневецький. Каменем спотикання стали привілеї та православна віра. Під тиском обставин ці магнати змушені були погодитися з унією. українська шляхта всупереч українським магнатам не тільки не противилася, а й сприяла переходу Волині, Київщини, Брацлавщини та Підляшшя під владу Польщі.

Наслідки Люблінської унії:
• Вперше за довгий час укр. землі об’єдналися в одній, хоч і ворожій українцям, державі
• Пожвавилися зв’язки між окремими укр. краями
• Прискорилася колонізація Подніпров’я
• Київ та Львів поступово ставали всеукр. центрами духовності та культури
• В Україні почало інтенсивно зростати землеволодіння магнатів та шляхти
• Запровадження комерційно орієнтованих маєтків (фільварків) допомогло суттєво збільшити в Україні виробництво та вивіз зерна
• Селянин повинен був відбувати панщину, яка постійно збільшувалась.

 

12.Берестейська релігійна унія (1596 р.) та її наслідки.
З моменту розколу християнства 1054 р. на православну та католицьку гілки ідея унії (об'єднання) завжди знаходила своїх прихильників.Метою унії було приєднання православної церкви до католицької з обов'язковим визнанням верховенства Римського Папи, тобто розширення сфери впливу Ватикану на Схід та помітне збільшення церковних володінь. Юридичне оформлення унії мало відбутися 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на дві частини — уніатську та православну.

Уніатська частина затвердила акт об'єднання церков та утворення греко-католицької церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано
основні догмати католицької церкви, водночас церковні обряди залишилися православними, а церковнослов'янська мова — мовою богослужіння. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків,
уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Крім того, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті. Православний собор не визнав правомірність рішення уніатів. Усі спроби
примирення були марними: незабаром сторони прокляли одна одну.
Наслідки Берестейської унії:
• унія замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства
• розпочався масовий наступ на православну церкву
• православні церковні маєтності передавалися уніатам, православні залишилися без вищої церковної ієрархії
• ополячення та окатоличення українського народу
• загальна дезорганізація та занепад православної церкви, яка втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій.

Берестейська унія була для Польщі зручною формою посилення своєї влади в українських землях, розширення сфери впливу католицизму, а для частини православного духовенства — спробою підняти його престиж, подолати дискримінацію православних віруючих, вивести православну церкву з кризи.

Магдебурзьке право в Укр.

За польсько-литовської доби поширилося в містах України Магдебурзьке право. Вперше воно було запроваджене в німецькому місті Магдебурзі й остаточно сформувалося як система правових норм ще в XIII ст. Суть його полягала у звільненні міста від управління і суду державних урядовців і феодалів та дарування права на створення органів місцевого самоуправління. Першим містом України, якому 1339 р. було надане Магдебурзьке право, стало місто Галицько-Волинського князівства Санок (нині входить до складу Польщі). Згодом воно було надане Львову (1356), Кременцю Києву та іншим містам. Протягом XV—XVII ст. Магдебурзьке право стало основою життя значної кількості міст України.Поява Магдебурзького права тісно пов'язана з перебігом тогочасного державотворчого процесу. Для міщан боротьба за надання їм Магдебурзького права була способом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань крупних феодалів. Для центральної влади воно стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок міщан свою соціальну базу та здійснювати тиск на феодальну аристократію.
наслідки.

1.захист міського населення від сваволі королівських намісників та великих землевласників, створення сприятливих умов для розвитку ремесла та торгівлі. Магдебурзьке право встановлювало виборну систему органів міського самоуправління та суду, визначало їхні функції, регламентувало діяльність купецьких об'єднань і цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за злочини тощо.
2. сприяло формуванню нових рис ментальності місцевого населення. Йому стають притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм тощо.

Негативні:

1.Воно обумовило посилення іноземної колонізації та обмеження прав місцевого населення

2. Магдебурзьке право в українських землях гальмувало і блокувало розвиток місцевих норм і традицій самоуправління, хоча саме вплив місцевого звичаєвого права зробив німецьку систему правових норм значно м'якшою. Сформована в Україні модель Магдебурзького права характеризується значно більшим втручанням, ніж у Західній Європі, центральної влади в життя міст. Зокрема, у внутрішні справи українських міст досить часто воєводи і старости. війта, як правило, не обирали, а призначали король або великий князь.
міщани перебували у привілейованому становищі, порівняно з селянством. По-перше, міські мури робили їхнє життя більш захищеним. По-друге, ремесло та торгівля забезпечували вищий, ніж у селян, рівень життя. По-третє, запровадження Магдебурзького права створювало юридичне підґрунтя для відносно незалежного розвитку міст.

По-четверте, існування міського самоуправління формувало і фіксувало в ментальності міщан незалежність поглядів, відповідальність, самостійність у прийнятті рішень.

Походження козацтва

1) «хозарська» 2) «чорно-клобуцька» 3) «черкаська» 4) «татарська»; 5) «автохтонна»; 6) «болохівська»; 7) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю; 8) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю; 9) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі; Чинниками, появи та формування козацтва, були:1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами;2) досвід освоєння південних територій 3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, Необхідність виникнення козацтва зумовлена:1) зростанням великого феодального землеволодіння, 2) посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту;3) зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татарів. Цей маргінальний прошарок населення зростав на ґрунті взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочовою та хліборобською цивілізаціями.

Еволюція козацтва 16-17 ст.

перші згадки про укр.козаків стосується іст.джерел 15ст. коли йдеться мова про «уходи»(населення,ща займалося різними промислами або охоронною службою на кордоні з ВКЛ і Крим.ханством). теза про те що посилення кріпацтв в речі посполитій спричинило появу кріпацтва не відповідає дійсності.Воно виникло через необхідність захищати укр.землі від татар.набігів,та наявність родючих вільних земель.Н-д, київський воєвода Ю.Пац навіть організовував та керував козац.згонами.1572р. Сигізмунд 2 видав указ про найняття на службу 300 козаків(реєстрові)

Розв.козацтва мав 3 стадії:

1) кін15-до 80х рр 16 ст- козацтво -суспільно-побутове явище

2) 80-90рр.16ст.- зростання чисельності,виникає 2 різновиди: низове і городове(Запорізька Січ,реєстрові загони)

3) першп пол.17 ст.козацтво стає захисником інтересів укр.суспільства, православ*я, політичною силою в Речі Посп. і Сх.Європі.З ним поч.рахуваися монархи Туреч,Австрії,Московії.Збільшення реєстру: 1600р-1тис козаків,1618р-20 тис,1621р(хотинська війна)-40тис. Козаки стають окремим станом-між шляхтою і селянами.

 

 

Козак-особисто вільна людина,яка відбувала військву повинність і за це отримувала земельний наділ(реєст.козац.)

________________________________________________

 

1. 1590і рр.-повстання Косинськго

2. поч 17ст-1625-гетьман Сагайдачний

3. 1637-38 рр –козац-селянські повстання

________________________________________________

Особливості козацтва як політ сили:

поява кзацтва започатк.формування якісно нового типу політ.людини в Укр.

1. Козацтво засвідчило новий рівень політ.самосвідомості народу.

2. З його пояявою поч. формування укр.політ.теоретичної думки.

3. Політ.структура кзац. у формі Зап.Січі стала ядром боротьби за нац. відродж.

4. українці в осоі козаків повернулись на міжнар. політ.арену як захисники христ.світу від мусульм.загрози.

 

16. Причини та характер визвільної війни укр. народу під керівництвом Б.Х.
Після придушення селянсько-козацьких повстань 20-30-х років XVII ст. в Україні настав 10літній період затишшя. Польська шляхта посилила колонізацію укр земель, національний і релігійний гніт православних українців. Тому вибух 1648 р. був закономірним.
Причини національно-визвільної війни:
1) соціально-економічні:
- перетворення Польші на основного постачальника хліба в Європі призело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для укр селян панщина збільшилася до 5-6 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки.
- значне погіршення економ становища міщан: жителі міст, що знаходилися в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різні роботи на користь власника міста. В містах з Магдебурзьким правом (право на самоврядування) посилилося свавілля польської адміністрації.
- погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 1630 рр. та видання польським урядом у 1638 році "Ординації Війська Запорозького реєстрового".
2) політичні:
відсутність в Україні власної держави призводила до масового ополячення української правлячої верхівки (магнати, шляхта). Це ставило українців на межу зникнення.
3) національно-релігійні:
- прибування українців у масовому релігійному та національному пригнобленні.
- Через католицьку та уніатську (греко-католицьку) церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити праославних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити використання рідної мови.
За характером визвольна війна була антифеодальною, національно-визвольною, проходила під релігійними гаслами. Слабкість королівської влади та зміцнення влади великих землевласників (магнатів) зумовили можливість початку Визвольної війни.

Руїна

60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. На думку Хмельницького, потрібно було створити таку форму державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. Цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель його сина Тимоша, в якому він вбачав свого наслідника, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради про встановлення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами — погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо.
Головні причини Руїни:
- Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. хмельницького після його смерті.
- - Розкол серед української еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина – на Річ Посполиту.
- Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими
- Гострі соціал. конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватись будь-якому уряду.
- Втручання у внутрішньо українські справи,та безпосередня агресія з боку Речи П., Москв. держав., османської імпер., та кримського ханства.
Після Невдалої політики Виговського, до влади в 1659 повернувся Юрій Хмельницький, який уклав «Преяслівські статті», які фактично перетворивши Гетьманшину на автономію Московії.У жовтні 1660 року укладае договір с Р.П. що фактично роздроблює Гетьманщину на лівобережну та правобережну. Зрікаеться булаві, і на правобережжі гетьманом обирається Павло Тетеря а на лівобережжі Іван Брюховецький. Гетьманами Правобережжя у добу так званої Великої Руїни (1663-1686 рр.) були П. Тетеря (1663-1665 рр.), П. Дорошенко(1665-1676 рр.), Ю. Хмельницький (1687-1691 рр.). Щодо гетьманів Лівобережжя, то ними були І. Брюховецький (1663-1668 рр.), Д. Многогрішний (1669-1672 рр.), І. Самойлович (1672-1687 рр.) Через постійні війни, які велись між гетьманами за об*еднання України під однією булавою, як найчастіше заради свого збагачення, головними наслідками Руїни, стало розчленовування України, втрата державності, нарешті, величезні матеріальні і людські жертви.

23. Гетьман І. Мазепа
Своє правління новий гетьман розпочинав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним «Коломацькі статті». Вони декларувалися спадковістю із добою та принципами Хмельницького. У них йшлося про: 1) Козаки мали право звернутися до царя без участі гетьмана у цьому процесі.2)в Батурині при гетьмані розташовувався московський стрілецький полк,3) вводилася регламентація на особисте життя(козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам) 4)війську запорозькому заборонялися зносини з чужоземними державами, козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам5)влада гетьмана була обмеженою. Мазепа був реалізатором політики Петра I, від цього він мав майнові пожалування. Із майнових пожалувань він робив слободи з інфраструктурою. Значну частину власних коштів віддавав на розвиток культури та релігії. У 1700 р. розпочалася Північна війна. Втягнута у війну Україна потрапила в трагічну ситуацію. Перемога будь-якої із сторін у російсько-шведському протистоянні означала загибель Української держави. У 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори із союзником Карла XII — польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державності України. Цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у вирішальній Полтавській битві та зазнав поразки. Хочеться зазначити 2 речі. 1) Мазепу через зв*язок із Карлом назвали зрадником. Але Мазепа не був військовослужбовцем Рос. Армії, тому він не міг називатися щрадником.2) Головн метою укладання договоруіз Карлом була боротьба за укр. незалежність. Але Мазепа віддзеркалював інтереси старшини, а не, головним чином, незалежність України. Отже, І. Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам неодноразово був зраджений російською стороною(При нападі Крала XII, Петро I відмовився допомагати захищати Україну). Не зраджував він і українській державності, тому що відповідно до його угоди зі Швецією та Польщею Україна мала стати великим князівством у складі останньої.

24.Галичина та Правобережжя в складі Речі Посполитої 17-18 ст.
Починається активне відновлення польсько-шляхетських порядків на Правобережжі. Землі регіону знову були поділені на воєводства. магнати почали створювати в межах своїх володінь «слободи», у яких селяни на певний час звільнялися від податків. Однак закінчення пільгових років, вимоги землевласників виконання панщини та натуральних повинностей, викликали значне соціальне напруження на Правобережжі, безпосереднім наслідком якої стала гайдамаччина-виникла у першій половині XVIII ст. на Волині та Західному Поділлі, але незабаром охопив Київщину та Брацлавщину. Це була яскрава форма національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734—1738 pp., 1750 p., 1768 p. (Коліївщина).
Росія постійно проводила двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. з одного боку, вона бачила в гайдамаччині засіб дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого — не хотіла, щоб цей антифеодальний рух поширився на російську територію. Стратегічною метою імперської політики Росії було встановлення цілковитого контролю над правобережними землями, але здійснити ці плани їй вдалося лише наприкінці Внаслідок другого поділу Польщі (1793) до Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина, а після третього поділу (1795) під владу російського царя відійшла і Західна Волинь. Незабаром на інкорпорованих землях було утворено губернії..Безумовно, об'єднання в межах однієї держави більшості українських земель,етнічне возз'єднання лівобережних та правобережних українців, поновлення позицій у суспільстві православної церкви сприяли консолідації української нації. Однак наприкінці XVIII ст. автономії Лівобережжя не існувало, і тому Правобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапило під владу іншого, що не могло забезпечити повноцінний, динамічний розвиток краю.
Отже, після поразки Української революції Правобережжя надовго стало об'єктом територіальної експансії сусідніх держав — Польщі, Росії та Туреччини. Встановлення на початку XVIII ст. контролю Польщі за цим краєм відновило польсько-шляхетські порядки, посилило релігійний гніт.

28. Т.Шевчеко оцінка суспільно-політ значення творчості.
Шевченкові поетичні твори «Сон», «Кавказ», «І живим і мертвим…», «Великий льох» та ін, справляли значний вплив на формування нац. свідомості суспільства. Він писав не тільки про укр. теми, а й про важливі теми для суспільства ін. країн. Шевченко є співцем минулої України. У своїх творах він оспівує сирітство та соціальну нерівність, трагічну долю жінки-покритки, героїчне минуле У, козацтво. Але він відділяє рядове козацтво від гетьманів, яких він дуже жорстоко характеризував(варшавське сміття, грязь Москви). Також він зневажає у своїх творах панів-рабовласників. Біблійні мотиви теж були притаманні творчості Шевченка(«Псалми Давидові»). Шевченко Наполегливо обстоював необхідність поширення освіти в народних масах. У своїй творчості Шевченко синтезував українські діалекти різних регіонів, говірки міста та села, чим збагачував арсенал української літературної мови, суттєво сприяв національній консолідації народу України. Він не тільки допоміг утвердити укр мову та розширити її потенційні можливості, а і допоміг утвердити ідеї демократизму, палкого захисту соціальних та національних інтересів українського народу, обстоюванні права на вільний суверенний розвиток.

25.нац-культ відродж
посилюється активність нац еліти, свідомих сус-них сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя — від куль-тури до політики.
Прояви НКВ: зародження самосвідомості; зацікавленість культурою, яка створена народом, а не елітою; поява перших громад та словників української мови; поява літератури (Котляревський, Гулак-Артемовський, Квітка-Основ*яненко, Шевченко); інтерес до історії («Історія Русів», «Історія Малої Росії»).
Після революцій шукаючи оптимальних варіан-тів сус-ного розвитку, активно розвива-лася філ.. думка. Значного поширення набули західноєвро-пейські філософські системи Гердера, Гегеля, Шелінга, ідеї християнського соціалізму Леру та Ламене.
У 30-х роках - посилення процесу русифікації та новий наступ на права нац меншин. виникнення 1846 р. у Києві організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Навесні 1847 р. Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене.
Отже, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес НКВ. У цей час активно збиралися та вивчалися істор.документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступо-во відроджується мова, розширюється сфера її вжитку. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе й укр літ-ра, яка не тільки збагачує, удосконалює мову,а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення.
Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права.
Поява та діяльність КМТ фактично поклала початок переходу від культурницького до політ етапу боротьби за нац розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль укр народу в сучасному світовому істор контексті.